Як діти

Хто вигадав казку про безхмарне дитинство? Мабуть, той, хто народився дорослим, людина, яка забула, що сама була дитиною.

Міф про безтурботне дитинство в мене ніколи не викликав довіри. І фраза дорослого, сказана дитині з зітханням: «Ех, мені б твої проблеми», — ображала й відштовхувала. Надто свіжі в пам’яті дитячі сльози, образи й розчарування. Дитинство моє не було ні щасливим, ні нещасним. Як у всіх дітей, в ньому були свої скорботи й жалі, свої радощі й чудеса.


Нещодавно мені довелось пережити відчуття дитячого горя знову. Моя чотирирічна донька Маша забула в садочку улюблену іграшку — обідране тигренятко. Об 11 годині вечора з дитячої кімнати почувся плач. Маша сиділа на ліжку й гірко плакала. «Я забула в садочку своє тигренятко! Як воно там буде без мене? Йому страшно й холодно. Воно всю ніч не буде спати, буде дивитись у вікно й плакати — де ж його Маша!» У цих словах, сповнених сліз і надриву, мене здивувало те, що переживала вона не за себе й не через те, що їй не заснути без іграшки. Переживання ці стосувалися того іншого, котрому зараз набагато гірше. Дивлячись на неї, я розуміла, що саме так народжується людина — скорботами й співчуттям. Якщо проживати з дитиною її горе й радощі, жити її реаліями, життя це вже не здасться несерйозним і безтурботним.

Часто доводиться чути євангельську цитату «будьте як діти». Фраза ця навіть увійшла в моду завдяки повсюдній пропаганді інфантилізму як способу життя. І коли чергового разу від ортодоксально налаштованої людини я чую, що, виконуючи заповіді Христа, вона бігає по газонах з різнокольоровими повітряними кулями, я дивуюсь.

Христос каже — будьте як діти (див. Мф. 18, 3), і в цьому «будьте» є щось знайоме, філософське — бути, а не здаватися. Створити видимість людини, що поринула в дитинство, легко, тільки виглядає це якось не по-християнськи солодкаво. Здитиніти особливо хочеться тоді, коли немає бажання терпіти скорботи й нести свій хрест, а душу роз’їдає отруйне ремствування.

Але одягнути короткі штанці з рюшами й стрибнути в пісочницю до шепелявих друзів — це зовсім не шлях руху вперед, а навпаки. Психологи називають це регресією, дорогою назад. Хоча, безумовно, і серед психологічних шкіл є такі, які заохочують подібні сплески «душі» й божевільні вчинки. Люди платять гроші своїм психоаналітикам, літають у снах і наяву й думають про зростання власної особистості. А сумління, те саме, євангельське, котре живе в кожному з нас, чомусь підказує, що все це «щастя» бутафорське й штучне. Популярні тепер філософсько-психологічні тенденції переважно якраз відрізняються позитивним ставленням до атрибутів дитинства. Але, не доходячи істинної суті поняття «дитинство», насправді вони вчать бути цілеспрямованим і розважливим, мати високу самооцінку й такі ж високі амбіції й сформоване ставлення до всіх і вся. Під забороною психологів — відкритість і довірливість, співчуття й прийняття ближнього.

Мильні бульбашки, стрибки на траві й бешкетні вчинки — беззаперечні атрибути дитинства, його форма, але не суть. І по-євангельськи чистими й щирими ці дитячі витівки будуть лише тоді, коли відповідатимуть стану душі.

Зберегти в серці часточку дитинства, залишитися в душі дитиною — зовсім не означає слідувати інфантильним поривам душі. І щиро радіти сонечку, що сходить, і різнокольоровій від бензину калюжі можна лише тоді, коли ми зможемо й плакати, як діти, не надягаючи масок і не соромлячись своїх почуттів. Інакше й калюжі, й сонце, і сльози будуть лише маскарадним костюмом.

Душа дитини може жити в нас і дарувати відчуття справжності буття. І зовсім неважливо, чи сидимо ми в запилених офісах за мерехтливими моніторами, чи ставимо діагнози в лікарнях, чи, з більшим або меншим успіхом, відпрацьовуємо будь-який інший диплом.

Зберегти дитинство й оживити дитину в своїй душі — означає знову відкритися світові, не думаючи про ціну, ризикуючи кожну мить, як ризикує дитина, віддаючи другу ту саму дорогу іграшку, що її купив тато у відрядженні. Дитина в світ приходить саме такою — сповненою довіри й відкритою світові. Але гріх, який увійшов у наше єство, в перші роки життя примушує дивитися на світ уже вороже чи, принаймні, з осторогою.

Особисте зростання, про яке зараз так багато шумлять, насправді є шлях до людини відкритої й довірливої, незлобливої й щирої, повернення до себе істинного, одвічного. Шлях цей лежить через увесь світ, і йти ним треба все життя. Ті, хто зуміли відкритися й навчилися довіряти, стають святими, що осягнули Істину. Ті, хто обросли стереотипами й твердять, що «нікому не можна тепер вірити» — завчасно постарілими буркотунами.

Дитина, яку мати сварить й ляскає по м’якому місцю, заливається сльозами. І тут же простягає до неї рученята, довірливо кричить їй «матусю». Першокласники, які несамовито б’ються кожний за свою правду, вважають себе найкращими друзями й не запам’ятовують ані бійок, ані сварок, ані образ. Чи кожен із нас так вчиняє зі своїм кривдником і викривачем? Чи кожен такий незлобливий зараз зі своїми батьками й відданий друзям, що живуть кожен своєю правдою? Цій незлобливості й вчить нас Христос, закликаючи бути ніби діти. Цій незлобливості вчать нас святі. Батюшка Серафим, довірливо зустрічаючи кожного й щиро йому радіючи, також мав гіркий досвід спілкування с людьми. Але досвід цей не породив упередженості до людей. Та й чи мало їх — святих, які страждали від зрад найближчих людей і не зачиняли ніколи свого серця й дверей свого дому?

Стати знову дитиною — це піт і кров. Крізь призму досвіду й набутої мудрості, ран і образ — знову відкрити обійми світові, довірливо схиливши на плече ближньому свою голову, — може кожна людина.

Діти розмовляють із Богом. Іноді — твердять завчений і не зрозумілий їм текст молитов, але часто — говорять із Ним як з Близьким, як із Батьком, забуваючи умовності світу.

Я попросила свою семирічну доньку записати те, про що вона просить Бога. Захотілося зберегти пам’ять про чисте дитяче прохання (на жаль, моє дитинство не лишило мені такої пам’яті). Вона охоче погодилась і взялася за роботу, попередивши мене, що буде писати тільки те, чого їй дуже хочеться.

Я готова була вже побачити послання до «діда мороза» з побажаннями подарунків і цукерок, коли на мій стіл ліг лист на аркуші в косу лінію. Здивував красивий, рівний почерк, немов виведений для високої оцінки. «Ти ж сама кажеш, що Бог завжди поряд і все бачить!» — сказала Саша у відповідь на моє здивування. «А, дійсно!» — тільки й знайшла я що відповісти (я й не думала, що дитина це сприйме так на віру).

Вона просила те, чого їй дуже хотілося: «Здрастуй, Боже! — було написано там. — Я хочу, щоб у тата було все добре з роботою, а Маша слухалася маму. А в Насті не болів більше живіт. Я би хотіла, щоб Ти допоміг Діані, і вона перестала чаклувати над водою. До побачення, Боже!» Це був лист дитинства, з нагадуванням про те, скільки важливого втрачено десь між середніми й старшими класами школи, чи колись іще.

Може, не впадаючи в дитинство, а повертаючись до нього, і я ще маю шанс знову навчитися бажати щастя ближньому як собі самій? І робити це своїм бажанням, своєю потребою, своєю молитвою.

Опублiковано: № 4 (40) Дата публiкацiї на сайтi: 22 October 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 17 з 17
21:46 20.04.2010 | анна лелик
хорошо что наши мнения различны:)
а Ювинальная Юстиция (это то когда ребенок в тюрьму посылает собственных родителей)мне больше напоминает разложение и гниение общества. возможно Вы, Александра, это лучше поймете когда станете воспитывать свое чадо
16:15 02.04.2010 | Александра
Ага, пусть ребенка избивают родители, а он пусть и дальше любит их. И чтобы купить "любовь" одноклассников, пусть, как дурачок, отдает им сладости. Ваша филисофия покорности унижает любого: хоть взрослого, хоть малыша. Каждый должен уметь постоять за себя, даже если это ребенок. Вот в Европе родителей, даже просто шлепнувших ребенка, отдают под суд. И это правильно! Растоптанное самолюбие, на котором строятся близкие Вам ценности, ведет лишь к деградации личности. Таково мое мнение.
21:04 27.11.2009 | Анна
СПАСИБО!!!!!!!!!
15:46 23.11.2009 | Оля
В продолжение темы о детях...

"Когда Амелии было шесть лет, она услышала проповедь, в основу которой были положены слова Иисуса: «Пустите детей и не препятствуйте им приходить ко Мне, ибо таковых есть Царствие Небесное (Мф. 19:14). Повернувшись ко мне, девочка спросила: «Все люди были когда-то маленькими и поэтому они должны иметь Царство Божие. Где же они его потеряли?»


Больше таких фрагментов из жизни деток Вы найдете здесь:

http://rozamira.org/lib/themes/humor/anec/vurmbrand.htm
20:35 11.11.2009 | ксєнія
Спаси,Вас,Господи Анічка!А то ми дуже часто забуваємо прості істини!ДУЖЕ ДЯКУЮ, що ВРАЗУМЛЯЄТЕ!!!!!!!!
23:38 08.11.2009 | nata
Анюта спасибо вам большое за статью, от письма вашей дочки я чуть не заплакала,как я хочу почувствовать опять то самое детство..
10:43 30.10.2009 | Елена
Очень хорошая и добрая статья. Мне кажется, что вы уже близки к истинному состоянию детской души. Дай нам Бог быть как дети.
22:23 26.10.2009 | Димитрий
Спасибо, Аня, какая Вы умница...
Люблю психологов. :)
22:22 26.10.2009 | дмитрий
Спасибо, Аня.
Люблю психологов.:)
18:22 26.10.2009 | Дмитрий
Какие у тебя дочки чудесные Ань! Здоровская статья. Настоящая! ))) Спасибо тебе, сестрёнка.
09:41 26.10.2009 | Алена
Просто потрясающая статья.Анна, спасибо вам огромное.
08:47 26.10.2009 | Наталья
"Под запретом психологов находятся открытость и доверчивость, сострадание и принятие ближнего".-ЭТО НЕПРАВДА!Психологи учат принимать своих близких с их неумением , иногда,дать нам искреннюю любовь, с их ошибками в "системе воспитания".ПРИНЯТЬ И ПРОСТИТЬ ИХ ЗА ИХ НЕСОВЕРШЕНСТВО! НАШИ РОДИТЕЛИ НИКОГДА НЕ ЖЕЛАЛИ НАМ ЗЛА!Нарушена связь поколений:мы так давно потеряли верующих бабушек и дедушек, и наши папы и мамы не могли нам дать той любви ,которую мы все ищем.Остается один выход-стать самим добрыми,щедрыми на искреннюю любовь,открытыми миру и нашим близким.
10:44 25.10.2009 | Рома
Спасибі,Вам,Анна.Ваші статті завжди такі близькі мені по духу і стану душі.Хай Бог Вас благословить.
13:50 24.10.2009 | анна лелик
спасибо большое, это очень приятно. я стараюсь
11:32 24.10.2009 | Андрей
Спаси вас, Господи, Анна за ваши верные наблюдения в отношении инфантилизма. Мне они оказались очень полезны, поскольку сам болен этой болезнью. "Не будьте дети умом, но злобою младенствуйте"- пишет апостол Павел. Всегда с радостью встречаю ваши статьи.
22:51 22.10.2009 | Катерина
Спасибо Вам большое, Анна, за статью. И Вашей Сашеньке за это "Здравствуй Бог!"...
22:35 22.10.2009 | ДОля
Дякую, за статтю. Будьмо як діти відкритими і щирими!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: