Як тут у вас в Церкві?

Якщо у людини температура, їй напевно допоможе парацетамол. А чому? Невже тому, що хворий вірить у механізм дії таблетки? Адже допомагає парацетамол немовлятам, для яких саме поняття «ліки» ще недоступне. Так, приблизно, було і з моїм воцерковленням — воно почалося одразу з прийому найсильніших ліків, про які я майже нічого не знала.

А якщо по порядку, то вийде приблизно так.

Був у мене один гріх. Уже давно забутий. Але раптом він виринув на поверхню пам’яті і заважав мені жити. Сподівалася заспокоїтися, але стало ще гірше. Я спробувала «поговорити з собою» по-іншому: так, була неправа, дуже шкода, що так вийшло, і все таке інше — але ж минуле не переробиш, і думати про нього — тільки даремно себе мучити.

А совість усе одно боліла. Тоді я вирішила поплакатися комусь — наприклад, найкращій подрузі. А подруга раптом запропонувала: «Давай сходимо до церкви, на Сповідь і Причастя. Покаєшся у гріху щиро, стане легше». Її слова мене здивували — я і не знала, що вона така... Ну, в сенсі, у все це вірить. Проте несподівано для себе я погодилася. Чому б не спробувати? Сповідь — це оригінально, і навіть екзотично. Та й у священиків, напевно, досвіду не менше, ніж у психотерапевтів. Отже, ми пішли...

На недільній літургії у великому соборі людей було безліч. Сповідували одразу кілька священиків. Я обрала «найзначнішого» на вигляд батюшку — найвищого, найсивішого і з найдовшою бородою. Цей уже точно допоможе! Дочекалася своєї черги і... Моя перша сповідь тривала хвилину. Батюшка порадив мені молитися, дуже багато молитися. Вочевидь, здивування було написане на моєму обличчі, тому що він повторив і втретє: «Молитва — це найголовніше, ти зрозуміла?» Зізнаюся чесно, я була розчарована. Мені здалося, що від мене просто відмахнулися. Ну, що це, справді, за порада? Я думала, що батюшка буде довго розбирати мій складний випадок, заспокоювати і переконувати мене в тому, що я хороша. Коротше кажучи, все-таки очікувала на психотерапію.

До кінця служби я ображалася на священика, а повинна була йому дякувати — адже мене допустили до Причастя! Про це Таїнство я знала мізерно мало. Сприймала слова «Плоть і Кров Христові» суто метафорично. Гадала, це просто назва для ритуалу. Але серйозні і навіть якісь урочисті обличчя людей, що підходять до Чаші, переконували у протилежному. Ці люди виглядали так, начебто готувалися дізнатися про щось дуже важливе чи отримати у дар щось дуже цінне...

Після Причастя світ не перемінився. Сонце не стало яскравішим, а трава — зеленішою, проте мені чомусь почало здаватися, що десь поряд — новий, великий і дуже важливий Світ. Він не з’явився щойно, а був завжди — це мене поблизу не було. Захотілося негайно причепитися до якоїсь парафіянки: а як тут у вас у Церкві? Що робити? З чого почати? А як узагалі моляться? Слава Богу, ця «цікавість» не минула в той же день. Якось дуже скоро я потрапила на «молодіжку» в Іонинський монастир — і за дві години дізналася про Бога і віру більше, ніж за все попереднє життя. Пам’ятаю, як я нервово підстрибувала на лавці щоразу, коли батюшка вживав «християнські терміни»: гріх, пекло, Рай, покаяння, спасіння. Я ніколи раніше не чула, щоб про такі тонкі матерії говорили так прямо і чітко. Більш звичними були — вселенський розум, вищі сили, космічні енергії або «щось там таке точно є». А от ім’я Боже різало слух...

З кожної «молодіжки» я забирала «список рекомендованої літератури»: батюшка, цитуючи когось, часто називав джерело. І як же ці книги відрізнялися від десятисторінкових брошурок, раніше прийнятих мною за єдині джерела церковної мудрості! Від усього почутого і прочитаного виникало відчуття, що все життя мене обманювали. Причому всі — країна, школа, книги, люди. Я ж і не підозрювала, що Православ’я таке. Вважала Церкву організацією, що заробляє гроші. Віру і Церкву не тільки не ототожнювала, а прямо протиставляла. Думала, що віруючі — це люди, яким нічого не вдалося домогтися «в миру», от і йдуть до церкви, бо більше нікому не потрібні. А життя у них — суцільні заборони: не можна нічого, ніяк і ні з ким. Я розумію, це примітивно — але як багато людей досі думають так!

Світ — не навколо, а всередині мене — стрімко змінювався. Поступово православна «термінологія» перестала різати слух, а перелік гріхів із книжечки «На допомогу розкаюваним» — викликати сильний внутрішній протест. Я вже не соромлюся того, що боюся потрапити в пекло, а коли молюся — вірю, що розмовляю не сама з собою, а з Ним. Чомусь дуже важко було повірити в біблійну розповідь про створення людини. І справа не в тому, що шкода свого «мавпячого» походження — просто міфу складно було стати історією.

Звичайно, як і в усякого неофіта, не обійшлося без крайнощів. Природне людське бажання поділитися з ким-небудь тим чудесним, що я знайшла, вилилося в гарячі проповіді для близьких і рідних. Я переказувала зміст «молодіжок» подругам, заучувала напам’ять шматки з Кураєва для розумного чоловіка і охоче вступала в диспути з єговістами. Чи треба говорити, які були результати? Близькі помітно напружувалися, а сектанти «забивали» мене цитатами з Біблії. Тікаючи від них через п’ять хвилин, я мстиво думала: «А ви не спасетеся!» Звичайно, думати так набагато легше, аніж щиро за них помолитися. Та що там сектанти — навіть за рідних, близьких і розумного чоловіка молитися виявилося важче, ніж «провіщати» для них істину. Серце напружувати важче, ніж горло та пам’ять...

Що ще сказати? Уже рік, як я в Церкві. Відчуття Православ’я як великого і важливого Світу не минуло. Навпаки, додалася впевненість, що тепер я там, де мені бути потрібно. Милістю Божою церковними стали і багато моїх друзів, і розумний чоловік. І це — не завдяки, а скоріше всупереч моїм проповідям. З висоти свого егоїзму я вважаю, що Бог зробив мені такий подарунок, щоб було легше лікуватися. Усім разом.

Опублiковано: № 3 (22) Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
14:26 27.09.2011 | Антонина
На вопрос Татьяны: -Только своим примером или примером ближних.
00:46 30.03.2010 | Татьяна
А как вы помогли мужу предти к Богу, как он последовал за вами?

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: