Казка казок

«У дитинстві, коли я тяжко хворів, мені снився один і той самий сон. Ніби в чорноті стоїть щільним паралелепіпедом стопка найтоншого паперу висотою близько метра. І я повинен швидко й акуратно, аркуш до аркуша, перекласти всю стопку паперу на інше місце. Я намагаюся зробити це якнайшвидше, але стопка не зменшується й на аркуш, а нова поруч — майже не грубшає. Пізніше, опинившись в мультиплікації, працюючи з калькою, на якій малювались компонування руху, я не раз повертався до дитячого сну».

Цей дитячий сон згадує Юрій Норштейн, режисер, чиї мультфільми знайомі нам із дитинства. Робіт у Норштейна небагато: 1973 — «Лисиця і Заєць», 1974 — «Чапля і Журавель», 1975 — «Їжачок у тумані», 1979 — «Казка казок». Останні двадцять з гаком років режисер працював над гоголівською «Шинеллю». Втім, і без «Шинелі» Ю. Норштейн — безперечний класик. У мультиплікацію він потрапив зовсім випадково. В 1959 році вступив на курси художників-мультиплікаторів. Подав документи слідом за товаришем, з яким разом училися в художній школі. І займатися мультиплікацією він зовсім не прагнув. До того моменту Норштейн присвячував свій час живопису і весь був занурений у нього. Йому ще не було 18-ти.

«З чого, власне, творчість складається? Та з запаху стружки, із повіву розколотого поліна взимку, коли воно пряне, сліпуче на морозі... Давно дуже хотілося зробити історію, де був би такий сухий осінній лист, що ніби подряпує землю, і який прилетів казна-звідки», — так Юрій Норштейн згадує історію народження «Їжачка в тумані» у 1975 році.

Герої Норштейна, немов живі істоти, кожний зі своєю історією появи на світ, своїм характером, своїми страхами, радощами і сумом. Ці емоції ми бачимо в очах персонажів, у нахилі голови, у поставі чи жесті, і здається, що тільки такими і могли бути у Норштейна його знамениті Їжачок та Вовчок, Ведмедик, Філін або Акакій Акакійович. Вони мають чарівну силу, і ти ловиш себе на тому, що не можеш відвести погляд від Вовчка, який застиг у дверях старого будинку.

Погляд Вовчка гіпнотизує і змушує задуматись про те, що ж насправді відбувається в цій маленькій істоті, і від чого в очах така туга. До речі, очі цього героя Норштейн взяв у кошеняти, якого врятували, витягши з води з кругляком на шиї, і відразу сфотографували. Коли Норштейн випадково побачив цю фотографію, він зрозумів, що у Вовчка з «Казки казок» мають бути очі того кошеняти.

Фільмів небагато та всі вони об’єднані миттєво пізнаваною інтонацією. Один фільм «виростає» з іншого, хоча кожний окремо сприймається цілком самостійно. Немов частини сюїти, розділені й одночасно пов’язані одна з одною. Коли дивишся кіно Норштейна, невідомо чому хочеться плакати. Не від того, що на екрані, а від того, що там за кадром, від тієї історії, що вгадується за межами екрана.

Описати його фільми неможливо: це все одно, що переказувати музику своїми словами. В них і справді багато від поезії та музики — дивне почуття ритму, білий вірш. В певному сенсі Норштейн — художник-мінімаліст. Мінімум виразних засобів, скупа графіка. Внутрішня необхідність кожного штриха, жесту, плану. Разом із тим, він — страшенний максималіст. У смислі прагнення до досконалості кожної своєї картини, кожної її секунди. Звідси, почасти, і двадцятирічна робота над «Шинеллю». Не зовсім дитячі казки. Зовсім не дитячі казки. Фільми Норштейна не для дітей, але всі вони — спогади про дитинство.

Розповісти про «Їжачка в тумані» — це те ж саме, що розповісти сон. Оповідання майже зруйноване, воно перетворилося на сон, і казковий присмак тут уже майже не відчувається. Забутися і бачити сни... Піти в себе, у свій простір і час — простір спогаду, час сну. В дитинстві найяскравіші страхи: усе навколо видається великим, просто величезним — Сова, Равлик, Кажан; все навколо здається живим — туман, вода, дерево... Блукати в тумані... Рахувати зірки: праворуч від труби зірки Ведмедика, ліворуч — Їжачка. Залишитися наодинці з собою, наодинці з природою. Ввійти в її храм подібно до того, як Їжачок зі свічкою-світлячком входить у готичний собор огорнутого в серпанок лісу. Наприкінці шляху — обіцянка щастя: самовар, багаття з ялівцевих гілочок, чай із малиновим варенням. Туга за затишком.

Жанр цього фільму можна було б визначити як «потік свідомості», вірніше, потік спогадів. Невидимий головний герой там — мовчання... Все з комунального військового та післявоєнного дитинства Юрія Норштейна в Мар’їній Рощі. Починається фільм з яблука, яблуком і закінчується. Яблуко візуально римується з материнською груддю та щічкою немовляти, що смокче. І тут з’являється колискова, а з нею — Сіренький Вовчок. Вовчок із пронизливими, безмежно жалісливими очима. Фільм витканий із музики, від простої колискової до Баха і Моцарта. Кожна мелодія із відповідає певному набору епізодів. «Стомлене сонце» виникає у знаменитому епізоді — на танцмайданчику. Бах супроводжує сцени біля Лукомор’я з нескладно високим, тендітним Поетом, шахраюватим ученим Котом та сімейством Рибалки. Моцарт — зимовий парк, де рум’яний Хлопчик годує яблуком ворон. Шум шосе, потяг, що проноситься поруч, хтось забиває дошками вікна, хтось заводить машину... Пушкінські мотиви: у Лукомор’я дуб зелений — колискова, казка — Арина Родіонівна — осінній смуток. Поезія, що переростає в живопис та йде в музику. Образи, що спливають з минулого. Чи з підсвідомості? Дівчинка, що стрибає через скакалку з Бичком, отаким добрим Мінотавром. Чудо-риба, яка чи-то пливе, чи-то буяє в морі-океані.

Повернутися в дитинство: качатися на великій різьбленій педалі швейної машинки «Зінгер», пекти на вогнищі картоплю і зрештою піти слідом за довгою тінню Вовчка, по сліпучому коридорі: туди — у світло.

Опублiковано: № 5 (16) Дата публiкацiї на сайтi: 13 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 4 з 4
21:40 14.07.2010 | Roman
прекрасная статья....а про искусство Норштейна можно сказать, что именно благодаря ему и подобным
людям искусства в советское время выжила Душа... они выражали ее самые глубинные движения без политики, без какой-либо идеологии.... они и учили нас морали, и заставляли задумываться, учили чувствовать глубже, будоражили совесть.... с ними мы соприкасались с Вечным...низкий им поклон за их труд....конечно контекст того искусства очень специфичен, так как дышит временем, которое уже прошло...и новому поколению трудно проникаться этими красками.... но суть вечная... мастерство принадлежащее классике....а новое поколение должно найти свой язык, свою политру, и стоя на плечах наших мастеров, перенимая принципы их мастерства, продолжать Творить...
17:25 27.04.2010 | екатерина
а я не понимаю этого мультика и очень по этому поводу горюю, потому что чую большое, которое в меня не вмещается
22:41 26.07.2009 | максим
Сказочно красиво написано!
www.moja-skazka.ru - тоже есть притчи о Добре
10:01 23.07.2008 | Софья
спасибо! как точно всё передано словами!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: