Хай буде воля Твоя?..

Щоденник мрійника

28 серпня

Багато людей, які чують мої зітхання про життя, кажуть: «Молись Богу! Він благий і піклується про нас». Так, спасибі, що навчили. Без вас знав. Я ось що зрозумів недавно — ми з Богом по-різному дивимось на те, як краще піклуватися про мене.

1 вересня

Я відчуваю в собі готовність виконувати заповіді. І чекаю, цілком природно, що за це і Бог може виконати мої бажання. Ну, наприклад: хочу знайти роботу, оскільки вже більше року ніде не працюю. Не те щоб мені це сильно заважало — мама поки що ділиться зі мною своєю пенсією, сестра сплачує за квартиру та їжу для нас із мамою. Правильно робить — сказано ж піклуватись про ближнього, — ось вона і дбає...

 

Так от, знайти роботу. Мишко каже: «Візьми газету з оголошеннями. Розішли резюме». Смішно слухати! Дитя світу цього... Сказано — молися Богу. Я молився сьогодні й думав: скільки у Бога можливостей виконати моє прохання!

Наприклад, ось так: сиджу я на лавочці у парку, читаю Іоанна Лествичника. Підсідає до мене добре одягнений літній чоловік і запитує: «А що ви читаєте?» У нас зав’язується духовна бесіда, він одразу розуміє, який я хороший, чесний і відповідальний хлопець. Його не бентежить те, що я не закінчив універ. Він відправляє мене вчитися за кордон. А потім — престижна робота, добрі гроші. І не треба метушитися, бігати з резюме по задушливих офісах, дивитися на нескромних дівчат і слухати в маршрутках аморальну музику.

5 вересня

Поділився своїми міркуваннями з духівником, але він чомусь вирішив, що це все мої фантазії. Нагадав про «в поті чола...» і т. д. Я засмучений. Чи то він мене не розуміє, чи я чогось не розумію?

10 жовтня

Висновки мої невтішні. Більше місяця чекав, що хтось запропонує мені роботу, але не знайшлося нікого, хто в змозі гідно оцінити мій духовний рівень і моральні якості. Може, це означає, що пора купувати газету?

Так, життя повне скорбот. Мені здавалося, я так усе добре придумав.

15 жовтня

Осінь. На дворі дощ, сльота. Ніякого бажання вставати з ліжка. Пишу лежачи. Вчора, коли читав правило, так і хотілося сказати: «Господи, можна сьогодні буде воля моя, а завтра — Твоя?» Розкажу отцю Григорію.

17 жовтня

Не складаються в мене стосунки з батюшкою. Мій душевний порив він назвав свавіллям. Сказав мені, що Христос — Спаситель, а я, мовляв, сприймаю Його дуже інфантильно, як чарівника, зобов’язаного виконувати мої мрії. А треба, значить, навпаки — гамувати свої бажання, навчаючись виконувати Божу волю. Як Він не розуміє: я просто хочу, щоб виповнилося декілька моїх бажань!

У дитинстві я чекав, що Дід Мороз принесе мені гарних солдатиків і коня, писав йому записки — і він приносив. Ну, тепер, звичайно, я знаю, що це робила мама. Але якщо мама могла і хотіла, то чому Бог не бажає? Він що, любить мене менше, ніж мама? Прикро до сліз. Зателефоную другу, поскаржуся на життя.

18 жовтня

Коля сказав, що Бог любить навіть більше, ніж мама. Просто не земною любов’ю, а духовною. Це я і сам знаю. Але, виявляється, у цієї любові яскраво виражена мета. Коля цитував когось із отців: «Хоча й батьки можуть загартовувати дитину, але Бог це робить, посилаючи нам скорботи, щоб ми вчилися терпінню й пізнавали свою неміч, упокорилися». Не пам’ятаю щось, щоб мама мене гартувала хоч як-небудь. Вона завжди мене жаліла, бо я ріс без батька, а на долю старшої сестри випала більша частина його любові й суворості. Я звик до турботи двох жінок. Та й у парафії увагою слабкої статі не обділений...

Ось послав би мені Бог престижну роботу — я б показав чудеса милосердя! Став би депутатом — допомагав би бідним і старим, просував би закони на захист Церкви. Але Творець не чує моїх благань.

19 жовтня

Бесіда з духівником — як холодний душ. Вислухавши мої плани на життя, він скептично зауважив: «Ти ж інститут не зміг закінчити. З трьох робіт тебе звільнили. Як ти збираєшся депутатом бути? Ти для початку потренуйся прокидатися о 6.00. Хоча б два тижні».

Не розумію, навіщо, але якщо він так наполягає ...

5 листопада

Ну так, я зрозумів. Прокинутися о 6.00 я можу. Встати — ні. Такі особливості моєї конституції. Це що, так важливо?

6 листопада

Перевірив «мило» і зойкнув. Здається, весь світ захотів зайнятися моїм вихованням! Коля вирішив підкріпити свої слова набором цитат. Запишу тільки дві.

«Зараз із дитинства з сучасною дитиною поводяться, як із сімейним божком: її примхи задовольняються, бажання виконуються, вона оточена іграшками, розвагами, зручностями, її не вчать і не виховують згідно суворих принципів християнської поведінки, а дають розвиватися в тому напрямку, куди схиляються її бажання... Ставши дорослою, така людина, звичайно, оточить себе тим же, до чого звикла з дитинства: зручностями... » Отець Серафим (Роуз).

Це він про мене, значить. Ну, друже, дякую! Злий на тебе, як ніколи!

Або ось іще одна: «Діти повинні вчитися самозреченню. Вони не зможуть мати всього, чого їм хочеться. Вони повинні вчитися відмовлятись від власних бажань заради інших людей. Їм слід також вчитися бути турботливими. Безтурботна людина завжди заподіює шкоду і біль, не навмисно, а просто з недбалості». Страстотерпиця цариця Олександра.

Ага. Натякає на те, що моя мама вже втретє ходила до батюшки, бідкалася, що я ніде не працюю, не вчуся, як їй зі мною важко і т. д. Уся парафія її втішала. Тепер усі на мене дивляться скоса.

9 листопада

З важким серцем і невеселими думками взяв до рук газету з оголошеннями. Зі своєю освітою я, виходить, тягну лише на кур’єра з його запаморочливою зарплатнею. Хоча, може, візьмуть помічником бухгалтера?

Попрошу Колю факс відіслати, гаразд уже, пробачу заради такого випадку.

15 листопада

Йшов сьогодні на співбесіду і думав: може, батюшка в чомусь був правий і я насправді багато мрію? І дійшло до мене, що Бог же бачить мене інакше, ніж я сам себе бачу. Я бачу свої уявні можливості, а Бог — те, що є в наявності...

Ну, все, пора спати. Завтра на роботу. Адже я тепер — помічник бухгалтера, дуже відповідальний і... Ну, гаразд, — помічник бухгалтера, який намагається бути відповідальним. Ось так буде нормально.

... Не зміг заснути — згадав анекдот, розреготався! Чоловік на прийомі у психоаналітика каже: «Спасибі вам, що вилікували мене від манії величі. Я тепер людина феноменальної, можна сказати, неперевершеної скромності».

Сподіваюся, це вже не про мене... чи я знову мрію?

Опублiковано: № 6 (42) Дата публiкацiї на сайтi: 01 March 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 12 з 12
11:55 22.09.2011 | Антонина
Я так теряю своего старшего брата. Он уже больше двух лет не работает. Родители пенсионеры. Я на инвалидности 2-й группы, а он у нас здоровый мужик и мы его все обхаживаем. Это про него написано, только он ещё и в Боге разочаровался...
22:55 30.03.2010 | Валентина
Да статья хорошая и каждый в какой-то мере видит себя. НО, проблема в том, что нет каких-то четких правил. Ведь действительно, как в современных условиях вести себя в жизни? С одной стороны, надежда на Бога, с другой стороны и сам не плошай. Хорошо было евреям, когда с ними был Моисей и поучал, что нужно уметь постоять за себя и свой народ. А сейчас все размылось, стерлись грани и каждый человек сам решает, как поступить.
17:35 14.03.2010 | Катя
Очень здорово! Спасибо!!))
21:44 12.03.2010 | ОЛЯ:)
Клёвая статья! По-моему, гиперболизировано как раз в нужной степени, так, чтобы ярко раскрыть пороки и многим открыть глаза на своё поведение! Ведь многие себя узнали в герое статьи, а значит автор добился цели! МОЛОДЕЦ!;)
20:25 10.03.2010 | Зоя
Спасибо, здорово было прочесть эту статью уще раз!
16:42 09.03.2010 | игорь
спасибо!СЕБЯ УЗНАЛ
11:04 07.03.2010 | ольга
мне статья очень понравилась, хотя когда начала читать, немного была удивлена "грубоватым" отношением к Господу! но потом узнала и себя тоже...
19:20 02.03.2010 | Ольга
Спасибо! Прочла о себе... Просто, часто очень трудно понять, увидеть, а иногда и принять, "то, что есть в наличии"...
13:55 02.03.2010 | Наталья
Спасибо автору за статью. Я сама очень люблю мечтать и мне все это близко и совсем не кажется упрощенным. Может те кто не страдает мечтательностью живут по другому, а я именно так и жила долгое время. Поэтому это не гипербализация, это реальность, просто не для всех. И очень хорошо, что не все это понимают. Этот рассказ был первым, который я прочла в этом номере "Отрока"
11:50 02.03.2010 | Євген
Якщо ця оповідь автобіографічна то бажаю юному авторові триматися достойно і сумлінно працювати, якщо ж це було написано чисто в педагогічних цілях, то, як на мене занадто спрощено і солоденькувато, менше з тим тема дуже жива і актуальна, дякую за статтю.
21:46 01.03.2010 | Николай
По-моему слишком гиперболизировано, можно было бы и по-тоньше чутка написать.
20:32 01.03.2010 | Дмитрий
Молодец! Раскрыл настоящую человеческую ЛЕНь и мнительность. Я, на сегодня, тоже, сидя на работе, жду и мечтаю о "геройских" поступках и служении, НО... Работа, узы, .... Очень тяжело что либо менять!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: