Хозарська Атлантида – колиска кримських караїмів?

Караїмське кладовище. Фото: Дмитро Чернишев Допитливий мандрівник, не байдужий до кримської історії, напевно натрапляв на півострові на сліди стародавнього і загадкового народу — караїмів. Давно спорожнілі вулиці мертвого міста Чуфут-Кале; порослі мохом могильні плити з давньоєврейськими написами, які зустрічають тих, хто піднімається на Мангуп; старовинні кенафи Євпаторії та Феодосії...

Хто ж такі караїми? Яке їхнє походження, як вони потрапили до Криму? Чи існує досі цей народ з багатим минулим?

Мовчання археології

Ставлячи запитання про генеалогію караїмів, перш за все зауважимо, що в історичній пам’яті кримських караїмів відбився їхній зв’язок з хозарами — тюркськими племенами Хозарського каганату. Спільність ця простежується в мові, іменах, фольклорі й навіть у назвах страв багатої кримської кухні.

Зупинимося докладніше на долі держави хозарів, яка зіграла важливу роль на історичній арені свого часу. Для сучасної археології Хозарський каганат — це держава-привид. Лише недавно, з 20–30-х років ХХ ст., він почав привертати увагу вітчизняних археологів, але до сьогодні хозари залишаються найменш вивченою народністю. Для археології дослідження кочових народів виявляється справді важким, оскільки кочівники, як правило, не мають довготривалого місця проживання, перебувають у постійному русі в пошуках води й пасовищ для худоби.

Слід визнати, що завдяки розкопкам городищ, фортець, могильників Хозарії та вивченню знайденої кераміки, зброї, монет, епіграфічних остраконів у нас є певні відомості щодо волзьких булгарів, аланів, гузахів, печенігів, кримських готів та інших народів, що входили до складу Хозарського каганату. Але у випадку з хозарами в розпорядженні археологів, за винятком кількох десятків предметів, немає взагалі жодних серйозних артефактів!

Єдиними джерелом відомостей про хозарів та їхню «кочову імперію» є письмові пам’ятки нехозарського походження — літописи арабських та європейських істориків і записи мандрівників Середньовіччя. Завдяки цьому матеріалу ми можемо уявити, що Хозарський каганат дійсно був могутньою державою, яка простяглася від дельти Волги до Криму та Дніпра. Ця держава проіснувала майже триста років — з VІІ ст. по 965 р., відіграючи важливу роль, поряд із Візантійською імперією та мусульманським Арабським халіфатом — наддержавами свого часу.

Перші згадки про хозарів збереглися завдяки вірменському історику V ст. Мойсею Хоренському. Згідно з його працею «Історія Вірменії», хозари існували як народ вже в ІІІ ст. Згадує хозарів і «Церковна історія», авторство якої приписують Захарію Ритору (VІ ст.). Вірогідно, хозари в той далекий період входили до складу Тюркського каганату — свого роду федерації держав хозарів і булгар, володіння яких простягалися від Китаю до Волги. На думку більшості істориків, появу Хозарського каганату як окремої держави в середині VІІ ст. слід пов’язувати з падінням Тюркського каганату під натиском Китаю, після чого хозари підкорили собі Велику Булгарію і сформували єдине політичне утворення на півдні Східної Європи.

Столицею Хозарського каганату був торговий мегаполіс — місто Ітиль, розташований у низинах Волги.

Через Хозарію пролягало кілька великих торговельних артерій, що пов’язували північ і південь, захід і схід Євразії. З Китаю по Великому шовковому шляху каравани прямували через Хозарію до Візантії. Басейн річки Волга забезпечував циркуляцію торговельних суден між Скандинавією, південною частиною Східної Європи, Приураллям з одного боку — і Арабським халіфатом, Середньою Азією та Закавказзям з іншого.

Одним з основних джерел поповнення казни Хозарського каганату був податок, що стягувався з купців, які проходили торговельними маршрутами через Хозарію. Натомість хозарські патрулі гарантували мир і збереження товару на випадок нападу розбійників. На всіх караванних шляхах хозарами були облаштовані комфортні караван-сараї для відпочинку купців та мандрівників, де можна було поповнити продовольчі запаси і забезпечити кормом худобу. Крім того, хозари отримували натуральну данину хутрами від залежних племен.

Іудейська Хозарія

«Розмірковуючи, яку віру для своєї держави обрати, було вирішено запросити представників різних традицій і послухати, що вони можуть повідомити про свою віру. Так були запрошені мусульманин, християнин та іудей...»

Ні, це не переказ «Повісті минулих літ», який оповідає про вибір віри князем Володимиром. Йдеться про подію, що сталася за півтора століття до доленосного вибору рівноапостольного князя.

Хазарский воин

Ця легенда пов’язана з ім’ям хозарського царя Булана. Аби не потрапити в релігійну і як наслідок політичну залежність від своїх сусідів — християнської Візантії та мусульманського Халіфату, котрі почали поширювати свій прозелітський вплив на землі язичників-хозарів, — було прийняте рішення обрати віру, яка, згуртувавши хозарів, не дозволить у подальшому втратити суверенітет на користь згаданих держав.

Так, згідно з хозарською легендою, цар Булан запропонував влаштувати диспут між представниками трьох релігій — християнином, мусульманином та іудеєм. Коли стало очевидно, що шляхом богословських суперечок важко прийти до якогось висновку, хозарський монарх вдався до хитрощів — розмовляв з кожним віч-на-віч. Найперше Булан покликав християнина і запитав його: «Якщо б ти обирав між іудейською вірою і мусульманською, що б ти обрав?» — «Звісно, іудейську, — відповів християнин, — оскільки вона давалася обраному Богом народу, який лише потім був покараний за гріхи». Далі цар звернувся до мусульманина: якій із релігій він би надав перевагу після своєї власної — християнству чи іудаїзму? Відповідь була на користь іудаїзму, оскільки, на думку мусульманина, християнство не забороняє вживання свинини, християни вклоняються виробам людських рук і т.д.

Тоді цар Булан знову зібрав разом усіх трьох, попросив підтвердити сказане і наостанок оголосив: «Якщо християнин та мусульманин самі визнали, що давній закон Ізраїлю хороший, то і я надаю перевагу саме йому як закону праотця Авраама». Як наслідок, хозарський монарх приймає іудаїзм, показавши тим приклад усій знаті свого царства. Французький дослідник Жан-П’єр Аллалі колись натхненно назвав Булана родоначальником тринадцятого коліна Ізраїлевого. Але, попри велику кількість легенд і переказів, які дійшли до нас, очевидно, що вибір на користь іудаїзму хозарськими правителями був зроблений усе ж передусім з політичних міркувань.

Обставини й деталі прийняття хозарами іудаїзму дійшли до нас завдяки хронікам сучасників Хозарського каганату — арабо-перським авторам Аль-Масуді, Аль-Іcтархі, Аль-Мукадасі та іншим, а також документам так званого єврейсько-хозарського листування*, датованого 60-ми роками Х ст.

* Загальноприйнята назва групи писемних джерел раннього Середньовіччя, котрі свідчать про спроби встановити дипломатичні контакти між фінансовим радником при дворі іспанських Омеядів Хасдаєм ібн Шапрутом і останнім хозарським монархом Йосифом.

Із записками мандрівників звістка про появу єврейського царства дуже швидко облетіла багато єврейських громад Європи, Азії та Північної Африки. Протягом багатьох століть народна фантазія євреїв зберігала легенду про річку Самбатіон, за якою начебто проживають загублені десять колін Ізраїлю. «Чутки ці, — пише історик Генріх Грец, — тішили, як солодкий сон, євреїв, котрі зітхали під батогом, і збуджували в тужливих серцях палке бажання розшукати це царство».

Караимы

Завдяки отриманій від єврейських купців звістці про існування єврейського царства — Хозарського каганату — Хасдай ібн Шапрут, сановник двору іспанських Омеядів, на початку Х ст. надсилає лист хозарському царю. «Якщо відомості про єврейську державу правдиві, — писав він, — то без вагань залишив би свою родину і подався б у мандри... аж поки не прийшов би до місця, де перебуває господар мій, цар, аби побачити його велич... Як я можу заспокоїтися і не думати про зруйнування нашого чудового Храму... коли нам кажуть щодня: «У кожного народу є своє царство, а про вас не згадують на землі». У посланні до хозарського монарха Хасдай ібн Шапрут ставив багато запитань про розміри його держави, про міста, але найголовнішими були такі: «З якого ви коліна, скільки царів було до тебе і які їхні імена, скільки років царював кожен із них і якою мовою ви говорите?» Близько 955 р. Хасдай ібн Шапрут отримує відповідь. Цар Йосиф повідомляє, що хозари не нащадки давніх ізраїльтян, як вважали в єврейських громадах Іспанії, а тюркський народ, який прийняв іудаїзм. Потім цар Йосиф, посилаючись на хозарські літописні джерела, передає історію Хозарії, особливо приділяючи увагу легендам, що пов’язані з наверненням до іудаїзму.

Показово, що з VІІІ ст. під орудою монархів іудейського віросповідання Хозарія вдосконалила свій державний лад. Офіційний титул царя «каган» (від туранського «хакан» або «хан» — «князь») був збережений із часів Тюркського каганату. Каган вважався верховним правителем і вищим суддею, а на чолі війська стояв його співправитель (бек, пех або іша). Усі члени уряду й дворянство сповідували іудаїзм, хоча в середніх та нижчих класах були поширені іслам, християнство й традиційні язичницькі вірування монгольських і тюркських кочівників. Арабський історик і географ аль-Масуді, який відвідав Хозарію у 854 р., відзначив поліконфесійність Хозарського каганату: «Населення хозарів складається з іудеїв, мусульман, християн та язичників», — а арабський мандрівник Істахрі навіть зауважив: «Євреї складають меншість, магометани й християни — більшість». Певно, Хозарія була федеративним союзом племен, куди входили азовські та волзькі булгари, кавказькі й донські алани, заволзькі гузи, мадяри-угорці, слов’яни, руси та багато інших народностей. Термін «хозари» літописцями та мандрівниками-сучасниками розумівся радше як етнонім, котрий об’єднував під собою всіх підданих Хозарського каганату, незалежно від віросповідання.

Рабиністичний іудаїзм чи караїмство?

Навернення царя та його оточення в іудаїзм сталося в кінці VІІІ ст. (чимало істориків наводять 740 р. як рік гіюра* царя Булана). За часом це збігається з поширенням як у країнах Багдадського халіфату, так і в сусідніх державах караїмства**.

* Гіюр — обряд, пов’язаний із наверненням нееврея в іудаїзм.
** Очевидно, сама назва секти קָרָאִים [karaim] є множиною чоловічого роду давньоєврейського дієслова קָרָא [kara] (інф. לִקרוֹא [likro] «читати»), що можна буквально перекласти як «ті, хто читають».

Доктринально караїми не належали до класичного іудаїзму, оскільки їхнє вчення базувалося на запереченні рабиністично-талмудичної традиції*. Вірогідно, виникнення сектантського вчення караїмів стало реакцією на панування авторитету усної традиції, зафіксованої у Мішні й Талмуді. На користь того, що караїми дійсно були сектантським формуванням, говорить такий факт. У 915 р. у Багдаді як відповідь на зростання числа прибічників нового вчення з’являється полемічна праця відомого єврейського авторитета Саадії Гаона. Автор полемізує з єресіархом Ананом бен Давидом, чиї послідовники, які називали себе «ананіти», злилися в Х ст. з караїмами. Останні почали вважати Анана бен Давида головним ідеологом їхнього віровчення, а його «Книга заповідей», написана арамейською мовою, стала розглядатися караїмами як важливий віроповчальний документ. Але навіть цей твір не міг замінити основне джерело віри та релігійного права — Святе Писання. Цього вимагав принцип-постулат, встановлений самим Ананом бен Давидом: «Ретельно шукайте в Торі й не спирайтесь на мою думку». Втілення цієї ідеї в релігійному житті призвело до того, що після смерті Анана до адептів нового вчення почали приєднуватися представники різних антирабиністичних сект (укбарити, тифлісити, малекіти, навіть іудганіти — секта, що зазнала впливу ісламу).

* Рабиністично-талмудична традиція — традиція, що базується на рабиністичній практиці тлумачення Тори через Талмуд. Послідовники цієї релігійної системи вважають себе єдиними законними носіями єврейської релігійної традиції та з історичної точки зору є продовжувачами єврейського релігійного світогляду біблійних фарисеїв епохи Другого Храму.
Талмуд — зведення правових і релігійно-етичних положень іудаїзму. Талмуд включає дискусії, які велись протягом майже восьми століть єврейськими законовчителями Палестини та Вавилонії й привели до фіксації Усного Закону. Існують дві основні версії Талмуда: Вавилонський та Єрусалимський.
Мішна — найдавніша частина Талмуда. У своєму теперішньому, канонічному вигляді (63 трактати) була складена й відредагована на початку ІІІ ст.

Приблизно до ІХ ст. у результаті систематизації поглядів представників тих антирабиністичних учень, які приєдналися до караїмів, з’являється однорідна доктрина.

Але тоді виникає наступне питання: якщо припустити, що хозари в 740 р. дійсно прийняли караїмську традицію, то в якому саме вигляді? Чи було це караїмство з домішкою вчення Ізмаїла Укбарі (укбарити), Абу імран аль-Тифліси (тифлісити) або Маліка аль-Рамлі (малекіти)? Це питання поки що лишається відкритим.

Караїми Багдадського халіфату — це, безумовно, цікава тема, що заслуговує особливого дослідження. У цій статті ми торкнемося її, на жаль, лише поверхово, оскільки нас більше цікавить феномен кримського караїмства, можливість встановити його походження та появу на Кримському півострові.

Чуфут-Кале. Фото: Катерина Рашкевич

Оплот кримських караїмів

Круті відроги чуфут-калинського плато навіть сьогодні здаються недоступними, лише зі східного боку сюди можна піднятися звивистою «зміїною стежкою». Хоча практично всі наземні будівлі зруйновані, на території Чуфут-Кале ще помітні вулиці, міські квартали, фортифікаційні споруди. Із шістнадцяти печерних міст Криму Чуфут-Кале протримався довше за всіх, лише століття тому перетворившись на мертве місто.

Фортеця Чуфут-Кале, чи, якщо бути більш точними, Джуфут-Кале (у перекладі з тюркської — «подвійна фортеця»), поблизу Бахчисараю була родовим гніздом кримських караїмів. Коли вона стала малою для населення, до неї були добудовані додаткові фортифікаційні стіни, таким чином, городище розділилося на дві частини, а фортеця отримала свою назву.

У ХІІ ст. мандрівник з Регенсбургу Птахія, описуючи побут тюрків-кочівників, котрі жили громадами на території Криму, зауважує, що тут особливо шанувалась субота — заборонялося навіть різати хліб. У ХІІІ ст. громада кочівників-караїмів Криму була значно розширена за рахунок притоку караїмів з Візантійської імперії. Саме в цей період Чуфут-Кале стає головним центром кримських караїмів, про що свідчать поховання на сусідньому кладовищі Балта-Тіймез (з тюркської — «сокира не торкнеться»).

У 1299 р. Чуфут-Кале заволодів хан Ногай, який винищив більшу частину його мешканців. Відтепер головні суперечки за фортецю розгорталися між кримськими та золотоординськими ханами. Коли місто стало татарською фортецею, тут розмістив свою ставку намісник Кримського ханства, засновник знаменитої династії Гіреїв — Хаджи-Девлет Гірей. На престол Кримського ханства йому вдалося зійти лише за підтримки литовських князів, у володіннях котрих він провів свої молоді роки.

Серед полонених, яких литовський князь Вітовт погнав у Прибалтику, були й караїмські родини. Вони розселилися поблизу Вільнюса (Трокай), частина осіла в Луцьку, Галичі та в містечку Красний Острів недалеко від Львова (караїми назвали це містечко Кукизів). Звідти пізніше вони розселилися по інших містах Литви, Волині та Поділля.

Та все ж головним оплотом караїмів і надалі залишався кримський Чуфут-Кале, в якому татари відвели для караїмів цілий квартал за східною стіною міста. А коли татари покинули фортецю, переселившись у Бахчисарай, сюди, до Криму, з Литви та Луцька приїхала велика група караїмів на чолі з відомим законовчителем Сімхою Іцхаком бен Моше Луцьким, у знаменитій праці якого «Шлях праведних» детально викладена історія караїмства з додатком усіх караїмських творів.

Сьогодні немає однозначної думки з приводу генеалогії кримських караїмів. Існують два основні напрями думки, які, у свою чергу, поділяються на різні версії появи в Криму караїмської громади.

Остатки крепости Мангуп-Кале

Караїми — семіти?

Згідно з однією з теорій, караїми є семітами і походять від єврейських громад, що з’явилися на кримському півострові як мінімум у ІІ ст. до Р.Х. Про це свідчать семітські імена, знайдені археологами на епіграфічних пам’ятках грецьких міст Боспорського царства, які датовані часом правління Мітрідата VІ Євпатора (109 — 63 рр.), царя малоазійської держави Понт.

Прикметно також, що з прийняттям хозарським урядом іудаїзму до Хозарії направився великий потік євреїв-емігрантів із Візантії. Особливо пожвавлювався цей «вихід», коли візантійським євреям знову загрожувала небезпека примусового хрещення. Масовий характер еміграції євреїв до Хозарії було зафіксовано за імператора Василія Македонянина в кінці ХІ ст., а також за царювання імператора Романа І Лекапена (близько 932 — 940 р.), який вирішив охрестити всіх євреїв підвладної йому імперії.

Прибічники теорії, що караїми — це нащадки євреїв, висувають такий аргумент: самі караїми протягом усієї своєї історії вважали себе євреями. Але винятком якраз і були караїми Криму, так само, як і литовські караїми, які не ототожнювали себе із семітами.

Неоднозначно ставився до караїмів і класичний іудаїзм. У різний час його послідовники то вважали караїмів єврейською громадою, дозволяючи навіть шлюби з ними, то заперечували належність караїмів до єврейства.

Коли на Близькому Сході в 1948 р. з’явилася єврейська держава Ізраїль, у сусідніх арабських державах почалися масові єврейські погроми. Ці каральні експедиції не оминули й караїмські громади арабських країн. Ізраїль надав можливість репатріації караїмам Єгипту, Іраку і Турції нарівні з євреями цих країн. Так на 1970 р. караїмська громада Ізраїлю нараховувала майже сім тисяч осіб. Проте, хоча караїми, наділені всіма правами громадян Ізраїлю, і несуть військову повинність, до сьогодні Верховний рабинат і Міністерство релігій Ізраїлю перешкоджають визнанню офіційного статусу громади караїмів Ізраїлю з їхнім незалежним релігійним судом.

Не бажаючи бачити в караїмах етнічних євреїв, сефардійське* лівоекстремістське угруповання «Чорні пантери» на початку 1970-х рр. поширило свої погляди на всіх східноєвропейських євреїв-ашкеназів, стверджуючи, що останні не мають історичного права на репатріацію до Ізраїлю. Основою цієї ідеології, безумовно, стала монументальна праця ізраїльського професора Абрахама Поляка «Хозарія: історія єврейської держави в Європі». Автор намагався обґрунтувати тезу, що між східноєвропейськими євреями та хозарами-язичниками існує генетичний зв’язок. Професор запропонував гіпотезу про масову міграцію хозарів на захід, на територію Польщі, Волині, Галичини після розпаду Хозарського каганату. Саме тут, на його думку, почав формуватися ідиш — хозаро-готський лінгвістичний конгломерат. І хоча про мову кримських готів нічого не відомо, це не завадило професору припустити, що їхня мова дуже близька до східногерманського діалекту, з якого й утворився ідиш.

* Сефарди — нащадки євреїв, які були вигнані в 1490-х рр. з Піренейського півострова або покинули його згодом, у ХVІ-ХVІІІ ст. Зараз сефардами досить часто називають (особливо в Ізраїлі) усіх євреїв неашкеназького походження.
Ашкенази — назва, що поширюється на всіх східноєвропейських євреїв, які за походженням є нащадками єврейського населення середньовічної Німеччини.

 

Звертає на себе увагу і велика кількість етнокультурних паралелей між хозарами та євреями Східної Європи. Достатньо вказати на гардероб ашкеназьких євреїв. Штраймл — головний убір, частина хасидського суботнього вбрання, — очевидно, сягає тих часів, коли хозари від підлеглих народностей брали данину хутряними шкурками. Навіть сьогодні найскромніші штраймли виготовляються з лисячого хвоста, обгорнутого довкола шкіряної шапки. Заможніші хасиди можуть дозволити собі штраймл із дванадцяти хвостів (за числом колін Ізраїлю), вісімнадцяти (гематрія* слова «живий») або двадцяти шести (гематрія Тетраграматону). Є ще в ашкеназькому гардеробі соболині колпіки та сподіки з морського котика. А чого вартий сюртук, до речі, який дуже нагадує караїмський каптан... А гартл — пояс, покликаний відділяти нижню, ницу, частину тіла від верхньої, сповненої духовності — надто вже він нагадує плетений караїмський пасок... А штиблети без шнурівки (для того, щоб у суботу їх можна було знімати не розв’язуючи) — подібні калоші в минулому були невід’ємною частиною вбрання караїмів.

* Гематрія — тлумачення слова чи групи слів за числовим значенням літер, з яких воно складається, або шляхом заміни одних літер іншими за певною системою. Гематрія слугує також для заміщення числа словом або групою слів, в яких числове значення літер у сумі дорівнює цьому числу.

Караїмськакенаса, Чуфут-Кале. Фото:Катерина Рашкевич

Деякі вчені, не заперечуючи все ж приналежності караїмів до семітів, висували також припущення, що предки кримських караїмів прибули із захоплених монголами територій Північного Ірану, Нижньої Волги, а також із Візантії після падіння Константинополя в 1453 р. Відомий вчений Пітер Голден колись навіть заявив: «Караїми Східної Європи є прикладом цікавого симбіозу єврейського народу і тюркського світу, кумано-кипчакського населення середньовічного Криму».

Караїми і рукописи Мертвого моря

Знаходились навіть дослідники, які намагалися простежити зв’язок між членами Кумранської громади і караїмами. Прибічники цієї теорії припускають, що виявлений серед рукописів Мертвого моря «Дамаський документ» (СD), що є пам’яткою літератури садукеїв, вірогідно, міг впливати на ранні єврейські секти, доктринально узгоджені з ученням садукеїв. У зв’язку з цим варто зазначити, що самі караїми виникнення своєї традиції виводили від розпаду Об’єднаного царства Давида і Соломона та пов’язували з первосвящеником Садокієм (Цадок), засновником руху садукеїв. Він, на думку самих караїмів, зберігав справжній Закон, розкриття якого в усій повноті належить згадуваному вище Анану бен Давиду.

Але навіть цей факт навряд чи дозволить ототожнити кумранитів і караїмів, оскільки доктринально між їхніми вченнями існували суттєві відмінності: караїми сповідували суворий монотеїзм, кумраніти — дуалізм; караїми вірили у свободу волі, кумранські сектанти — у напередвизначеність. Єдине, що могло об’єднати обидві ці течії, — це опозиція Мішни — усному Закону.

Караїми і Третій Рейх

Цікаво, що 5 січня 1939 р. Державне расове бюро Міністерства внутрішніх справ Рейха зробило офіційну заяву про те, що антиєврейське законодавство Німеччини не поширюється на караїмську громаду, оскільки «караїми не належать до єврейської громади як такої і їхня „расова психологія“ не є єврейською». Якщо не враховувати розстрілу караїмів під час трагічних подій у київському Бабиному Яру, де, крім євреїв, були страчені росіяни, українці, цигани, поляки, то в цілому караїми не зазнавали переслідувань з боку німецької окупаційної влади. Мало того, у деяких випадках навіть користувалися їхньою прихильністю.

Хозарська генеалогія кримських караїмів

Незважаючи на те, що й сьогодні серед кримських караїмів є прибічники теорії «семітського» походження караїмської громади Криму, все ж ця гіпотеза не витримує серйозних контраргументів.

У другій половині ХІХ ст. широкої популярності набула теорія, що була вперше висунута в 1846 р. російським сходознавцем Василем Григор’євим. Згідно з цією теорією, кримські караїми є прямими нащадками хозарів — тюркського кочового народу. Про цей факт повідомляє сам хозарський цар Йосиф у листуванні з Хасдаєм ібн Шапрутом, стверджуючи, як ми цитували вище, що хозари не нащадки давніх ізраїльтян, як вважав сам Хаздай, а тюркський народ, який прийняв іудаїзм.

У наш час в усьому світі нараховується близько двох тисяч кримських караїмів, вісімсот з яких проживає в Криму. Сьогодні очевидно, що мова кримських караїмів належить до тюркської групи алтайської сім’ї. Одним з найпереконливіших доказів тюркського походження кримських караїмів є результат краніологічних досліджень* , здійснених відомим ученим академіком В. П. Алексеєвим, який у 1971 р. підтвердив, що кримські караїми є нащадками хозарів. В офіційному звіті про свої дослідження В.П.Алексеєв зробив висновок, що караїми як народність виникли в результаті генетичного контакту хозарів, що прийшли до Криму, і місцевого населення Криму (таври, кімерійці, сармато-алани, кримські готи).

* Дослідження, що пов’язані з вивченням будови черепа.

Релігіозні іудеі

Караїми і Третій Рейх

Цікаво, що 5 січня 1939 р. Державне расове бюро Міністерства внутрішніх справ Рейха зробило офіційну заяву про те, що антиєврейське законодавство Німеччини не поширюється на караїмську громаду, оскільки «караїми не належать до єврейської громади як такої і їхня „расова психологія“ не є єврейською». Якщо не враховувати розстрілу караїмів під час трагічних подій у київському Бабиному Яру, де, крім євреїв, були страчені росіяни, українці, цигани, поляки, то в цілому караїми не зазнавали переслідувань з боку німецької окупаційної влади. Мало того, у деяких випадках навіть користувалися їхньою прихильністю.

Хозарська генеалогія кримських караїмів

Незважаючи на те, що й сьогодні серед кримських караїмів є прибічники теорії «семітського» походження караїмської громади Криму, все ж ця гіпотеза не витримує серйозних контраргументів.

У другій половині ХІХ ст. широкої популярності набула теорія, що була вперше висунута в 1846 р. російським сходознавцем Василем Григор’євим. Згідно з цією теорією, кримські караїми є прямими нащадками хозарів — тюркського кочового народу. Про цей факт повідомляє сам хозарський цар Йосиф у листуванні з Хасдаєм ібн Шапрутом, стверджуючи, як ми цитували вище, що хозари не нащадки давніх ізраїльтян, як вважав сам Хаздай, а тюркський народ, який прийняв іудаїзм.

У наш час в усьому світі нараховується близько двох тисяч кримських караїмів, вісімсот з яких проживає в Криму. Сьогодні очевидно, що мова кримських караїмів належить до тюркської групи алтайської сім’ї. Одним з найпереконливіших доказів тюркського походження кримських караїмів є результат краніологічних досліджень* , здійснених відомим ученим академіком В. П. Алексеєвим, який у 1971 р. підтвердив, що кримські караїми є нащадками хозарів. В офіційному звіті про свої дослідження В.П.Алексеєв зробив висновок, що караїми як народність виникли в результаті генетичного контакту хозарів, що прийшли до Криму, і місцевого населення Криму (таври, кімерійці, сармато-алани, кримські готи).

* Дослідження, що пов’язані з вивченням будови черепа.

Проте, незважаючи на серйозність аргументів на користь «хозарської» гіпотези походження кримських караїмів, деякі спеціалісти з історії хозарів піддають її сумніву. Серед заперечень наводиться думка, що хозари як народ не згадуються в літописних джерелах пізніше ХІ ст., у той час як письмова фіксація появи караїмів у Криму відноситься лише до ХІV ст. Причому йдеться про караїмів, у традиції яких було доктринальне заперечення Талмуда й Мішни, тоді як, на думку прибічників заперечення «хозарської» версії, іудаїзм хозарів був, імовірніше, талмудичним.

Ось що про це пише видатний етнограф Михайло Артамонов: «Можливо, що євреї-караїми змішалися з рештками хозаро-булгарського населення Криму, яке сповідувало іудейську релігію, і поширили серед них своє вчення... Єдиним доказом на користь хозарського походження караїмів залишається їхня мова, близька до половецько-огузької, із чого роблять висновок, що хозари-караїми, зберігши свою релігію, змішалися з половцями. Деякі йдуть ще далі та вважають, що хозари із самого початку не були рабиністами, а караїмами. Слід визнати, що в історії караїмів багато що залишається незрозумілим».

На завершення хотілося б відзначити, що, незважаючи на суперечки навколо походження караїмів Кримського півострова, їхніх вірувань, традицій, писемності, хоч би яку із запропонованих теорій не прийняв дослідник або простий обиватель, котрий цікавиться минулим Криму, очевидним є одне: караїмська громада півострова вписала дуже яскраву і значущу сторінку в історію Криму. А збережені оповіді й легенди кримської караїмської громади допомагають зовсім під іншим кутом подивитися на цю історію.

Опублiковано: № 4 (52) Дата публiкацiї на сайтi: 19 August 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
00:55 28.10.2019 | hazartat
Совершенно согласен с автором, единственно не буду согласен с пост-советской версией будто бы приходом тюркских народов в том числе караимов с 13в с так называемыми "монголами". Второе, автор ссылается на Моисея Хоренского, чей труд в оригинале "Патмутюн Хайоц" (История Хаев), многими историками, как сказочное сочинение, кроме того это произведение было несколько раз переписано и искажено, в том числе Мхитаристами.
07:53 20.08.2011 | deacon Tarasiy
Чудовий матеріал свідчить про якісно кращий рівень нашої КДАіС а особливо дає можливість виховувати учнів та студентів вже на рівні глибшого знання писемних джерел - дуже сподіваємеся же й такі джерела як особисте спілкування та дух соціальної співпраці й паломницьких молодіжних досліжень зможуть покращити проповідь Правди Божої для наших дітей та молоді усюди з повагою до святинь наших праідів http://www.youtube.com/watch?v=sBf3O845qwA

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: