Якщо тебе не цікавить минуле,
навряд чи майбутнє зацікавиться тобою...
Валентина Беднова
У дитинстві я часто хворів. Одного разу в нашому домі з’явилася синя лампа, і мені було наказано приймати процедури з метою лікування нежитю. Лампа ця була дуже красивою, сяяла манливим загадковим світлом. Вона мене просто притягувала. Я нічого не міг із собою вдіяти. Але я був дитиною умовно слухняною, тому спочатку поцікавився у «начальства»: а що буде, якщо я спробую її лизнути? Мені відповіли: спробуй, дізнаєшся... Всі думали, що я жартую... Цікаво, що нежить якось сам собою і скінчився. А от опіки загоювалися протягом трьох тижнів.
З того часу минуло багато років. Це все тепер історія. Моя особиста історія. Гадаю, що принаймні один урок я з неї виніс. А саме: ніколи більше я не лизав синіх ламп. І не збираюся.
Стародавні римляни не були більш кровожерливими, ніж інші народи. Хліба та видовищ вимагали й до них. Римляни лише довели насолоду та видовища до апогею, художньо виразивши їх та відкинувши святенність, якою вони до цього лицемірно прикривалися. Плоди хтивості, доведеної до абсолюту, — влада над усім світом, тазик з пір’їнкою між заміною страв на багатогодинних бенкетах та просочений кров’ю пісок амфітеатру.
Римляни, як і всі люди, шукали щастя. А знайшли теплу ванну, розкриті вени та втомлено-розчароване «що є істина?».
Минув час. Театр змінився, змінився цирк, гладіатори одягли боксерські рукавички. Християнська цивілізація не заборонила видовищ, а навчила людей правильному ставленню до них. Світове культурне надбання вже неможливо уявити без театру, без Шекспіра, Чехова, Гете... На арені цирку не проливається кров, а циркова публіка помітно помолодшала. Підкорені волі людини звірі більше не шматують людей, а замість викриків жаху й люті лунають дзвіночки дитячого сміху. З дивовижною парадоксальністю здійснилися на практиці слова Тертуліана про те, що «речі, які люди використовують для зла, лихі лише через лихе їх застосування».
Римський імператор Вітеллій наказував страчувати людей у своїй присутності. Він пояснював це просто: «Я хочу наситити погляд». Лише невеликий строк правління не дозволив йому стати другим Калігулою чи Нероном. Наразі залишимо докори в жорстокості та збоченнях вищеназваним особистостям та спробуємо глянути з іншого боку.
Стан людини без Бога — ненаситність. Увесь язичницький світ був схильний до цієї хвороби і волав «хліба та видовищ» тим гучніше, чим більше їх отримував. Цьому легко повірити й зараз. Достатньо просто увімкнути телевізор. На зміну черговій «насичувалці» для очей одразу приходять пустушки — продовження з такими ж назвами й додаванням наприкінці літер 2, 3, 4... Але цифрами, як і вбивствами, порожнечу не заповнити.
Святий Кипріан Карфагенський іще в ІІІ столітті писав з приводу таких одноденок: «...хоча б у всьому цьому й не було прямого злочину, однак все ж тут є найбільша і зовсім не пристойна вірним порожнеча». Та сама порожнеча, до якої повертаються «сім найлютіших» (Мф. 12, 43-45).
Унікальність Біблії в тому, що вона стала не лише найбільш видаваною, але й книгою, яку найбільше читають. Ось уже два тисячоліття вся європейська культура пов’язана з Біблією. Або походить від неї, або з нею бореться. Вульгарні кривляння і копієчні пристрасті венер та аполлонів змінилися на щире гамлетівське «бути чи не бути». Публіка обрала: бути...
Але людській історії знайоме одне цікаве явище — Ренесанс. Красиве слово з візерунками має і красивий переклад — відродження. По суті ж, ніщо нове не народжувалось. Відродження не було, було повернення. Повернення вітеллієвого бажання «наситити погляд». Повернення язичництва.
Хто не пам’ятає свого минулого — приречений пережити його знову. Чомусь ми постійно забуваємо, що красивий ренесанс закінчується некрасиво. Гільйотиною на площі, наприклад. Або розгулом озброєних матросиків напідпитку по нічному північному місту. А останній ренесанс скінчиться тим, що небо згорнеться, як сувій...
Та годі, коли це буде! Та й чи буде взагалі? А тому їж, пий, веселися. Бери від життя все. Все у цьому житті варто спробувати. Цього «всього» пропонується настільки багато, нав’язливо та гучно, що навіть незручно ставити питання: а чи варто? Адже все — не потрібне, потрібне найважливіше. Щасливий той, кому вистачає. Лише коли відходиш від Справжнього Життєдайного джерела, тоді й з’являється бажання взяти від життя все і всього спробувати. Точніше — спробувати і брати без кінця...
Історія знову повторилася. Видовище назвали пишним та коротким словом — шоу. Потім хтось додав, що шоу має продовжуватись. Адже погляд неможливо наситити, його можна лише нескінченно насичувати. Хороша розумна п’єса, книга або фільм дають більше. Вони можуть вказати шлях, за допомогою якого можна наповнити найглибшу безодню в світі — людську душу.
Але шоу — це інше. Йому плювати на душі. Його завдання — лише створити ілюзію насичення й одночасно викликати потребу наступної дози. Воно не дозволить зупинитися й подумати. Думати можна лише над тим, що лишає по собі слід. І вкрай важко знайти іноді хоч натяк на який-небудь слід після чергового великого шоу-прання.
А ще — навіть «найневинніше» шоу цілком може заради забави плюнути чи випорожнитися на улюблене і святе для когось. У нього один закон: головне, щоб добре продавалося.
Утім, закономірність — це не обов’язково неможливість. Можливо, шоу коли-небудь повторить долю театру. Чистому все чисте. Це чудово, коли тисячі хлопчаків починають наслідувати чемпіону світу з боксу й біжать до спортзалів. Але нема нічого більш принизливого, безглуздого та брехливого, ніж реклама пива та горілки під час спортивного змагання.
Іноді доцільно згадати про те, що гладіаторські бої були, по суті, прихованою формою людських жертвоприношень. І сприймати відкушені на ринзі вуха та удари нижче поясу як щось звичне.
«Усе мені дозволено, та не все корисно Усе мені можна та не все на пожиток» (1 Кор. 6, 12), — каже апостол Павло. Римляни довели видовища та задоволення до найвищої точки — і втратили сенс свого існування. Величезна імперія прогнила зсередини. Найсильніша армія світу була переможена не варварами, а трьома втомлено-розчарованими словами: «Що є істина?».
Sic transit gloria mundi...
Кажуть, що людина є тим, чим вона харчується. У людині, згідно з християнською думкою, — три складових: дух, душа та тіло. Значить, людина — це ще й те, на що вона дивиться. І як ми ретельно обираємо їжу, звертаючи увагу на склад і термін придатності, так потрібно ретельно обирати й те, на що ми дивимося. Тому що око — світильник для тіла (Мф. 6, 22). Сітківка ока — це об’єктив фотокамери, знімки якої переповнюють жорсткий диск нашої пам’яті. Дуже важливо правильно обрати об’єкт для знімання. Тому що обов’язково прийде час, згасне світло софітів, і кожного з нас запитають: що ж тобі найбільше запам’яталося?
