Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

«Хочу очиститися стражданнями»

Століття двадцяте. Бунтівне та криваве, яке принесло із собою дві світові війни, революцію і забрало близько 60 мільйонів життів. Похмуре та жорстоке, яке на роки занурило одну шосту суходолу в хаос лихоліть і безвір’я. Століття дивовижне та прекрасне. Воно явило світу тисячі героїв, які віддали не вагаючись, своє життя за друзів своїх і вітчизну... Століття шалене та праведне. Саме в першій половині ХХ століття було явлено світу святих більше, ніж за тисячу років християнства на Русі. У православному календарі додалося понад 1700 імен новомучеників і сповідників!

Якщо поставити собі за мету й щоденно прочитувати по житію одного з новомучеників, знадобиться близько п’яти років. Щоправда, іноді відомості про святих обмежуються стислими рядками з особистих справ в’язнів: народився, навчався, заарештований, розстріляний. А поміж ними — дати.

Часто-густо слідчі справи й відсутність у них фактів співпраці з владою правили за основні документи при розгляді питання про канонізацію. Особливу цінність мають рідкісні збережені свідчення очевидців, листи. Як, наприклад, лист протодиякона Миколая Тохтуєва. У ньому він пробачає своїх мучителів і повідомляє, що готовий постраждати за Христа. Давайте перечитаємо його разом. І десь між рядків постараємося роздивитися життя, долю, душу людини. Душу, загублену для світу й розкриту Небу.

«Громадянине начальнику! Дозвольте порозумітися з Вами письмово: я говорити багато не вмію через свою неосвіченість. Що ви від мене вимагаєте, те я зробити не можу. Це моє останнє й остаточне рішення. Більшість з нас іде на таку справу, аби врятувати себе, а ближнього свого згубити, — мені ж таке життя не потрібне. Я хочу бути чистим перед Богом і людьми, бо коли совість чиста, то людина буває спокійною, а коли не чиста, то вона не може ніде знайти собі спокою, а совість у кожної людини є, тільки вона брудними справами глушиться, а тому я не можу бути таким, яким Ви б хотіли...»

Так розпочинав свого листа до НКВС — відмову бути інформатором — Миколай Тохтуєв. Селянський син, батько великої сім’ї, протодиякон. А тоді, у 1940 році, цілком земна людина тридцяти семи років стояла перед непростим вибором: служити Богу або працювати на безбожну державу, зберігши своє життя і сім’ю?

«Хоч я і сімейна людина, але заради того, аби бути чистим перед Богом, я залишаю сім’ю заради Нього... Хіба не важко мені залишити... сім’ю з восьми осіб і жодного працездатного? Та мене підкріплює і бадьорить дух мій Той, заради Якого я піду страждати, і я впевнений у тому, що Він мене до останнього мого подиху не залишить, якщо я Йому буду вірний, а звіт ми всі маємо дати, як жили ми на землі...»

Миколай Васильович Тохтуєв народився в 1903 році в селі Бимі Кунгурського повіту Пермської губернії. Оскільки хлопчик народився на свято перенесення мощей святителя Миколая, назвали його на честь великого святого. Миколаєм був і дід по батьківській лінії. Василь Миколайович Тохтуєв — спадковий коваль, вів рід від хрещених татар, які два століття поспіль працювали на бимських заводах. Він був людиною віруючою і працелюбною, його поважали односельці. У тридцять років селяни обрали його волосним старшиною, а потім обирали на цю посаду ще чотири рази поспіль. У тридцять п’ять він овдовів, залишившись із чотирма дітьми, та одружився на дочці священика Матвія Цвєтова, Марії. У них народилося ще шестеро дітей. Марія Матвіївна була глибоко віруючою, тихою та дбайливою матір’ю великої сім’ї. Її молитвами й стараннями Миколай рано полюбив храм, відправи й особливо церковні співи.

За дев’ять кілометрів від Бима був Білогірський Свято-Миколаївський чоловічий монастир. Заснований 1897 року у відлюдному лісовому місці, він швидко став центром духовного просвітництва Уралу. Протягом кількох років число мешканців монастиря зросло до п’ятисот осіб. Сюди приїздили поговіти й помолитися і великі князі, і робітники навколишніх заводів.

Прикметним явищем Білих Гір був чудовий хор, який складався майже зі ста осіб. Благочестя батьків і часта присутність на монастирських службах справили на Миколая Тохтуєва величезний вплив. Він почав співати в церковному хорі. Існує припущення, що приблизно між 1916 і 1917 роками він був послушником у Білогірському монастирі.

У 1919 році Миколай вступив до Пермської духовної семінарії і тоді ж був призначений псаломщиком до Свято-Троїцької церкви села Ашапа. Коли він був на другому курсі, семінарію закрили.

У 1922 році Миколай обвінчався з Марією Зоріхіною і невдовзі був рукопокладений у сан диякона. За рік його направили служити до Петропавлівської церкви села Уїнського, ще за рік — до Миколаївської церкви села Киласове. Мало не щорічно мінялися храми, місця, парафії. По всіх околицях йшла слава про могутній голос отця Миколая. Він мав абсолютний слух і гарний голос — високий бас. Брав уроки з постановки голосу в самого Олександра Олександрова. Той пропонував протодиякону стати співаком у його ансамблі. Кажуть, що батюшку кликали навіть до Великого театру. Але він незмінно відповідав, що голос йому потрібний лише для однієї мети: служити Божественну літургію.

У січні 1925 року єпископ Кунгурський Аркадій (Єршов) запросив отця Миколая правити службу до Успенського кафедрального собору Кунгура. Владика любив диякона Миколая не тільки за гарний голос, але й за його добродушність, простоту й безкорисливість. Незабаром диякона Миколая було зведено в сан протодиякона й нагороджено подвійним орарем.

Храми були ще відкриті, й священнослужителі ще окормлювали своїх чад, але співробітники ОДПУ не дрімали. Усі двадцяті й наступні роки велося стеження за священнослужителями: одних заарештовували, інших схиляли до співробітництва, третіх змушували полишати служіння в храмі.

В один із днів 1931 року протодиякона Миколая Тохтуєва також викликали до ОДПУ, ознайомили з показаннями проти нього, а тоді запропонували стати інформатором. В іншому випадку пригрозили арештом. Підписку він дав, і його відпустили. Проте жодних доносів в органи від нього так і не надійшло. Вочевидь, за таке «співробітництво» він би не уникнув покарання, але, як-то кажуть, коли б не нещастя, не було б і щастя. Його батька, Василя Миколайовича, як колишнього члена Державної Думи, в 1931 році позбавили виборчих прав, і двох його синів відправили до тилового ополчення. Протодиякона Миколая послали до Єкатеринбурга (на той час — Свердловськ), де в 1931–1932 роках він із товаришами по нещастю в каторжних умовах працював на будівництвах.

У грудні 1932 року ОДПУ заводить справу на Миколая Тохтуєва за фактом «активної антирадянської діяльності», яка полягає в тому, що він, як деякі інші священнослужителі та миряни, начебто пророкує «швидку загибель радянської влади, загибель світу й пришестя Страшного Суду».

19 січня 1933 року отець Миколай був заарештований, утримувався в кунгурському арештному домі. Проходив за груповою «справою священнослужителів і мирян Кунгурського р-ну Уральської області 1933 року».

Його посадили до підвальної камери, розрахованої на десять осіб, яка, проте, вмістила близько п’ятдесяти. Вологість, тіснява, задуха, сморід. Деякі помирали, не витримавши цих умов. У камері отець Миколай пробув півроку. Зміцнюваний Господом, він залишився твердим у вірі. На допиті заявив, що є переконаною віруючою людиною, що вірить у прихід на землю антихриста, друге пришестя Христа, неминучу кончину світу й Страшний Суд.

«Але термінів цієї кончини я не встановлював і не пророкував, — сказав він слідчому. — Існування радянської влади несумісне з релігією та моїми переконаннями, оскільки радянська влада проповідує атеїзм, безвір’я...»

31 січня слідчий знову допитав протодиякона, поцікавившись, чи давав той підписку про співробітництво з ОДПУ.

«У 1931 році я давав органам ОДПУ підписку про співробітництво в ролі секретного агента з висвітлення контрреволюційної діяльності церковників і духовенства, але я не тільки не виконав цю підписку, а сам вів антирадянську діяльність. З радянською владою я рахуюсь і визнаю її остільки, оскільки це не шкодить вірі. Від подальших показань відмовляюся».

28 травня 1933 року протодиякона Миколая звинуватили в «участі в церковно-монархічній контрреволюційній організації» і засудили до трьох років «вільного вислання» на Урал. Але в Кунгурському арештному домі він захворів на тиф, і виконання вироку було відкладено. Він пролежав місяць, потім були ускладнення після хвороби. Про нього начебто забули. Тимчасово. У листопаді 1933 року Микола Тохтуєв з дружиною та чотирма дітьми їде до Москви. Звідти через Калугу до селища Угода (зараз місто Жуков). У 1935 році його переводять до Наро-Фомінська.

А в 1938-му повідомляють про можливий арешт. І знову, нашвидкуруч зібравшись, сім’я Тохтуєвих знімається з місця. До цього періоду відноситься цікавий факт біографії отця Миколая. Старший брат Аркадій умовляє його пройти прослуховування у Великому театрі. Отець Миколай потрапляє до головного диригента Великого, і той, прослухавши його, пропонує вступити до хору із зарплатою в 300 карбованців на місяць і готувати сольні партії. Але для цього слід піти з Церкви... Він відмовляється не роздумуючи.

Останнім місцем його служіння став храм святих безсрібників Косми й Даміана в селищі Болшеве Московської області (зараз район міста Корольова). А 16-метрова кімнатка в будиночку при храмі — останнім помешканням, де ще два роки він житиме з дружиною і шістьома дітьми. Сьома дитина народиться за два місяці до повторного арешту батька.

У грудні 1939 року в Митищінському районі було заарештовано кілька православних віруючих. Серед них парафіянин Космодаміанівської церкви — якийсь Тимофій Князєв. 26 квітня 1940 року, у Вербну неділю, у будинок протодиякона Миколи постукали. У Митищінському відділенні УНКВС його допитали. Він зізнався, що знайомий з Князєвим і знав про його антирадянські настрої та висловлювання, але навмисно не розголошував. Тоді отцю Миколаю запропонували вибір: співробітництво у виявленні «антирадянськи налаштованих» — або вісім років таборів. Рішення для себе він прийняв одразу. Та вже дуже хотілося зустріти Великдень із сім’єю. І він знову дав зобов’язання, виконувати які не збирався. Його відпустили. До понеділка. Відправивши Великодню літургію, він попередив старосту храму, що у Світлий понеділок уже не прийде. Цього дня він попрощався із сім’єю.

Зразу ж після явки він написав коротку заяву про відмову від співробітництва:

«Товаришу начальнику, я відмовляюся від підписки і давав її лише тому, аби в мене була можливість зустріти Великдень і попрощатись із сім’єю. За моїми релігійними переконаннями і за саном не можу бути зрадником навіть найлютішого мого ворога...»

Цей папір він вручив начальнику Митищінського відділення УНКВС. Той, прочитавши заяву, усе-таки запропонував протодиякону ще трохи подумати й відпустив його додому. Але Миколай Тохтуєв свого рішення не змінив.

"... Ви мені обіцяєте вісім років — за що ж? За те, що я дав життя дітям? Їх у мене семеро, і один одного менший. Старший син дванадцяти років перейшов до 6-го класу, другий син десяти років перейшов до 4-го класу, третій син восьми років перейшов до 2-го класу, четвертий син шести років, п’ятий син чотирьох років, шоста донька двох років і сьомому лишень два місяці; дружина хвора, не може взяти дитину — так їй покрутив руки ревматизм і серце болить. Радянська держава вітає і дає нагороду за багатодітність, а ви мені в нагороду вісім років концтабору пообіцяли — за що? Який я злочинець? Тільки один злочин, що служу в церкві, але це законом поки не заборонено. Якщо я не можу бути агентом за своїм переконанням, то це зовсім не доводить, що я противник влади...

Ось ви говорите, що ми обманюємо народ, одурманюємо й інші безумні глаголи, — а чи можете ви про це напевно сказати, коли, можливо, і церковних книг не брали до рук, і не читали їх, і не заглиблювалися в християнську віру, а судите поверхово, що, мовляв, у нас написано в газетах і книгах, то правильно, а що за тисячу років написано було до Христа і про Нього, що Він буде і ось так поживе, і ось такою смертю помре і воскресне (це за тисячу років пророками було написане й уже збулося), то це, по-вашому, неправильно. Або ось, скажімо, радіо передає за тисячі верст без дроту — як це залишаються слова в ефірі й передаються, а вся людина кудись дівається, зникає? Ні, вона ніколи не зникне і нікуди не дівається, помре, стліє і потім воскресне в кращому вигляді, як зерно, кинуте в землю...

Ось уже двадцять три роки існує радянська влада, і я нічим не виявляв себе ворожим стосовно неї, був завжди лояльним, виконуючи всі розпорядження влади, податки завжди виплачував справно, діти мої вчаться в радянській школі, і вся моя провина лише в тому, що, будучи переконаним християнином, я твердо тримаюся своїх переконань і не хочу укладати угоду зі своєю совістю... І вам не можу прислужитися, як ви хочете, і перед Богом не можу кривити душею. Тож я хочу очиститися стражданнями, які будуть від вас покладені на мене, і я їх прийму з любов’ю. Тому що я знаю, що заслужив їх.

Ви нас уважаєте ворогами, тому що ми віруємо у Бога, а ми вважаємо вас ворогами за те, що ви не вірите у Бога. Але якщо розглянути глибше й по-християнськи, то ви нам не вороги, а спасителі наші — ви заганяєте нас у Царство Небесне, а ми того зрозуміти не хочемо, ми, як уперті бики, ухилитися хочемо від страждань: адже ж Бог дав нам таку владу, щоб вона очищала нас, адже ми, як-то кажуть, заїлися... Хіба так Христос заповідав нам жити? Та ні, і сто разів ні, і тому слід шмагати нас, і більше шмагати, аби ми схаменулися. Якщо ми самі не можемо... то Бог так улаштував, що ви силоміць нас тягнете в Царство Слави, і тому треба вам тільки дякувати«.

Ордер на арешт був виписаний 4 липня 1940 року. Згідно з ним, протодиякон Миколай Тохтуєв звинувачувався в тому, що «будучи вороже налаштованим до наявного в СРСР політичного ладу, був тісно пов’язаний з окремими учасниками групи..., що існувала в Митищінському районі, Князєвим та іншими (арештовані в 1939-му році й засуджені в 1940-му) ... Знаючи про відкриті висловлювання Князєвим антирадянських настроїв, Тохтуєв покривав його і не довів його слів до відома органів радянської влади...»

У ніч з 5-го на 6-е липня 1940 року Миколая Тохтуєва було заарештовано й ув’язнено до внутрішньої тюрми УНКВС Москви й Московської області на Малій Луб’янці. 2 вересня 1940 року Особлива Нарада при НКВС засудила протодиякона до восьми років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Він був відправлений до Північного залізничного табору в Комі АРСР. Матушка Марія встигла попрощатися з чоловіком на Луб’янці.

17 травня 1943 року, не доживши п’яти днів до свого сорокаріччя, отець Миколай помер у Печорському виправно-трудовому таборі за нез’ясованих обставин. Був похований у безіменній могилі. У 1957 році був реабілітований.

Після арешту чоловіка матушка з дітьми продовжувала жити там само, у Болшеві, при храмі. Марія Євгенівна померла в липні 1996 року у 94-річному віці, переживши коханого чоловіка на 53 роки. Діти протодиякона Миколая Тохтуєва й Марії Євгенівни виросли глибоко віруючими людьми. Із семи дітей тільки Вірі Миколаївні, єдиній доньці, судилося дожити до прославлення батька.

Протоієрея Миколая Тохтуєва зараховано до сонму святих 6 жовтня 2005 року. Його пам’ять Церква вшановує 17 травня. У 2006 році було складене житіє святого й написана його ікона. Священномученик зображений на ній на весь зріст із кадилом у руці на фоні Болшевського храму.

Опублiковано: № 5 (77) Дата публiкацiї на сайтi: 29 February 2016

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
15:50 10.03.2016 | Лилия
Священномученик Николай, моли Бога о мне!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: