Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Хочу жити вічно

У світі, де гріх і смерть розлиті, наче радіація, людині не вціліти без дієвої протиотрути. Тому Христос прийшов у цей світ не просто як Учитель, але як Лікар, Котрий дає нам ліки безсмертя.

Гріх живе в людському житті на правах квартиранта, що в будь-яку кімнату входить без стуку. З’являючись плямочкою на здоровій шкірі, він здатен швидко поширюватися, так що через певний проміжок часу вже ділянки здорової шкіри перетворюються на плямки, а решту тіла виборює проказа. У цьому стані з’являються передсмертні теоретичні запитання на зразок: «А чи не є те, що ми називаємо гріхом, звичайною нормою, а те, що вважали здоров’ям, — аномалією та збоченням?»

Це саме передсмертні питання, тому що виникають вони на тій стадії розвитку хвороби, коли вже гріх непереможний і незнищенний і лишається тільки виправдати й легалізувати його, щоб не мучитись від докорів сумління.

За правом демократичної переваги, за правом того, що «нас більше», хворі клітини оголошують себе здоровими та, з метою остаточної перемоги, оголошують здорові клітини сторонніми, чужими, аномальними. Це і є смерть. Духовна смерть людини та суспільства.

Здатність починатися з чогось дрібного, такого, що видається несерйозним, — а тоді розростатися пожежею і захоплювати весь життєвий простір робить гріх духовним близнюком фізичної прокази. Недарма проказа — мало не найголовніша хвороба Біблії. Христос тому і є Лікарем. Лікарем переважно, а не просто Учителем, і тим паче не Юристом і не Доктором богослов’я.

«Зціліть мене», — каже хворий лікарю. Не «поясніть» і не «розкажіть», а саме «зціліть». Ми ж переважно розповідаємо та пояснюємо, а самі, тим часом, хворіємо. Від цих філософських лекцій у лепрозорії часом стає страшно і тоскно.

Гріх ніколи не буває локальним, точковим, одиничним. Ніхто не може згрішити лише одним гріхом, але завжди один гріх приведе із собою «сім лютіших за себе». Безглуздо тому ставати на суд окремих заповідей, мовляв, проти цього я згрішив, а проти цього — ні. Так працює земна юриспруденція. Ти вкрав, і судитимуть тебе, якщо спіймають, за крадіжку, а не за підпал. Та в духовному житті все інакше.

Вибух розносить смерть навсібіч, і гріх — це вибух. Вибух скалкової гранати, а не укол шпаги. Якщо навіть і порівняти його з уколом, то це укол отруєної зброї, де біль і небезпека не локалізовані раною, а заражають кров і розносять смерть по всьому організму.

Ось Хам бачить п’яного батька. Немає таких заповідей, що забороняють сміятися, кликати братів, перетворювати непристойне видовище на розвагу. Воля Хама нічим не обмежена, окрім сумління, шанобливості до батька та страху Божого. І всі ці святі обмеження розлито в повітрі й змішано з диханням, а не викарбувано на таблицях. Та Хам не завдає собі клопоту зупинитися, помолитися, злякатися й здригнутися від жалю. Він весело квапиться. «Йдіть сюди! Погляньте!» І з цього згустку злої волі, неситості на чужу слабкість та неуважності народжується конкретний гріх — хамство. Народжується радість від чужої безпорадності, народжується почуття зловтіхи та вищості, відчуття всевладності над тим, хто народив тебе, хто врятував тебе у Ковчегу, а з тобою — весь світ.

І вже потім від цього факту з часом народжуються заборони: не відкривай наготи батька свого; шануй батька та матір; хто лихословить батька чи матір, смертю помре. Тобто гріх народився, актуалізувався, вирвався на поверхню, немов хмара радіоактивного пилу з реактора. А вже слідом за тим настала черга заборон, заповідей, нагадувань. З’явились постійні і відтоді неминучі порушення цих заборон та забуття цих нагадувань.

Кожному з нас дано відчути райську катастрофу. Дано відчути, як руйнується крихкий рай невинності, і життя назавжди змінюється не в кращий бік. Перша маленька крадіжка. Перша брехня. Перший «дорослий» журнал і гнітючий жах від його розглядання. Перший смак смерті, солодкий вир гріховного помирання. І ще нічого не сталося в світі, та все вже відбулося всередині. І повітря стало вже іншим. І небо спохмурніло. І вже відчай заявив свої права на душу, а душа питає себе саму: «Що тепер буде? Як тепер жити?»

Якщо ми розуміємо це, то, можливо, ми наближаємося до розуміння Біблії зсередини. Біблію слід прийняти саме зсередини, а не ззовні. Ззовні ж вона буває небезпечною і для декого шкідливою, як будь-яке голе знання. Потреба в Спасителі, потреба в Небесному Лікарі — головна передумова духовного життя. «Я хворий і сам себе зцілити не можу». Цю інтуїцію не вичитаєш із книжок. Вона має бути дана як аксіома, як дихання та прямоходіння. І важко сказати, чому одні люди гостро переживають свою хворобу, а інші — ненавидять будь-які розмови про це. Але без відчуття своєї глибокої внутрішньої зіпсутості релігійність перетворюється на спосіб живлення та надимання власної гордині, духовного самовдоволення. Релігійність без покаяння є найкращим способом перетворення себе самого на чудовисько, самовдоволене, самовпевнене, що знає Істину та зневажає всіх, на нього не схожих.

Я хворий не частинами, а весь. І грішний не в чомусь, а в усьому. І коли я не вхоплюся за ноги Христа, як зробила це блудниця, то збожеволію від цього знання.

Наші молитви приготування до Причастя сповнені порівнянь людини, бажаючої причаститися, з кровоточивою жінкою, з блудницею, з розбійником і блудним сином. Після прочитання цих молитов вважати себе гідним Причастя можна лише внаслідок величезного непорозуміння. Вони (ці порівняння) дані нам, найімовірніше, для того, щоб той, хто читає на глибині свого єства, відчув себе одним із цих людей, які балансують на тонкій межі між спасінням та відчаєм.

Ось одна. З її тіла роками тече кров, і до відчуття постійної слабкості в знекровленому організмі домішане відчуття містичної нечистоти, законної скверни.

Ось друга. Кожен сантиметр її тіла видається їй самій липким від просоченості розпустою. Наблизитися до Христа вона може лише ззаду, опустивши очі й прихилившись до землі. Інакше, віч-на-віч, можна вмерти від сорому.

Ось третій. Він агонізує на хресті, і зараз йому переламають гомілки, та він дивиться з надією на Розіп’ятого поруч.

На одного з цих людей, а може, і на всіх одразу, схожий і я. Ця істина є очевидною. Усі молитви вичитано, і серце пошматовано, та язик не повертається назвати себе гідним Причастя.

Причастя — це ліки безсмертя. Нехай вигадані боги Олімпу п’ють нектар та амброзію. Нам, реальним, а не вигаданим людям, людям, отруєним смертю, потрібна пожива, що дає життя.

До Адама старого я причасний за народженням. До Адама Нового стаю причасним вірою та благодаттю, через таїнства.

Старий Адам живе в мені з усім багажем свого трагічного досвіду. Всю історію світу я здатен зрозуміти зсередини, як учасник, а не спостерігач. Але мені тісно в цій в’язниці, і я не хочу помирати. Я хочу жити вічно.

Вічне життя можливе. Воно подароване в Новому Адамі, Який прийшов не підправляти зотліле чи підфарбовувати гроби, повні трупних кісток. Він прийшов змінювати, перероджувати, окриляти, «зціляти всю людину».

Один вважає, що він спасенний, і від його вимученого захвату стає нудно.

Інший вважає, що він настільки хороший, що з ним треба поводитися так само обережно, як обережний лікар поводиться з божевільним.

Та мені відкрито, що я хворий і внутрішньо навіть мертвий. Відкрито й те, що смерть зруйнує мене і зовні дощенту.

Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі... (Іов. 19, 25-27).

Ім’я Його — музика Життя, і смак цього життя — смак Євхаристії.

Серце у мене в грудях ниє! (Іов 19, 27).

Опублiковано: № 4 (52) Дата публiкацiї на сайтi: 05 July 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Хочу жити вічно

Хочу жити вічно

Андрій Ткачов
Журнал «Отрок.ua»
У світі, де гріх і смерть розлиті, наче радіація, людині не вціліти без дієвої протиотрути. Тому Христос прийшов у цей світ не просто як Учитель, але як Лікар, Котрий дає нам ліки безсмертя.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 14 з 14
11:32 17.08.2011 | Оксана
"Но если бы каждый хоть на долю секунды увидел себя после смерти во время мытарств - наверное, храмов на свете не хватило бы для всех желающих причаститься..."

Татьяна, как Вы правы...
10:25 01.08.2011 | Александр
Спасибо за передачи и мысли о вечных ценностях в современном мире!
22:07 25.07.2011 | Наталья
Пир, хозяин во главе трапезы..и зовёт, и сам омывает ноги твои..а ты вежливо отказываешься. Недостоин, мол..не вычитал правило..мясное вкушал..и так до бесконечности. Дай, Боже, смирения не считать себя лучшим из гостей и наихудшим не быть, тем кто предпочтет ,,своё,, отказавшись вкушать Его хлеб.
16:26 13.07.2011 | Вячеслав
Спаси Господи, батюшка! Светло и радостно от того, что есть люди, способные говорить так
15:52 12.07.2011 | светлана
Спасибо!
12:24 08.07.2011 | р Б
Спаси Вас Господи , Отец Андрей ! Вас и Вашу семью .
07:12 08.07.2011 | Ирина
Потому Христос пришёл в этот мир не просто как Учитель, но как Врач, дающий нам лекарство бессмертия.Господи вразуми храни наши сердца от греха призри и защити своих чад.Будь щитом нашим силою нашей обличителем нашим другом сердечным и утешителем. Дай нам Господи проживать жизнь счастливым в полноте и не задавать себе глупые вопросы
20:32 07.07.2011 | Kseniya
Spasibo!
17:21 07.07.2011 | Nino
Игорю: дойти можно. Но, что дальше? Хватит ли сил сделать еще шаг?
И потом, на это нужно свободное время - в связи с трудовой повинностью, детьми, супругами итп, - его почти нет.
13:47 07.07.2011 | екатерина
спаси вас Господи за расказ
12:11 06.07.2011 | Игорь
спаси Бог!согласен! как трудно дойти до сознания своей недостойности!или невозможно?!
10:56 06.07.2011 | Анна
Спасибо!
07:41 06.07.2011 | Феофано
"... чувство злого всесилия над тем, кто родил тебя, кто спас тебя в Ковчеге, а с тобою — весь мир."

Сильно! Спасибо.
23:35 05.07.2011 | Татьяна
Ах, как много нас, больных самооправданием! Мы ищем утешения в том, что "все так живут", "я не хуже других" и т. д. Но если бы каждый хоть на долю секунды увидел себя после смерти во время мытарств - наверное, храмов на свете не хватило бы для всех желающих причаститься...
Отец Андрей, Вы так много нам открываете! Спаси Вас Господь!!!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: