Головне, що споріднює «Хористів» (2004 рік) французького режисера Крістофа Барратьє з «Республікою ШКІД» Григорія Полоки, знятою 1966 року, — це педагогічна теорія, згідно з якою за правильного підходу з будь-якого підлітка може вийти хороша людина.
Дія «Хористів» розгортається в 1949 році, незабаром після закінчення Другої світової війни, герої «Республіки ШКІД» потрапляють до своєї alma mater у 1922 році, після війни громадянської. І там, і там глядач занурюється у важку атмосферу виправних закладів для важких хлопчаків, вихід із якої лежить через внутрішнє переродження та докорінну зміну героїв. Але, незважаючи на трагічні ноти, реалії «Хористів» порівняно з життям пітерських обірванців можуть видатися навіть м’якими, а вітчизняна історія, швидше за все, буде ближчою і зрозумілішою.
Зазначимо, що обидва фільми слідують усталеній традиції і продовжують ряд близьких за духом і сюжетом кінострічок: хтось обов’язково згадає «Педагогічну поему», «Товариство мертвих поетів», «Музику серця» або одну із серій «Єралашу», в якій учитель (Геннадій Хазанов) приборкував буйних італійських школярів, стріляючи з рогатки по мухах. «Хористи», з одного боку, побудовані на знайомих штампах (деспотичний директор школи, милий та незграбний вихователь, талановитий хлочисько-бунтар), але, з іншого — всі банальності сюжету переплавляються зворушливою грою юних акторів і, звісно ж, просто чарівною музикою на справжню драму.
«Хористи» заслужено отримали загальну любов і визнання у себе на батьківщині, були номіновані на кілька міжнародних премій, у тому числі й на «Оскар». Цей фільм сміливо можна рекомендувати для родинного перегляду, оскільки теми, порушені в ньому, є вічними, а виконання — віртуозним.
Якщо головною силою, що перетворює бешкетників на милих юнаків, котрі злагоджено співають «Кіріє елейсон», у «Хористах» є музика, то в «Республіці ШКІД» це, безумовно, ідеологія. Як би не любили ми цю стрічку, як би не сміялися з витівок хлопчаків, але із позицій нинішнього дня зарахувати її до суто комедійних було б великою помилкою. Серед вихованців школи імені Достоєвського, що реально діяла у Петрограді двадцятих років, зустрічалися не лише малолітні злочинці, але й вихідці зі зруйнованих революцією благородних родин, колишні учні елітних гімназій. Та сама радянська влада, котрій безпритульників закликають дякувати за пару білизни та пайку чорного хліба, і вирвала їх із родин, кинувши країну в хаос смути та громадянської війни.
На екран потрапила далеко не повна версія повісті Григорія Бєлих та Олексія Пантелєєва, не обійшлося тут без класової боротьби, оспівування революції та єднання пролетарів. Але розповісти цю історію у 60-х роках інакше було б просто неможливо. А втім, цей фільм уже став кінокласикою, його люблять і цінують багато поколінь наших співвітчизників. Закладений у ньому заряд оптимізму, гумор і завзяття не залишить байдужим навіть невиправного скептика. «Республіку ШКІД», безсумнівно, сучасним дітям варто дивитися хоча б для того, щоб згадати, що добро перемагає зло в усі часи.