«Псалом нехай буде завжди в устах твоїх»
Свт. Василій Великий
У давнину людина набагато частіше, ніж сьогодні, зводила очі до Неба. Чи була вона в печалі чи в радості, чи збирала виноград, чи гойдала колиску – у будь-який час вона була готова благословляти Бога: благим, добрим словом прославлявся Господь, і в цьому славослів’ї людина сама відкривалася благодаті Божій. Цим пояснюється велика кількість і різноманітність гімнів, які співалися в Єрусалимському храмі переважно в супроводі псалтиря – музичного інструмента, що нагадує арфу. Сьогодні зібрання старозавітних гімнів, назване Псалтирем, є надбанням Христової Церкви, і кожен християнин у богослужінні, особистій молитві, в думках про Бога, так чи інакше повертається до давнього досвіду спілкування з Єдиним Богом.
Примітно, що Церква, новозавітна община, сприйняла всю книгу цілком. Якщо з інших книг Старого Завіту за богослужінням читаються лише уривки, то Псалтир читається повністю. Адже ні в одній книзі Біблії не розкрито так повно релігійний досвід старозавітної общини. У словах псалмів описане й виміряне словом усе життя старозавітної людини, всі її душевні настрої, увесь рух її помислів.
Інколи здається, що Євангеліє нам зрозуміліше, ніж Старий Завіт. Проте деякі місця стають яснішими, якщо роздивитися їх крізь призму Старого Завіту. Псалтир написали люди, які по-особливому думали; так само думали й ті, хто повірив у Христа, а пізніше написали Євангеліє.
Християнська Церква ввела псалми у своє богослужіння без зміни слів, але зі значним збагаченням сенсу: вчення Христа, Тайна Вечеря, Хресні муки й Воскресіння поглибили розуміння псалмів, підтвердили їхні пророчі прозріння, сповнили з надлишком усі надії старозавітного людства.
Багато що в Псалтирі нас обурює: прокляття ворогів, заклик до помсти, суду. Але важливо не міряти старозавітну мораль мірками нашого часу, а спробувати зрозуміти, в яких обставинах народжувалися слова псалмів. Псалмоспівці жили в часи, сповнені жорстокими кровопролитними війнами. Гнів, прокляття, злоба стародавніх іудеїв, не завжди зрозумілі нам, відкриваються нам по-іншому, варто лише пригадати, що гнів буває і праведним, коли він направлений на зло, а не на його носіїв («Гнівайтеся, але не грішіть»). Окрім того, якщо зло не викликає в нас обурення – це тривожний симптом для духовного стану людини.
Всього псалмів 150. Значну частину з них (73) написав цар Давид. Давида вважають найвеличнішим псалмоспівцем. Коли він перебував на службі у царя Саула, він грав на псалтирі й співав для царя, якого часто знемагали сум і зневіра. Своєю майстерною грою і співом отроку Давиду часто вдавалося розвіяти тугу Саула. Уже ставши царем, Давид не залишив співу псалмів. У найгостріші, переломні моменти свого життя Давид робить те, що на перший погляд здавалося б дивним – співає псалми. Ховаючись у печері від переслідувань Саула, піддаючись там смертельній небезпеці, Давид співає у псалмі, що Бог – його єдиний Захисник і Спаситель.
Десять псалмів написали сини Кореєві – начальники левитських хорів. Дванадцять псалмів – творіння співця Асафа, сучасника Давида, що також належав до роду Корея. Псалом 88-й написав Еман, брат Асафа. Псалом 89-й написав Мойсей, псалом 72-й – Соломон. Автори інших псалмів невідомі.
Під музику псалми співали або окремі співці (солісти), або хор, а інколи всі богомольці повторювали за ними завершальні слова псалма (наприклад: бо навіки Його милосердя. Алілуя). До супроводу входив не лише псалтир, але й інші інструменти, які формували оркестр старозавітного храму. Псалми виконували розспівним речитативом – псалмодією, яка послугувала прототипом для церковного співу. Заголовки псалмів часто пов’язані з музичними особливостями храмового богослужіння: «ланя зорі досвітньої» – псалом співається на мелодію ранньої пісні, «начальнику хору» – псалом узятий зі збірника керівника храмових музикантів, «пісня сходження» – псалми, які співали паломники, ідучи до храму. Ці псалми послужили прообразом для т.з. «степенних» тропарів на полієлеї («Від юності моєї»).
Сам Христос співав псалми. З дванадцяти років Він щорічно супроводжував Своїх батьків до Єрусалима в пасхальне паломництво.
Від Назарета до Єрусалима паломники співали псалми сходження (120–134). На підтвердження свого посланництва Він наводив свідчення псалмів частіше, ніж інші тексти Старого Завіту. В Євангелії сказано, що після Таємної Вечері Він з Учнями разом співав псалми дорогою до Гетсиманського саду. Це були подячні пасхальні псалми. Навіть на Хресті Христос промовляє слова псалма: Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? (Пс.21,1).
Читаючи псалми, ми можемо зануритися в атмосферу священнодійства, що проходило в Єрусалимському храмі, де живо відчувається присутність Того, Кого боялися називати будь-яким іменем. Як багато спільних рис із нашим богослужінням: шість псалмів, які співалися на ранній службі, послугували прототипом нашому шестопсалмію. Біблійні пісні поступово трансформувалися у канон. Уся літургійна поезія виросла з псалмів. Зрозумівши і полюбивши їх, ми починаємо краще розуміти наші богослужіння. Ми побачимо, що поезією дихають не лише стихири, тропарі, канони, але й сама будівля храму, розписи, візерунки різьблення, склепіння, прикрашені ризи, богослужбовий спів, безмежно багатий своїми барвами й відтінками.
Читаючи псалми, повертаючись до Старого Завіту, ми побачимо, скільки Господь брав звідти образів, прийомів, приповісток. Він убирає свою мову в таку ритмічну, майже наспівну форму, що її просто неможливо забути: «просіть, і дано буде вам, шукайте, і знайдете, стукайте, і відкриють вам». Коли Той, хто задумав Собі й нам на радість прекрасний, як вірші, світ, змалився до людської мови – мова ця стала подібна до віршів, адже поезія – мале воплочення: вона дає плоть не баченому і не чутому дос