Про людей і богів (2010)
Ця історія, що заснована на реальних подіях кінця 1990 х, розповідає про невелику католицьку місіонерську громаду в алжирському селищі гір Атласу.
Спочатку глядач стає свідком ідилії: стосунки мешканців селища і ченців пройняті повагою і доброзичливістю. Найстаріший член громади — лікар, єдиний на всю околицю. Творці фільму акуратно й відповідально підійшли до висвітлення життя та аскетичного побуту громади.
Трагедія вривається в пасторальну картинку разом зі звісткою про різанину терористами хорватських будівельників. Влада закликає ченців полишити край, оскільки вони можуть стати наступною жертвою, адже для сторонньої людини ця купка європейців — лише нащадки колонізаторів. Окрім прямої загрози нападу, громаді доведеться зіштовхнутися з підозрою офіційної влади у сприянні екстремістам.
Час, відведений на прийняття рішення — поїхати або залишитися, — для кожного члена громади стає лакмусом. Оголюються слабкості й пристрасті, мужність і віра. Поняття пам’яті смертної, таке важливе для кожного християнина, для учасників цих подій перетворюється з далекої абстракції на реальність, що вимагає напруженої роботи духу.
Фільм отримав Гран-прі Каннського фестивалю.
День восьмий (1996)
Що спільного у клерка зі штучно сяючою усмішкою — та пацієнта інтернату для розумово відсталих? Випадкова зустріч, яка назавжди перевернула світ обох. У новому світі Гаррі пізнає звичайні радощі життя: спілкування з природою, пробудження людяності, спонтанність почуттів і вчинків, турботу про власних дітей, яких забрала дружина, коли пішла. У новому світі юнак Жорж із синдромом Дауна знайде найкращого друга і товариша у подорожах. Для одного з них друг стане дверима у зовнішній світ, для іншого — шляхом до самого себе.
З радістю хочеться відзначити, що виконавець ролі Жоржа — Паскаль Дюкенн, який зіграв у цьому фільмі практично самого себе, — зробив повноцінну кар’єру актора.
Фільм, який з теплим гумором показав картину світу, відмінну від «нормальної», набув широкого розголосу в суспільстві, а через кілька років у Бельгії була створена асоціація «Восьмий день», спрямована на сприяння соціалізації людей з особливими потребами, а саме — організацію автономних гуртожитків для людей з трьома хромосомами.
«День восьмий» — чудовий фільм, після перегляду якого сонце починає світити яскравіше і який можна переглядати багато разів, не втомлюючись дивуватися його простоті й щирості.
Нова війна ґудзиків (2011)
Крістоф Барратьє, режисер фільму «Хористи», знову зняв кіно про дітей. Події розгортаються у Франції під час Другої світової війни: дві банди хлопчаків із сусідніх сіл розв’язують свою, дитячу, війну, трофеями в якій стануть ґудзики з одягу супротивника. А в одному із сіл з’являється єврейська дівчинка, яка приховує своє походження і живе в постійній тривозі, що її таємниця розкриється. У цій історії є місце хоробрості й мужності, жорстокості й зраді.
Яскраве кіно про босоноге дитинство, отруєне неіграшковою війною і «чистками» населення. Теми війни, Опору та колабораціонізму червоною ниткою проходять у фільмі, проте головну увагу приділено характерам хлопчаків, їхньому сприйняттю життя.
Фільм Крістофа Барратьє — одна з п’яти адаптацій роману Луї Перго 1912 року. Задум перенести основні події в середину ХХ століття дозволив авторам фільму драматизувати дитячий конфлікт і ввести другу сюжетну лінію «дорослої» війни. Знавці все ж рекомендують екранізацію роману Івом Робером 1962 року, щоправда, нова кіноверсія більше доступна нашому глядачеві.
Заглиблюючись у теми дорослішання та зустрічі дітей з небезпечною і жорсткою реальністю воєнного часу, варто згадати, що ровесники героїв фільму в СРСР зазнавали значно більших потрясінь і виявляли недитячу мужність, допомагаючи партизанам і армії у справжній боротьбі з фашистами.
Чистий аркуш (2010)
Якось у парку на лавці зустрілися двоє: простодушний Жермен і 95 річна Маргерітт з будинку для літніх людей, і в них знайшлися спільні теми для розмов. Вони починають бачитися регулярно, і Маргерітт вирішує залучити напівписьменного Жермена до світу книг. Інтелігентна бабуся читає йому вголос Альбера Камю і Ромена Гарі.
Фоном показані стосунки головного героя з матір’ю, сумне дитинство недолюбленої дитини, сварливий характер матері у старості. Лише після її смерті Жермен довідується, чим вона пожертвувала заради нього.
«Чистий аркуш» розповідає про таланти, які дрімають у нас, але готові дати паростки — неначе сад, що вимагає догляду й піклування. Про близьких, які люблять нас, як уміють — навіть якщо їхня любов не зрозуміла нам і зовсім не схожа на те, що ми самі вважаємо любов’ю. Про всезмінну силу дружнього тепла і прийняття. Велика спокуса навести слова, що прозвучали в епілозі: «В історіях любові не завжди йдеться про кохання, і не в кожній почуєш „Я кохаю тебе“, та, все ж, це — любов».
Сценарій написав член Французької академії Жан-Лу Дабаді за романом маловідомої у нас Марі-Сабін Роже, режисером став Жан Беккер, головних героїв зіграли майже столітня актриса Жізель Казадезю та улюбленець багатьох Жерар Депардьє.
