Кінохроніки №5 (29)

Політ над гніздом зозулі

1975 рік

Дрібний хуліган МакМерфі (Джек Ніколсон), який ухиляється від роботи, симулює божевілля і потрапляє в будинок для душевнохворих, аби лише уникнути тюрми. Понура казармена рутина й вічні скарги пацієнтів на несправедливість виводять волелюбного бунтаря з себе, і він намагається змінити встановлений порядок, ставши в опозицію до старшої медсестри Мілдред Ретчед (Луїза Флетчер), яка холоднокровно й безкомпромісно керує цим «гніздом зозулі» (що мовою сленгу означає «божевільня»). За результатами опитування Американського інституту кінообраз медсестри-наглядача потрапив на п’яте місце в списку головних кінозлодіїв ХХ століття.

Поставлений за визнаним бестселером Кена Кізі, фільм «Політ над гніздом зозулі» одержав усі п’ять «Оскарів» 1975 року: кращий фільм, кращий режисер, кращий актор, краща актриса і кращий сценарій.

Основою для роману стали спогади Кена Кізі про його роботу в госпіталі для ветеранів у Каліфорнії. Прихильники фільму й книги досі сперечаються про переваги та недоліки екранізації, сам Кен Кізі залишився нею незадоволений і навіть відмовився дивитися, що не завадило картині стати одним із найбільш приголомшливих і пронизливих фільмів минулого століття.

У режисера не було грошей на декорації, тому фільм знімали в реальному госпіталі. Головний лікар не лише дозволив знімати, в тому числі й справжніх пацієнтів, але й сам брав участь у зйомках (саме він розмовляє з МакМерфі на початку фільму).

Це картина про пошуки свободи, про бунт проти брехливої, лицемірної та байдужої системи. Вогненний темперамент МакМерфі раз по раз розбивається об крижаний спокій Ретчед, об непід’ємну важкість страху сусідів по палаті, які добровільно ув’язнили себе в госпіталі, адже зовнішня свобода недосяжна без внутрішнього звільнення. І МакМерфі, який уже стоїть на порозі свободи, з жалості до інших щедро, без роздумів і без надії жертвує всім.

Фінал відкритий, варіант звільнення, що пропонується глядачеві, не може не шокувати. У фільмі порушена гірка проблема експериментів з людською свідомістю, коли влада не зупиняється перед жодним, навіть найжорстокішим способом, заради одержання слухняної, легко керованої маріонетки.

Оскільки вже зайшлося про божевільних, хочеться згадати інший оскароносний, дуже популярний фільм 1994 року, багато в чому діаметрально протилежний «Польоту над гніздом зозулі». Йдеться про «Фореста Гампа» Роберта Земескіса. У першому випадку «нормальний» герой потрапляє в ненормальні обставини, в другому все навпаки.

У фільмі Формана навмисно нагнітається важка, одноманітна атмосфера. «Форест Гамп» ― заворожливий калейдоскоп подій і знаменитостей, через який пролягає шлях маленької людини, яка живе за своїми правилами у величезному, складному й неприязному до неї світі. МакМерфі ― дотепник і забіяка, який не гидує усіма земними радощами, Форест ― майже юродивий праведник, який відстоює свою правду, ― цінність вірної любові, патріотизму, чесності та безкорисливості у вакханалії вседозволеності та пацифізму, що охопила його батьківщину в 70-ті роки, а саме в цей час розгортається і дія роману Кена Кізі.

У «Польоті над гніздом зозулі» є одна сцена, яку режисер спершу не хотів включати у фільм ― це епізод із рибалкою на катері, найсвітліший і найспокійніший момент. Той самий катер зіграє чималу роль у «Форесті Гампі» і звідси вектори цих стрічок розлітаються в діаметрально протилежні боки. Вільному ― воля, спасенному ― Рай.

Весна, літо, осінь, зима… і знову весна

2003

«Весна, літо, осінь, зима… і знову весна» ― тонка, естетично досконала буддійська поема про нескінченну круговерть життя, створена корейським режисером Кім Кі-Дуком. Вся дія фільму проходить в околицях священного озера, а п’ять епізодів ― пір року ― відділені один від одного десятиліттями.

На плавучій пагоді живуть монах-відлюдник і його учень. На самому початку фільму він іще дитина, але життєвий шлях його вже визначений і відкривається мудрецю у вчинках і рухах хлопчика. Жорстока гра обертається першим випробуванням його душі, уроком співчуття до болю інших істот. Але уроки вчителя вивітрюються з голови юнака, захопленого першою пристрасною любов’ю. Він покидає озеро, аби потім повернутися сюди знов уже іншою людиною.

«Весна…» ― незапланований акторський дебют Кім Кі-Дука, режисер зіграв роль монаха в зимових сценах фільму. Сам він так говорив про це в одному з інтерв’ю: «Зима ― це моє життя. У буддизмі вважається, що це період, коли людина оцінює своє життя перед смертю. Я почуваюся саме так і тому хочу повернутися до природи». До того, як прийти в кінематограф, він працював на заводі, служив у морській піхоті, потім два роки провів у церкві для незрячих, маючи намір стати священиком. «Весна…» ― несподівана стрічка серед картин режисера, який не цурається відвертих сцен насильства й жорстокості.

Невигадлива філософія і прості істини цієї картини розчинені у витонченості зафіксованої камерою природи, але релігійний її зміст багато в чому вислизає від розуміння, все-таки він занадто інший для нас, нащадків християнської культури. У «Весні…» дуже мало діалогів, і на багато запитань, особливо в прикінцевій частині фільму, немає відповіді.

В історії кінематографу відомо декілька фільмів під назвою «Острів». Один із них, до речі, зняв Кім Кі-Дук, інший ― Павло Лунгін. У вітчизняній притчі про монаха-старця є щось спільне з корейською картиною. По-перше, релігійна проблематика, по-друге, чудова робота оператора, що заворожує погляд дивовижними краєвидами, які неспішно змінюються під медитативну музику. По-друге, фільми споріднює щире й довге покаяння головних героїв у гріху вбивства. Потім, безіменний буддійський відлюдник і старець Анатолій ― обранці, один творить чудеса, другий наділений даром прозорливості, хоча, звісно, православний шлях спасіння докорінно відрізняється від усього того, що пропонує світова езотерика.

Залишаючи осторонь усе, що вже сказано про «Острів» і його безсумнівні заслуги, хочеться поговорити вже не про сам цей фільм, а про ту реакцію, яку й він, і «Весна…» викликають у суспільстві.

Лише мала частина глядачів відшукала слова критики для цих картин. Основна маса прийняла обидві стрічки із захопленням і радістю. Секрет цього успіху криється в красі й спокої того, що діється на екрані: для вимотаних стресами мешканців мегаполісів це наче ковток свіжої води. Звикнувши до порожнечі обіцяного рекламою щастя, сучасна людина прагне простоти, щирості й правди. «Острів» запропонував глядачам наочний, позбавлений зайвого моралізаторства образ Православ’я, що збігається з їхніми внутрішніми пошуками і сподіваннями. Можливо, покаяння старця Анатолія запам’ятається не так яскраво, як його «дивацтва» і пророцтва. Фільм сповна втамовує головну людську спрагу ― прагнення дива, якого ми всі вважаємо себе гідними просто тут і зараз. Але таке можливо все ж таки лише в кіно. А в житті доведеться ще й самим попрацювати.

Опублiковано: № 5 (29) Дата публiкацiї на сайтi: 13 December 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
23:06 31.10.2009 | Юлия
Посмотреть можно в Контакте. Это самый простой способ. Я так уже кучу фильмо посмотрела.
23:05 31.10.2009 | Юлия
"Чего я жду от жизни? Я жду ребёнка". И разве скажешь точнее?!
13:55 19.12.2007 | я
а где можно купить, посмотреть?

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: