Отрок.ua

This page can found at: https://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/kinokhroniki_No_5_65-1.html

Кiнохронiки № 5 (65)

Старець Паїсій та я, що стою догори ногами (2012)

Напевно, грати святого — найбільш невдячне заняття для актора. Тут безсила навіть геніальна система Станіславського. Яким чином зобразити людину, сповнену Святого Духа? Зведення очей догори, проникливий молитовний шепіт і чернеча ряса, що сидить на тілі вкрай неприродно, неодмінно видадуть акторські штампи та жалюгідність потуг утілити образ аскета. Можливо, в історії кінематографа все ж знайдеться кілька винятків, коли акторам вдалося не грати, а природно існувати в запропонованій ситуації. Картина Олександра Столярова «Старець Паїсій та я, що стою догори ногами» якраз є прикладом такого рідкісного щасливого збігу.

У наш час, на тлі рідних пейзажів оживають історії Древнього патерика, що зайвий раз підтверджує — людські пристрасті консервативні, і мало що змінилося з тих часів. Прототипом головного героя картини, безсумнівно, послужив Паїсій Афонський — грецький старець, шанований усім православним світом. Це прочитання біографії святого нагадує, як прикладом свого життя преподобний може змінити життя багатьох людей.

Барбара (2012)

Коли здається, що життя не вдалося, варто озирнутися навколо: напевно, знайдуться поруч люди, яким набагато гірше за тебе. Вони потребують допомоги, і саме ти зможеш допомогти їм. Господь дає шанс людині здійснити подвиг, але залишається найважчий вибір: наважитися чи все ж відступити. І тим важче наважитися, коли є куди й навіщо відступати...

Фільм німецького режисера Крістіана Петцольда розповідає про долю молодої жінки-лікаря в повоєнній Німеччині. Варто сказати, що у свідомості багатьох німців життя у Східній Німеччині було прирівняне до життя ув’язнених концтабору. Крістіан Петцольд намагається поглянути з іншого ракурсу на радянську Німеччину, показати, що щастя було можливе і в НДР. І перед глядачем постає питання: а що таке насправді свобода? Може, герої фільму не там її шукають?

«Барбара» — це історія про необхідність вибору, яка рано чи пізно виникає в житті кожної людини, і про велич подвигу, про який сказано, що ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.

Дочка землекопа (2011)

Картина «Дочка землекопа» — режисерський дебют знаменитого французького кіноактора Даніеля Отто. Події фільму розгортаються в Провансі, на тлі сільської ідилії — оливкових гаїв та виноградників, залитих сонцем. Перед глядачем постає велика сім’я скромного землекопа Паскаля, який давно овдовів і один виховує шістьох дівчат. Старша дочка Патрісія закохується у Жака — сина заможних батьків, красеня й ловеласа, але романтика закінчується буквально за кілька днів: починається Перша світова війна, що назавжди змінить світ. У вирі воєнних подій Паскаль намагається врятувати свою сім’ю і зберегти її честь.

Це історія про святість сім’ї, виховання дітей, наївність та довірливість, такі притаманні молодим людям; про юнацьку любов і помилки, яких можна уникнути, якщо прислухатися до порад батьків. Фільм із яскраво вираженим педагогічним акцентом, знятий напрочуд цнотливо. Можна лише радіти, що в Європі, де зараз вирують пристрасті навколо ювенальної юстиції, одностатевих шлюбів та іншої пропаганди гріха, все ж таки знаходяться тверезі талановиті режисери, здатні зняти добре й красиве кіно про справжні людські цінності.

Сергій Бєлкін

Щасливі люди (2010)

Чотири серії фільму — по одній на кожну пору року — охоплюють повний річний цикл безупинних турбот і рідкісних свят жителів сибірського селища Бахта. Звідси 150 км до найближчого лікаря або міліціонера. Дороги відсутні, дістатися до селища можна лише річкою Єнісей (взимку по льоду, влітку на кораблі) або вертольотом. Режисер зізнається, що початковим задумом було зняти фільм про суворе життя сибіряків, і голов­на ідея вміщалася в заклик: «Люди добрі, допоможіть!» Але в результаті вийшов фільм про щасливих людей, що не потребують жалю. Коли придивитися уважно, ці викувані серед простих і зрозумілих турбот цільні люди викликають повагу, а може, навіть і заздрість. На тлі їхнього життя та ставлення до нього сама собою напрошується переоцінка і власного життя глядача.

Мабуть, найкращий комплімент цьому фільму зробив найвідоміший європейський документаліст Вернер Херцог, назвавши цей фільм «екстазом правди», на противагу основній масі документалістики, яка є лише «бухгалтерією правди». Херцог навіть випустив скорочену версію фільму, адаптовану для західного глядача, але нашому глядачеві радимо все-таки подивитися повну чотирисерійну версію.

Ієромонах Савва (Гамалій)

Опублiковано: № 5 (65) Дата публiкацiї на сайтi: 18 October 2013