Отрок.ua

This page can found at: https://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/kinokhroniki_No_5_71-1.html?no_cache=1&cHash=e4c69beb1d

Кiнохронiки № 5 (71)

Варвара Шувалікова

Сто днів після дитинства (1975)

У 2014 році в Сергія Соловйова ювілей: 70 років виповнюється режисеру, який по праву завоював звання «наймолодіжнішого» кінематографіста. Головні герої його картин завжди люди зовсім молоді. Сам режисер уважає, що все найголовніше відбувається в отроцтві. Що за загадкове «головне»? Те, що колись Борис Пастернак назвав «другим народженням» — чародійний процес переродження дитини в людину, — ось що завжди захоплювало майстра. Цей вік, певно, і найтрагічніший, у ньому все переживається як надзвичайне, останнє й неповторне. Такою темою об’єднані три картини Соловйова: «Сто днів після дитинства», «Рятувальник» і «Пряма спадкоємиця».

Перші режисерські роботи Соловйова — екранізації російської класики — чомусь не викликали ентузіазму в керівництва Мосфільму. Йому не давали знімати й намагалися «наставити молодого спеціаліста на істинний шлях». Заради втілення своїх ідей режисер зробив хід конем: запропонував сценарій про справжніх радянських піонерів. Від таких «необхідних радянській культурі» тем не відмовлялися.

А в результаті вийшла неймовірно поетична історія одного літа в житті школярів, першого кохання й перетворення матеріального світу, освяченого сяйвом цього почуття.

Рятувальник (1980)

Герої «Ста днів після дитинства» перекочовують у наступну картину. Життя продовжується, минуло кілька років, позаду школа й дитинство. Що чекає на них? Виховання почуттів, розчарування в коханні та руйнування ідеалів — ось через що проходять герої «Рятувальника». Вони помиляються, падають, страждають і роблять висновки. А ще розуміють, що треба узгоджувати всі свої слова з ділами.

Якщо в першому фільмі трилогії посланцем поезії в цьому світі став Лермонтов, то в «Рятувальнику» цю естафету приймає Тютчев. «Нам не дано предугадать, как слово наше отзовется...» — ця строфа стає лейтмотивом усієї картини.

Для когось ідеали літератури — поняття абстрактне, яке не має жодного стосунку до реальності, а для когось — саме життя. Можливо, в житті в людини й трапиться один маленький сонячний етюд, що здатний змінити долю: осінь, злива та вірші Тютчева.

Пряма спадкоємиця (1982)

Завершує кінотрилогію ще одна історія першого кохання. «Ми всі живемо в постпушкінську епоху, найцінніше, що в нас є — мова й загадки, залишені поетом», — так розмірковує Соловйов, коли згадує про створення «Прямої спадкоємиці». На цей раз декорацією для п’єси послугувала Одеса.

Режисер порівнює свою героїню — юну Євгенію — з пушкінською Тетяною, і у фільмі звучать рядки з «Онєгіна»: «Давно сердечное томленье теснило ей младую грудь; Душа ждала... кого-нибудь».

Женя вперше закохується й відкриває свої почуття людині, не здатній вмістити її поетичного світу. Вона зіштовхується з цинізмом і світоглядом, у якому панують інші цінності. У картинах Соловйова завжди дуже тонка межа між щастям і трагедією. І в найважчий момент для героїні утішником стане Поет. Для Євгенії Пушкін — єдина рідна душа на світі, з ним можна говорити годинами.

У цьому головне послання режисера, він укотре намагається повернути нас до скарбів культури. Може, ми навчимося розуміти «старе»? Адже сказати щось нове нам не до снаги.

Повернення в Брайдсхед (2008)

«Повернення в Брайдсхед» — друга екранізація роману англійського письменника Івліна Во (у 1981 було знято багатосерійний фільм). Як правило, будь-яка, навіть найвдаліша, екранізація програє літературному першоджерелу. Але для тих, хто не читав роман, можливо, фільм послугує імпульсом.

Оповідь ведеться від імені художника Чарльза Райдера. Він згадує юність, друзів, трагедію їхньої сім’ї та свій перший дотик до віри. Англія, початок ХХ століття, Оксфорд і його мешканці — молоді, багаті й вільнодумні аристократи — зіпсуте суспільство снобів. Саме тут він розуміє, що іноді навіть дружба може трансформуватися в пристрасть, що нескінченні задоволення неминуче перетворять людину на руїну і що надмірна батьківська турбота здатна до смерті задушити особистість. Атеїстичний світогляд визначає долю Чарльза Райдера, хоч у фіналі картини в глядача лишається надія, що Господь доторкнеться і до його серця.

Опублiковано: № 5 (71) Дата публiкацiї на сайтi: 03 November 2014