Як приємно лежати на дивані, навпроти раковини з немитим посудом, і читати «Древній патерик», захоплюючись подвигами святих...
Так, у житті завжди є місце для подвигу. І завжди є місце для вибору. Ось наприклад:
Пробудження
- Можна, відкривши очі, перехреститися, бадьоро встати.
- Можна, відкривши очі, перехреститися, солодко позіхнути, перевернутися на інший бік, пороздумувати, чи не почався, бува, на Хрещатику сезонний розпродаж одягу.
Їжа духовна й тілесна
- Можна, зачекавши, поки «думки залишать усе земне», зосереджено помолитись.
- Можна неуважно пробігти очима вивчені напам’ять слова, одночасно верстаючи в голові плани на день.
Тепер про приємне:
- Після молитви можна приготувати корисний сніданок: зварити геркулес і нарізати салат. Все разом — не більше півгодини.
- Можна, «щоб не спізнитися на роботу», поснідати нашвидкуруч: нашаткувати півбатона, полити майонезом, прикрасити ковбасою, на бігу ввімкнути телевізор... Натрапити — яке щастя! — на спецпроект каналу «Animal planet» про вимирання антилопи гну. Просидіти перед телевізором годину.
Любов до ближніх
- Після сніданку можна помити посуд і в темпі збиратися на роботу.
- Після сніданку, вирішивши, що все одно вже спізнилась, можна залягти з телефоном на диван.
Телефон теж дає можливість вибору:
- Подзвонити родичам, поцікавитися їх проблемами, запропонувати допомогу.
- Подзвонити подрузі, щоб добити-таки питання про сезонний розпродаж. Заодно поділитись інформацією про трагедію антилопи гну й обговорити інші нагальні питання.
Справа всього життя
- Завершивши бесіду, можна вдягнути приготований звечора простий одяг і вийти з дому.
- Пообіцявши подрузі передзвонити з роботи, можна півгодини провести перед шафою в позі роденівського Мислителя. Ще півгодини виділити на примірювання. Впасти у відчай: носити нічого, я товста.
В поте лица
- Прийшовши на роботу, можна скласти список справ і приступити відразу до найважливіших...
- А можна почати робочий день нетривіально! Наприклад, із дегустації нових чаїв — усе одно скоро обід, працювати вже немає сенсу. Заодно можна побалакати з колегами. У творчому колективі важливо створювати невимушену атмосферу. Створювати й підтримувати... підтримувати...
Ого, вже шоста! Пора братися до вибору сценарію на вечір. А це ж, мабуть, найцікавіше за весь день:
- Можна посидіти з дітьми вагітної сестри, щоб відпустити її з чоловіком у кіно.
- Можна піддатись на умовляння залицяльника і, позіхаючи, відсидіти з ним черговий концерт симфонічного оркестру. Поставивши собі в думках галочку на найближчі кілька місяців.
- Можна подарувати собі вечір на дивані з хорошою книгою. Той же Древній патерик закладено на середині... Там так багато хороших думок. Ось послухайте: «Хто бажає великого, не буває зайнятий другорядним» — це Єфрем Сирін сказав. Або ось, авва Дорофей: «Нам ніхто не поверне цей час, якщо ми його втратимо»...
Ми не обираєм ні колір своїх очей, ні свекруху, ні молодших братів. Хтось каже, що ніякого вибору в цьому житті у нас немає. Чому ж тоді щовечора я відчуваю за плечима цей тягар — вантаж накопичених за день неправильних відповідей на найпростіші питання, які ставить переді мною життя? Чи не тому, що існують і правильні відповіді, і вони були мені відомі? Чи не тому, що я була вільна обрати їх?
Одного разу від письменника Тараса Прохаська я почула цінні слова. Він сказав: «Низка невибраного, гігантський перелік відхилених можливостей, людей, стосунків, слів, місць і вчинків, відчуттів і переживань... накопичується у твоїм ірреальо. Все це не зреалізоване, а тому нескінченне. Це цвинтар, який завжди з тобою».
...Поки я закопую на цьому цвинтарі своє «вчора», годинник б’є північ. За вікном народжується новий день.
Ніхто не поверне мені цей день, якщо я його втрачу.