Ключ до всіх замків

Фото: П. Круков

Крізь замкову щілину проглядався краєчок кухонного столу, на якому безнадійно обвітрювався святковий салат. Погляд чіплявся за перешкоди металевих вигинів замка, очі сльозились, і нерізка картинка двоїлася і розпливалася. Таня знову закрутила туди-сюди ручку дверей, в глибині душі розуміючи всю безнадійність цих намагань. Перспективи сьогоднішнього вечора, котрий і так не обіцяв бути особливо веселим, вимальовувалися перед нею у всій своїй уїдливій простоті. Таня-роззява вискочила на хвильку в магазин за майонезом і навіть не вдяглась як годиться (та й нащо, коли магазин у сусідньому під’їзді?), поспіхом натягла куртку, геть забувши, що ключ лежить у кишені теплого пальта, в якому вона у всі інші дні ходила в інститут.

Спогад про інститут та неминучу сесію повернув думки дівчини у ще більш розпачливому напрямку.

Святкувати Новий рік вона збиралась одна: батьки заслужено поїхали відпочивати в Єгипет, а з сестрою Анною у Тані останнім часом особливо заглибилися ідеологічні розбіжності. Закінчивши той самий вуз, що в ньому нині скніла Тетяна, вона швидко зорієнтувалася в ситуації, через знайомих відшукала місце у комерційному банку, потім вдало вийшла заміж і нині навіть не згадувала ні про російську філософію, ні про слов’янофілів, про яких Таня, між іншим, збиралася з часом писати диплом. Таня в глибині душі дорікала сестрі снобізмом і міщанством, Анна ж не втрачала нагоди прилюдно дорікнути, як бездарно витрачає її молодша сестричка свою юність, замість того, щоб кувати тендітне жіноче щастя власними руками. Делікатність ситуації полягала в тому, що чотири рази на тиждень Таня забирала з садочка та возила у розвиваючі гуртки племінника Артемка — єдину дитину Ані та Бориса Красильникових. За це мама Артема підкидала сестрі дорогу косметику, сплачувала за мобільний телефон та надавала іншу допомогу. Проте рівно тиждень тому Таня все-таки не стрималась і висловила своїй владній покровительці все, що вона думає про кинуту під опіку няньок та гувернерів дитину. Ображена Анна відтоді з сестрою не розмовляла і на Новий рік, звісно, теж не запросила.

Але сьогодні, ясна річ, саме Тані доведеться шукати примирення — адже у сестри точно мають бути запасні ключі від батьківської квартири. Зітхнувши, Таня запустила руку в кишеню і раптом завмерла: її ж рідна мобілка зараз лежить біля зв’язки ключів у замкнутій квартирі. Далі лишалося тільки наслідувати приклад кероллівської Аліси: сісти на сходинку і розплакатися.

— Ключі в квартирі забули? — пролунав над її плечем чийсь голос.

Таня втерла рукавом сльози і кивнула.

— Ну що ж, заходьте, гостею будете, — сказав сивий старий сусід і гостинним жестом відчинив ширше двері своєї квартири.

Тані стало соромно: скільки років прожила вона тут, а зараз не могла згадати імені-по-батькові цієї людини, яку її батьки вже напевне знали і, пам’ятається, розповідали про неї чи то як про славетного вчителя, чи то музиканта. Побачивши її непевність, старий сказав:

— Мене звати Микола Петрович, Танечко. Заходьте, не бійтеся. Телефон до ваших послуг.

Квартира Миколи Петровича була обставлена скромно і просто. Таня мимохіть зауважила якісь репродукції на стінах, позаздрила важкості книжкових полиць і, набираючи номер сестри, здивувалася старовинній круглості телефонного диска. На тому кінці дроту довго-довго йшли гудки: нікого не було вдома, мабуть Красильникови проводили останні передноворічні години на якому-небудь модному розпродажі. Розшукати їх у величезному місті не було ніякої можливості: записуючи номери в телефонну книжку мобільного, запам’ятовувати їх Таня не намагалася.

Микола Петрович тим часом поставив на маленький круглий столик біля вікна другу чашку.

— Мушу зізнатися, Танечко, я давно відвик відзначати це гамірне свято. Радий буду, коли розділите зі мною те, що Бог послав. Вибачайте вже старому.

Вони мовчки пили з тонкої порцеляни чай, що холонув, споглядали сяяння вогнів за вікном.

— Скільки світла! І кожне віконце — чиєсь життя, — мовив тихо господар. — Ви замислювалися коли-небудь, чому на землі так багато людей? Чи потрібні ми всі комусь? І якщо справді потрібні, то кому?

Почату було розмову увірвав різкий дзвінок у двері. Микола Петрович повільно пішов відчиняти. У коридорі почулися приглушені голоси, і за хвилину старий повернувся із новим гостем.

— Познайомтеся, будь ласка, Танечко: мій, ой, пробачте, і ваш, сусід Митя. Мій учень. Його мама щороку посилає цього дня торт, щоб осолодити мою самотність, — розсміявся старий.

Фото: П. Круков

Високий парубок незграбно завмер у дверях, тримаючи в руках тарілку з половиною торта, а Таня спалахнула до коренів волосся, мріючи, щоб у напівтемряві кімнати ніхто не помітив її конфуз. «Сусіда Митю» вона знала чудово — адже всього лише кілька років тому він досить часто бував у них. І всі вважали його нареченим Анни. І він сам так вважав. І навіть Таня, безнадійно в нього закохана, була в цьому впевнена настільки, що навіть подумки не дозволяла собі про інше і помріяти. Коли сестра оголосила, що з Митею у них все скінчилося і вона збирається заміж за Бориса, Таня була шокована: як можна було проміняти своє перше кохання на цього флегматичного і сонного фінансиста? А Дмитро відтоді мов пропав із міста, і ніде його Таня не зустрічала.

— Митю, ви ж училися з Анною на одному курсі, — наче не помічав їхньої розгубленості старий. — Дівчині треба розшукати сестру.

На Танін подив Дмитро погодився і запросив її піднятися до нього в квартиру, пообіцявши за допомогою «аськи» зв’язатися з однокурсником, котрий зберіг з Анною приятельські стосунки.

Сходами Тетяна піднімалася у важкому мовчанні. Їй дуже хотілося почати розмову, але нічого путнього не спадало на думку.

— А що готує твоя мама? — нарешті вичавила вона з себе.

— Мама? А вона сьогодні нічого не готує. Вони з батьком в Єгипет поїхали, — мов нічого не сталося відповів їй супутник.

За кілька кроків він озирнувся на остовпілу дівчину.

— Чого завмерла? Ходімо сестру шукати.

Комп’ютер, звісно, навіть вмикати не довелося, він уже давно працював.

— Ти серйозно щодо Єгипту? — навіщось перепитала Таня свого рятівника.

— Серйозно, — відповів той, клацаючи клавішами.

— Так не буває.

— Буває.

— А торт?

— Що, я сам торт хіба купити не можу?

За кілька хвилин дівчина знову наважилася:

— Дімо, можна тебе спитати?

— Питай.

— А де ти пропадав усі ці роки?

— У монастирі.

Таня вже перестала дивуватись. Але про всяк випадок перепитала:

— Отже, ти тепер чернець?

Дмитро розсміявся:

— Ні, для ченця я на зріст замалий виявився. Одна людина там так мені прямо і сказала: «Вимахати, вимахав, та не доріс. Ти, як плющ, один рости не будеш, підпорка тобі потрібна. Так що вирушай ти, Іване-Царевичу, назад до свого болота, жабку шукати». — Дмитро замовк, мовби згадуючи щось. Тим часом ромашка ICQ з жовтої перетворилася на зелену.

— Ну ось, зараз Єгорича спитаємо. Він у нас у страховій конторі тепер працює, всіх однокурсників своїми пільговими пропозиціями дещо, так би мовити, притомив, зате володіє безцінною інформацією.

Незабаром знічена Тетяна вже вислуховувала по телефону все, що думає про неї сестра: «Ну, Замошкіна, ти даєш. Тримайся, їду».

Анна примчалася разом із Артемком, котрий тільки зрадів можливості вирватися з ніжно-солодкого полону хутра та маминих парфумів і поринути у світ спокусливих дивовижних речей, запропонованих йому потішеним Миколою Петровичем.

— Підставила ти мене, сестро, — зітхала Анна.— Пів на дванадцяту. Куди тепер їхати? Борис мені цього не пробачить.

Але об одинадцятій сорок п’ять у двері подзвонили, відкривати пішла Таня. На порозі, навантажений згортками та кошиками з їжею, стояв Борис, котрий усе логічно вирахував та аналітично прийняв найбільш раціональне у даному випадку рішення.

Під промову Президента встигли тільки розлити шампанське і висипати на широке блюдо страви. За десять хвилин до півночі Анна примудрилася витягти на балкон зніяковілого Дмитра і витребувати у нього пробачення за всі образи, а за п’ять — оголосити чоловікові та сестрі про те, що в неї буде дитина, але працювати все одно збирається до останнього.

Під бій годинника Тетяна вдихнула піну веселих бульбашок і в душі загадала, щоб усе, що відбувається з нею не розсіялося завтра, точніше, через тиждень. Адже поки електронний бредень борознив інформаційне море в пошуках телефону Анни, Дмитро, котрий виявився ще й регентом церковного хору, мовби між іншим спитав, чи бувала вона коли-небудь на нічній службі в храмі на Різдво.

— Згори, з кліроса, весь храм сяє, наче на долоні. Знаєш, я б дуже хотів, щоб ти теж це побачила.

Опублiковано: № 1 (31) Дата публiкацiї на сайтi: 20 March 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 9 з 9
16:13 12.01.2012 | Женя
Спаси Господи за такие замечательные статьи)))
13:01 28.09.2011 | Антонина
Романтично. Спасибо Богу за талант автора.
11:57 05.12.2008 | Р.Б.
Прекрасная, замечательная статья! Спасибо, огромное спасибо. Как и Ирине, интересно знать: история реальная или придуманная. Оборвалась, прпавда, на самом интересном. Хотелось бы, чтобы Таня и Дима поженились.
21:16 29.08.2008 | Аня
Как хорошо,что есть такой журнал.Он так нужен подросткам.Спасибо!!!!
16:18 13.04.2008 | Роман
поражаюсь статьями "отрока"
насколько всё "просто" и "здраво"! Он полностью? до последней буковки? пропитано благодатью.
09:47 27.03.2008 | Светлана
Ах... как замечательно... Моя мечта встретить такого парня...
22:52 22.03.2008 | Аня
ЗАМЕЧАТИЛЬНО НАПИСАНО!!!!!!!!!
10:50 21.03.2008 | Ира
Интересно было бы узнать это реальная история или придуманая. В любом случае, СПАСИБО автору. Очень интересно почитать.
23:59 20.03.2008 | Даша
Отлично написано!!! Очень занимательно и увлекательно... Похвала автору!!! Таких вот историй и нехватает... Они просты и понятны, но в то же время так глубоки и актуальны!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: