Розмова про цинізм
«Дід Мороз! Не приходь!!!» — написав у новорічному посланні прозрілий першокласник. Розчарування зазвичай хапається за олівець і перекреслює колись дорогі формули. І чим щиріше служить серце якійсь ідеї — тим цинічніше вона опоганюється, коли щось пішло не так. «Цинізм — це розчарований ідеалізм», — поставив діагноз усім злостивим хлопчикам американський письменник Гаррі Камелман. Цинізмом різною мірою заражені всі ми — адже навіть прогноз погоди може розчарувати людину до зневаги й презирства... Та чи завжди ми маємо рацію у своїх розчаруваннях?
Сучасний цинізм. Початок розмови
Я спитала у свого 14-річного похресника — чи чув він слово «цинізм». А він відповів: ні, не чув... Ціна якась, чи що?
Дивовижно, але навіть «на слух» він майже влучив — цинізм по суті дійсно пов’язаний із ціною — зі знеціненням цінностей. Загальноприйнятих цінностей, як правило. Або навіть священних законів, які дало людям Джерело буття. Бо всякому цинічному виверженню передує думка, що оформлює порядок людського співжиття.
Ось приклад: знаменитий надцинічний афоризм філософа Сартра «Пекло — це інші люди» злостиво плюється у бік Христової заповіді «Полюби ближнього свого, як самого себе». Хто бодай колись мав за ближніх своїх не вовчу зграю, а людську родину, той знає, що часом набагато легше полюбити як самого себе собак, аніж домочадців. Невдача в любові болісна, і, щоб її позбутися, є два шляхи — можна боротися за любов терпляче й натхненно, а можна... А можна втілити свою образу й біль у форму цинічної відрижки: «Увесь світ бедлам. Усі баби — кози. Зупиніть землю! Я — зійду!»
Мій юний співрозмовник раптом по-дорослому підсумував: «Тоді самогубство — найбільший цинізм».
А коли я припустила, що цинізм, який таврує презирством сильні речі, — це форма самоствердження для слабаків, щит невдах і боягузів, він одразу ж погодився. Ага, ось мені не до снаги стати відмінником, отже відмінник — це ботанік, очкарик, зубрило, підлабузник... Я боюся виходити на спортивний ринг — отже, всі спортсмени — це шафи, горили, бритоголові, «а ще вони в неї їдять»...
Ми дійшли висновку, що цинізм — гарна відмазка, аби не «паритися», не боротися в житті за щось справжнє. І замість «вічний бій, нам спокій тільки сниться» — вибудувати собі гордовиту, самовдоволену й висо-о-ку башту цинізму, в якій можна зручно влаштуватися біля телевізора і, попиваючи пивце, час від часу розстрілювати все живе подібними до цієї фразами: «Єдине щастя в коханні — це не кохати».
Лаючи будь-яку ідеологію, сучасний цинік сповідує свою, яку можна визначити двома словами — «усе фігня». Мій співрозмовник резюмував: «ідеологія циніка — фігова ідеологія».
Запеклому циніку важко в щось повірити — важко повірити в себе, важко повірити в Бога. Зате він вірить у блиск свого заперечення з неймовірною легкістю, бо заперечення святого звільняє від відповідальності, від мук совісті — і дозволяє вільно котитися донизу, ні за що не чіпляючись...
Так ми вирішили спочатку.
Література про цинізм. Підтвердження тез
Потім ми почали згадувати цинічних персонажів у кіно та літературі й вирішили, що з них до хрестоматійних циніків без вагань можна записати Онєгіна. Починається його цинізм начебто з невинних речей — зі знецінення підвалин «вищого світу» з його балами, хизуванням і лицемірством: «Йому докучив світський шум... лукаві зради натомили». Але Онєгіна понесло далі. Збунтувавшись проти всього декораційного, він розійшовся так, що став трощити й справжнє. Спочатку Онєгін цинічно відсікає щире кохання Тетяни — пояснюючи їй, що це в неї, мовляв, гормони вирують (так витлумачив онєгінські слова мій юний співрозмовник). А тоді вже й найкращого товариша на дуелі вбити неважко... Цинізм звів усі таланти Онєгіна до нуля. А Тетяна — вона від своїх ідеалів не відмовилася, з поля бою не тікала, свій танк не кинула (танки Великої Вітчизняної та радянський танкіст-ас Іон Деген — сьогоднішні незаперечні ідеали мого похресничка).
Ідеалісту нудно жити серед циніків. Бо ідеаліст завжди натхненний творенням, утвердженням високих цілей, за які він бореться. А циніки — це зануди, які крутяться під ногами, яким усе важко, усе не варте ламаного шеляга, усе безглузде, усе викликає пихатий вищир. Тому часом ідеаліст з прикрістю зітхає, як Гумільов:
Я вежлив с жизнью современною,
Но между нами есть преграда,
Всё, что смешит её, надменную,
Моя единая отрада.
Победа, слава, подвиг — бледные
Слова, затерянные ныне,
Гремят в душе, как громы медные,
Как голос Господа в пустыне.
Найрафінованіший цинік у полку філософів-літераторів, Ніцше, у книзі «Весела наука» заявив: «Бог помер!» — і закликав «переоцінити цінності й виявити більш глибинні пласти людської душі, ніж ті, на яких засноване християнство». Цю звеселяючу заразу радісно підхопило ХХ століття й успадкувало століття ХХІ — вже надто багатьом не дає спокою Божа слава засновника моральних законів. Тисячі сучасних літераторів і режисерів створюють образи оптимістичних циніків, які встановлюють власні моральні закони без Бога. Чим це може закінчитися для нашого часу? Ніцше помер у божевільні з приблизним діагнозом «нейросифіліс»...
Цинізм історичний. Несподівані повороти
Притоптавши цинізм, я вирішила нанести нищівний удар історичними фактами. Мої знання про цинізм виводили мене до грецького першоджерела — кініків, філософської сократівської школи, яка затято заперечувала підвалини суспільства. Але які підвалини! У ті часи, у V столітті до нашої ери, панував рабовласницький лад. Загальновизнаними цінностями були розкіш, неробство, хизування. Засновник цинізму Антисфен попри встановлені цінності сластолюбства почав підносити як благо аскетизм і презирство до умовностей, закликав до самопізнання та самообмеження, до вірності, хоробрості та вдячності.
Сучасний німецький філософ Петер Слотердайк, який досліджував явище цинізму, підкреслював: «У культурі, в якій закостенілі ідеалізми зробили брехню формою життя, процес істини залежить від того, чи знайдуться люди, котрі виявляться достатньо агресивними й вільними („безсоромними“), аби висловити істину».
І мій друзяка здивувався, як же це так сталося — що в основі своїй у греків кінізм-цинізм був, по-суті, корисною річчю — батогом для прикрашеної брехні, викриттям лицемірства. А тепер цинізм — це щось богоборче, погане. Як так сталося?
Тоді ми поговорили про те, що перша людина, яка добула вогонь, була захоплена гарною метою приготувати вечерю та зігріти дітей. І немає її провини в тому, що цим її палаючим відкриттям скористався Герострат, знищуючи одне з чудес світу, або Нерон, який робив у своєму саду смолоскипи з тіл живих християн. Вогнем рятують життя і вогнем нищать живе. Який шлейф залишиться від докладання твоїх зусиль — смердючий дим або зігріті серця — це вже вибір за тобою.
До методів заперечення та осуду, які несе на собі давній кінізм, вдається кожна людина, кожна країна, кожне століття. По суті, кожна революція, кожний бунт, кожний розкол — це епідемія цинізму, оскільки всі вони радикально заперечують, змінюють, перевертають існуючі суспільні закони.
Але не всі циніки всіх часів і народів — породження або послідовники давньогрецьких кініків. Багато хто з «бешкетників» про кініків ні сном ні духом не відали. Індійські гімнософіти, французькі руссоїсти, російські нігілісти, американські хіпі... кожна з цих течій приходила до необхідності заперечення самостійно й через свої історичні причини.
Наприклад, філософія течії хіпі виникла як протест проти пуританських, украй суворих звичаїв деяких протестантських церков. У суспільстві, де закон витіснив любов, молодь збунтувалася проти закону взагалі. Але хіпівське гасло «Займайся коханням, а не війною» зрештою виштовхнуло хіпуючих з активного соціуму на узбіччя життя, де преспокійно й безвільно росте бур’ян, валяються шприци та презервативи... Цинізм зазвичай доводить до крайнощів.
«Бог у дрібницях, а диявол — у крайнощах». І якщо копати історію глибше й далі, то виявиться, що найпершим циніком у всесвіті був диявол — він першим збунтувався проти Святого.
Можливо, щоразу, поринаючи в цинізм, до чого б він не застосовувався, ми використовуємо бісівський метод? Можливо, прийоми цинізму — це завжди спротив Божій волі? Можливо, будь-яке серйозне розчарування — це прихована суперечка з Божим промислом?
Питання складні, оскільки не заперечувати й не засуджувати саме зло неможливо. Але, на щастя, Господь заповідав нам і особистим прикладом вказав на єдину переможну зброю проти зла. І це не цинізм. Не навскісна риска. Це Любов!
