Космос мови

Де народжуються слова? Відповідь, яка здається очевидною, — в голові — не буде повною. Адже слово проростає з самого серця, не дарма ж сказано: «від надлишку серця говорять уста». І яке бездонне, невимірне й таємниче людське серце — так само неосяжний і повний загадок космос нашої мови.

Не назвеш — не побачиш

Книга Буття оповідає серед іншого й про те, що Господь приводив Адаму тварин, а він давав їм імена. Ми, пошкоджені гріхом, не в змозі уявити, що та як було в раю, але мені доводилося читати, що в давньоєврейській, якою написана ця книга, вислів «дати ім’я» означав «збагнути сутність».

Ім’я, назва дозволяє нам і сьогодні в нашому занепалому світі якщо не збагнути сутність, то побачити, відчути, виділити з іншого. Для нас існують ті життєві реалії, для яких у нас є назви. Чому так багато назв, наприклад, відтінків кольорів? Не назвеш — не побачиш.

Є в Гріна в «Червоних вітрилах» епізод, коли капітан Грей вибирає шовк у крамниці.

«Порпаючись у легкому опорі шовку, він розрізняв барви: червона, бліда рожева й рожева темна; густі закипи вишневих, помаранчевих і похмурно-рудих тонів. На носак Греєвого чобота лягла пурпурова хвиля, на його руках та обличчі сяяв рожевий полиск... Нарешті він сів у крісло до вікна й витяг з шумкого шовку довгий кінець, кинув його на коліна й зробився споглядально непорушний. Ця цілковито чиста, мов ясно-червона ранкова струмина, повна шляхетних веселощів і величності барва була саме тією гордовитою барвою, яку шукав Грей».

Мене щоразу гризе ниюча незадоволеність, коли я бачу в парку не дейцію, не вейгелу, барбарис або сніжноягідник, а «кущик із квіточками». І ця потреба поєднати побачене з назвою властива не тільки мені. Коли я в парковому багатолюдді показувала нашому маляті яскраво-жовту квітучу форзицію, троє перехожих зупинилися й просили повторити назву.

Російська література вимагає знань, яких не дає наукоподібна сучасна шкільна біологія. Спробуйте почитати Буніна або, скажімо, Пастернака:

По клетке и влюбчивый клёст Зерном так задорно не брызжет, Как жимолость россыпью звёзд.

Добре вам, якщо ви, на відміну від мене, бачите, читаючи, і шишкаря, і жимолость. А мені довелося знімати з полиці енциклопедії, тому що «пташка» і «квіточка» явно недостатні.

Нещодавно мені як учителю літератури довелося провести з восьмикласниками найкоротшу екскурсію — екскурсію в сусідній двір, де, на щастя, цвіла черемшина, тому що двадцять п’ять з двадцяти восьми школярів не знали, що це таке, а від подібного незнання в тексті «Отроцтва» Толстого залишається сумна діра. Ось прочитайте: «Такий чарівний цей дивний запах лісу після весняної грози, запах берези, фіалки, прілого листа, зморшків, черемшини, що я не можу всидіти в бричці, зіскакую з підніжки, біжу до кущів і, незважаючи на те, що мене обсипає дощовими краплями, рву мокрі гілки черемшини, що розпустилася, б’ю себе ними по обличчю й упиваюся їх дивовижним запахом».

Фарби та рослини — це лише обрані приклади того, як слово необхідне нам для сприйняття світу. «Я не бачу того, чому не можу дати назви, — пише отець Андрій Кураєв. — Хоч п’ять пар окулярів буде в мене на носі, але в лабораторії фізика я нічого не побачу — бо немає в мене в запасі тих слів, через які я можу помітити його прилади».

Так само необхідне слово й для того, щоб думати. Ми думаємо не тільки за допомогою слів, але беззастережно переважає вербальне (словесне) мислення. Дати визначення, висунути тезу, аргументувати її, не відступаючи від теми. Чого тут більше — розвитку мовлення чи розвитку розумових здібностей? Мій учительський досвід відкрив мені, що часто дуже хороші логічні й стрункі твори пишуть обдаровані математики, хоча, здавалося б, їхня пріоритетна галузь — математичні символи. Добре пише той, хто вміє думати.

Під наголосом

Кумедно, але найцікавіші відкриття в галузі науки про мову виникли в зв’язку зі спробами навчити мови комп’ютер. Ці спроби стали здійснюватися ще десятки років тому. І з’ясувалося, що слово схоже на атом або планету з атмосферою: у нього є ядро: значення та відтінки значення. В залежності від сусідства з іншими словами й від контексту слово частково або повністю змінюється. Наприклад: Помолчите-ка, милостивый государь! Ожидается прибытие государя императора.

Головує або ядро-значення, або його відтінок:

Птица марабу живёт в Африке. Он птицей полетел на свидание.

Мова представляється мені якимось особливим космосом, де слова, як планети з атмосферою, змінюють колір, стикаючись одне з одним. Стали поруч слова «сонні берези» — і заграли, задихали новим кольором, як від змішування фарб, а точніше, від нового ефекту складного живого різнобарв’я.

За бортом загальноприйнятих шкільних знань залишається багато цікавих наук про мову, наприклад, комунікативний синтаксис, який членує пропозицію не на підмет і присудок, а на тему і рему — відоме й нове, що повідомляється. Тут працює порядок слів у реченні. Головне завжди наприкінці. Наприклад, якщо ми говоримо: «Мама приїхала», — то нам важливо, що мама вже в будинку. А якщо ми говоримо: «Приїхала мама», — то важливо, що приїхала саме мама, а не, скажімо, тітка, яку теж чекають. Порушуючи правильний порядок слів, ми включаємо логічний наголос або створюємо додаткове інтонаційне багатство. «Пурхають жовті й білі метелики», — це правильний порядок слів. Але якщо ми скажемо: «Метелики пурхають, жовті, білі», — «пурхаючим» стане саме речення.

Навіть граматичні форми і частини слова, що надокучили всім у школі, теж володіють певним самостійним змістом, що дало можливість академіку Щербі запропонувати студентам знамениту фразу: «Глока куздра штеко будланула бокра і кудрячить бокренка». Ми не знаємо, хто така «куздра», але відчуваємо, що вона якось недобре вчинила стосовно «бокра».

Я досі пам’ятаю, як святково читалася книга Успенського «Слово о словах», що потрапила мені до рук в шкільні роки. Чому можлива Роза Львівна і неможлива Бузок Крокодилівна, хоча й у тому, і в іншому випадку ім’я та по батькові складаються з назв квітки й сильної могутньої тварини?

А стилі мови й повна недоречність їх змішування! У чудовій книзі «Живий, як життя» Корній Іванович Чуковський наводить історію про те, як чоловік, що погруз з обов’язку служби в офіційних паперах, спробував перекладати романтичні казки й робив це так: «Зважаючи на відсутність червоної троянди, життя моє буде розбите». «Мені необхідна червона троянда, і я добуду собі таку».

Складнощі перекладу

Неймовірно цікаві замітки про особливості перекладу того ж Чуковського або Тетяни Толстої. Щоб не бути багатослівною, обійдуся однією цитатою з Толстої.

«Наприклад, — лякаючись, розмірковуємо ми, — як переклав би француз на своє королівське наріччя простенький російський текст: „То-то, брат, и оно-то!.. Это тебе не фу-фу!.. Неча! Эвон! Шалишь! “ — І, ще більше лякаючись і сумуючи, здогадуємося, що — ніяк би не переклав, все б зіпсував... Очевидно, і при перекладі в зворотний бік, з французької на російську, повинні виникати дубові незручності стилю, словесні грудки й ковтуни».

Якщо я зараз згадую про складнощі перекладу, то все з тією ж метою, з якою пишу все інше. Мені хочеться нагадати, що мова — живий всесвіт, а окремі слова чорним шрифтом на білому існують тільки в детективних романах, коли злодій чи шантажист вирізає їх із газети.

Шкода, що ми настільки загрузаємо в суєті та поспіху, що навряд чи дозволимо собі таке задоволення, як читання словника синонімів або етимологічного словника, який розповідає про походження слів. Король словників, словник більш ніж придатний для цікавого читання — «Словник живої великоросійської мови» В. І. Даля. А як цікаво читати фразеологічний словник! Я вже не кажу про такі свої найулюбленіші книжки, як «Прислів’я російського народу» того ж Даля й «Українські приказки, прислів’я і таке інше» Номиса.

Існує мовний гумор. Смішним виявляється свідоме змішування стилів. Іронія — вид гумору, повністю заснований на полярній підміні сенсу. Можна привести багато інших прикладів мовного гумору. Ось пародійний тест. Наведу його, заодно задовольняючи свою люту до тестів ворожість.

Як звали коня Александра Македонського? 1) Буцефал, 2) Децибел, 3) Цеденбал, 4) Задовбав.

Смішні нам і несподівані трактування слів: баранка — дружина барана; Фаустпатрон — Мефістофель, тощо.

Гумор ґрунтується на раптовому порушенні очікуваного, якоїсь помилки, недоладності. Саме існування мовного гумору — теж підтвердження того, що мова — живий складний всесвіт зі своїми суворими законами.

Чарівні слова

Певний лад мови, особливості словникового складу є відбитком часу й місця. І справа тут не в діалектизмах або архаїзмах, а в тому, що в мові відображаються світогляд, побут, світ природи.

Урбанізація об’їдає нашу мову. На перших сторінках «Тихого Дону» Шолохова я знайшла безліч слів і словосполучень, які я не вживаю, бо, на жаль, не маю випадку вживати. І це не діалектизми або слова, пов’язані з особливим козацьким побутом, це слова, яких шкода: червонолози, полинова просідь, рогозяна непролазь, росяне срібло, часті гребенясті хвилі, сонце в півдуба (це про висоту сонця над горизонтом вранці).

Я не відчуваю туги від того, що качкодзьоб для мене — картинка в енциклопедії, а лама — істота з зоопарку. Але від того, що не доводиться говорити «різнотрав’я», сумно.

Мені зовсім нещодавно довелося дізнатися, що баргузин, згаданий у пісні «Славне море — священний Байкал», — це могутній байкальський вітер*, а зовсім не похмурий дід з веслом, як мені уявлялося, коли я чула: «Гей, баргузин, воруши вал...»

* Також Баргузин (бурятськ., Баргажан) — річка в Бурятії, яка впадає в Байкал, і ще цілий ряд географічних назв.

Наш дворічний малюк побачив у зоопарку гепарда й сказав: «Це тато працює». Для нього гепард, по-перше, заставка на моніторі комп’ютера, за яким працює тато, а потім уже тварина. Словом, ми стрімко перетворюємося на персонажів зі старого анекдоту, в якому двоє людей вперше побачили живого верблюда: Це хто? — Це «Кемел». Його курити треба.

Слова зберігають життєві реалії та роблять можливими для нас подорожі в просторі й у часі.

Розвинена мова, що відображає великі знання, є мостом між субкультурами, кожна з яких говорить на своєму особливому діалекті.

Від повноти серця...

Ну й, зрозуміло, окрім того, що в мові відбивається приналежність до місця, часу й субкультури, в ній відбивається лад душі людини. Найнаочніша та найпоказовіша ілюстрація цього — розповідь Тетяни Толстої «Чистий лист». Автор зобразила в оповіданні, як страждає слабкий, грішний, але не позбавлений совісті чоловік, метаючись між хворим маленьким сином, дружиною та коханкою, і як він вирішує відмовитися від душі. Йому роблять операцію — ампутують душу. Це фантастичний елемент сюжету, але якось дуже близький до реальності. Для нас із вами зараз цікаво те, що відсутність у нього душі передано однією лише зміною його мови. Ось один із його монологів до операції. Ігнатьєв (таке прізвище головного героя) скаржиться другу: «Я в розпачі. Як усе складно. Дружина — вона свята. Роботу покинула, сидить з Валєркою. Він хворий, увесь час хворий. Ніжки погано ходять. Лікарі, уколи, він їх боїться. Кричить. Я його плачу чути не можу. Туга. Дружина мені в очі не дивиться. Та й що з того? Валєрці „Ріпку“ на ніч почитаю, все одно — туга ж. Я ж знаю. Анастасія... Дзвониш, дзвониш — її вдома немає. Ти зрозумій, —- Ігнатьєв показував на груди, — живе, живе, воно болить! »

А тепер потік думок героя, який уже звільнився від душі, що завдає біль:

«Сонце світить. Вулицями дівки шльондрають. Кльові. Ща швидко до Настька. Штоб нишкнула! Спочатку він, звичайно, пожартує. Він уже придумав нові хороші дотепи — голова ж швидко працює. „Дурень червоне любить“, — скаже він. І ще: „Тримай хвіст пістолетом“. Теж Ігнатьєв придумав. А на прощання скаже: „Будь здорова, не кашляй“. Він тепер такий дотепник, Ігнатьєв; ні, я серйозно, без балди. Душа товариства, ваще».

Про всяк випадок уточню, що не в красномовстві самому по собі світить душа, а в тих відображених в словах реаліях, які складають світ цієї душі. Близько десяти років тому мені довелося чути зовсім не красномовного батюшку, який навіть обривав речення на півслові. Але його проповідь, сказану після хресної ходи зі сходів храму, я досі згадую з трепетом, бо про дуже важливе, пережите, продумане він говорив.

Мені не хочеться торкатися того, як у слово вдягається брехня, не хочеться торкатися софістики, нахрапистої ходи окультної термінології, лайки та інших чорних дір у багатоколірному живому космосі мови.

Навіть найлютішою й безсніжною зимою ми живемо в оточенні слів яскравих, живих і запашних, як різнотрав’я, якщо, звичайно, ми свідомо не виганяємо їх зі свого життя, подібно до Еллочки-людожерки.

Опублiковано: № 5 (41) Дата публiкацiї на сайтi: 23 November 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 11 з 11
15:01 21.09.2010 | Марат
Очень интересная статья, я даже ни когда не задумывался так о нашей речи. Хотелось бы пожелать всем, чтобы любили и изучали свой родной язык.

17:22 21.06.2010 | Настя
Благодарю.очень рада, что когда-то сидела за партой и хоть немного слушала этого человека!теперь жалею., что "немного"-нужно было больше.
17:52 07.01.2010 | Ирина
Начало статьи с претензией на ...на что ж собственно? На оскудение речи нашей, на то, что перестали и мыслить и говорить по-людски? Приятная картинка с походом старшекласников к черёмухе, а в конце - ужас "от избытка сердца"! Как пришло в голову вспоминать Т. Толстую и её беспредельно пошлую графоманию?
"Дискутировать с Толстой, попросту вступать с ней в диалог невозможно уже давно: она эффектно заглушает любого собеседника, изобретательно, хоть и грубовато, хамит ему, да и вообще вся ее тактика подробно и не без любования описана в известном рассказе Шукшина «Срезал». Наша героиня не умеет и не любит спорить по существу: ее оружие — ярлык, кличка, сопряжение слухов и правды, удар под дых; со стороны все это смотрится очень эффектно. Эта эффектность при несомненной (и осознанной) внутренней слабости давно уже стала авторской меткой Толстой: назидательность и схематичность даже ранней, лучшей ее прозы, азбучная басенность таких рассказов, как «Поэт и Муза», «Петерс», «Чистый лист», искупались стилистическим напором. Что Бог дал, того не отнять: напор. Есть он и сейчас, кто бы спорил.

Поэтому вступать в полемику с Толстой и скучно, и бессмысленно."
Что ж если Вы, милейшая, её читаете, и даже в своих статьях её цитируете, то читать Вас так же глупо, как и Т. Толстую, времени на вас жаль.
19:12 13.12.2009 | Татьяна
Спасибо за статью. Очень интересно и поучительно.
16:36 10.12.2009 | Аня З
Сколько надо работать над собой и получать полезной инф-ции, что-бы обогатить свой лексикон. Ведь человек это в какой-то степени продукт чтения.
Всегда восхищаюсь проповедям о. Кураева. Для всех и везде он находит подходящие слова.
22:02 26.11.2009 | Дмитрий
Огромное спасибо за статью! Очень хочется для своих детей таких учителей "зарубежной" русской литературы, да и "рідна україньска мова" стала бы лучше и чище, имея такого преподавателя!!! Мне вспомнились школьные годы, уроки литературы, классные часы с обсуждением произведений! Не знаю, будет ли такое у моей 7-летней дочери? Хотелось бы! Но и от нас самих зависит привить детям желание к чтению и анализу книг. Очень заинтересовал коммуникативный синтаксис. Интересно, в школе сейчас знакомят с ним детей? Еще раз СПАСИБО. Вы, надеюсь, занимаетесь любимым делом. Спаси Господи!
21:07 25.11.2009 | Людмила
Чудны дела твои Господи! Чудны и велики! Только что написав комментарий - посмотрела передачу на сон грядущим, где о. Андрей говорил о Лазаре и богаче и затронул тему имен. Получила ответ на свой вопрос - нарекая своих детей -сущности их мы не постигаем. и в царствии небесном будут новые имена, отражающие сущность человека.
20:26 25.11.2009 | Людмила
Хорошая статья, замечательная тема. Для развития мысли часто стараюсь разобрать слово на составляющие (например, умереть - у меры) и на этой почве можно много развить тем и мыслей. И еще - когда даем имена своим детям, пользуемся ли тем правом, которое дал Господь Адаму?
16:22 24.11.2009 | Татьяна
Дай Бог Вам здоровья! С огромным удовольствием прочитала статью!!! Согласна с р.б.Еленой, что есть еще такие педагоги. У меня тоже была очень замечательная учительница по русской (потом зарубежной) литературе, которая очень ревностно относилась к чистоте и культуре своей речи и то же пыталась воспитать в нас. Поначалу мне это очень не нравилось, теперь я ей очень благодарна. Думаю, со временем Ваши ученики вам тоже скажут спасибо за то, что вы водили их посмотреть на черемуху.
10:15 24.11.2009 | р.б. Елена
Спасибо польшое за статью. Получила огромное удовольствие. Слава Богу, что есть ещё такие педагоги, которым небезразличен их предмет и они не ограничиваются одними " сухими" словами, а пытаются донести молодому поколению их сущность (это я о черёмухе). Ведь как скуден нынче "молодёжный" язык, а про "язык смс" я вообще бюсь заводить речь. Однажды я стала невольным свидетелем знакомства двух молодых людей в поезде. И мне, честно говоря, стало очень грустно. Потому, что их речь была настолько бедна, что порой возникали большие паузы. Будем надеяться, что и этот языковой кризис пройдёт и современный космос речи, если не увеличится, то хотя бы сохранится.
08:19 24.11.2009 | Елена
Спасибо Вам.Часто забываем как важно слово.С большой благодарностью читаю Ваши статьи.Хотелось бы узнать Ваше мнение о современных авторах.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: