Косово: скривавлене серце Сербії

Воскресіння Христа. Фреска храму Дванадцяти апостолів

У ХХІ ст. в самому центрі просвітленої Європи відбуваються події, які більше нагадують найпохмуріші часи далекого середньовіччя. З мовчазної згоди урядів західних країн, за повної байдужості їх мешканців, які вважають себе християнами, під байдужим поглядом численних правозахисних організацій цілеспрямовано знищуються унікальні пам’ятки православної культури, які є надбанням усього людства, але, перш за все, — безцінними святинями народу, на долю якого за його історію випало стільки випробувань...

Територія Косова була заселена слов’янами в VI ст. З другої половини ХІІ ст. починається об’єднання дрібних розрізнених слов’янських князівств в єдину Сербську державу, колискою якої мало стати Косово. В 1217 р. виникло Сербське королівство, а в 1219 р. — архієпископство. Серби завоювали низку візантійських земель, включно з Македонією і частиною Північної Греції, а також активно розширювали свої володіння на північ і захід. Сербське королівство досягло найвищого розквіту за короля Мілутина (1282–1321). Він одружився з візантійською принцесою Симонідою і прагнув в усьому наслідувати візантійських імператорів. Саме правління Мілутина, а також його сина Стефана й онука Душана стало золотим віком сербської середньовічної культури. В цей період у Косово під впливом візантійського мистецтва були створені найвизначніші витвори архітектури і монументального живопису.

Древо Неманичів. Печська Патріархія

 

Одна з найстаровинніших пам’яток православного зодчества в Косово — монастир Печка Патріаршия (українською — Печська Патріархія, за назвою міста Печ, що неподалік). Він був заснований на початку ХІІІ ст. першим сербським архієпископом св. Саввою, який звів тут церкву Дванадцяти апостолів. Пізніше, вже на початку XIV ст., до неї прибудували ще два храми — Дмитрія Солунського і Богородиці, а також приділ святителя Миколая. В результаті вийшов єдиний комплекс, який нагадує сербський монастир Хіландар на Афоні. Така схожість недивна — адже добудовував Печську Патріархію архієпископ Данило ІІ, колишній настоятель Хіландарської обителі. Наприкінці ХІІІ ст. сюди перенесли резиденцію глави Сербської Церкви. Протягом усього середньовіччя Печ залишався місцем поховання сербських єпископів (з 1346 р. — патріархів). У монастирі спочивають мощі багатьох святителів, в тому числі першого патріарха Сербії Іоаннікія, а також п’яти ранньохристиянських мучеників — Євстратія, Євгенія, Аксентія, Мардарія та Ореста. До числа святинь Патріархії входить і чудотворна ікона Богоматері Печської, за переказами, привезена св. Саввою з Єрусалима.

Архідиакон Стефан і св. Симеон Неманя

Однією з найпрекрасніших пам’яток сербського мистецтва є церква Богоматері Левішки в Призрені — єдиний уцілілий з середніх віків сербський міський кафедральний собор. Збереглася навіть давня дзвіниця — велика рідкість, оскільки турки, заборонивши дзвони, повсюди їх руйнували, а самі дзвони розбивали. Храм побудований на замовлення короля Мілутина в 1306–09 рр. майстрами з Епіра (Західна Греція). Монарх не хотів ні в чому поступатися візантійським імператорам, тому запрошував найкращих грецьких майстрів. Той самий Мілутин у 1321 р. звів відому Благовіщенську церкву в монастирі Грачаниця — неперевершений шедевр сербської архітектури. Король дуже любив це місце і хотів, щоб його поховали саме тут. Пам’ятний обрис п’ятиглавого спрямованого вгору храму склався під впливом сучасної йому північно-грецької архітектури, в першу чергу церков у Салоніках.

Монастир Високі Дечани. Храм Пантократора

Із середньовічних пам’яток Косова і Метохії виділяється церква Пантократора в монастирі Дечани, зведена в 1330-ті роки. Вона проектувалася як усипальниця короля Стефана Дечанського, святі мощі якого досі зберігаються тут. Зодчим Дечан був виходець із чорногорського міста Котора францисканський чернець на ім’я Віт (Віта). Тому у вигляді церкви домінують не візантійські, а романські та готичні деталі. Особливістю Дечанського храму є широке використання скульптури, що робить його схожим на собори Володимиро-Суздальської Русі, що будувалися за участю іноземних майстрів. Стіни прикрашені різьбленими зображеннями грифонів, драконів, василісків та інших казкових істот.

Окрім цих всесвітньо відомих пам’яток сербської архітектури, включених ЮНЕСКО до Всесвітньої культурної спадщини, на косовській землі поки ще існує більшість інших православних храмів. Серед них монастир Баньска, де був похований король Мілутин, який так багато зробив для розвитку сербської державності та культури (зараз його мощі перебувають у Софії), а також печерний Коришський монастир. Це найвідоміша пустинь Сербії, заснована першим сербським відлюдником прп. Петром. Він поселився в цих місцях наприкінці ХІІ ст. у печері, з якої, за переказами, за допомогою архангела Михаїла вигнав величезну змію.

Монастир Грачаница

Справжню цінність становлять збережені в багатьох храмах середньовічні розписи, які є найважливішими пам’ятками православного мистецтва. Давні твори монументального мистецтва в Косово і Метохії — розписи в Кориші — датуються 1220-ми роками. Не набагато пізніші розписи в Печській патріархії. Найбільш ранні з них, ті, які збереглися в церкві Дванадцяти апостолів, виконані близько 1260 року. А більшість фресок належать до першої половини XIV ст. Їх значення особливо велике тому, що в той час балканські країни, і в першу чергу Сербія, прийняли естафету православної культури після розгромленої хрестоносцями Візантії. Пам’яток візантійського живопису того періоду практично не збереглося, і косовські фрески заповнюють собою цю порожнечу в історії світового мистецтва. Набір сюжетів демонструє велику роль Косово і Метохії в становленні сербської державності. Майже в усіх храмах можна побачити портрети сербських королів та архієреїв. Стіни храму в Призрені прикрашає галерея портретів сербських правителів Неманичів, починаючи із засновника династії та першого сербського святого Стефана Немані (св. Симеона). Ці зображення, як вважають, належать пензлю митців зі знаменитої родини Астрапас із Салонік. Часто монархів зображували в урочистих візантійських одежах, разом із Христом, Який їх благословляє, — точно так само, як візантійські імператори на мозаїках собору св. Софії в Константинополі. Ще один надзвичайно цікавий розпис — «Древо Неманичів» — родословна династії сербських королів, створена на основі відомої іконографічної схеми Древа Ієсеєва (земної родословної Ісуса Христа). Вперше таке зображення з’явилося в розписах Грачаниці, а потім було повторено в Печській Патриархії і Дечанах.

Блискучий розвиток сербського мистецтва був перерваний турецьким завоюванням. Після трагедії на Косовому полі Сербія на кілька століть була позбавлена державної незалежності. Турки жорстоко гнобили християн на Балканах. Багато храмів були перероблені на мечеті (наприклад, церкву Богоматері Левішки повернули православним лише в 1923 р.), всюди руйнували дзвіниці, зафарбовували фрески. В ХІХ ст. Османська імперія, яка почала слабшати, прагнучи придушити активізовану боротьбу сербів за свободу, почала активно заселяти сербські землі мусульманами-албанцями. Їх численність на півдні Сербії, особливо в Косово і Метохії, невпинно зростала. Після Другої світової війни комуністична влада Югославії дозволила поселитися в Косово біженцям із Албанії, які рятувалися від кривавих репресій албанського диктатора Е. Ходжі. Так албанців на цих територіях стало більше, ніж сербів. Про те, що відбулося далі, всім добре відомо...

Трагедія почала розгортатися 1999 року, коли країни НАТО, вставши на бік албанських терористів з Армії визволення Косова, почали бомбардування Югославії. Тоді від американських бомб постраждав монастир Грачаниця і деякі інші пам’ятки. Щойно югославська армія змушена була залишити Косово і Метохію, в краї одразу ж почалися сербські погроми. Більшості сербів довелося покинути землю своїх предків. Давні церкви виявилися зовсім беззахисними. За минулі дев’ять років було повністю або частково зруйновано близько 150 православних храмів, в тому числі 35 — всього за три дні: з 17 по 19 березня 2004 р., під час найбільшого спалаху насильства.

Дії погромників були сплановані. Вони поставили собі за мету не лише вигнати з Косова всіх сербів, але й знищити будь-яке нагадування про них. Саме тому з такою люттю і злістю знищуються православні храми, які красномовно свідчать, кому насправді споконвіків належала ця земля. Однією з перших була підірвана церква Богородиці в Мушутишті, побудована наприкінці XIV ст., зруйнований монастир Архангелів з усипальницею короля Душана, перетворений на руїни монастир Косми і Даміана в Зочиште, підпалена церква Богоматері Левішки в Призрені, а місцевим фрескам нанесена невиправна шкода... Цей скорботний перелік можна продовжувати ще довго. Експерти схильні розцінювати те, що відбувається в Косово і Метохії, як найбільшу культурну катастрофу з часів Другої світової війни. Міжнародна адміністрація не зробила абсолютно нічого, щоб врятувати пам’ятки православної культури. Як справедливо зазначив один із сербських ієрархів, церкви, які пережили 500 років османської навали, не змогли пережити кількох років «міжнародного протекторату». Косовська поліція, яка складається майже винятково з албанців, не лише не захищає сербів, а й сама часом бере участь у погромах. Сили K-FOR під командуванням НАТО також виявилися зовсім безпомічними. Максимум, що вони можуть, — це евакуювати сербських мешканців у випадку виникнення загрози їхньому життю. Лише одного разу, в Дечанах, солдати італійського контингенту відмовилися покинути монастир і тим самим врятували його від руйнівників.

Вражає реакція світової громадськості та духовних лідерів на акти вандалізму щодо православних святинь. Коли таліби підірвали відомі статуї Будди в Баміані, представники всіх релігійних конфесій одностайно засудили цей варварський акт. Знищення ж косовських храмів, які за культурною цінністю можна співвіднести з афганськими статуями, залишилося практично непомітним. Католицький єпископ Косово Марко Сопі (близько 3 % косовських албанців сповідують католицизм) відмовився навіть на словах засудити погроми. Більше того, косовські католицькі священики неодноразово заявляли, що християнські храми в Косово спочатку належали албанцям, а серби лише «окупували» їх.

Влітку 2002 р. Сербська Православна Церква почала акцію «Відновимо наші святині молитвою». Її мета — відродити хоча б деякі зі зруйнованих або осквернених храмів Косово і Метохії. Ризикуючи життям, невеликі групки вигнаних з рідної землі сербів повертаються до своїх святинь, щоб помолитися на руїнах знищених албанцями храмів. 19 липня відбулося перше богослужіння на залишках монастиря в Зочиште. Про те, наскільки це важливо для сербської національної самосвідомості, свідчать проникливі слова із заяви керівництва СПЦ: «Це наше святе мученицьке Косово і Метохія, які є нашим Святим Єрусалимом, душею нашої душі, які є нашим образом, які є коренем нашого буття, нашою долею, без якої ми перестаємо бути тими, хто ми є, тому що в Косово і Метохії ми стали зрілим історичним народом і, вустами святого великомученика Косовського Лазаря, раз і назавжди вибрали Царство Небесне».

На початку цього року албанська влада Косово, порушуючи норми міжнародного права, проголосила незалежність, визнану багатьма західними країнами. Доля небагатьох сербів, які залишилися в краї, стала ще невизначенішою. Загроза знищення нависла і над скарбами православної культури, які поки ще зберігаються на Косовській землі.

Опублiковано: № 4 (34) Дата публiкацiї на сайтi: 16 October 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
09:25 20.11.2008 | николай
доколе Владыко не судиши.Эта надпись есть на иконе царских страстотерпцев.Может молитва чья то сохраняет мир на Сербской земле.Россия,Украина...
17:17 19.10.2008 | Александр
В чем смысл статьи, кроме истории Сербии?
Чем мы, православные украинцы, можем помочь? очень бы хотелось это сделать. Руками или деньгами, а не только молитвой о Сербском народе.
23:19 17.10.2008 | Александр Б.
Интересно, храмы, изображённые на фотографиях - те, которые уцелели после "операции по освобождению Косово от сербов" или нет?

Коментар:
Монастырь Грачаница находится внутри наибольшего сербского анклава на захваченной албанцами территории, албанцы туда не добрались. Монастырь Високи Дечани был в 2007 году обстрелян из гранатомета, но храм не пострадал.
Список разрушенных храмов можно найти вот тут: Распятое Косово.
Иеродиакон Савва

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: