Критерій нашої церковності

Під час роботи над черговим номером у редакції «Отрока» гостро обговорюються публіковані матеріали. Часто хочеться щось додати, розповісти про щось своє. У цьому номері в кожного з’явилася така можливість. Критерії нашої воцерковленості, сформульовані отцем Андрієм ― участь у таїнствах Церкви, любов до богослужіння, жертовна любов ― ніби нитка, на яку можна нескінченно нанизувати дорогоцінний бісер чеснот. Стаття залишає простір для діалогу, адже в кожного християнина є власні спостереження, особистий досвід, якими й поділилися гості «Відкритого погляду».

Костянтин, 29 років, випускник КДА:

До сказаного батюшкою хотілося б додати таке. Для мене критерієм церковності є те, що людина залишається сама собою в будь-якій життєвій ситуації і ніколи не йде на компроміс зі своєю совістю, бо совість ― це закон, написаний на сердечній скрижалі Самим Господом. Таким чином, зберігати внутрішню сердечну чистоту ― це і є, як на мене, еталон церковності.

І ще, церковність — це внутрішня належність Господу, а не фарисейське виконання букви закону.

Руслана, 27 років, архітектор:

Церковною людиною вважаю того, хто відсуває на другий план своє «я», своє «его», хто уважний до оточуючих, намагається надати їм посильну допомогу в ім’я Господа Ісуса Христа, хто суворий до себе та милостивий до інших. Воцерковлений буде засуджувати лише одну людину — себе.

Часто ми починаємо своє воцерковлення із зовнішнього, тому що це ― найпростіше. Набагато важче зламати себе, усвідомити недоліки внутрішньої людини. Потрібно остерігатися, щоб воцерковлення не обмежилося лише дотриманням зовнішніх обрядів.

Дуже важливо помічати недоліки та виразки своєї душі, оскільки це вже є становленням на заповіданий Господом шлях. Ми не змінимося в одну мить, але кожному потрібно прагнути виправитися: крок за кроком, день у день... І через наполегливість нашу Господь допоможе нам змінитися. Преп. Іоанн Ліствичник писав, що не може бути такого, щоб художник, щодня тренуючись у своєму мистецтві, не досягнув успіху. Міняти себе — праця тривалістю в життя.

Денис, 20 років, студент семінарії:

Для мене головним критерієм церковності є людяність. Адже перед тим як стати християнином, як пишуть Святі отці, потрібно стати людиною. Християнство саме в церковному середовищі повертає людину людині — такою, якою її створив Бог. Церковність — це особливе внутрішнє наповнення повсякденності, яке не виразити словами, бо воно не доводиться, а показується. «Адже слова про Христа можна зневажити словами, але проти життя нічого не заперечиш», — казав Григорій Богослов.

Катерина, 25 років, журналіст:

Для мене вся сутність церковності розкривається в словах, сказаних сербським богословом Іустином (Поповичем): «Вірувати православно — це означає вважати Лик Ісуса Христа вічним змістом і метою свого єства: жити по Ньому, мислити Ним, відчувати Ним, „вимірювати“ все у світі Його мірками й належати Йому всією душею своєю, всім серцем своїм, усіма силами своїми».

Марина, 25 років, дизайнер:

За життя я бачила лише кількох людей, котрі за жодних умов не засуджували інших. Здавалося б, що в цьому складного? Але виявилося, що така на диво рідкісна здібність властива лише справжнім православним... Хоча здібність — це те, що властиве від початку, а те, що я маю на увазі, найпевніше, є результатом зосередженої роботи над собою.

Дмитро, 26 років, фінансист:

Як на мене, все дуже просто. Воцерковлена людина — це така серйозна людина з бородою ― якщо чоловік; не нафарбована ― якщо жінка. Носить чорний одяг, щовихідних та на всі свята ходить до церкви, прикладається до ікон, пише записочки, знає всіх батюшок, поститься, їздить у паломництва, вдома молиться і до, і після їжі, Євангеліє читає... О, ледве не забув: різні слівця використовує — «благословіть», «спаси Господи»...

Чи завжди воцерковлена людина — православна? Наводжу улюблену цитату ап. Якова: Будьте ж виконавцями слова, а не слухачі, котрі лише обманюють самих себе. Тому що той, хто слухає Слово, та не виконує, подібний людині, яка розглядає природні риси обличчя свого в дзеркалі: він подивився на себе, відійшов і відразу ж забув який він (Як. 1, 22...24).

Дмитро, 18 років, студент-філолог:

Часто натрапляю на зауваження про те, що більшість православних надміру «зациклені» на дотриманні зовнішніх ритуалів і обрядів на шкоду внутрішньому розвитку. Перебуваючи в студентському середовищі, я зробив протилежне спостереження. На жаль, православна молодь (і це, напевне, стосується не лише молоді) часто соромиться «при всіх» помолитися перед їжею, перехрестити її. Від цього мені стає сумно: чому ми повинні соромитися своєї віри, приховувати її, адже немає нічого більш звичного для християнина, ніж хрест. Звичайно, спеціально виставляти свою віру напоказ, протиставляючи себе суспільству, нерозумно, але, як на мене, навмисно приховувати її, соромитися ― боягузтво. Адже казав Христос: Хто посоромиться Мене й Моїх слів у роду цьому перелюбному та грішному, того посоромиться й Син Людський, коли прийде в Славі Батька Свого (Мк. 8, 38). Тим паче, що поведінка церковної людини в суспільстві — це та ж християнська проповідь.

Тетяна, 23 роки, редактор:

На мій погляд, показник церковності людини ― дотримання посту. Піст є основою, стрижнем, на якому будується духовне життя людини. Той, хто не дотримується зовнішнього, не буде дотримуватися внутрішнього, яке є набагато важчим. Чи є християнином людина, яка не дотримується Христових заповідей?

Вікторія, 21 рік, філолог:

Справжній християнин зовні не відрізняється від інших людей. З’ясувати, як часто причащається людина нелегко, адже немає у християн традиції повідомляти всім: «Ось, ― мовляв, ― готуюся». Зрозуміло, що за зовнішністю цього не визначиш, та й за зверненням до хресного знамення й молитов також: людина може робити це в силу дотримання обрядів або традицій. Гарні вчинки ― також не показник, бо ж навіть не воцерковлені розуміють, що з оточуючими краще по-хорошому.

Але є дещо зовнішнє, що я схильна вважати виявом правильного християнства. Це — готовність творчо «включатися» в неочікувані зміни власного життя ― те, в чому, на мою думку, і виявляється широта православ’я. Це, по-перше ― коли живеш так, наче дуже прагнеш жити взагалі; по-друге ― коли все у твоєму житті сприймаєш наче новий матеріал та інструмент для самостійного освоєння нової техніки мистецтва; по-третє, щоразу доводиш справу до кінця, обов’язково враховуючи отриманий досвід.

Можливо, таке вміння набувається не відразу, але без прагнення жити так, виявляти таким чином у побуті свій досвід християнський ― в мене нічого не виходить. У цьому й віра-надія-любов, і терпіння, і смиренність, й усвідомлення себе образом Божим.

Георгій, 23 роки, послушник:

Церква — це початок Царства Небесного на землі. Усе, про що Господь каже: «без цього не зможете ввійти в Царство Небесне», — є критерієм церковності. А не ввійти нам у нього, за словами Христа, без хрещення, без причастя, без любові до Бога й без діяльної християнської любові до ближнього. За цими критеріями й можна перевірити свою церковність. Щоправда, часто закрадається спокуса застосувати ці критерії до інших, оцінити чийсь рівень церковності... Але Господь Сам відділить овець від козлищ.

Опублiковано: № 8 (19) Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: