У будь-якого предмета чи явища мають бути характерні риси, для того, щоб упізнавати його та виділяти з решти. Це також стосується і релігійного життя. Буває такий спосіб життя чи такі вчинки, які дозволяють релігійній спільноті сказати про людину «вона не наша», «він безбожний» і таке інше.

Для євреїв головними критеріями є спорідненість з Авраамом, закон про їжу (кашрут), обрізання та субота. Саме на підставі специфічного розуміння цих законів вони звинувачували Христа: не від Бога Ця Людина, тому що не береже суботи (Ін. 9, 16). Є основні засади ісламу, яких слід дотримуватися: молитва, милостиня, піст у місяці Рамадан, хадж у Мекку.

А що в нас? Що є критерієм приналежності до Христової Церкви?

Найбільша небезпека, яка чатує на нас при бажанні відповісти на це питання, ― це можливість сплутати загальне й часткове, споконвічне й тимчасове, обов’язкове й випадкове. Марину Мнішек московіти в смутні роки не визнавали своєю, тому що вона не милася у бані в суботу і не дотримувалася постів. Цього було достатньо, щоб на людину лягло тавро зрадника або шпигуна. І слава Богу, але ― для тих часів. Для нашої епохи ці критерії недостатні. У казці «Горбоконик» є такі рядки:

… що він з бісом хліб-сіль водить,

В церкву Божую не ходить,

Католицький тримає хрест

І в пости м'ясо їсть.

 

Як бачимо, наявна сувора оцінна система. Слідуючи багатовіковій традиції у розрізненні своїх і чужих, наші сьогоднішні християни нерідко схильні до спрощених підходів. Навіть людині, яка вперше йде на причастя, вони намагаються дати повне правило, яке складається з трьох канонів та послідування. Незрозуміло їм, що це непіднімна праця для людини, яка лише почала воцерковлення, погано знайома зі слов’янським текстом і ще не вміє довго молитися. Така ж категоричність буває стосовно середи і п’ятниці, штанів і спідниць, косметики й тютюну…

Для християн завжди й усюди суттєвою відмінністю є обов’язкова участь у недільній літургії, часте причастя Христових Тайн, розуміння богослужіння і любов до нього, тобто євхаристичний вимір життя. Природа Церкви євхаристична й літургійна, і ось це ― те, що має бути в усіх, скрізь і завжди.

«Вони збираються в день сонця разом і співають пісні своєму Христу як Богу», ― говорили в доносах про «секту» християн римські чиновники.

Ми збираємося в перший день тижня в храми та святкуємо малий Великдень, оспівуємо Воскреслого Христа і насищаємося Святими Тайнами ― можемо сказати про себе так. Це головне.

У літургії ми живо відчуваємо своє братство. Братства немає там, де немає спільного Батька. А Христос саме як Первородний між братами приводить нас до Отця і робить нас родиною. Це почуття родинності ― також споконвічний супутник істинної Церкви. Якщо у храмі здійснюються різноманітні таїнства, то за межами храму також здійснюється одне, а саме ― «таїнство брата». Так називається вміння дивитися на людину як на близького родича і здатність до жертовної любові стосовно цієї людини. Доброчинне життя, життя за заповідями, усе різноманіття яких умістилося в заповідь про любов, є другим критерієм справжнього християнина.

Був час, коли у храмах не співали жінки. Був час, коли хрестилися двома перстами. Був час, коли всеношна відповідала своїй назві, тому що звершували її вночі. Був час, коли не було електрики, і храм освічувався лише свічками й лампадами. Цих відмінностей тисячі, так само як тисячі їх, якщо порівнювати маленьку дитину з нею ж через тридцять років. Але головне незмінне. Людина ― дитина вона чи старець ― та ж сама. І Церква живе відчуттям внутрішньої єдності. Вона та ж сама не тому, що в неї непорушні обряди та незмінні зовнішні форми. Вона та ж сама тому, що в надрах її таємно споглядається воскреслий Христос ― вчора й повсякденно Той же, і повсякчас (Євр. 13,8).

Господь забороняє нам судити та осуджувати, але не забороняє думати. Судження чи винесення оцінки є неминучою властивістю мислення. Розбираючись у строкатості й заплутаності навколишньої дійсності, думаючи про Церкву і долю її, побоюючись помилитися у питаннях, пов’язаних з істиною, нам слід керуватися головними критеріями. Христова правда (вона ж ― правда Церкви) євхаристична й доброчесна.