Кружний шлях паломника

Що жене людину геть із насидженого місця? У часи випробувань — війна, голод, небезпека. Однак і в часи миру й добробуту мільйони людей перетинають земну кулю, сповнені надії на краще життя. Від чого ми біжимо — і чого шукаємо?

Безліч людей, як свідчать опитування, хотіли б полишити рідну країну й поїхати туди, де краще. У точній відповідності до приказки, перша частина якої стверджує, що риба шукає, де глибше, люди масово прагнуть покинути якщо й не країну, то насиджене місце. Сільські жителі їдуть до міста, жителі провінції — у великі центри, ну а жителі столиці — ті взагалі потребують семи воріт із надписом «Arrival». Воріт же з надписом «Departure» їм вистачить і одних.

Це зовсім не красномовне свідчення неправильності нашого життя чи загальної відсталості, як комусь видається. З певного часу кочові настрої стали характерною ознакою життя взагалі, а не лише нашого життя. Точніше, кочові настрої було підкріплено технічними новаціями у сфері реалізації.

Величезні маси людей відірвані, відкріплені від землі. Їх не тримає ні звичний побут, ні осілий устрій, котрий передбачає роботу на землі й харчування від її плодів, ні дорогі могили й спадкове вогнище. Людина в принципі стала легкою на підйом. Рідних святинь немає чи майже немає, тиша радше лякає, ніж вабить, сенсом життя став пошук задоволень, предмети першої необхідності доступні й недовговічні, гроші не випинають кишені, але дивним чином зберігаються на картці. Якщо ти людина молода й тебе не обтяжує тягар сімейної відповідальності, якщо ти енергійний і сповнений замислів, нехай копійчаних, то ніщо не втримає тебе від мандрів у будь-яку з чотирьох сторін світу. Копійчаними я називаю, наприклад, такі слова: «Я хочу навчатися на Заході». Ті, хто справді хочуть учитися, вчаться до знемоги вже тут (на щастя, це можливо), а Захід сам шукає ці світлі голови й запрошує до себе. Багато ж ледарів і знавців новин шоу-бізнесу журяться за зовсім іншими заняттями. Ні читати книжки, ні слухати лекції, ні наполегливо вдумуватися в наукову проблематику вони терпіти не можуть, але прикривають благородними йменнями справжню мотивацію, яку навіть у нинішні часи озвучувати непристойно.

Отож, мігрує чи мріє про зміну місць найчастіше саме молодь, якщо, звісно, немає війни, котра здіймає з місця й перетворює на мандрівників усіх без винятку.

 

Якщо немає ніякого серйозного лиха, що робить людей біженцями, мрія про міграції базується на двох речах, з яких одна — переконання, а друга — ілюзія. Переконання полягає в тому, що «життя тут — ... (оберіть самі слово, лише б воно означало «погане»). А ілюзія — в тому, що «там незрівнянно краще» або «просто прекрасно». Тут мова вже не про молодь, а про людей як таких.

Ця новація з’явилася не в наші дні. І поширена вона не тільки серед глядачів MTV, ідейних чи стихійних космополітів etc. Такі думки жили завжди й будуть жити завжди в людині, котра втратила Рай, живе за крок від прірви пекла, але ні генетичної пам’яті про Рай не має, ні пекла через духовну незрячість не бачить.

Словами про те, що «ми поїдемо, і там все буде по-іншому», наповнена вся література й увесь кінематограф. До того ж хороша література та непоганий кінематограф. Такий, де глядачів хоча б не лякають ходячими трупами, і не смішать виглядом чужих трусів.

Смуток чеховських п’єс великою мірою складається з того, що звичний світ руйнується на очах і хочеться кудись поїхати, щоб усе почати заново. І «так сумно грає військовий оркестр у саду», і «ми заживемо, заживемо й побачимо небо в діамантах. Ми почуємо ангелів, ми відпочинемо», і «поїзд уже прийшов. Час. Але ти ж приїдеш за мною? Ні, це я до тебе приїду. Ми обов’язково зустрінемося й будемо щасливі».

І поки на одному боці Землі вона кутається в шаль, а він супиться й жадібно курить папіросу, поки обоє в сутінках слухають солов’я, на іншому боці Землі сходить величезне сонце, і вона каже йому англійською: «Любий, поїдемо. Поїдемо куди завгодно: в Європу, на якийсь острів у Тихому океані, щоб були тільки ти і я. Геть звідси, від оцих хмарочосів і метушні, від кам’яних джунглів. Почнемо життя заново».

Усі хочуть жити добре, і всім здається, що для цього треба кудись поїхати. З Парижа — до Нью-Йорка, з Нью-Йорка — до Тибету, з Тибету — в Лондон, з Петербурга — в Ніццу, з Ясної Поляни — на станцію Остапово.

А проте скрізь у світі продають носові хустинки. І це означає, що всі люди плачуть, і треба чимось витирати сльози й у щось сякатися. І ще скрізь є тюрми й кладовища, тобто знаки присутності смерті, насилля й несправедливості. І, оскільки ми вже згадали про в’язниці, згадаємо й про те, що за тюремними стінами живуть найпалкіші надії на зміну життя після звільнення. Про те, як тяжко даються й далеко не всім вдаються ці зміни, треба говорити окремо. Поки що варто лише підкреслити: мрія про краще життя — постійна жителька тюремних камер. Разом із надією, тією, що помирає останньою, ця мрія тримає на плаву безліч знедолених людей і дає їм сили терпіти й чекати.

Тож чи не в тюрмі ми живемо, якщо так палко хочемо вирватися, звільнитися, почати життя заново, але тільки на новому місці? Чи не в тюрмі живе більшість жителів землі, котрі хочуть звільнитися втечею в далекі краї від життєвих негараздів, помилок, злиднів, кошмарних спогадів?

На цьому старому, як світ, психологічному явищі, як на дріжджах, виросли Сполучені Штати. «Сяюче місто на пагорбі», країна рівних можливостей, змагаючись із Христом, почала говорити: «Прийдіть до мене, усі струджені та обтяжені». І були роки, коли французами подарована статуя в Нью-Йоркській бухті зустрічала за день десятки пароплавів, напхом напханих людьми, котрі починали нове життя. Люди й зараз прибувають, тільки повітряними воротами за грін-карткою або пішки через мексиканський кордон. Сяюче місто вже давно перетворилося на імперію, якій, щоб зберегти владу, потрібно воювати «за демократію» в усіх кінцях світу...

А людина залишилася незадоволеною й сповненою тривожного смутку навіть тоді, коли її нагодували й забезпечили медичним страхуванням. Якщо вона не знімається з якоря й нікуди не вирушає, то необов’язково через те, що вона щаслива на місці. Можливо, вона втомилась або постаріла, чи в неї немає грошей на подорож. Можливо, її географічні пізнання надто мізерні, і в неї немає заповітної мрії такого штибу. Усе життя межею мрій для неї була поїздка до Великого каньйону, яка так і не відбулася. І тепер, на старості, коли дружина з особливо похмурим виглядом порається на кухні, чоловік укотре каже їй: «А давай кинемо все, і гайнемо до Великого каньйону. Просто зараз! Га?» Але дружина все це чула вже сотні разів і добре знає, що вони нікуди не поїдуть. Та у її віці й зрозуміло, що їхати нікуди не потрібно. І якби вона була знайома з цими рядками, то обов’язково процитувала б їх чоловікові:

«Скушно жить, мой Евгений. Куда ни странствуй,
Всюду жестокость и тупость воскликнут: „Здравствуй“»...

Тож якщо ми в черговий раз почуємо про те, що люди масово втекли б із країни, якби мали змогу, — будемо ділити ці розмови на три. Завжди є люди, готові невгамовно вештатися світом. Одні прагнуть затамувати душевний біль свіжими враженнями. Другі почули, що дають дармовий сир, але не дослухали — де. Треті біжать від себе нинішнього в пошуках себе ідеального. Є, либонь, ще й четвертий, і п’ятий та інші варіанти. Є те, про що сказано в повітряній книзі:

«Им овладело беспокойство,
Охота к перемене мест
(Весьма мучительное свойство,
Немногих добровольный крест)»

Але це вже інші вірші на ту ж тематику.

Єдине, що потрібно — це дати людині можливість подивитися на чуже небо й поїсти чужого хліба. Дати можливість самій, а не з чужої подачі, розвінчати власні ілюзії та фантазії, відчути той особливий вид туги, який називають ностальгією і від якого марніли й помирали на чужині найкращі сини й дочки твоєї землі. Це справді надає життю такої глибини, на якій звичне стає чудесним.

Якщо свобода пересувань справді необхідна, то саме для такого кружного шляху паломника, котрий у результаті подорожей і пошуків знову віднаходить сенс життя, і батьківщину, і своє місце в ній.

Опублiковано: № 2 (56) Дата публiкацiї на сайтi: 26 April 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 8 з 8
17:31 02.10.2012 | Anna
у соседа трава всегда зеленее.
22:31 02.08.2012 | Л.
Вот, чувствовала я, что с жаждой путешествий не все чисто..."одни стремятся заглушить душевную боль наплывом свежих впечатлений". Еще хочу отметить, что хорошо, если это будет просто"кружной путь паломника" с соответствующим прозрением, но когда это еще и путь Иуды (бросить близкого человека ради лучшей жизни себе), то, конечно, в этом случае дела обстоят гораздо хуже с духовной точки зрения.
13:14 18.05.2012 | Larisa
между тем везде в мире продаются носовые платки. И это значит, что все люди плачут и надо чем-то вытирать слёзы и во что-то сморкаться. Супер!!!
17:28 29.04.2012 | Irina
Yexav iz Ukrainu v 37 let, ja nakonez obrela myza, svoj ygol, a ne delit krosechnyy kvartirky s roditelami, stala polychat dengi za svoj tryd chtovu prozut i kypit sebe sapogi s Zarplatu!, a ne kopiv 6 mesazev s bibliotechnoj zarplatu, moj sun polychil otza pyst i ne rodnogo, no zabotlivogo, a ykrainskij i ne vspomnit o nem. A ese i samoe glavnoe ja prisla k vere. A bez Boga vezde Ad! Esli buli bu yslivija vuzivanija na Ukraine, kto bu exal?! Zdes tusachi ykrainskix i rysskix zensin naxodat svoe chastje. A nasemy pravitelstvy naplevat na svoj narod. Zdes dejstvitelno dymayt o lydax, o invalidax, o starux. I ETO dejstvitelno XRISTIANSTVO. A ne tolko to chto na Ukraine est zerkov, no plyyt na asvalt. I NE NADO RYGAT ZAPAD. ON TOZE POD GOSPODOM!!!Y seba porodok navedete !!! I ne xamite v magazinax! A vrachi ne berite vzatok!
Spasi nas Gospodi
19:58 28.04.2012 | Володимир
З власного досвіду: вважаю, що їхати за кордон варто. Ілюзії дійсно зникають, але досвід і знання накопичуються, кругозір розширюється, адже все пізнається в порівнянні. Погляд на все з іншого ракурсу - і на нашу історію, і культуру відкриває нові, невидимі на місці сторони нашого життя. А також - перестаєш ідеалізувати Захід, для перерахованих у статті категорій потенційних емігрантів (я там теж є) поїхати на кілька років за кордон - це не тільки ліки від ілюзій - це і чудова школа, яку не замінить жодний вуз. Їдьте, подивіться, поживіть, і... вертайтеся додому!
16:54 28.04.2012 | Олександр
Мабуть, можна знайти в чужому краю роботу, сите життя,а от чи знайдеш там любов і щастя?
А рідний край точно втратиш і занапастиш..
15:31 27.04.2012 | Светлана
Взгляд с другой стороны: Бог славы явился отцу нашему Аврааму в Месопотамии, прежде переселения его в Харран, и сказал ему: выйди из земли твоей и из родства твоего и из дома отца твоего, и пойди в землю, которую покажу тебе. И Моисею Бог сказал: "Я посылаю тебя к фараону; и выведи из Египта народ Мой, сынов Израилевых". Да конечно, это теперь рассматривается в основном с точки зрения духовной, но изначально было сделано в физической реальности и причины миграции вполне приличны и то, для чего были выведены тоже заслуживает уважения. Спасибо за статью.
21:59 26.04.2012 | Анна
Спасибо!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: