Що таке мрія? Заповітна територія, де панують наші найкращі пориви й чисті прагнення серця? Чи може тиха затока, яку не турбують люті шторми реальності? І святі отці, й психологи закликають до мрій ставитися обережно. Тож чи є в житті християнина місце для мрії?
Реквієм за мрією
Є люди, яких мало цікавить реальне життя. Вони тепло й затишно влаштувалися у вигаданому світі солодких марень. Їхній девіз простий: «Мріяти не шкідливо!»
Мабуть, саме про таких мрійників говорять психологи, називаючи мрії засобом, за допомогою якого людина біжить від реальності — від проблем, рішень, виборів. Такі мріяння, на думку психологів, можуть спричинити шкоду не тільки духовному зростанню, але й психічному здоров’ю людини.
Від гри уяви застерігають нас і святі. Прикладів тому немало, один з найяскравіших ми знаходимо у святителя Ігнатія (Брянчанинова). «Жорстоко обманює мрія фантомна послідовників своїх, — пише він. — Поводиться вона з ними як жорстокий тиран, як лютий демон». Також апостол Павло попереджує: не вважайте за мудрих себе (Рим. 12, 16).
Проте є у святих і протилежні приклади відносин зі словом «мрія». «З перших днів навчання Паїсій (Величковський) мріяв про чернече життя». «Він мріяв про чернечий постриг, але був мобілізований і став санітаром на фронті», — сказано у життєписі преподобного Іустина (Поповича).
Вочевидь, не завжди одне слово має один і той самий смисл. Наприклад, тлумачний словник Ожегова дає два значення слова «мрія»: 1) дещо, створене уявою, подумки уявлене; 2) предмет бажань, прагнень.
З першим значенням ми визначилися: саме про такі мріяння негативно висловлюються святі, саме їх психологи називають втечею до ілюзорного, фантазійного світу, де існує тільки один бог — сам мрійник. Саме зі грою уяви пов’язана пастка, з якої важко вибратися. Цей наркотик робить реальне життя прісним і безбарвним.
Та що ж із другим значенням слова «мрія»?
Зірка, що вказує шлях
Мрія у цьому значенні ближча до такого поняття, як «ціль», «прагнення», «надія». Але якщо ціль передбачає конкретну послідовність дій, то мрія — це те, що ще не стало ціллю. Це той непроголошений ідеал, який, якщо вистачить талантів і сил, стане реальністю. Одна людина сказала: «Озирніться: усе, що ви бачите, колись було мрією».
Мрія стає зіркою, що вказує шлях, допомагає йти тоді, коли інших орієнтирів не лишається. Коли яскраво світить сонце і людина точно знає, куди рухається, то навряд чи їй потрібна зірка, що вказує шлях. Але в момент втрати себе й життєвих орієнтирів ця яскрава зірка — мрія — потрібна — як ідеал, як вище прагнення душі, те, навколо чого людина будує своє життя.
Психологи встановили, що в людей, схильних до залежностей і тих, хто робив спробу суїциду, як правило, не було мрії, не було спрямованості в майбутнє, не було надії. Життя без ідеалу не мало для них цінності, з нього випало те важливе, заради чого варто боротися зі своїми поганими звичками, похіттю, слабкостями. Ці люди у важкій життєвій ситуації опинилися в повній темряві, і провідна зірка для них загубилася серед тисяч безіменних зірок.
Згадується історія, яка на моїх очах протягом багатьох років відбувалася з моїм другом. Він дуже любив малювати. Саморобними коміксами, намальованими тушшю у зошиті в клітинку, він радував усіх шкільних товаришів, у нього безумовно був талант. Колись, як це буває, мама, повернувшись зі шкільних зборів, увійшла до нього в кімнату, мовчки відкрила шухляду столу, взяла звідти «найкращі» роботи й на очах у сина розірвала їх. «Набридли ці твої малюночки! Набридло за тебе червоніти! Краще займися корисною справою. Вступ вже скоро, а ти все байдикуєш, чи не намалювався ще в дитинстві?»
Незабаром мій друг уже просиджував штани в задушливих аудиторіях математичного факультету. Вступив він із першої спроби, надолуживши немислиму чергу нудних екзаменів, не вбачаючи для себе в цьому жодної перспективи. Декілька разів його майже виганяли з інституту, але він не залишив улюбленої справи — і, як раніше, малював. Правда він тепер мало кому показував свої роботи, скоріш за все, малював просто тому, що не міг не малювати. Під час навчання він почав захоплюватися веб-дизайном — на той час це слово мало кому про щось говорило. Зараз мій товариш — відомий дизайнер, хоча його мама як і раніше вважає, що час кинути цю нісенітницю і зайнятися справою. Якось він сказав мені дивовижну річ: «Якби я весь цей час не думав про те, що рано чи пізно стану художником — не важливо, як — точно вже був би наркоманом». Не впевнена, що його картини будуть прикрашати Третяковку. Але, все ж, як добре, що саме мрія вивела його на рівну дорогу, вберегла від утрати себе.
Схожий приклад мені подарувала одна жінка, яка вже близько двадцяти років працює інструктором з дельтапланеризму. На моє питання, чому вона обрала таку нетипову для жінки професію, вона відповіла просто: «З дитинства мріяла літати, як Гагарін. Але й те, що в мене є, — щастя». Завдяки польотам вона зустріла свого чоловіка, який також з дитинства прикрашав стіни своєї кімнати портретами першого космонавта...
Таких прикладів сотні. Мрія в якості ідеалу, мети — не тільки не небезпечна, але, як ми бачимо, необхідна. Мрія — ніби щогла корабля: без неї корабель не потоне, але й пливти в потрібному напрямку навряд чи зможе.
Американська мрія й американська трагедія
Що ховається за відомими всьому світові словами «американська мрія»? Про яку мрію йде мова? Уперше це поняття трапляється в трактаті Джеймса Адамса «Епос Америки», датованому 1931 роком. Адамс пише: «Американська мрія — це мрія про країну, де життя кожної людини буде краще, багатше, повніше, де в кожного буде можливість отримати те, на що він заслуговує». На перший погляд, усе красиво й добре, та й на другий також. До Америки як до країни нових можливостей прагнули люди з різних куточків земної кулі. Реалізувати себе тут, на безкрайньому просторі Нового Світу, міг кожен, хто цього бажав. Часто підкреслюють, що американська мрія базується на свободі особистості й на вільному підприємництві. Дехто досягав своєї мрії і працею, дехто — хитрістю та брехнею.... Американська мрія давно розповсюдилася за межі Об’єднаних Штатів. Але, так чи інакше, вона не мислиться у відриві від матеріальних благ, визнань, популярності.
Про те, як американська мрія обертається «американською трагедією», нам розповів Теодор Драйзер. У своєму романі він описав долю парубка, що закінчив своє життя на електричному стільці. Його смерть стала висновком гонитви за американською мрією в усій її красі. Трагедія його була в тому, що всі ідеали і спрямованості були вибудувані навколо того, щоб отримувати від життя «усе й побільше». З цієї історії зрозуміло: якщо успіх, слава та багатство не слугують чомусь більшому, вони — лише початок кінця.
Сьогодні імена людей, що досягли цього «американського» ідеалу, лунають звідусіль. Ми чуємо про них, коли вони на піку популярності; газети й ток-шоу «продають» нам той самий нехитрий сюжет: запаморочливий успіх, удача й багатство — завдяки настирливій праці й фортуні. Але кількість самогубців і випадків наркотичного передозування на цьому Олімпі просто лякає. «Тішить згубна мрія людей на всьому шляху земного життя; зраджує їх наприкінці життя, видає їх дійсності, залишає ні з чим», — ніби про них, про тих, хто прагне потрапити до Олімпу слави й багатства, пише святитель Ігнатій (Брянчанинов).
Блаженіше давати
Тож куди приводять нас мрії?
Це залежить від того, звідки вони з’являються. Коли людина найвищим благом вважає задоволення й безтурботність, «блюдечко з блакитною смужечкою», — мабуть, кінець її маршруту — це світ Сімпсонів, чий ідеал — це коли «в тебе все є і не треба ходити на роботу».
Для кожного з нас важливо чесно дати собі відповідь: про що ми мріємо? Брати від життя усе — чи віддавати Богові й близьким усе, що можемо? Дехто з нас, вдаючись до мріянь, бачать себе тільки в ролі споживачів — багатства, слави й інших благ світу. Для інших же мрія пов’язана з прагненням примножити те, що дано Господом, бути потрібним. У біографіях багатьох великих людей мотив самовіддачі, самопожертвування — далеко не останній. Ми пам’ятаємо, що й у святих людей були свої мрії, і для них також було важливо віддавати себе, служити. Такі мрії варті того, щоб присвятити їм усі сили.
Мати чи бути, отримувати чи давати? — про те, що важливіше й потрібніше для людини, віками сперечаються філософи. Кожному з нас протягом життя призначено не раз і не два замислитися над цим питанням, відповідь на яке, здавалося б, очевидна. І навіть якщо доведеться помилятися — нехай нас не підведе зірка, що вказує шлях. Нехай вона веде нас тією дорогою, наприкінці якої нас чекає головна ціль — Небесний Єрусалим.