Якщо ви ніколи не бігли на високих підборах за автобусом, не терпіли катування вискубуванням брів, не скуповували глянцеві журнали, марно намагаючись мати такий самий вигляд, як і красуня Маша з паралельної групи, то вам або своєчасно ввели необхідну вакцину, або ви чоловік.
О, ця шовкова, мереживна, ароматна війна, яку вже стільки років веде слабка стать... Цистерни парфумів, тони косметики, тисячі хитрощів використані в ході битви. Величезні концерни випускають боєприпаси... Багато хто з нас із ранніх років віддає свої сили цій армії. А чому?
Тому що елітні спецпідрозділи рекламістів і маркетологів не дрімають. Кожна вдало виконана ними операція викликає в нас короткочасний параліч волі. Короткочасний, але достатній для того, щоб ми в результаті чергового рейду магазинами принесли додому оберемок кольорових пакетів. Коли ж вража інтоксикація покидає наш затуманений мозок, до багатьох повертається здоровий глузд і розуміння того, що рожева лакова спідниця — далеко не верх шику й оригінальності, та й скляне «кольє» з кожною бусиною по 7 см у діаметрі не може бути до лиця. Ми б і раді повернути нещасливу річ, але, на жаль, пізно: всі етикетки необачно відрізані, а фірмові пакетики чекають на похід у гастроном (адже в багатьох із нас жива совкова любов до всього фірмового: носимо картоплю в пакетах Nike, а в похід за батоном беремо пакет Brocard).
Для всіх без винятку журналів обов'язковою стала рубрика «мода», де вони ведуть міжусобні війни з досягнення найнеймовірнішого образу, розуміння якого людині зі стійкою психікою рідко буває доступним...
А що ж «покоління пепсі»? Воно лишилося поза увагою будинків мод, воно проігнороване абсолютною більшістю глянцевих журналів. Але, незважаючи на «саморобність» молодіжної моди, це така ж зброя масового враження, тільки от діє вона лише на людей, які не виходять за рамки шкільно-університетського контингенту.
Що ж було спочатку? Я не застала ні збіговисьок хіпі, ані металу кінця 70-х, що розкладає мозок, а от вже гранж не обійшов мене стороною («доношувала» за старшою сестрою).
Так от, особливо серйозні проблеми зі здоровим глуздом почалися на початку 90-х. Це десятиліття минуло під яскравим стягом гранжевої субкультури. Молодь мучилася влітку в черевиках «Dr. Martens» і кидала виклик соціуму тілами, неабияк враженими пірсингом і татуюванням. Усі захоплювалися Куртом Кобейном і засинали під «Нірвану».
Коли дим після гранжевого вибуху розвіявся, повернувся в моду стиль 80-х. Молоді тілом і духом відшукали в завалах комірок і балконів батьківські речі і почали розгулювати ву-лицями в майках усіх можливих ядерних кольорів. Але строкатість одягу всім швидко на-бридла.
Далі на трон зійшла реп-індустрія. Заохочувалося носити штани, які заважали ходити і тягнулися шлейфом за модником. Також заохочувалося слухати не зовсім пристойний і нічим не визначний речитатив реперів. Багато хто задавався сакраментальним запитанням «Чому я не народився в Детройті?», а деякі заходили далі і копали глибше: «Чому я не чорний?»...
Підлітки опам'яталися і змирилися з кольором шкіри лише з появою на місцевих музичних каналах кліпів західних панк-зірок. Поголовне захоплення скейтбордингом загарбало спокій вулиць. Багато хто втратив сон у мріях купити кеди «Converse» або аналог за 15 грн. на китайському ринку.
Сьогодні ж, коли мода на панк поступово відійшла в небуття, на зміну їй іде мода на «футбольне хуліганство». Ніяких рис звичного хуліганства вона в собі не несе. І агресивним це захоплення можна назвати лише на трибунах футбольних матчів. А коли таких не очікується, хулігана можна зустріти на секонд-хенді — там він буде старанно шукати одяг улюблених фірм, і коли нарешті знайде, буде страшенно радіти. Він прийде додому і, відчуваючи себе справжнім хуліганом, повісить на стіну британський прапор, а на шию — шарф уболівальника футбольного клубу.
Мода сміється з нас і ліпить з пластиліну наші обличчя. Вона мінлива і жорстока, і з кожним днем, коли в неї змінюється настрій, вона диктує нові умови. А ми знову слухняно стаємо перед нею на коліна, боячись стати вигнанцями.
Багато брендів обирають «свободу» першим пунктом своєї рекламної кампанії... Звичайно, всі хочуть бути вільними, але як це можливо, поки ми добровільно здаємось у полон модним тенденціям? Невже зовсім перевелися люди, які можуть стати дезертирами цієї війни?
* Бренд — розкручена торгова марка.
Де вони, люди, які вдягають те, в чому зручно і тепло, які слухають те, що залишає світлий слід у душі, і життя своє присвячують тому, що насправді того варте?
Не знаю, чи зможуть колись люди перемогти моду. Але кожен із нас може, не чекаючи, доки на це наважиться все людство, сам поставити моду «на місце».
