Квадрат

Казимир Малевич. Черный квадрат

У 1913, або 1914, або 1915 році, якого саме дня — невідомо, російський художник польського походження Казимир Малевич узяв невелике полотно: 79,5 на 79,5 сантиметрів, замалював його білою фарбою по краях, а середину густо замазав чорним кольором. Цю нескладну операцію могла виконати будь-яка дитина — щоправда, дітям не вистачило б терпіння замалювати таку велику площу одним кольором. Така робота під силу будь-якому кресляреві, — а Малевич замолоду працював креслярем, — але креслярів не цікавлять такі прості геометричні фігури. Таку картину міг би намалювати душевнохворий — та ось не намалював, а якби намалював, навряд чи в неї були б навіть найменші шанси потрапити на виставку в потрібний час і в потрібному місці.

Казимир Малевич. Автопортрет

Зробивши цю найпростішу операцію, Малевич став автором найбільш відомої, найбільш загадкової, найбільш жахаючої картини на світі — «Чорного квадрата». Нескладним рухом пензля він раз і назавжди провів непрохідну межу, позначив прірву між старим мистецтвом і новим, між людиною і її тінню, між трояндою і домовиною, між життям і смертю, між Богом і дияволом. За його власними словами, він «звів усе до нуля». Нуль чомусь виявився квадратним, і це просте відкриття — одна з найстрашніших подій у мистецтві за всю історію його існування...

У кінці того ж 1915 року — вже на повну силу йшла Перша світова війна — зловіще полотно було представлене серед інших на виставці футуристів. Усі інші роботи Малевич просто розвісив по стінах звичайним способом, «Квадрату» ж він призначив особливе місце. На фотографії, яка збереглася, видно, що «Чорний квадрат» розміщений у кутку, під стелею — там і так, як заведено ставити ікону. Навряд чи для нього — людини фарб — залишилося поза увагою те міркування, що цей найважливіший, сакральний кут зветься «красним», дарма що «красний» позначає тут не колір, а «красу». Малевич свідомо повісив чорну дірку в сакральному місці: свою роботу він назвав «іконою нашого часу». Замість «красного» — чорне (нуль кольору), замість обличчя — прірва (нуль ліній), замість ікони, тобто вікна вгору, у світло, у вічне життя — морок, підвал, люк до пекла, вічна темрява.

Казимир Малевич. Авиатор

А.Бенуа, сучасник Малевича, сам чудовий художник та критик мистецтва, писав про картину: «Чорний квадрат у білій оправі — це не звичайний жарт, не звичайний виклик, не випадковий маленький епізодик, який трапився в домі на Марсовому полі, а це один з актів самоствердження того начала, яке зветься гидотою спустошення та яке хвалиться тим, що воно через гординю, через пихатість, через зневаження всього любовного та ніжного, доведе всіх до загибелі».

Художник міг би пишатися тією славою, яку принесла йому угода з дияволом; він і пишався. Не знаю, чи помітив він сам ту двозначність, яку принесла йому ця слава. «Найбільш відома картина художника» — це значить, що інші його твори менш відомі, не такі значущі, не такі привабливі, словом, вони — гірші... Звичайно, коли ти досягаєш вершини, то далі — дорога тільки вниз. Але жах у тому, що на вершині — нічого нема.

...Художник «доквадратної» епохи вчиться своєму ремеслу все життя, бореться з мертвою, інертною, хаотичною матерією, намагаючись вдихнути в неї життя; ніби роздмухуючи вогонь, ніби молячись, він намагається запалити в камені світло, він стає навшпиньки, витягаючи шию, щоб зазирнути туди, куди людське око не дотягується. Іноді його праця й моління, його ласки вінчаються успіхом; на коротку мить або на мить довгу «це» трапляється, «воно» приходить. Бог (ангел, дух, муза, часом демон) поступаються, погоджуються, випускають з рук ті речі, ті крилаті почуття, ті клаптики небесного вогню — імені їхнього ми назвати не можемо, — які вони приберегли для себе, для свого прихованого від нас, чудесного будинку.

Випросивши божественний подарунок, художник відчуває мить пронизливої вдячності, неприниженого смирення, неганебної гордості, мить особливих, найсвітліших та найчистіших сліз — видимих або невидимих, мить катарсису. «Воно» нахлинуло — «воно» відходить, наче хвиля. Художник стає марновірним. Він хоче повторення цієї зустрічі, він знає, що може наступного разу й не допроситися божественної аудієнції, він відкриває духовні очі, він розуміє глибоким внутрішнім почуттям, що саме (жадність, корисливість, зарозумілість, чванство) може зачинити перед ним райські ворота, він намагається так повернути своє внутрішнє почуття, щоб не згрішити перед своїми ангельськими провідниками, він знає, що він — у найкращому разі тільки співавтор, підмайстер, але — любий підмайстер, але — коронований співавтор. Художник знає, що дух віє, де хоче й як хоче, знає, що сам-то він, художник, у своєму земному житті нічим не заслужив на те, щоб дух обрав саме його, а якщо це трапилося, то треба радісно подякувати за диво.

Казимир Малевич. Жнец

Художник «післяквадратної» епохи, художник, який помолився на квадрат, який зазирнув у чорну дірку й не віджахнувся, не вірить музам та ангелам; у нього свої, чорні ангели з короткими, металевими крилами, прагматичні та самозадоволені господарі, які знають, скільки коштує земна слава та як захопити її найбільш щільні, багатошарові шматки. Ремесло не потрібне, потрібна голова; натхнення не потрібне, потрібен розрахунок. Людям подобається нове — треба придумати нове; людям подобається обурюватися — треба їх обурити; люди байдужі — треба їх епатувати: підсунути під ніс смердюче, образливе, хльостке. Якщо вдарити людину палицею по спині — вона обернеться; ось тут і треба плюнути їй в обличчя, а потім обов’язково взяти за це гроші, інакше це не мистецтво; якщо ж людина почне обурено репетувати, то треба оголосити її ідіотом і пояснити, що мистецтво полягає в повідомленні того, що мистецтво померло, повторюйте за мною: померло, померло, померло. Бог помер...

Розмова про Бога або настільки безмежно складна, що починати її страшно, або, навпаки, дуже проста: якщо ти хочеш, щоб Бог був — Він є. Якщо не хочеш — нема. Він є все, рахуючи й нас, а для нас Він, у першу чергу, і є ми самі. Бог не нав’язується нам, — це Його спотворений, невірний образ нав’язують нам інші люди, — Він просто тихо, наче вода, стоїть у нас. Шукаючи Його, ми шукаємо себе, заперечуючи Його, ми заперечуємо себе, глумлячись над Ним, ми глумимося над собою, — вибір за нами...

Я є «експертом» з «сучасного мистецтва» в одному з фондів Росії, який існує на американські гроші. Нам приносять «художні проекти», і ми повинні вирішити, дати чи не дати грошей на їх здійснення. Разом зі мною в експертній раді працюють справжні спеціалісти зі «старого», до-квадратного мистецтва, тонкі цінителі. Всі ми терпіти не можемо квадрат та «самоствердження того начала, яке зветься гидотою спустошення». Але нам несуть і несуть проекти чергової гидоти спустошення, тільки гидоти й нічого іншого. Ми повинні витратити гроші, які нам виділили, інакше фонд закриють. А він годує занадто багато людей у нашій бідній країні. Ми намагаємося, принаймні, віддати гроші тим, хто вигадав найменш огидне та безглузде. У минулому році дали гроші художнику, який розставляв порожні рамки вздовж річки; іншому, який написав велику букву (слово) «Я», яка відкидає красиву тінь; групі творців, які організували акцію зі збирання фекалій за собаками в парках Петербурга. У цьому році — жінці, яка обклеює булижники поштовими марками та розсилає їх містами Росії, і групі, яка розлила калюжу крові в підводному човні: відвідувачі повинні переходити цю калюжу, слухаючи історії Абеляра й Елоїзи, які звучать у навушниках. Після чергового засідання ми виходимо на вулицю й мовчки куримо, не дивлячись один одному в очі. Потім тиснемо один одному руки і квапливо, швидко розходимося.

Опублiковано: № 4 Дата публiкацiї на сайтi: 13 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 8 з 8
17:19 22.12.2011 | Маргарита
Эх, Татьяна, Татьяна... А если, допустим, в мусульманском журнале напечатают, что ваша "Кысь" - от шайтана, какое у Вас будет мнение об исламе? А если еще тот, кто увидел в вас шайтана, объяснит, что честно отрабатывал деньги за перевод вашей "Кыси" на арабский... мол, где-то сочли, что там в главке про свержение власти есть инструкции для шахидов... и вот бедный переводчик нервно курит и никому в глаза не смотрит... - совсем красиво будет!
12:41 13.02.2011 | laralove
мир не делится на части - он един ..... каждый создан " по образу и подобию" ..... " черный квадрат Малевича" - это гениальное произведение ... что может быть непознанным более чем сам человек ....если внутри себя видеть свет , то и в квадрате он виден - ну а если только тьма , то и в других и вокруг она и видна .
10:50 07.01.2011 | Comrade Voland
""12:40 15.09.2009 | Евгения "" как мне кажется, вернее всех других отметила.

Очень глубокий комментарий. Спасибо, тёзка...
17:11 29.09.2010 | Александр Ю
Двоякие ощущения от статьи. Не понятно до конца где черное, где белое. Бог есть свет, все остальное не существует ))
22:22 24.11.2009 | Юрьев
Госпожа Татьяна Никитична Толстая!

Вы полагаете, что чёрный квадрат Малевича – это его автопортрет.
Смею возразить Вам, полагая, что красным (1915), серым (1918) и черными квадратами ( 1914,1923,1929) Малевич символически отобразил духовный
кризис революционного модернизма. Этот кризис он глубоко переживал,
но, будучи патриотом России, не побежал «крысиной побежкой» за границу,
как многие ныне признанные гении русской культуры.
Он рано умер. И правильно сделал, прости, Господи! Ибо критически мыслящих художников большевистская власть не долго терпела.
И если бы Малевич дожил до 1938 года, то непременно оказался бы
в белом квадрате сибирского концлагеря.

Искусствовед Ф.И.Юрьев



«Квадрат Малевича бездонной чернотой неистов,
как чёрный дух в символике безбожных сатанистов.
Но сам художник атеистом-мизантропом нѐ был.
Он понимал, что ложь в искусстве – это злая нѐбыль ,
и показал, что в большевистском репрессивном мире квадратно всё, как смерть, как дважды два – четыре!»


Флориан да Киренги Юрьев. 1962
12:40 15.09.2009 | Евгения
А по-моему гораздо хуже «После очередного заседания мы выходим на улицу и молча курим, не глядя друг другу в глаза. Потом пожимаем друг другу руки и торопливо, быстро расходимся.» - это лицемерие,
Это жизнь в настоящей мерзости, и все разговоры о том, что многие люди живут с этого фонда желание оправдать нежелание что-то изменить, действительно изменить в жизни. Получается что автор весь текст описывает себя, именно таковым человеком, каким она описывает Малевича и является Татьяна Толстая!
Ибо если человек любит то что он делает, это и является его проявлением любви и отсюда и проявлением Бога? И как вывод гораздо более приближен к Богу художник любящий свое искусство, как способ выражения своего внутреннего мира, каким бы он ни был, гораздо ближе к Богу, художник показывающий свой пусть и несовершенный, отличный от нашего мир, свой любимый мир, нежели человек который осуждает свои поступки и дела и продолжает жить в своем осуждении.
07:49 15.05.2009 | Ирина
Спасибо за внутренний смысл "квадрата".
22:27 29.03.2009 | Sergey
Автор прав, но судит о Малевиче одногранно. В статье не сказано (правда, и не отрицается), что он гений(суждение полагающееся на форму - не содержание картин М.)

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: