Лабораторія самотності

Є самотність метафізична, і є ― соціальна. Перша може породити благо. Друга, найчастіше, ― наслідок неправильного життя.

Самотність повинна перебувати в гармонії з життям у суспільстві. Так само, як ніч і день не заважають одне одному, але становлять повноту. Особистість визріває у самотності, в холодній порожнечі, у якій людині зрозуміло: і народжуватися, і помирати їй доводиться одній. У цій холодній пустці людина прагне тепла й починає молитися. І тоді вона наповнюється Богом, минуле життя осмислюється, вічність стає очевидною. Поза самотністю, у штовханині ці речі недоступні, і людина ризикує назавжди залишитися пустоцвітом.

Одинокою себе вважає людина-рецептор, людина-споживач, яка чує «візьми» і не чує «дай». Лише не вміючи любити, можна почуватися самотнім. У тебе є руки, і водночас їх немає у тисяч таких, як ти. У тебе є гроші, і, разом з тим, їх немає у тисяч, таких як ти. У тебе є думки, пісні, одяг, їжа, кров у жилах. А брати й сестри на кожному кроці позбавлені цього. Якби ти мав любов, тебе би покрили благословення зігрітих тобою людей так тісно, як рибу вкриває луска.

Самотнім є громовідвід на хмарочосі. Самотнім є космічне сміття, викинуте з орбітальної станції. Нікому не потрібне, з шаленою швидкістю воно літає навколо Землі у безповітряному просторі. Люди ж комусь потрібні, якщо їм потрібен хтось.

Раніше, кажуть, людей ріднило горе. Мама йшла на могилу до чужих солдатів із надією, що хтось прийде на могилу до її сина, який загинув далеко від дому. З тим же почуттям люди давали чужим синам хліб та одяг. І моральний закон працював, і хтось десь давав хліб і одяг їхнім синам. Якщо горе обпалило душу, якщо людина щось зрозуміла в житті, то вона може не замикати двері на ніч, а на свято запрошувати до себе всіх сусідів. Так люди й робили після війни.

Боюся, що коли серйозне лихо трапиться сьогодні, то люди більше озлобляться, ніж очистяться, більше осатаніють, ніж пом’якшають, більше замкнуться, ніж навчаться розуміти чуже горе. У суспільстві є спеціальні інститути для виділення мінімуму любові нікому не потрібній людині. Будинок для літніх людей, психлікарня, різноманітні інтернати. Черпак ― норма. Ситий, одягнений ― чого ще треба? Весь наш соціум перетворюється на розбитий на комірки вулик, напханий егоїстами. Кожен мешканець окремої комірки дзижчить сам із собою, сам собі освідчується в коханні, проклинає решту вулика і скаржиться на черствість та одноманітність.

Треба б узяти молоток або лом. Треба пробити стіну в сусідню комірку і спитати: чим я можу допомогти тобі, брате? Треба що-небудь заспівати разом або, об’єднавши зусилля, зламати стіну до тієї із сусідніх комірок, де голос надривніший і розмови сумніші. Треба, іншими словами, ламати сатанинську відособленість, породжену західним індивідуалізмом.

Але все ж таки людина на суспільство не ділиться і до соціуму не зводиться. Їй потрібні і свій стовп, і своя пустеля, і свої ланцюги. Їй необхідно викроювати час для своєї самотності. Можна залазити з чотками під ковдру. Можна йти до найближчого цвинтаря і ставити свічки незнайомим покійникам. Можна наводити будильник на чверть по третій і до шостої, поки почнуть їздити тролейбуси, вичитати півпсалтиря. Так чи інакше, кожній живій людині потрібне своє відлюддя. А виходити з нього назад до людей треба просвітленим, очищеним і готовим на добрі справи.

Захід поставив перед нами багато питань. Спасіння ― від віри чи від справ? Що важливіше ― Писання чи Передання? Мати чи бути? Бути чи здаватися? Серед цих запитань ― питання про самотність: самотність чи соціум? Питання знімається в православному синтезі. І те, й інше. Любов до Бога хоче усамітненої молитви. Любов до ближнього прагне в люди. Обидві любові часом змішуються і спрямовуються в небо, як одне полум’я, щоб потім розділитися й горіти окремо. Та лише до часу.

Опублiковано: № 5 (29) Дата публiкацiї на сайтi: 08 January 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Лабораторія самотності

Лабораторія самотності

Андрій Ткачов
Журнал «Отрок.ua»
Самотнім є громовідвід на хмарочосі. Самотнім є космічне сміття, викинуте з орбітальної станції. Нікому не потрібне, з шаленою швидкістю воно літає навколо Землі у безповітряному просторі. Люди ж комусь потрібні, якщо їм потрібен хтось.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 16 з 16
09:34 13.09.2017 | Сергей
Про улей, напичканный эгоистами, где каждый житель отдельной ячейки жужжит сам с собой, себе признается в любви, проклинает весь улей и жалуется на черствость и однообразие, - хорошо сказано.
И ещё про "беду, которая если придет сегодня, то люди больше озлобятся, чем очистятся, больше осатанеют, чем смягчатся, больше замкнутся, чем научатся понимать чужую беду". Похоже, что средств на исправление у промысла больше не осталось. Граничит с отчаянием, но видио так оно и есть.
09:17 23.10.2009 | marina
sposibo...s udovolstviem chitayu vashi statyi
14:31 03.06.2009 | Лариса
Спасибо за вашу помощь людям.Вы как светлый лучик для людей.Пусть Вам Господь посылает силы и мудрость и далее много много лет помогать нам.Спаси Господи.
21:50 20.02.2009 | Наталья
Большое спасибо за нужные и точные слова.
23:40 25.12.2008 | Даниил
Спасибо Вам, батюшка! Как всегда вы помогли мне! Огромное спасибо!
23:45 22.10.2008 | Артемий
В сердце слово вошло... Но как сложно всякому человеку проводить над собой внутреннюю работу. Желаю себе и читателям её начать. Так как без этого может наступить кризис личности, который и я сейчас "благополучно" переживаю.
23:21 01.08.2008 | Саша
замечательная статья!Читаешь и прям душа успокаивается!Спасибо!
17:41 23.04.2008 | м.Николая
Спаси Господи..
16:26 19.01.2008 | Ирина
Спасибо, Вы, как никто другой из современных украинских священников, умеете найти простые, понятные и "проникающие в душу" слова, чтобы говорить о вечных истинах... СПАСИБО!!!
23:17 14.01.2008 | София
Стремление к гармонии невозможно без одиночества и невозможно в одиночестве
15:34 14.01.2008 | Юлия
Спасибо Вам,батюшка...
Вы,действительно,очень нужны людям!
00:56 14.01.2008 | Марфа
Спаси Господи! Очень понравилась статья.
15:25 13.01.2008 | Люба
Спасибо. Я вот часто думала о том, как совместить желание одиночества и желание общения и любви ближних и к ближним. Мне казались эти вещи противоположными. Я думала, что же из этого истинное, настоящее. Как просто вы показали, что это две стороны одной медали и Богу нужны они обе... Спасибо.
22:19 09.01.2008 | Павел
Главное, так точно сказано.
22:17 09.01.2008 | Павел
Очень интересно.
16:32 08.01.2008 | Галия
Спасибо за ваш труд.Вы очень нужны людям!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: