Лебідь, або Вечір Сен-Санса

Мишко був міцний хлопець і не з полохливих. Віджимання на кулаках, пробіжки за будь-якої погоди, спаринги й таке інше. Але ті двоє, «на гачок» яким він потрапив пізно ввечері біля кіоску з сигаретами, виявилися міцнішими. Ось уже кілька років минуло, як Мишко на кулаках не віджимається, по мішку не б’є і в спарингах не стоїть. Замість цього Мишко всім усміхається і через секунд тридцять якось дивно сіпає головою. Працює він, з огляду на повну свою безпеку, у дитячому садку двірником. Зате Григорій як займався улюбленою справою, так і займається. Хоча він аж ніяк не здоровий, і його, як і всіх у нашому місті, рано чи пізно зустрічали ввечері такі люди, після спілкування з котрими теж можна почати всім усміхатися.

Григорій — представник найбільш немужньої в очах нашого нордичного населення професії. Григорій — скрипаль. Ані розвідний ключ, ані молот, ані туге кермо старої вантажівки мозолів на руках Григорія не залишили. Увесь спектр своїх почуттів він, на відміну від нормальних пацанів і мужиків, самими лише матюками висловити не здатний. І в плечах він не широкий, і на світ дивиться відкритим поглядом, а не з-під неандертальських надбрівних дуг. Навіть плюнути крізь зуби в нього виходить тільки на метр, а не на три, як у будь-якої нормальної в нашому місті людини. І тим не менше, якась сила в ньому є. А інакше як би від досі грав на своїй скрипці, якщо навіть такі хлопці, як Мишко, вже кілька років усім усміхаються?

З якоїсь репетиції одного вітряного, холодного вечора Григорій ішов додому. Ішов, зрізаючи кути й петляючи дворами, де малолітки, жартуючи, розбили всі лампочки в ліхтарях; ішов дворами, в які заходять лише знавці маршруту, наприклад, п’яні, котрі повертаються після получки додому вже у стані глибокої алкогольної непритомності. Крізь такі двори швидким кроком петляв з репетиції додому і Григорій, піднявши комір плаща, мугикаючи уривки мелодій, мріючи про гарячий чай з лимоном.

Сиплий густий баритон несподівано відволік Григорія від затишних думок.

— Сюди йди.

Кілька вікон без завіс ледве освітлювали мокрий лабіринт двору, поламаний дитячий майданчик. Із суцільного мороку у відносній напівтемряві прямо перед ним з’явилися дві фігури.

— Гроші давай.

У той час, коли бігти нікуди, а битися марно, прохання, вимовлені сиплим голосом, слід виконувати. Якщо, звісно, ці прохання в принципі можна виконати. Тобто, якщо у людини є принципи, дотримуючись яких їй радше доведеться вмерти, аніж виконати невиконуване. «Гроші — справа наживна, — так завжди казала Григорію мама. — Треба віддавати — віддавай не жалкуючи. Потім ще заробиш». «Гроші не принцип», — завжди думав Григорій. Він дістав з кишені всі папірці й усі копійки, які там були.

— Це все?

— Так.

— А це що?

Рука власника сиплого баритона торкнулася футляра за спиною.

— Скрипка.

— Ти що — скрипаль?

— Так.

— А вона дорога? — спитав інший тріснутим голосом.

— Я її не віддам, — сказав Григорій, — та вона вам і не потрібна. Ви її ніде не продасте.

— А зіграти зможеш?

— Зможу, звичайно.

— Ходімо.

Вони зайшли до найближчого під’їзду і піднялися на площадку між першим і другим поверхом. Графіті на тему статевого життя мешканців будинку, недопалки, вибите скло: усе, як усюди. Григорій з хвилину дихав на пальці й тер долоні одна об одну, розглядаючи водночас несподіваних слухачів. А ті з посміхом у хижому погляді у свою чергу розглядали цього Паганіні, який знімав з худеньких плечей футляр і готувався грати.

— Нам чогось нашого, — сказав баритон.

— "Мурку", чи що? — спитав, посмілішавши, Григорій.

— Типу того.

— "Мурку" я не граю. Я граю серйозну музику. Ось зараз ми репетируємо ораторію Сен-Санса.

— Слухай, Чіполліно, нам це... як тобі сказати? Нам незрозуміло буде, кумекаєш?

— Це вам так здається. — Григорій вже неабияк посмілішав і відчув себе не в лапах чудовиська, а в діалозі з людьми. Він відчув, що більше за непроханих слухачів починає володіти ситуацією.

— Серйозна музика зрозуміла всім. Ви коли-небудь лебедя бачили?

— Ти що, знущаєшся?

— Ну от уявіть собі лебедя. Уявіть, як він плаває по тихому озеру й вода м’яко розходиться за ним ледь помітним шлейфом. Заплющуйте очі й уявляйте. А я зіграю твір, який називається «Лебідь». Це теж Сен-Санс, ораторію котрого ми зараз репетируємо.

Двоє людей замружилися, а третій, узявши кілька нот для проби, почав грати. Потрібний був фотоапарат, аби зняти цю «зустріч на Ельбі»! Це було схоже на зіткнення двох цивілізацій. Перша цивілізація була суворою. Вона вижила в снігах льодовикового періоду, наростивши на серці й на всьому шкіряному покрові грубу захисну броню. А друга, навпаки, довго обрізувала й очищувала серце, роблячи його чутливим і сприйнятливим до будь-якого дотику. Два представники першої цивілізації стояли незвично для себе самих — заплющивши очі, а представник другої водив смичком по струнах і сам у цей час був схожий на струну, натягнуту й дзвінку. А між ними, у зігрітому від гри повітрі, велично плив по тихому озері лебідь Сен-Санса. Він часом занурював голову у воду, іноді ховав її під крило. Але він увесь час плив не зупиняючись, і озеру, здавалося, не було кінця.

Через кілька хвилин гри залунав гучний голос.

— Стій! Стій! Ось тут тепліше слід!

Григорій усміхнувся у відповідь і став грати «тепліше», а тенор, заплющивши очі, продовжував слухати. Він справді зрозумів цю музику, і радість розуміння гріла його не менше, ніж звуки скрипки.

Будинок резонував. Звуки линули догори, посилювалися, змушуючи тремтіти невибиті шибки. Музика без стуку заходила в оселі, спочатку дратуючи незвичністю, а потім здійснюючи умиротворююче помазання. Люди відчиняли двері квартир, щоб гукнути «Геть!» або «Перестаньте!», але не гукали, а залишалися біля відчинених дверей і слухали. Після «Лебедя» з «Карнавалу тварин» Григорій зіграв ще Рондо Каприччіозо, і коли він закінчував, з-під заплющених повік баритона витекла скупа й пекуча сльоза, яка часом з’являється у людей, котрі пережили льодовиковий період.

Вони, звичайно, віддали Григорію всі його гроші, а можливо, й додали свої. Вони провели його додому, щоб ніхто й пальцем не зачепив Паганіні («Сам знаєш, що в нас вечорами статися може»). Вони б і подякували йому на всі лади, та слів у лексиконі було обмаль, і більшу частину свого захвату вони, розмахуючи руками, висловлювали матюками і вигуками.

Усі троє тієї ночі засинали, усміхаючись. Але це була не та усмішка, якою зустрічає незнайомих перехожих колись міцний хлопець Мишко.

Зазвичай біс стоїть незримо поміж людьми, нашіптуючи помисли, провокуючи ворожнечу, підштовхуючи на злочини. А між цими трьома людьми того вечора тихо й неквапливо проплив лебідь. Він проплив, перед очима одних відкриваючи гарне й незвідане життя, а в очах іншого підтверджуючи ту істину, що люди первісно хороші, і якщо погані, то лише тому, що самі не знають себе справжніх.

Опублiковано: № 4 (58) Дата публiкацiї на сайтi: 13 August 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237254938.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 12 з 12
17:06 16.11.2012 | Елена
Очень хороший рассказ! Спаси Господи за правду жизни.
16:02 27.08.2012 | Елена
Спаси, Господи, о.Андрей! У меня была подобная ситуация.Спасибо и моему Ангелу-Хранителю, который тоже мне подсказал как правильно себя вести. Действительно "...люди изначально хороши, и если плохи, то лишь потому, что сами не знают себя настоящих..."
13:10 18.08.2012 | Tatianna
Слёзы радости!
Спаси Господи, Вас батюшка!
07:59 16.08.2012 | Наталья
история вполне реальная..именно так и бывает в жизни, когда не амбиции свои слушаешь, не страх, лишь руководим Ангелом..
08:12 15.08.2012 | Константин
Нехороший рассказ. Сразу видно что автор не "попадал на зубок" настоящей выморози. Скрипка не спасет.
То что произошло с Григорием - исключение. В рассказе поведение Григория подано как пример поведения. Такие рассказы подтачивают отвагу и способность идти навстречу опасности.
А то что произошло с Мишкой - это как раз в реальной жизни редко бывает.
23:52 14.08.2012 | Татиана
Спаси Господи!!!
этим лебедем был Ангел Хранитель Григория,который и уберег его.
15:42 14.08.2012 | настя
спасибо
13:37 14.08.2012 | Crystal
Спасибо (Спаси Бог!), отец Андрей!
До слез.
10:55 14.08.2012 | Анна
Спасибо.
22:21 13.08.2012 | Сергей
Спасибо!
17:44 13.08.2012 | Анна
Спасибо
11:58 13.08.2012 | Светлана
Спасибо:)

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: