От уже ці ближні... Ну як їх полюбити: всіх і одразу? Чи по черзі? Почати з тих, хто розумніший і красивіший? Чи з тих, із ким зручно діставатися на роботу? І де її взяти, любов до людей? Адже серцю не накажеш.
Чи накажеш?
Не варто сподіватися, що людина буде однакова з усіма. Якщо вона поводиться однаково з друзями й ворогами, рідними та сусідами, знайомими та незнайомими, то ми маємо справу з психом або роботом. Така людина неадекватна, не вміє підлаштовуватися під ситуацію, не робить «поправку на вітер». Не варто гризти себе за те, що, побачивши одного свого знайомого, ти ладний кинутися в його обійми, і серце радісно б’ється, але, коли бачиш іншого, виникає відчуття, ніби-то розкусив слимака і хочеться десь сховатися. А де, я вас запитую, було б місце для подвигу? Де б ми тоді напружувались, і працювали над собою, і ховали свої емоції, згорнуті в трубочку, до задньої кишені підштаників? Своє нерівне ставлення до строкатого світу треба сприймати як частину того невимовно гарного букету, що не піддається стандартизації.
Є заповідь про пошану до батька й матері. Заповідь не зауважує моральних чеснот батька і матері, ти повинен шанувати їх незалежно від того, алкаші вони чи тверезі трудяги. Знаючи всю складність морального життя, Господь тому і не сказав «люби батька й матір», а сказав «шануй», наказуючи цим робити над собою благе зусилля у випадку, якщо батько та матір не заслуговують на любов. Так само й у ставленні до інших людей. Кому честь — честь, кому страх — страх. Деяких ти повинен боятися, тому що вони начальники, але ти любиш і слухаєшся їх без особливих зусиль, бо вони приємні. А деяких ти маєш любити через кровні зв’язки або ще чомусь, але ти катуєш себе цією вимушеною любов’ю, тому що перебування з цими людьми під одним дахом викликає в тебе алергію.
І так усе життя. Звичайно, якщо любитимеш Того, Хто народив, будеш любити і народжених Ним. Тільки справжня любов до Бога дозволяє ставитися до людей рівно і правильно. Оскільки всі ми кульгаємо у виконанні першої і головної заповіді, то страждаємо від нерівного ставлення, від симпатій та антипатій і розриваємося на шматки прагненнями свого неочищеного і нерозумного серця.
Переведемо питання в практичну площину. На вас чекає робочий день, а сусіда по робочому столу ви терпіти не можете. Що робити? Ідете на роботу, як на війну, знаючи, що попереду битва. Похапцем сьорбнувши чаю і сідаючи в метро чи тролейбус, моліться про те, щоби Бог дав вам сили і розум поводитися правильно і рівно. «Навчи мене прямо і розумно діяти з кожним із ближніх моїх, нікого не осуджуючи і не засмучуючи», — так молилися оптинські старці, так молися й ти. Святий Амвросій Оптинський казав, що коли нема любові, то треба через силу робити справи любові, і Бог, побачивши твої зусилля, подарує тобі любов.
Наприклад, у твого ненависного сусіда розв’язалися шнурки або вилізла зі штанів сорочка. Справа любові — не дозволити йому стати посміховиськом для колективу, а тихенько підказати, що виправити в одязі. Або в нього (в неї) впала на підлогу папка з документами. Допоможи підняти, зігнися, корона не впаде. Так справами любові, зробленими через силу, ти можеш пом’якшити серце колишнього недруга і привернути до себе Божу любов. Дай грошей, підвези, привітай із днем народження, захисти, якщо можеш і якщо є потреба. І все це — через силу, мов обов’язок, із належним зусиллям над своїм норовливим і нелюблячим серцем. Тільки на цьому шляху тобі може відкритися досвід внутрішнього примирення з тими, з ким ти внутрішньо ворогував.
Інша справа, якщо хтось чекає від тебе особливої приязні, хоче відкрити тобі серце і того ж сподівається від тебе. Якщо ти не відчуваєш у цій людині дбайливого охоронця твоїх таємниць, то не поспішай наближатися. Тих, які живуть із тобою в злагоді, хай будуть тисячі, — говорив Серафим Саровський, — але таємницю свою відкривай із тисячі одному. Людина завжди була ненадійною, а сьогоднішня людина тим більше може не зберегти твою таємницю, грубо повестися з тим, що є дорогим для тебе. Щоби не збільшувати рани, краще шукати певної дистанції в спілкуванні з оточуючими людьми — звичайно, без пихи і зверхності.
Але якщо люди чекають від тебе особливої участі в їхньому житті, співчуття, поради, а ти взагалі не знаходиш у собі здатності допомогти їм — відсторонися. Відсторонися м’яко, намагаючись нікого не образити навіть поглядом, адже далеко не кожен може вислуховувати чужу таємницю і не псуватися від цього. Знай свою міру.
Добре було б бути таким, як повітря, — завжди потрібним і завжди непомітним. Нікому не нав’язуватися, ні з кого не висотувати кров, і, разом з тим, приходити вчасно туди, де ти якраз зараз потрібен. Це великий талант.
Преподобний Антоній Великий сказав: від ближнього життя, і від ближнього смерть. Великий Бог мірою Свого ставлення до тебе обирає міру твого ставлення до оточуючих людей. Оскільки терпить і любить, і благотворить нам Бог, то і ми повинні вчитися терпіти, любити і творити благо. Допоможи нам, Господи.
