Клаптикова ковдра № 6 (36)

«Я не знайшов себе у списку…» Є ситуації, коли нічого страшнішого за ці декілька слів не вигадаєш. Це знають абітурієнти, що «завалили» іспит. Вони мучилися з репетиторами, не спали ночами, заходили до аудиторій зі спітнілими від страху долонями. Тепер екзамени позаду, і вже вивісили списки тих, кого зараховано. Батьки й діти, витягуючи шиї і стаючи навшпиньки, перебігають очима рядки з прізвищами. «Ні! Немає мене! Не вступив!» Сльози самі прискають з очей. Образа стискає горло. Засмучені батьки обіймають дітей і плачуть з ними разом. Гроші витрачені даремно, і рік змарнований. Але найдужче прикро за те, що не визнали, не зрозуміли, не помітили.

Існують ситуації незрівнянно більш болісні. Вони так само пов’язані з іменами й прізвищами у списку. Це, наприклад, списки тих, хто вижив у авіакатастрофі. Краще знайти смерть від удару блискавки, спрямованої саме в тебе, тебе одного, аніж не знайти в такому списку рідне ім’я та прізвище.

«Вас тут немає. Ви не прописані»: це означає, що ви ― бомж. Ваше ім’я розплилося від води, або стерлося на згині, або було неправильно записане в документі ― усе це означає, що у вас почалися великі й непередбачені неприємності, а можливо, навіть життєва катастрофа.

Не слід нехтувати «папірцем». Він містичний, і не дарма від нього так часто залежить життя. Настане день, коли все таємне стане явним. Про цей День сказано: Судді сіли, і розкрилися книги (Дан. 7, 10). Мова піде про місце вічного пристановища людини. Кожному закортить увійти до воріт Небесного Єрусалима. Та попри те, що ворота його не зачинятимуться вдень, а ночі там не буде (Об’явл. 21,25), увійти до них зможе не кожен. Писання каже, що не зможуть увійти ті, хто відданий мерзенності й брехні (Об’явл. 21, 27).

І тут на землі відкриття книг і пошук імен ― це постійне нагадування про майбутнє, яке заздалегідь побачив Іоанн.

І побачив я мертвих, малих і великих, які стояли перед Богом, і книги розкритими були, й інша книга розкрита, котра є книгою життя; і осудженими були мертві по тому, що написане у книгах, відповідно до справ своїх (Об’явл. 20, 21)

Від любові до Христа залежить усе, залежить і тимчасове життя, і вічне. Грішиш ти, брате, без упину, тому, що Христа не любиш. Гріх любиш, себе любиш, футбол любиш. Розпорошив сили серця на тисячу дрібних любощів, а «єдине на потребу» не любиш. Не люблячий Мене не додержується слів Моїх (Ін. 14, 24). Навпаки, Хто любить Мене, той додержується слова Мого.

Не від сили волі й не від звички до благочестя залежить життя за заповідями, а від любові до Господа Ісуса. Із цією думкою слухай, що Господь тричі питає у Петра: Симоне Іонин, чи любиш Мене?

Лише з цією думкою можна, без побоювань спокуситися, читати Пісню пісень. Якщо ви зустрінете коханого мого, що скажете ви йому? Що я знемагаю від кохання (Пісня пісень 5, 8).

Гумовий м’яч, із зусиллям занурений у воду, негайно вискочить із води, тільки-но ми відпустимо руки. Так само думка про смерть вискакує з серця, щойно полишиш її туди силоміць занурювати. Думка про смерть чужа людині, і в цьому є таємниця. Для того, аби зрозуміти, що ти маєш піти зі світу, як і всі інші, потрібно стільки ж зусиль розуму, скільки витрачає людина, починаючи партію з «е-2-е-4». Але в тому й фокус, що логічні операції, це ― не життя. Це ― обслуговування життя. Саме´ життя нелогічне, точніше ― надлогічне. Страшно сказати, але мені часом байдуже, що одні вже померли, а інші помруть. Почуття вічності, почуття особистого безсмертя живе в моїх грудях, немов курча під шкаралупою, і з кожним биттям серця проситься назовні. А що ж смертний страх? Він є? Так, є. Однак це страх суду, це побоювання піти на суд неготовим. Це передчуття того жаху, котрий охопить грішника, коли треба буде підняти обличчя і, очі в очі, подивитися на Ісуса Христа. Для людини, котра не любила Христа і все життя примудрилася прожити без Нього, інших страждань не потрібно. Сподіваюся, для людини, яка любила, все буде інакше.

Зворушливі слова акафіста:

Ісусе, надіє у смерті моїй

Ісусе, життя по смерті моїй

Ісусе, втіха моя на Суді Твоєму

Ісусе, бажання моє, не зганьби мене тоді…

Так, серед стукоту кісток, суглоб до суглоба, що з’єднуються один з одним, серед страху від розкривання книг й очікування вироку, людина, яка любить Христа, буде дивитися на Нього з любов’ю. «Хоч би що Ти мені казав», ― подумає така людина, – «Хоч би куди Ти мене відіслав, Ти ― втіха моя на суді Твоєму».

Дивлюся на людей і з подивом думаю про те, що всіх їх народили жінки. Родові шляхи дуже малі порівняно з людиною, що має народитися. Чи не є це образом «вузького шляху й тісних воріт», які ведуть до життя, і про які говорить Спаситель? Подвизайтеся, ― каже Він, ― увійти вузьким шляхом. І це може означати, що народження в це життя є подобою народження у вічність. Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитинку ж породить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ… (Ін. 16, 21) Із журбою і тіснотою належить народитися і для майбутнього світу, а потім забути про скорботу, обертаючись і дивлячись на минуле життя як на далеке сновидіння.

Народжуючись, дитина крутиться по спіралі й рухається вперед, розсуваючи собі дорогу. Як море, що розімкнуло води й пропустило ізраїльтян, жіночий організм дає дитині дорогу, а потім шлях закривається. Море знову змикає води. Ми дивимося на малюка й дивуємося: як він опинився в животі матері? Як він вийшов назовні? Як звершується це багаторазово повторюване диво?

Народження ― це смерть одного способу життя й початок іншого. З води на повітря, з темряви на світло від живлення через пуповину до першого крику й першого наповнення повітрям легень. Постійна школа мудрості, що вчить вірити в майбутнє життя, ― ось що таке дійсність, прихована за фасадом пологового відділення.

Як по-різному вмирають люди! Серафим Саровський ― на колінах перед образа´ми, у молитві. Достоєвський ― під тихий голос дружини, яка біля його ліжка читала Євангеліє. А ось інші приклади.

Арій ― присівши, аби випорожнитися, у громадській вбиральні. Дідро ― вдавившись кісточкою персика й гидко лаючись.

Пушкін шепотів: «в горняя, в горняя». Суворов казав у забутті: «спокій душі ― біля Престолу Всевишнього». Чехов попрохав шампанського…

У єгипетських отців була порада ― почувши про те, що хтось готується вмерти, йти туди і бути біля вмираючого. Слід допомогти людині молитвою і необхідно ловити останні слова брата, який відходить. Вмираючий не бреше і не кривить душею. В одну фразу він уміщує весь досвід прожитого життя. І душі тих, хто перебуває поруч, насичуються страхом і величчю того, що відбувається.

У біографічній літературі мене цікавлять останні сторінки, опис смерті. Раптово помер чи після «довгої і тривалої хвороби». У колі рідних чи на самоті. Встиг причаститися перед смертю чи про це навіть мови бути не могло. Усе це ― найважливіше і для нас, і для покійника.

Загальновідомо: крапка ставиться в кінці речення. Я знаю, принаймні, два характерних випадки. І там, і там ідеться про здорових чолов’яг, котрим, як то кажуть, «ще жити й жити». Кожен із них свого часу прийшов додому раніше звичайного і перш за все наливав собі грамів 150 горілки. Випивав залпом і потім вимагав від жінки «подружніх обов’язків». Дружини дивувалися і відмовлялися, посилаючись на те, що, мовляв, ще світло, рано й таке інше. Проте чоловіки в обох випадках були наполегливими і мотивували вимогу тим, що це «востаннє». Обидва вони в найближчі години після таких нехитрих і однакових задоволень віддавали Богу душу.

Ці історії трапилися в різний час, у різних містах і з зовсім несхожими людьми. В обох випадках вони немов поставили крапку у своєму житті, востаннє вчинивши найдорожчі для себе дії. Обидва смерть відчули якось по-звірячому, хоча ні вони самі, ні їхні рідні, ні лікарі ще за день ні про що подібне й гадки не мали.

Думаєш про це й розумієш, що немає нікого мудрішого й гуманнішого за нашу Церкву, що примушує нас щоденно молитися: Християнської кончини життя нашого, безболісної, неганебної, мирної і доброї відповіді на Страшному Суді Христовому просимо.

І ще пригадуються Павлові слова про декого: Їхній кінець ― погибель, їхній бог ― черево, і слава їхня ― у соромі, вони мислять про земне (Філ. 3, 19).

Як шкода, що мої вчителі біології не зуміли поселити в моїй душі любов до природи. І вчитель астрономії не навчив мене з любов’ю дивитися на зоряне небо. Як шкода. Вони не зробили цього тому, що не ставили перед собою такої мети. Вони цідили крізь зуби науковими термінами й писали крейдою на дошці всілякі нікому не потрібні нісенітниці. А я б із зовсім особливим почуттям читав би зараз розділи Буття про творення світу, і 103-й псалом, й останні розділи Іова. Усе те в Писанні, до чого жива природа є живою і доступною ілюстрацією.

Окуджава з його піснею «Виноградну кісточку в теплу землю зарию» ― значно кращий учитель, аніж багато хто з дипломованих педагогів.

Мільйони людей молилися і моляться Богу, і всіх їх чує Бог. Не лише чує, але й розуміє. І розуміє не тому, що Він ― поліглот, не тому, що знає всі людські мови з усіма їхніми говірками і вимовою. Не тому. А тому, що чує Бог людину ще до того моменту, як розкриються в молитві вуста. Зародок у жіночій утробі бачить Бог з перших секунд зачаття, і молитву, що зароджується, бачить Бог у глибині людського серця ще до того, як вона стане звуком.

Мову серця нашого знає Бог. У цій мові немає підметів і присудків, дієприкметників і прислівників, ком і лапок. Але в ній є те, чим живе людина: віра, тривога, радість, страх, співчуття. Усе це бачить і розуміє Бог.

А якщо звуки, що злітають із вуст людини, не відповідають тому, що живе в серці людини, то це зовсім не вважається молитвою. Як на рибу, що безтямно й беззвучно відкриває рота, дивиться Бог на таку людину і шкода Йому, що це не цілком людина.

Коли ми змучуємося від брехні й безглуздя, ми питаємо Тебе, Боже: «Хіба так має жити людина?» І коли Ти бачиш нашу втому й нерозуміння, Ти говориш нам про Небо, про майбутнє Небесне Царство, де висохнуть сльози, де скінчаться сум і зітхання.

А коли ми піднімаємо очі наші догори, коли хочемо краще довідатись про це майбутнє Царство, Ти змушуєш нас опустити очі на землю і показуєш нам зерно, і рибу, і виноград. «Царство небесне, ― кажеш Ти, ― подібне до зерна гірчичного, посадженого винограднику, спійманої риби…» Так ми й живемо, то задираючи голову, то опускаючи її, то втішаючись думками про Небо, то розглядаючи земне, аби краще зрозуміти небесне.

Опублiковано: № 6 (36) Дата публiкацiї на сайтi: 26 February 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Клаптикова ковдра № 6 (36)

Клаптикова ковдра № 6 (36)

Андрій Ткачов
Журнал «Отрок.ua»
Гумовий м’яч, із зусиллям занурений у воду, негайно вискочить із води, щойно ми відпустимо руки. Так само думка про смерть вискакує з серця, щойно полишиш її туди силоміць занурювати. Думка про смерть чужа людині, і в цьому є таємниця.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 14 з 14
15:39 10.10.2011 | Антонина
Страшная фраза "Не нашёл себя в списке". Сразу представила комнату, где битком набиты люди и взоры их устремлены на стену, на которой проступают имена и фамилии тех, кто отправиться на суд Божий. И все дрожат от холода, обнажённые жмутся к друг другу. Кто-то испугался и сел на корточки и не читает. А надо дёргаться! Надо верить, что результат в твоих руках. Смирение это хорошо, но вера - лучше!
21:31 07.08.2009 | ilia
так Чехов хорошо умер или плохо? А Бродский, на которого Вы ссылаетесь?
14:24 04.08.2009 | Лидия
Раздумья над статьей.
Три раза поступала на бюджет на "Правоведение". Два раза был провал. Ленилась при подготовке к экзамену, не знала, что надо было идти на курсы. Третий раз готовилась. И прошла. Считаю, что если абитуриент и родители трезво и правильно проанализируют ситуацию - слез не будет. Есть еще и апелляция результатов экзаменов. Спросила у сына (почти 15 лет):
- Как считаешь, рождение - это смерть старого образа жизни и рождение нового?
- Нет, я так не думаю, ответил он мне.
Я сама для себя попыталась обосновать его ответ.
Во-первых, "поза зародыша" часто спасает нас при авариях, во-вторых, при своем зарождении и рождении человек не всегда остается в живых, в-третьих, к образу жизни после появления на свет ребенок готовится все 9 месяцев и без этого накопленного в нем знания он не способен задышать, увидеть и т.д.
Тайны рождения волновали и продолжают нас волновать.
Спасибо о. Андрею за вожможность подумать об этих важных вещах.
22:25 25.06.2009 | Ирина
Спаси Господи за от души написаную статью.
14:42 22.04.2009 | Владимир О.
Благодарю...
18:00 17.03.2009 | Аня З
Ещё раз задумываешься, кто мы такие на этой земле и в чём заключается смысл жизни , и что мы оставим после себя, а самое главное какими мы войдём в жизнь вечную ! Самое главное ВЕРА !
23:14 09.03.2009 | сергей
Очень полезное наблюдение о.Андрея о том ,что рождение младенца в мир происходит непременно через "узкие врата",т.е. это обязательное условие естественного перехода от одной жизни в другую,и идя "широким путем", без покаяния ,невозможно будет во второй раз родиться в Жизнь Вечную.
18:49 06.03.2009 | Татьяна
Очень интересная и полезная статья.
16:42 04.03.2009 | Татьяна
Спасибо Вам батюшка за статью,которую я прочитала на сайте православие.ру. Я раньше работала и сейчас опять готовлюсь работать учителем французского языка и мне хотелось бы чтобы после моих уроков кому-то из детей захотелось бы стать как я учителем. Я думаю, что учтель должен прежде любить детей, потом уже любить свой предмет. Тогда только дети поверят такому учителю и будут стараться сами побольше узнать о предмете.

Еще раз спасибо за Ваши такие простые и такие сложные статьи. Статьи,чтобы опомнитья,что наша жизнь не только "кино, вино и домино".
С уважением Татьяна
20:32 28.02.2009 | Катя
Очень, очень, очень интересно!!!!
19:02 28.02.2009 | Леонид
Хорошая статья конечно. Только вот почему к астрономии пренебрежение такое?:"....и писали мелом на доске всякую НИКОМУ НЕ НУЖНУЮ чушь". Без этой "чуши" автор статьи Пасху не знал бы когда праздновать.
15:41 28.02.2009 | Ольга
Спасибо, вам, батюшка за чудесные статьи, всегда пробирают до глубины души.
22:14 27.02.2009 | Андрей
Спаси вас Господи, батюшка. Ничего не добавишь. Помолитесь за нас.
19:24 27.02.2009 | Елена
Спасибо, за страничку "Лоскутное одеяло". Раньше изредка покупала этот журнал, если находила в Харькове. Сейчас живу в Конотопе, такой возможности нет. Очень благодарна за возможность читать полюбившийся журнал.

Коментар:
Журнал можно выписать в любом почтовом отделении (см. раздел "Где купить?")

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: