Між нами, женихами

«С любовью встретиться — проблема трудная»

Перед кожною доброю справою, як кажуть, треба помолитися. І тим більше перед тим, як обирати наречену. Адже молитва, як збільшувальне скло, збирає всі сили нашої душі й тіла в одну точку, в серце, і спрямовує в один бік ― туди, де кохана людина. Тільки цей лазер молитви здатний пропалити всю товщу егоїстичної самозакоханості й запалити в одному серці двох людей любов. Тому що Господь, Якому ми молимося за кохану людину, за словами святих отців, ближче до неї, ніж її дихання.

Проте це зовсім не значить, що молитва ― це замовлення до небесної канцелярії на людину, яка повинна бути «постачена» у певний строк і яка мені більше підходить, та ще й з гарантією на випадок розлучення: «Господи, дай мені таку, з такою фігурою, і щоб... і т.д. і т.і.» Сюди, найпевніше, личить інший тон звертання, смиренніший: «Господи, чи це вона, та дівчина на зупинці? Ну то й що, що вона в облиплих джинсах, а може, вона в храм їде? Навіщо ще вставати так рано в неділю?»

Тут, думаю, виникає безліч запитань, які часто доводиться чути, але відповідь на які, чесно кажучи, не хочеться приймати. Часто переконуєш себе: «А може, все набагато простіше. Може, не варто надто вже й замислюватися над цим: познайомився, полонив, переміг... А то так і посивієш і не зрозумієш, чи то від старості, чи то від думання?» І все це справді простіше, але річ у тому, що сучасна людина складна. І спілкування між людьми навіть у церковному середовищі зумовлено безліччю соціально-культурних прошарків, які ми не можемо не враховувати, обираючи наречену. Як же зрозуміти, зрештою порозгрібавши всі ці численні «проте», чи це вона, Богом мені дана, чи не вона? Але не будемо забігати вперед ― у Православ’ї все поступово, й усвідомлення того факту, що це все ж таки вона, також.

«Одной-единственной ждём, как чуда»

Одне з перших запитань, які виникають на цьому хресному шляху всіх порядних женихів, звучить приблизно так: «Невже Бог мені наречену визначає, як у стаді парують самку й самця?» Ну звісно ж ні. Бог, як каже Іоанн Дамаскін, не визначає наперед, а передбачає, що чи хто для нас краще. Ви ж бо навіть у своїх друзів питаєте: «Як вона тобі?», часто маючи на увазі цілком матеріальні дані. Ми інтуїтивно ніби перевіряємо самих себе у своєму виборі, тому що збоку ж краще видно ваду, яка з часом може призвести до фатальної для шлюбу з-вади. А тим більше «згори» Богу краще видно душу людини.

Пригадується тут один випадок із життя «служки» Серафима Саровського Мотовілова. Побачив він якось одну рабу Божу, котра й у церкву ходила, і хустку неухильно носила, й акафісти читала... ну весь православний макіяж перед очима. Здавалося б, що іще потрібно для людини, яку ви хотіли би бачити в ролі своєї майбутньої благочестивої дружини? Ось Мотовілов і пішов брати благословення на одруження. Яким же був його подив, коли старець із дитячою безпосередністю відповів, що не знає такої для нього у Господа, а є інша, і вона ще зовсім дитина. Звісно ж, Мотовілов не послухав і все-таки освідчився, і йому пощастило ― вони не одружилися. Ощасливила ж його саме та, яка в Господа для нього була. Але це не значить, що Господь нам нав’язує пару. Він просто передбачає, знаючи нас краще за нас самих, хто нам більше до серця. Іншими словами, це значить, що до своєї нареченої треба просто дорости, не тільки тілесно, але й психологічно, і духовно дозріти, щоб не зірвати плід зеленим передчасно, тобто не одружитися через пристрасть.

Зрозуміло, що далеко не кожен із нас настільки духовно досвідчений, щоб розрізнити під «православним макіяжем» жало пристрасті, котре з часом дасть про себе знати. Але найголовніше, ми чітко повинні усвідомлювати, що отрута цієї пристрасті живе в нас самих, і це ми робимо цілком свідомий вибір: короткочасна втіха у формальному шлюбі ― чи відповідальність за людину перед Богом у шлюбі духовному. Святий Іоанн Ліствичник, щоб уникнути самовиправдання з боку чоловіків, каже безкомпромісні слова: «Якби Господь не дав жінці сорому, то не врятувалася б жодна плоть». І ми знову повертаємося на круги своя: для того, щоб наша обраниця не стала детонатором для наших пристрастей, треба молитися, щоби Бог зберіг від нещасливого шлюбу, адже жертви таких помилок очевидні ― це не тільки ми самі, але й наші майбутні діти.

«Скажи, узнать мы могли откуда, что ты моя, а я твоя любовь и судьба?»

Питання номер два, думаю, цілком очевидне: «Ось вона, ось він я», ― як співає Шевчук. І якщо я молюся, щоб Господь мені її послав, то як мені її випадково не пропустити, як дізнатися, що ось нарешті й настав той довгоочікуваний момент зустрічі зі своєю долею? Дійсно, ми ж не святі отці, котрих безпосередньо осявають одкровення від Бога, як Адама в раю. У нас, простих смертних, ситуація схожа на те, якби ви домовилися по телефону зустрітися з дівчиною, яку ви ніколи не бачили. Ви знаєте якісь загальні риси її образу й місце зустрічі, і у вас ще є надія, що все інше вам підкаже серце. Це означає, що молячись про людину, яку ви ніколи не бачили, ви вже маєте внутрішній духовний зв’язок із нею, ви маєте можливість осмислити свій вибір, поглянути на нього творчо, крізь призму власного серця. Адже правильне й тверезе розуміння свого внутрішнього світу ― ось шлях до правильного вибору своєї половинки. Тому що серце, як казав святий Іоанн Кронштадтський, це і є вся людина. І з часом ви починаєте розуміти, що якщо до питання про вибір нареченої підходити розумно, то це дуже цікавий і глибокий творчий процес, в якому беруть рівноправну участь як Бог, так і ті, хто закохується з Богом у серці. Як ємно висловився Іоанн Златоуст: «Людина припускає, а Бог розпоряджається».

Ви плануєте, наприклад, тверезо оцінюючи свої матеріальні можливості й інтелектуальний потенціал, що вона буде одного з вами соціального статусу. Адже тоді є шанс, що вас не куплять, як симпатичний експонат до передпокою багатої нареченої, а навпаки, ви будете допомагати один одному долати ті ж матеріальні й пов’язані з ними психологічні труднощі. «Хто взяв багату жінку, той узяв собі господиню. А хто взяв рівну собі й біднішу, той узяв собі помічницю й співпрацівницю» (свт. Іоанн Златоуст).

Ви, звісно ж, думаєте, що її освіта не буде поступатися вашій, адже інакше, як каже преподобний Макарій Оптинській, ми спокушаємо свою половинку шукати спілкування «на стороні». Ви, звісно ж, хотіли б, щоб її вік відповідав вашому, адже велика вікова щілина загрожує перерости у величезний світоглядний катаклізм. Чинників, які ми для себе визначаємо як важливі, може бути більше чи менше, але їх наявність обов’язкова. Це дуже важливо, тому що ми мислимо й саме так осмислюємо Промисел Божий про нас, роблячи цілком свідомий вибір ― чи йти назустріч Промислу, чи ні.

Зрозуміло, що все вищесказане не значить, що нам повинні в «небесній канцелярії» склепати дівчину на замовлення. Ми просто сподіваємося, розраховуючи свої сили таким чином, щоб на півдорозі не кинути хреста сімейного життя, коли останнє буде гірше за перше (Мф. 12, 45).

Місце зустрічі краще не змінювати...

Але найголовніше ― ми знаємо, де шукати нашу обраницю. Звісно ж, у будь-якому правилі бувають винятки, але все-таки «місце зустрічі змінити не можна» ― це храм, тобто церковне середовище. Це значить, що я хотів би, щоб дівчина, про яку я молюся, була церковною у всьому ладі свого життя, а не в «камуфляжі» церковності. Адже релігійність, а точніше церковна релігійність, охоплює найглибинніші риси людського життя. Саме релігійність розглядає особистість «ціломудрено», тобто цілісно, у всій її сукупності. Зовнішня краса людини, її розум чи характер, які, як нам здається, нам «підходять», ― усе це лише шматочки, з яких складається людина. А ось церковна релігійність створює особливий присмак усього людського життя, його моральну якість, яка підтримується благодаттю. І якщо немає єдності в цій морально-етичній основі людських відносин, то вони просто при перших же труднощах загинуть, як насіння, яке впало при дорозі похоті, чи на кам’яний ґрунт розпусти, чи в терня корисливих відносин. Бо ж як посієш, так і пожнеш.

І якщо ви серйозно замислювалися про свою майбутню обраницю й розумно молилися про неї, маючи такі детальні описи її невидимого, духовного образу в своєму серці, ви навряд чи пропустите її. Тому що сумління порядного жениха ― непідкупна митниця. Вона так само пильно помічає те, що нам корисно, як і те, що нам зашкодить.

Що скаже сумління?

Ми не дарма згадали про сумління. Саме тут постає питання номер три. Воно найголовніше ― і тому здається дещо незрозумілим. Це питання про внутрішній мир. Той самий, про який казав Господь: мир Свій вам даю! (Ин. 14, 27). Св. Іоанн Кронштадтський у свій час зауважив, що щастя ― це і є мир у душі. Наш спосіб життя, наше мислення й наші почуття створюють умови в нашій душі, які сприяють установленню цього миру. Відповідно, якщо ми мислимо про якусь дівчину як про свою наречену й ці думки знищують мир у нашій внутрішній державі ― значить, ми неправильно мислимо про неї. Тут не йдеться про нормальні переживання юнака при зустрічі з дівчиною ― вони тільки прикрашають стосунки. Мова йде про втрату елементарного здорового глузду й здорового відчуття, коли інстинкти нав’язують серцю кохання.

Уявіть собі. Ось ви, зваживши свої думки й свої почуття, вирішили: «Це вона, і мені варто все-таки йти й познайомитися». До того моменту, коли ви прийняли, нарешті, це рішення, більше було вашої праці. Далі ж трудиться Господь, Він або благословляє ваш намір, і ви набуваєте сміливості на цей крок, або, що, звісно ж, прикро, ви відчуваєте внутрішнє збентеження при одній лише думці про знайомство. І як би ви не описували всі переваги вашого вибору, ваш непідкупний прикордонник, який пильнує на межі реального й ірреального, ― сумління ― однозначно заявить, що це не вона.

Святий Амвросій Оптинський в одному зі своїх листів каже, що якщо навіть усі ваші рідні наполягають на вашому одруженні, а ви при цьому відчуваєте збентеження, то, незважаючи на тимчасові незручності в стосунках із ними, треба відмовлятися. Тому що на кін поставлено питання про вічність, про спасіння. У цьому сенсі вороги чоловікові домашні його (Мф. 10, 36). Ваша наречена в цьому і є вам помічницею, а ви їй. І якщо з погляду цієї стратегічної перспективи нашого життя ми обираємо собі наречену, то думаю, проблем на митниці з прикордонником нашої внутрішньої держави не буде.

Отже...

Можна сказати, що вибір нареченої ― це своєрідний підсумок усього нашого попереднього життя й початок нового. Адже якщо ми вміли правильно приймати рішення в будь-якому іншому питанні, не жертвуючи при цьому моральними цінностями, то зможемо і в цьому ніби за звичкою зробити правильний вибір... чи неправильний, також за звичкою: вірний в найменшому, і в великому вірний (Лк. 16, 10). Показовий тут випадок із життя одного з архієреїв. Коли він іще навчався в академії, то одна дівчина безустанно допомагала йому майже в усьому «найменшому»: возила передачі, прала, прибиралася... тощо. І все це робила, очевидно, з однією метою ― вийти заміж. Вона була до кінця вірна в найменшому, а студент ― у великому: він став ченцем і, віддячуючи, молився про спасіння її душі.

Звісно ж, усе вищесказане ― це лише загальні принципи побудови правильного духовного життя й правильних відносин з Богом і між людьми. Але в кожного це відбувається неповторно, індивідуально і по-своєму цікаво.

Опублiковано: № 8 (19) Дата публiкацiї на сайтi: 11 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Між нами, женихами

Між нами, женихами

Денис Таргонський
Журнал «Отрок.ua»
Вибір нареченої ― це своєрідний підсумок усього нашого попереднього життя й початок нового. Адже якщо ми вміли правильно приймати рішення в будь-якому іншому питанні, не жертвуючи при цьому моральними цінностями, то зможемо й у цьому ніби за звичкою зробити правильний вибір... чи неправильний, також за звичкою.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 25 з 31
00:49 28.06.2012 | Элона
Продолжение из Флавиана в одном сообщении не уместилось))
Причём, всё зависит как раз от знания этой «технологии» и старания её придерживаться.

А изложена она в Евангелии, в послании Апостола Павла к Ефесянам:

«Жены, повинуйтесь своим мужьям, как Господу, потому что муж есть глава жены, как и Христос глава Церкви, и Он же Спаситель тела. Но как Церковь повинуется Христу, так и жены своим мужьям во всем. Мужья, любите своих жен, как и Христос возлюбил Церковь и предал Себя за нее… Так должны мужья любить своих жен, как свои тела: любящий свою жену любит самого себя. Ибо никто никогда не имел ненависти к своей плоти, но питает и греет ее, как и Господь Церковь… Посему оставит человек отца своего и мать и прилепится к жене своей, и будут двое одна плоть… Так каждый из вас да любит свою жену, как самого себя; а жена да боится своего мужа».

– Батюшка! А почему боится? Разве страх укрепляет любовь?

– Дело в том, Лидия Александровна, что страх, о котором говорит здесь Апостол Павел, сродни страху Божьему, то есть – благоговению. А благоговение и есть истинное проявление любви. Благоговейный христианин или жена боится не насилия со стороны Бога или мужа, но боится чем-либо оскорбить Божью или мужнину к себе любовь." Наверное если бы все мы и мужчины и женщины всегда боялись хоть чем то оскорбить чувства своей половины, малейшим ветерком нарушить любовь,то наша нежность и теплота друг другу длилась бы всегда.
00:47 28.06.2012 | Элона
По поводу того, какими я считаю должны быть отношения, мне нравиться фраза из книги "Флавиан"
"цель христианского брака – соединение двух людей ради совместного шествия путём христианского подвига совершенствования в любви в Небесное Царствие Господа нашего Иисуса Христа. Все другие цели – рождение детей, взаимопомощь в быту, радости супружеского общения – по значению вторичны и имеют созидательное значение лишь в случае осознания супругами главной духовной цели их союза.
Супругов Господь, можно сказать, «подбирает» друг к другу в соответствии с духовным состоянием каждого из них, и они становятся «инструментом спасения» друг для друга. У нас ведь, традиционно, многие сказки да романы заканчиваются свадьбой – «и я там был, мёд-пиво пил», а реальная семейная жизнь свадьбой только начинается. И венчание, само по себе, не есть гарантия семейного счастья, а лишь «выдача лицензии на право построения семьи» с приложением Божьей помощи при условии «соблюдения технологии строительства».
00:38 28.06.2012 | Элона
Доброго вечера!
Прочитав вашу статью сегодня, не смогла пройти мимо, полностью разделяю ваше мнение.., сначало, наверное поясню))я православная, "Елена". Считаю себя верующей, любящей,да, я не знаю, многих обрядов, жизне описаний многих мученников и тд., Но каждую минуту моей жизни, Бог протягивает мне свою руку и фраза "дивен Бог в чудесах своих" мне так близка..я люблю своего небесного Отца и всегда прошу не дать, мне никогда забыть все, что он сделал для меня и продолжает делать. По поводу вашей статьи, да, я тоже всегда задаю вопрос, как же я узнаю, что это именно тот человек, по поводу места, насильно не ищите, не переживайте, если это ваш человек, то Бог его обязательно приведет к вам, быть может даже случайно в дверь дома позвонит или еще как,оставьте этот "организационный" вопрос и многие другие Богу,все будет.
Да, я тоже считаю, что должна быть одна вера на двоих, одинаковое нравственное воспитание, в душе должна быть созвучность, по поводу социального статуса лучше если он приблизительно одинаковый,бывает миг когда "всплывает вопрос о материнстве или отцовстве" с вопросом смогу ли, дать я достойную жизнь малышу, как родители дали мне и бывает так приятно ответить внутри себя, да, не боясь новой жизни.
14:37 09.12.2010 | Елена
по-поводу статьи хочется согласиться с Кириллом («Нужно поститься, молиться и слушать радио «Радонеж».)
Лично мой опыт таков: с парнем встречалась 3 года, была и страсть, и победа над ней, спокойствие в отношениях после..склонна была думать что мы поженимся и все у нас будет хорошо, т.к. вроде бы Сам Бог велел нам быть вместе (в одну церковь ходили, все с молитвой, с постом...)но он ушел в монастырь. Оочень неожиданно для меня. при чем после того как решили назначить день свадьбы. О своих переживаниях в течение года умолчу, но вот просто своей ситуацией хочу сказать, что не все так просто как автор статьи разложил. Для меня до сих пор не ясно кто стал виновником его поступка: парень, я или Богу не угодно было создание семьи..а может он просто струсил ??? схема разрушается, изложенная в статье
14:29 09.12.2010 | Елена
согласна с теми девушками, кто писал о малом количестве парней в церкве. Это отмечалось не раз и священниками: парней меньше ходит в храм, чем девушек. Наверно, поэтому и я до сих пор одна ))) и многие мои подруги...а вот одиноких мужчин не встречаю на своем жизненном пути (даже вне церкви, но порядочных..на вид )))
14:55 13.04.2010 | Юлия
Колоссально глубокое видение этого важного вопроса у автора статьи!!! :) Аксиос!!!
14:37 18.11.2009 | Карина
Прочитайте роман Дж.Остен "Гордость и предубеждение", думаю книга будет интересной и для парней. Супруги Беннет, по моему, образец неравенства интеллектуального уровня. Конечно, их пример утрированный, и в наше время такие супруги по-просту разошлись бы.
Кстати, до революции в России будущие жены дворян и интеллигенции получали некоторое развивающее образование не для того, чтобы обсуждать с мужьями их профессиональные проблемы, а для того, чтобы было о чем, кроме бытовых проблем и сплетен, с ним и с друзьями словом переброситься.
21:00 17.08.2009 | Анна
Прежде всего, хочу обратить внимание, что преподаватель и чернорабочий были лишь условной и гиперболизированной персонификацией разницы в интеллектуальном уровне: "... союз вузовского преподавателя и чернорабочего (при условии, что занятия соответствуют интеллектуальному уровню) ...". Безусловно, есть преподаватели "неумные", есть и чернорабочие интеллектуалы. Более того, наличие образования и умения думать не является залогом мудрости. Но проблема даже не в этом.
Взаимопонимание… Дмитрий обратил внимание, что для брака необходимо равенство "начиная от духовных запросов, и заканчивая достатком в родительской семье". Психологи и непрофессионалы обращают внимание и на другие факторы, которые следует учесть, выбирая супруга или супругу. Но ведь это не формулы идеального выбора, а всего лишь отдельные ориентиры при выборе пары умом, а не только сердцем. И все эти ориентиры – отдельные пункты, по которым возникает взаимопонимание или непонимание. Хотя вряд ли совпадение по всем предложенным психологами пунктам обеспечит взаимопонимание. Кроме них есть еще менее заметные нюансы. Кроме того у нас водятся свои пунктики-тараканчики, у всех разные.

Думаю, я сделала ошибку, оставив здесь свой первый пост, поскольку статья посвящена не проблеме осмысления, воспроизведения и применения богословских и церковно-практических знаний, а поиску и выбору невесты (даже не жениха). Но надеюсь, что определенную ценность имеет именно возникшая дискуссия.
14:56 12.08.2009 | *Светлана*
Прочитала вашу дискуссию...Немного захотелось добавить.Не кажется ли вам, что прежде всего необходимо взаимопонимание, а не равный социальный статус..Нельзя рассматривать уж слишком категорично этот вопрос. Это жизнь, и в ней ничего нельзя исключать.Как бы сказать..Допустим, в силу жизненных обстоятельств, он- как было выше написано, "чернорабочий", но интеллектуальный уровень не уступает уровню жены/девушки. Нельзя всех ровнять под одну "гребёнку", не стоит быть "категорически категоричной":)Каждый человек индивидуален, и может вот этот самый, чернорабочий, и любил и был бы верен до гробовой доски. Много могу привести примеров с хэппи эндовским концом и без него,это жизнь, ребят... но стоит остановиться:)
21:10 05.08.2009 | дмитрий
анна, это само собой - нужно искать(и находить) ровню. во всём, начиная от духовных запросов, и заканчивая достатком в родительской семье, правда жизни, как бы.
иначе - тоже можно, наверное - но гораздо сложнее. я, например - не справился бы..
10:21 05.08.2009 | Анна
Дмитрий, тогда и союз вузовского преподавателя и чернорабочего (при условии, что занятия соответствуют интеллектуальному уровню) Вам, наверное, покажется вполне жизнеспособным? На бытовом уровне все кошки серы.
На примере своих родителей могу сказать, что неравенство в том, о чем я писала раньше, даже в повседневности влияет на взаимопонимание.
22:23 04.08.2009 | дмитрий
2анна.
конечно, это выглядит весьма привлекательно - муж и жена обсуждающие "вечные вопросы".
но большей частью - именно о быте и говорят.
независимо от уровня развития.
увы - в состоянии вечной влюблённости жить невозможно.
или ура?
собственно, мне понятны ваши мысли и ожидания - я и сам такой.
но это - по детски как-то.
дети от игрушек ждут чистой и незамутнённой радости.
не то плохо, что я как ребёнок, а то, что для меня другой - игрушка.
пока так - не будет счастья в семейной жизни.
тоже банальность, конечно.
:)
10:49 04.08.2009 | Анна
Неужели за желанием смотреть на мужа с уважением сразу же видится желание быть дурой? Срединных вариантов нет?

А Вам не знакомы случаи, когда муж и жена много лет живут вместе, но их разговоры сводятся к решению бытовых проблем и обсуждению окружающих? Или между супругами очень большой разрыв в интеллектуальном или нравственном и т. д. развитии, и им не интересно общаться. Банальность спасительна?

Если супруги разной веры, или у них разный уровень религиозности, в семье возникнут дополнительные проблемы. А семьи сейчас и без того некрепкие. Вот постепенно и назревает вопрос: почему необходимо выбирать между воцерковленностью и мышлением? Почему это обычно не соединяется?

Возможно, я имею проблемы с характеристикой, желаниями или ожиданиями, но церковные парни мне не нравятся.
01:27 04.08.2009 | дмирий
2анна.
а что плохого в том, что пытаются произвести на вас впечатление. пусть даже вы думаете, что " в том числе на меня"
я вот и рта не раскрою, если барышня мне не интересна.
а если хоть сколько-нибыдь интересна - ничто не заткнёт фонтан моего красноречия:)
ну, и потом, мир вообще банален.
я бы сказал - спасительно банален.:)
но говорить об этом - становиться на кривую дорожку, ведущую в унылость классификаций, а потом - и на полку.:)
а по поводу "снизу в верх" - простите, не верю.
человек не может искренне говорить "хочу быть дурой!"
тут где-то неправда - или с желанием что-то не то, или в характеристике настоящего проблема, либо в ожиданиях от будущего чего-то не того.
простите, если что не так сказал.

13:55 03.08.2009 | Анна
Ох уж конечно! Вот так вот все парни выстраиваются в шеренгу, и давай меня очаровывать! Да, они произвести впечатление, но не исключительно на меня. И этот вывод - результат не только общения, но и наблюдения со стороны.
А если человека не хватает на самостоятельный продукт, то как же на него смотреть снизу вверх (а ведь хочется именно так), если начать строить с ним отношения?! Общение с некоторыми мыслящими, к сожалению, не воцерковленными, дает почувствовать разницу.
00:17 03.08.2009 | дмитрий
2Анна.
так, может - стоит быть к ним снисходительнее, раз они вас не обидели.
ведь они, скорее всего - просто хотят вам понравиться.
зная, что вы не любите "ограниченных, не умеющих/боящихся думать".
это же видно.
вот и пытаются.
а вы сразу их классифицируете как негодных, и откладываете на полочку - ограниченных на одну, разговорчивых - на другую.
так все церковные мужчины на этих полочках и окажутся.
и чего тогда делать будете?
:)
18:27 01.08.2009 | Анна
Я не могу объективно оценить себя, но меня точно никто не обижал м-м-м... широтой своих взглядов или неуместной скрытой цитатой. Что же касается симпатий, то "мне не нравятся церковные парни. ... Но церковные холостяки... либо слишком свободомыслящие в вопросах веры. ... такое поведение кажется жалким."
15:32 01.08.2009 | дмитрий
2анна.
верно подмечено!
но и вы, раз такие вещи замечаете - свободны ли от них? более того, вам, нмв, именно такие и нравятся - жоглирующие. и возможно, кто-то из них вас обидел.
13:54 29.07.2009 | Анна
А мне не нравятся церковные парни. Иногда про какого-то священника, монаха подумаешь: "Вот это настоящий мужчина! За такого и замуж не страшно..." Но церковные холостяки... Обычно они либо ограниченные, не умеющие/боящиеся (?) думать, часто с невысоким интеллектуальным уровнем; либо слишком свободомыслящие в вопросах веры. Попробую объяснить. В миру мужчины любят порассуждать-поумничать на светские темы: бизнес, машины, политика, наука и т. д. Часто это разговоры недостаточно компетентных людей, которые оперируют лишь отрывочными сведениями о чужих мнениях, но, тем не менее, пытаются казаться съевшими зубы в деле. Церковные молодые мужчины переносят это поведение в церковную сферу. И тут начинается игра в Андрея Кураева. Все это привычно, но человеку, который не привыкал к этому постепенно, не видел возростания церковных либералов-интеллектуалов, такое поведение кажется жалким. Кроме того, в этих разговорах люди жонглируют тем, что должно быть свято. И, если приходится с таким парнем общаться, лучше обсуждать исключительно светские предметы, чтобы не возмущаться и не насмехаться.
20:26 12.06.2009 | Вадимка
Странно, а я до недавнего времени думал совсем наоборот, где найти духовную девушку, у нас в храме с ними туговато)))
Уже было и отчаялся, но тут вот...)))
18:15 11.06.2009 | Марина
Я вполне соглашаюсь с Александрой и Светой... Сейчас воцерковленых молодых людей оочень мало... И не раз наблюдала, когда за одного достойного парня девушки чуть не бились... И это все в среде глубоко верующих людей. Даже семинаристов не хватит на всех.Так что делать девушкам?
21:18 01.06.2009 | Юрій
Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить.
1Кор. 13:4-7
21:15 01.06.2009 | Юрій
Любов усе покрива.
14:23 28.05.2009 | Светлана
Александр, соглашусь с Вами. В церковь я хожу, но парней можно пересчитать по пальцам.Понимаю, что всему своё время. Но время то идёт...))
17:41 24.02.2009 | Александра
А если нет опытного пастыря, который был бы в силах вникнуть в твои сомнения и проблемы? Просто прихожан в храме (в моем, во всяком случае) очень много, на выходных вообще толпа, каждого слушать не будут. Так, к слову.

По поводу поиска в церковной среде. Звучит красиво. Посмотрим на ту же проблему глазами девушки. Кажется, что их на службе довольно много, а вот молодых несемейных мужчин раз-два и обчелся (практически отсутствуют как вид). То есть воцерковленных, верующих, исправляющих свою жизнь женихов на всех явно не хватит))))

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: