В житті мені дуже пощастило. У мене є дар дружби з чоловіками. Все почалося після розставання з коханим. Я перестала бачити в чоловіках чоловіків і відтепер бачила в них кар’єристів, подружок, колег, але тільки не об’єкт, про який можна мріяти. Хоча це неправда, все розпочалося набагато раніше. Маленькою я гралася у війну частіше, ніж у ляльок, і більше любила лазити по деревах, аніж приміряти мамине вбрання. Перші чарка і цигарка сталися також у хлопчачій компанії. Всі сприймали мене як свого друзяку, а я, дурненька, раділа, що від мене не приховують таких «суто чоловічих» тем розмов як пістолетики, імпортна жувальна гумка і дівчата. Я почувалася навіть не шпигуном у лігві ворога, а людиною, якій дано бачити більше за інших — словом, ледь не посвяченою у таємниці всесвіту.
Мабуть, єдиний час, коли не виникає запитання «Чи існує дружба між чоловіком і жінкою?» — це дитинство. Ми ходимо в одні й ті ж ясла та туалети, не розділяючись за статевою ознакою. Хоча з самого дитинства дівчат занурюють у нудотно-солодкий простір рожевого кольору, а хлопці мають носити синє, і з роками фарби густішають, перетворюючись вкінці на мілітарі... Так, ми різні. Так, за твердженням американських белетристів, чоловіки — з Марсу, жінки — з Венери (висновок очевидний: ми створіння з різних планет, а міжпланетної мови ще не винайшли). Але і чоловіки, і жінки — люди! У своєму теперішньому житті я поділяю чоловіків на два типи: чоловіки-друзі і власне чоловіки, головне — вчасно зрозуміти, хто є хто, і не сплутати. Я вірю у ті стосунки, які називаються «дружбою на дистанції»: це може бути дружба з сімейною парою, дружба між молодими людьми, яких поєднує спільна справа або спільні захоплення...
Зі своєю, можливо, безглуздою вірою у жіночо-чоловічу дружбу я сіла рахувати на пальцях своїх друзів-чоловіків. І нарахувала аж... жодного! Тому що цей, виявляється, був у мене таємно закоханий протягом усього нашого спілкування, той був просто супутником у декількох із моїх численних подорожей, а третій, четвертий, десятий — поділяли мої музичні/кіно-/літературні вподобання, але не більше. Для мене дружба — це коли я можу сказати про людину: «З ним/нею я пішла би на війну». Чомусь про жодного з моїх знайомих чоловіків я так сказати не можу.
І тут я, подібно до Галілео Галілея, вигукну: «І все-таки ми різні!» Як не прикро мені це визнавати, ми зліплені з різного тіста. Якщо жінка — ірраціональне створіння, клубок емоцій, що керується інтуїцією, то чоловік — тверезіша і психологічно стійкіша істота. Фішка в тому, що ми доповнюємо одне одного. І прагнення знайти друга в особі протилежної статі — цілком природне. Тільки доводиться пам’ятати про свої і чужі пристрасті, що вирують десь у шельфі душі, — пам’ятати тоді, коли рука тягнеться поправити другові зачіску або хочеш обійнятися в запалі найкращих почуттів, — а раптом неправильно зрозуміє, запідозрить у почуттях, або сам відчує дещо для тебе зовсім зайве? Ось так і живеш за приказкою «і хочеться, і колеться». Хочеться дружити з усіма, хочеться обійняти руками увесь світ, хочеться кричати, що всі — добрі і майже святі... Поки не згадаєш про свою слабкість.
Я завжди вважала, що дружба вища і міцніша за кохання — любов у її земному розумінні. І через це вона, дружба, потребує такого дбайливого до себе ставлення. На моїх очах люди сходяться і розходяться, сьогодні світ чомусь вирішив, що так — можна. Можна позустрічатися, сходити на розвідку, з часом зняти рожеві окуляри, побачити, що він — не принц тридесятого королівства, а вона — істеричка, кому такі потрібні? Краще піду шукати щастя в іншій пісочниці. Ось і бавляться, смішні, не розуміючи, що ідеалу не зустрінуть ніколи, що всі не без гріха, і таргани в голові у кожного свої, питання лише в їхньому розмірі та кількості. Так ось, із дружбою все якось інакше. Слава Богу, друзі не сваряться і не рвуть стосунки так часто, як закохані. Мабуть, ще не все втрачено, якщо людина здатна просто, безкорисливо, не шукаючи зиску, бути прив’язаною до іншої людини. Здатна довіряти і бути вірною. І вірність ця в тому, що навіть коли зникають спільні інтереси, і ви бачитесь усе рідше, не кидати, свідомо дарувати себе іншому, просто хоча б тому, що тій людині ти потрібен. Бути щедрим, коли так хочеться бути скупим на любов і не витрачати часу на «людей із минулого».
Насправді, я не знаю, чи можлива дружба між нашими планетами. Це питання зводиться до того, що взагалі називати дружбою. Спільне дозвілля? Нічні дзвінки і можливість поплакатися в жилетку? Суворі випробування долі пліч-о-пліч?
Думаю, кожен на питання про існування жіночо-чоловічої дружби має право відповісти сам: «так» чи «ні». І буде правий в обох випадках. Що для одного — спокуса, те для іншого — життєва позиція його відкритого серця.
А я, хоч і подорослішала, все ж віддаю перевагу чоловічим парфумам і не люблю рожевий колір. Ось тільки не граю у хлопчачі ігри — кожному своє.
А зачем, cобственно, сравнивать? Статья - о дружбе между М и Ж. А о "чисто мужской дружбе" у меня нет оснований рассуждать - ввиду отсутствия личного опыта:)