Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Ми всі помремо

Ми постійно кудись біжимо. Постійно прокручуємо в голові тонни непотрібної інформації. Встигнути! Наздогнати! Не відстати! Здається, є лише одна думка, здатна хоча б на мить вирвати людину з жорсткого ритму вселенських щурячих перегонів...

«...— Дідусю...

— Що, Дуг?

Дуглас проковтнув слину, заплющив очі й уже з темряви видихнув:

— Смерть — це коли ти сам-один на пароплаві й він відпливає та везе тебе геть, а всі твої рідні залишаються на березі?

Дідусь звірився з хмаринами, а тоді ствердно хитнув головою.

— Приблизно так, Дугласе. А чому ти про це спитав?»

В житті кожної людини є момент першого усвідомлення власної смертності. Мова йде не про абстрактне «я колись помру», яке можна вимовити за обідом, продовжуючи при цьому жувати шмат м’яса. Ні, коли така думка приходить по-справжньому — в якому б віці це не трапилось, — вона пронизує тебе наскрізь. Заплющуєш очі — достоту як юний герой роману Бредбері — і з жахом відчуваєш під ногами хитку палубу пароплава, відпливати геть на якому доведеться колись зовсім наодинці.

Швиденько відкривши очі, дивишся навсібіч. Куди вони всі? Для чого? Навіщо?... В цю хвилину весь світ здається суцільною підробкою. Хочеться скинути все на одну купу й підпалити — не розбираючись, де брехня, а де правда.

 

Ти помреш. Твої легені перестануть дихати, а серце — штовхати кров. Твоє тіло поступово віддасть своє тепло зовнішньому світові, а потім — розкладеться на елементи й стане комусь їжею — так само, як раніше хтось був їжею для нього самого. «Вернешся в землю, бо з неї ти взятий» .

Страшно. І від цього страху, всупереч здоровому глуздові, намагаєшся втекти. Мотлох, який оточує тебе і який ось-ось уже мав бути у вогні, стає для тебе жаданою схованкою. Раптом розумієш, «куди вони», «для чого» й «навіщо». За прикладом тих, хто поряд, пірнаєш у вир метушні, повністю заглибившись у щось надзвичайно «потрібне» й «важливе» — аж доки смерть, нагадавши про себе, знову поверне тебе до реальності.

А потім — знов усе по колу...

 

Смішно, сумно й гидко, коли жінка, яка старішає, панічно «омолоджує» себе за допомогою кілограмів макіяжу і викличного одягу. Вона схожа на Бабу-Ягу, що перевдяглася Білосніжкою. Мабуть, приблизно той самий вигляд мають усі спроби ветхого світу (і нас — ветхих від самого народження людей) зобразити із себе щось вічне і самодостатнє. Здається, найжахливішим із усього, до чого додумався ушкоджений людський розум у гонитві за безсмертям, є так зване кріозберігання. Спустивши з «пацієнта» кров і обробивши тіло певними препаратами, його вміщують головою донизу до спеціального контейнера й заморожують — в непевній надії на воскресіння через кілька десятків чи сотень років. Людям, у яких немає достатньої суми грошей, пропонується бюджетний варіант — консервування мозку.

Незважаючи на те, що більшість учених скептично ставиться до самої можливості зберігання організму в замороженому стані, послуга має певний успіх. Розміщений поблизу Москви кріоцентр нещодавно здобув свого тринадцятого клієнта.

О, яка ж зворушлива ця віра в прогрес!..

Особисто у мене, коли чую про подібні речі, перед очима пропливають зовсім не райдужні картинки з «Голови професора Доуеля»...

 

В той час як «секулярний» матеріалістичний світогляд вважає життя людини закінченим із життям тіла, а продовження цього життя на якомога довший термін — найвищим благом, існує ще один підхід, який о. Александр Шмеман називає «релігійним». Цей підхід навпаки намагається примирити людину зі смертю — аж до зображення останньої у вигляді «бажаної та благої».

Але тіло не скафандр, який можна викинути після використання, і вже тим більше не «в’язниця для вільного духу». Людина від початку створена для життя в обох світах: і духовному, і матеріальному. Розлучення з будь-яким із них є глибоко протиприродним. Звідси — неподоланний страх перед загибеллю, який для християнина є більш органічним, ніж різноманітні спроби «примирення».

Попри це, тимчасовий розрив між душею і тілом — необхідний етап повернення людини до повноти життя, втраченої в результаті гріхопадіння. Як зауважує о. Сергій Булгаков, силою Божественного Промислу «смерть стала вже благодіянням — порятунком від життя на зачумленій землі, оскільки дурної безкінечності смертного життя, простої відсутності смерті <...> людська природа не змогла б витримати <...>. Смерть перетворилася на необхідний акт життя, а загробне існування — на невідомий, але рятівний шлях зростання і зміцнення духу».

 

Важко почути шепіт смерті крізь шум і брязкіт цього світу. Прислухатися до її слів — через страх, що просочується до серцевини кожного нерва — ще важче... А насправді вона говорить про любов — те єдине, над чим не владна. Вона каже, що все інше, як би ти за нього не чіплявся, зникне, не маючи змоги подолати кордони часу. Хоч пророцтва й існують, — та припиняться, хоч мови існують, — замовкнуть, хоч існує знання, — та скасується, любов же ніколи не перестає (1 Кор. 13:8).

Навіть найменший вчинок в ім’я любові незрівнянно вищий, ніж подвиг, здійснений для підтримання власного іміджу. Захоплюючись міражами, якими ветхий світ так щедро годує своїх рабів, ми постійно закриваємо очі на цю істину. Лише пам’ять смертна — а її, виявляється, нелегко втримати перед собою! — може змусити нас хоча б іноді вириватися з полону повсякденної метушні. Парадоксальним чином, граничний прояв влади світу над людиною стає початком її звільнення.

Христос народився! Дві тисячі років тому Любов неподільно з’єдналася з людською природою. Вічність — поряд. Треба просто відчинити їй двері.

Опублiковано: № 1 (49) Дата публiкацiї на сайтi: 10 May 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Ми всі помремо

Ми всі помремо

Сергій Турович
Журнал «Отрок.ua»
Ми постійно кудись біжимо. Постійно прокручуємо в голові тонни непотрібної інформації. Встигнути! Наздогнати! Не відстати! Здається, є лише одна думка, здатна хоча б на мить вирвати людину з жорсткого ритму вселенських щурячих перегонів...
Розмiстити анонс

Результати 1 - 9 з 9
14:55 02.05.2012 | Vejkim
Существует простое доказательство бесконечной мудрости и невообразимой разумности Творца. Сам факт существования таких не слишком разумных и не слишком мудрых существ как мы с вами развившихся в итоге из белковых клеток подтверждает то что разум и разумность являются природой реальности в которой мы все живём. Разум - как прекрасный цветок вырастает из прекрасной почвы потому что такова природа этой прекрасной вселенной, которая бесконечно разумна и превыше всякого понимания.Если имеешь глаза, то в это даже нет нужды верить - это очевидность )))
Будьте счастливы.....
10:28 28.06.2011 | аня
Спаси Господи! остановилась и задумалась... теперь медленно топаю по дорожке и думаю...спасибо!!!
17:27 13.05.2011 | Микола Київ Троєщина
Спасибо за статью. Только я ярый сторонник того, что человек усваивает идею только после того, как практически приложил усилия для изменения жизни в лучшую сторону (это называется экзистенциализм, кажется).
14:04 13.05.2011 | Елена
Спаси Господи за статью! Своевременно.
16:19 12.05.2011 | екатерина
Спаси вас Господи
17:11 07.05.2011 | Модератор
Уважаемые Свидетели Иеговы! Вам неоднократно давали возможность высказаться на этом сайте (https://otrok-ua.ru/sections/art/show/trudnosti_perevoda.html, https://otrok-ua.ru/sections/art/show/carstvo_nebesnoe_popytka_ne_promakhnutsja.html), с вами пытались вести корректную дискуссию. Но вы предпочли не отвечать на заданные неудобные вопросы, поэтому дискутировать с вами больше мы смысла не видим. Сайт журнала это не площадка для проповеди, комментарии к статьям нужны для корректного обмена мнениями и для вежливых дискуссий. Поэтому, впредь, все ваши комментарии будут без предупреждения стираться, можете не стараться выдумывать новые никнеймы и фальшивые емейл-адреса. Для обсуждения политики модерирования вы можете написать мне лично по адресу nsavch@gmail.com, или главному модератору иерод. Савве по адресу, указаному внизу сайта. (написать вам на почту не могу, потому что оставленный вами адрес скорей всего фальшивый. Больше в комментах вопрос модерации комментариев СИ не обсуждается, только по адресам электронной почты, которые я дал выше).

С уважением, Николай.
11:39 06.05.2011 | турович
2 svetik
якраз-то й доводиться. хто знає, чи доживе до старості?)

16:33 05.05.2011 | svetik
Когда ты стар и твоя жизнь уже прожита,смерти можно не боятся.Но когда ты молод и нужен своим блзким и родным,о таких вещах и не приходится думать.Спаси вас Господи!
08:51 03.05.2011 | Natalja
спаси Бог

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: