Міграції. Європа. Ми

Спроба аналізу

В наш час кочовими стають навіть ті племена, які, здавалося б, ніколи такими не були. Цілі народи переміщуються по земній поверхні. І причини, й наслідки цього процесу змушують задуматись про перспективи. В тому числі й наші власні.

Серед багатьох причин міграції перше місце належить економічному фактору. Жага до кращого життя (а часто — і просте бажання вижити) зганяє людей із насиджених місць і веде на пошуки нових земель. Так в кінці п’ятнадцятого століття іспанці «прокладали» новий шлях до Індії; так в кінці дев’ятнадцятого українці піднімали канадську цілину.

Не секрет, що сьогодні багато держав зіштовхнулося з серйозними проблемами, пов’язаними з трудовою міграцією — легальною і нелегальною. Уряди країн-«донорів» — принаймні напоказ — непокояться через відтік найкращої частини кадрів за кордон; жителі розвинутих європейських країн скаржаться на армії чужинців, які паразитують на системах соціального забезпечення та руйнують культуру старої Європи.

Втім, що посієш, те й пожнеш. Процес саморуйнування Європи — повільний, але незворотний — почався вже кілька століть тому. «Матеріальним» його рушієм став капіталізм — суто європейське творіння.

Сьогодні капіталізм («ринкову економіку») прийнято вважати найбільш цивілізованим і, головне, еталонним шляхом господарського розвитку. Все гучніше звучать голоси проти, але «ринкова» неоліберальна модель досі пропонується країнам Третього світу як панацея від усіх бід. При цьому «добрі дядечки» з різних фондів і кредитом під величезні відсотки допоможуть, і хорошою порадою: де соціалку урізати, а де пенсійний вік підняти. Лишається вирішити одну лише проблему: знайти Третьому світові свій власний третій світ — адже капіталізм невіддільний від експлуатації колоній.

Невдоволеним європейцям варто було б згадати, як їх предки — уже «просвічені» Гоббсом і Вольтером — з відома і за підтримки влади займалися нарко- і работоргівлею; як захоплювали землі й дорогоцінні метали; як знищували інші народи й культури. Тоді питання про те, хто ж усе-таки паразит, набуде трохи іншого забарвлення.

Використовуючи ресурси колоній, Англія, Голландія, Франція та інші країни активно розвивали свою національну економіку. Але капітал за своєю природою прагне до стирання кордонів; товари — в тому числі, й робоча сила — не терплять перешкод. Тому величезні маси людей зриваються з місця і прямують туди, де є попит на працю.

 

Незважаючи на лозунги правих політиків («Франція для французів!» і т. п.), Європа сьогодні не може обійтися без іноземної робочої сили. По-перше, її власне населення невпинно старіє та вимирає; по-друге, європейці часто не хочуть виконувати ті види роботи, на які погоджуються вихідці з Третього світу.

Що стосується нелегальної міграції, її теж на даному етапі ліквідувати неможливо. Прийняття обмежуючих законів лише погіршує ситуацію, збільшуючи кількість нелегалів. І для цього є свої причини.

З одного боку, розрив між рівнем добробуту країн «золотого мільярда»* і Третім світом невпинно зростає — не в останню чергу за рахунок ресурсів, які викачуються з того ж Третього світу. Процес грабунку колоній, що почався на світанку капіталізму, лише набув більш цивілізованого вигляду. Маленький приклад: якщо в 1960 році Танзанії було потрібно 200 мішків кави для обміну на імпортний трактор, то в 1990 році — вже 600. Звичайно, люди переміщуються туди, де легше вижити, навіть не маючи прав і соціальних гарантій.

* «Золотий мільярд» — вираз, який означає населення країн, що споживають непропорційно велику частину ресурсів планети. Зазвичай до них відносять країни ЄС, США, Канаду, Австралію та Японію.

З іншого боку — і це головне — роботодавцям вигідно використовувати дешеву й безправну робочу силу. Це знижує витрати виробництва, підвищує конкурентоздатність продукції. А тому нелегальна міграція буде існувати доти, доки капітал матиме з цього зиск.

 

В умовах інтенсивного руху мас дають про себе знати й інші, «нематеріальні» фактори європейського саморуйнування.

Перед лицем так званої «ісламської загрози» стає як ніколи очевидно: страх європейців перед «чужинцями» породжений, перш за все, відчуттям власної слабкості. Тоді як більшість іммігрантів належить до стійких традиційних культур, корінне населення втратило майже всі спільні орієнтири. Головну причину цієї утрати в кінці ХІХ століття озвучив Ніцше, заявивши про «смерть Бога» в західній свідомості. Поступово виштовхавши із себе власне ядро — християнство — духовний світ Європи розлетівся на тисячі різнокольорових уламків. Намагаючись їх зібрати, вона остаточно опустила свій погляд із неба на землю. І — почала гратися, наче дитина на руїнах власного будинку.

Як пише соціолог Сергій Кара-Мурза, «буржуазне суспільство... породило цілком новий тип культури — мозаїчний». Найяскравішим проявом цього типу культури, що дає змогу розгледіти всі хворобливі симптоми, є філософія постмодернізму.

По-перше, адепти цієї філософії в принципі заперечують можливість достовірності чи об’єктивності, а властиву для нашого часу втрату цінностей і авторитетів сприймають як позитивне явище. По-друге, відкидають будь-яку подобу порядку. При такому сприйнятті світу людина перетворюється на пластилін, з якого можна ліпити все, що завгодно: будь-яка мода може стати для неї істиною — хоча б на деякий час. Ні, вона не буде вірити в цю істину до кінця, лише гратиметься нею; і вона буде іронічно посміхатися, виконуючи вказівки закулісних ляльковиків...

Але це тема для окремої розмови. Зараз нам достатньо бачити, що духовно розслабленій, інертній Європі більше нічого запропонувати своїм «гостям» — вони сильніші й цілісніші. Саме в цьому й полягає роздута ЗМІ «ісламська загроза». Ніякого протистояння «мусульманського Сходу християнському Заходу» не існує — Захід давно перестав бути християнським; є протистояння живого — відмираючому.

 

Для України питання міграції більш ніж актуальне. Серед країн-донорів робочої сили вона знаходиться в числі перших. За різними оцінками, «на заробітки» за кордон виїхали від 4 до 7 мільйонів чоловік. Але не варто звинувачувати співгромадян у «нестатку патріотизму» чи ще чомусь подібному. Здебільшого, трудова еміграція — це вимушений крок. Рівень безробіття в Україні сьогодні досягає 8 %; за відсутності можливостей для еміграції він був би значно вищим. А годувати сім’ю на соціальну допомогу непросто, та й на зарплату в 1000 гривень — теж.

Цікаво, що при досить високому рівні безробіття в Україні існує півмільйонна нестача робочої сили. Одна з причин такого «різнобою» — незбалансований розвиток регіонів, і відповідно, нерівномірний розподіл робочих місць. Людині, яка втратила роботу в Західній Україні, не так просто переїхати в Луганську область, щоб поповнити там поріділі лави шахтарів. А враховуючи рівень техніки безпеки на вітчизняних шахтах, краще вже «махнути» за кордон...

Але мова йде не лише про малокваліфікованих працівників. В Україні відчувається також нестача кадрів із технічною освітою — зокрема, інженерів. Тут дає про себе знати інший перекіс: українські навчальні заклади готують спеціалістів, ніяк не враховуючи реальні потреби ринку праці. Потрібно одне, «модно» інше.

В такій ситуації владні чини заявляють, що залучення дешевої робочої сили з-за кордону не уникнути. Критики вбачають у цьому твердженні прихований підтекст: державна влада сьогодні обслуговує інтереси великого бізнесу, а він завжди був зацікавлений у здешевленні трудових ресурсів. До речі, частка зарплатні в собівартості української продукції сьогодні й так становить 6 % — проти сорока в розвинутих країнах. Не в останню чергу це пов’язано з сировинною спрямованістю української економіки, яка стрімко поглиблювалась протягом двадцяти років незалежності. На жаль, українському капіталу простіше й вигідніше торгувати сировиною, аніж розвивати виробництво.

Також готовність імпортувати робочу силу може свідчити про небажання держави вирішувати проблеми у сфері освіти.

 

Хоча необхідність залучення іноземної робочої сили й видається для України сумнівною і вигідною лише певним колам, напливу трудових іммігрантів усе одно не запобігти. Як показує світовий досвід, якщо бізнес захоче використовувати трудові ресурси, він це зробить будь-яким шляхом — легальним чи нелегальним. А ніш для нелегального працевлаштування в Україні набагато більше, ніж у тій же Західній Європі. Тому буде краще, якщо «прибульці» влаштовуватимуться на роботу офіційно: так із їх зарплатні хоча б будуть поповнюватись відповідні фонди. Крім того, на «легальному становищі» у них з’явиться більше можливостей для боротьби за достойні умови праці, а це в інтересах і корінного населення також.

І не варто сприймати всерйоз зоологічний патріотизм вітчизняних правих сил. В довгостроковому періоді Україна не може бути для українців — так само, як і Франція для французів. Наша нація вичерпала свій демографічний потенціал. Навіть якщо кожна українська жінка народить двох дітей, а середня тривалість життя різко підвищиться до японського рівня (на 13 років), населення все одно зменшуватиметься — хоч і не такими жахливими темпами. Якщо ж збережеться наявна тенденція, до 2050 року нас лишиться не більше 36 мільйонів.

За таких умов гіпотетичне вигнання «інородців» перетворить країну на безлюдну пустелю...

 

Рід іде й рід приходить (Еккл. 1, 4). Це природний процес, і його не зупинити; очевидно, з часом нам доведеться стати трошки більш темношкірими (а може, й розкосими). Але зоологічна «чистота раси» має турбувати християнина менше за все — адже у Христі немає ні грека, ні іудея (Кол. 3, 11). А ісламська чи будь-яка інша подібна «загроза» — це наслідок не фізичного, а духовного вимирання нації.

Ослаблена після радянських десятиліть, народна свідомість тепер піддається руйнуванню з іншого боку. З легкої руки вітчизняних ЗМІ ми прагнемо до Європи — не помічаючи її трупного запаху, і намагаємось мавпувати «європейські цінності» — не усвідомлюючи навіть, що означає ця смислова абракадабра.

Прекрасна ілюстрація того, що «мозаїчна культура» пускає коріння і в наших широтах, — потворний автомобільний сувенір, який часто можна побачити в маршрутках: симбіоз ікони, компакт-диска і китайського брязкальця. А людьми, що втрачають ґрунт під ногами, найлегше маніпулювати: вони з однаковою легкістю «ведуться» на рекламу як жуйки, так і політичних сил. За таких умов, наплив іноземного населення лише пришвидшує процес розщеплення культури, вигідний різноманітним маніпуляторам.

Але хто сказав, що умови не можна змінити? Адже кожен із нас — творець навколишнього світу. Відродження християнства могло б відновити духовне обличчя народу, створити умови для його виживання. І це справа не держави, яка стала придатком капіталу, а кожного окремо взятого християнина. Приклад одного може стати наукою для тисяч.

Тільки так ми зможемо «увібрати» іммігрантів без шкоди для себе. Звичайно, мова навряд чи може йти про асиміляцію — мусульмани, наприклад, майже непохитні у вірі. Єдине, що нам лишається — укріплюватися «зсередини». Якщо ми хочемо, щоб нас поважали, треба бути достойними поваги.

 

Історія знає багато прикладів плідної взаємодії людей різних релігійних і культурних традицій. Російський філософ Костянтин Леонтьєв доводив, що саме за такої взаємодії можливе «цвітіння культур». Не виключено, що подібне очікує й нас. Але для цього необхідно відкинути «мозаїчну» розслабленість і зібрати духовний світ народу воєдино — починаючи, звісно, із себе самого.

Опублiковано: № 2 (56) Дата публiкацiї на сайтi: 23 April 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Міграції. Європа. Ми

Міграції. Європа. Ми

Сергій Турович
Журнал «Отрок.ua»
Перед лицем так званої «ісламської загрози» стає як ніколи очевидно: страх європейців перед «чужинцями» породжений, перш за все, відчуттям власної слабкості. Духовно розслабленій, інертній Європі більше нічого запропонувати своїм «гостям» — вони сильніші й цілісніші. Саме в цьому й полягає роздута ЗМІ «ісламська загроза». Ніякого протистояння «мусульманського Сходу християнському Заходу» не існує — Захід давно перестав бути християнським; є протистояння живого — відмираючому.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 15 з 15
07:32 20.06.2012 | Татьяна
Всё правильно-не надо надеяться на небескорыстную помощь извне. Призыв УКРЕПЛЯТЬСЯ 'ИЗНУТРИ' весьма актуален.А проблем с духовностью у нас не меньше,чем в Европе. Извините.
14:34 07.05.2012 | Человек
однозначно правильная статья! особенно зацепило за вырождение нации. у меня три ребенка, носила четвертого, так на меня как на ... ну по разному смотрели, что то среденее между блаженной и дебильной. и через раз на аборт намекали. при том что я - майор милиции и вроде бы как могу (по высновкам ВЛК) адекватно оценивать свои поступки :)
14:54 27.04.2012 | Светлана
Спасибо, за ответ Сергей. Внесу ясность в свой вопрос о святости в нашей среде - вывод сделан из эпитетов относительно европейцев(исторически большей частью католиков и протестантов) и нашего населения(исторически большей частью православных). К примеру: "Процесс саморазрушения Европы — медленный, но необратимый","утратило почти все общие ориентиры. Главную причину... озвучил Ницше, заявив о «смерти Бога» в западном сознании. Постепенно вытолкав из себя своё ядро — христианство, — духовный мир Европы разлетелся"," утрату ценностей и авторитетов воспринимают как позитивное состояние...отвергают любое подобие порядка.","духовно расслабленной, теплохладной Европе","мы стремимся в Европу, не замечая исходящего от неё трупного запаха" (у нас точно таких же проблем, а то и худших, можно подумать нет) и о нас:"Ослабевшее после советских десятилетий, народное сознание","несбалансированное развитие... из сравнения (ласково так о нас, и хлестко так о Европе) сделала вывод, что европейцы - трупы смердящие, а мы, ну если не святые, то как минимум белые и пушистые, просто слегка приболевшие,- на мой взгляд это неправда. И основой наших проблем, если я правильно поняла, является все тот же труп Европы, с ее капитализмом, а никак не наши паразиты, которые бессовестно грабят и разваливают страну, подсовывая нам идеи о том, что это во всем Европа виновата, а не те, которые в 1917 захватили власть и все еще, население держат даже не за рабочих, нет, а за своих рабов, ну и при чем тут Европа, если наша страна была достаточно долго практически рабовладельческой(отмена крепостного права - 1861) и это рабское сознание у нас по сей день живо?
16:48 26.04.2012 | турович
Светлана,
в упомянутых Вами фразах имеются в виду В ПЕРВУЮ ОЧЕРЕДЬ православные.

Но вот откуда Вы сделали вывод, будто я утверждаю, что "по одному названию православный все становятся святыми автоматически?" Не понимаю - потому и написал, что даже слова "православный" в статье нет:) Тем более нет в ней никакого самовосхваления.
16:26 25.04.2012 | Светлана
Сергей, простите за навязчивость, но хочется Вас понять правильно, поэтому прошу уточнить что и кого, если не православие и православных, Вы имеели ввиду, на пример, в следующих словах: "Возрождение христианства могло бы воссоздать духовный облик народа,"..."Но для этого нужно отбросить «мозаичную» расслабленность и собрать духовный мир народа воедино"... "Единственное, что нам остаётся, — укрепляться «изнутри»."...
14:49 25.04.2012 | Светлана
Пожалуйста и простите за то,что не поняла, что Вы писали не о православных:)
14:21 25.04.2012 | турович
всім дякую за коментарі!

2 Светлана
Слово "православный" в статье не используется ни разу:)
И о наших собственных бревнах в ней, кажется, написано тоже немало. Впрочем, спасибо за критику!
12:13 25.04.2012 | Светлана
Статья не понравилась, на мой взгляд весьма однобоко, по принципу: все женщины - ведьмы, а в Европе, в духовном плане все плохо. Согласна с Ириной, здесь есть чему поучиться нашей церкви, хотя и проблем хватает, но разве у нас в духовной жизни их мнеьше? Просто Европу критиковать легче в этом плане, особенно учитывая то, что Европа смиренно молчит, даже не пытаясь ответить такой же критикой, ибо мы критики "по смирению" не выдерживаем, мы сразу в ответ начинаем клеймить и жестко отбиваться. Вы попробуйте так написать о проблемах в нашей православной среде, ведь для смирения полезней у себя бревна из глаз вынимать или у нас уже по одному названию православный все становятся святыми автоматически?
00:58 25.04.2012 | Лариса
Готова подписаться под каждым Вашим словом. Очень дельная и интересная статья. Спасибо
21:52 24.04.2012 | Irina
9 let zivy v Danii, rabotay v dome prestarelux, est chemy poychitsa y evropejzev toze, kakie y nix yxod za prestarelumi! Nan i nesnilos! Doma takogo ne bydet. Kogta to buli elitnue kyrortu dla politburo. Da est i ploe y nix, no legche kritikovat, chem prinit lychix oput. Na Ukraine zit yze ne smogy, ochen bolno, no ne xvataet pravoslavnoj zerkve, est pravoslavnaja slyzba, no ne sistematicno.
Spasi Gospodi.
20:28 24.04.2012 | Ксения Провинция
Прекрасная статья! Живу в Москве и с каждым годом таджиков, узбеков все больше... хотя в начале 2000-х было больше украинцев и беларусов. Украина и Россия и маленькая, но гордая Беларуссия должны уже давно понять, что мы один народ. Пора уже очнуться от дурмана СМИ. Вспомнить, а кому-то и подучить историю нашего народа. Вспомнить, что объединяло нас христианство. Христианство может объединить нас и теперь, нечего гнаться за ложными ценностями и фобиями "просвещенной" Европы. Я не хочу такого будущего для наших стран, что однополый брак признается нормой, а ношения креста приравнивается к преступлению. Православные объединяйтесь !!!
17:26 24.04.2012 | Катя
Очень интересная тема, интересный взгляд. Спасибо. Надеемся на лучшее для нашей страны)
14:13 24.04.2012 | Павловський
Конструктивно. На власній шкурі відчув життя в Європі, після чого остаточно переконався в тому, що їх спосіб життя для мене чужий.
08:44 24.04.2012 | Анатолий
Спасибо. Очень познавательно. Патриотично. Совершенно другой взгляд, в отличие от СМИ.
08:42 24.04.2012 | Алексей
Спасибо!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: