Зрозуміти християнство неможливо, якщо не знаєш головного — від чого нас врятував Христос? Щоб відповісти на це запитання, варто уявити собі, яким був наш світ напередодні Різдва Спасителя.
Христос народився в єврейському народі й у Римській державі. І те й інше є справою Промислу, абсолютно необхідною для наступного поширення християнства. Але перш за все євреям належало стати громадянами світу. Це відбулося завдяки Вавилонському полоненню.
«Завдяки» — який гіркий жарт. Народ знеславлений ішов у полон, залишаючи за спиною мертві тіла рідних і тліючі святині. І все ж, завдяки полону, обраний народ змінив своє відчужене життя в межах Палестини на всесвітнє громадянство. До полону йшли вимушені місіонери, а коли полон скінчився, лише мала частина повернулася назад. Решта розпорошилася на просторах Сирії, Вавилону, Єгипту. І це ще було не все.
Двісті років по тому, коли Кір Персидський знищив Вавилон і дозволив іудеям повернутися на батьківщину, у кінці 4-го століття до Р.Х. на світову арену увірвався юний македонський цар Александр. Цей юнак має бути близький і зрозумілий нам, адже він був першим справжнім глобалістом, а наша епоха саме така. Александр хотів заснувати єдину всесвітню державу й очолити її. Він приймав царські титули всіх підкорених народів і звання верховного жерця всіх релігій. За якісь десять років він захопив неймовірну кількість територій від Греції до Індії. І він не тільки воював, але й змішував культури. В його обозі завжди були грецькі філософи, які несли у найвіддаленіші куточки світу еллінську мудрість. Сам Александр був вихованцем Аристотеля. Завдяки його діяльності грецька мова стає тим, чим сьогодні є мова англійська — мовою міжнаціонального спілкування, політики й торгівлі.
Античний світ продовжує змішуватися й об’єднуватися. Колишні землероби, євреї тепер лише в Землі Ізраїлю ходять за плугом. У місцях розсіяння вони торгують. За Августа, того самого, «одновладця на землі» (стихира Різдва), у Римі нараховується до восьми тисяч іудеїв. Іноді їх стає так багато, що імператори змушені їх примусово виганяти. Вони всюди: у Вірменії, в Африці, в Афінах і Коринфі, у Фессалоніках, в Александрії. На будь-якому місці свого проживання вони займаються прибутковими видами діяльності. Так, в Александрії вони тримають усю хлібну торгівлю, а в Римі їх багато серед учених, акторів і співаків.
Як зазначає Філон, вони не схожі на інші народи, «бо не замкнені в кордонах своєї країни, але живуть по всьому світі й розселилися по всіх материках і островах».
Усюди, де є євреї, є синагоги. Храм може бути тільки один, і лише на тому місці, що було вказано одного разу. Це Храм Єрусалимський. А в розсіянні релігійне життя обертається довкола синагог, місць молитовних зібрань. Там чинять цивільний суд громади, там читають Писання та промовляють повчання. Туди потім підуть апостоли Ісуса Христа.
Відвідуючи будь-яке з міст імперії, вони знаходитимуть іудейську синагогу і звертатимуться до євреїв з проповіддю про здійснення пророцтв і про пришестя Месії. Не храмова служба з кривавими жертвами, а синагогальне богослужіння зі співами, читанням і проповіддю дасть з часом поштовх для виникнення християнського богослужіння. І головну Книгу світу перекладуть на грецьку мову за кілька століть до Різдва.
Це сталося в Александрії, що вражала своїм багатством, славилася культурою та інтелектуальним життям. Язичницький світ, хоча б спочатку серед інтелектуалів, отримав можливість ознайомитись із Законом Єдиного Бога. З часом з’являються люди, які цікавляться вірою євреїв. Вони, кревно не належачи до Ізраїлю, мають бажання належати до нього по вірі, і це їм дозволяється. Прозеліти (навернені) ділилися на дві категорії: прибульці врат і прибульці правди. Перші тільки вірили у Бога і дотримувались «Ноєвого закону», а другі обрізувалися і зобов’язувалися жити за суворими обрядами. Про те, наскільки це явище було поширеним, говорить той факт, що друга дружина Нерона, імператриця Поппея Сабіна, була прозеліткою.
Грецька мова, жвава торгівля, культурний взаємообмін на величезних просторах, іудейське розсіяння. І крім цього — Римська влада.
Ця остання обставина надзвичайно важлива. Якщо греки були мандрівниками, витонченими художниками і мислителями, якщо єгиптяни думали про потойбічне життя більше, ніж про життя земне, то римляни були творцями держави. Вони були мужніми, послідовними і суворими. У філософії та поезії вони наслідували греків. Але в державному будівництві та в юридичному складі розуму їм не було рівних. Тут вони були творцями. У них можна було виграти битву. Але неможливо — війну. Так про них говорили, і це була суща правда.
Один германець у рукопашному бою міг задушити, мов кошенят, трьох римських солдатів. Але вже у битві військ сто легіонерів, вишикуваних у бойовий порядок і очолюваних офіцером, гнали, кололи і різали, полонили й убивали три, чотири, п’ять сотень варварів.
Рим був сильний дисципліною. Рим був аскетичний, і тому захопив світ. Ми пам’ятаємо розпусту Калігули та оргії Нерона, але забуваємо, що то був уже занепад, занепад, народжений пересиченістю. А могутність прийшла до Риму через стриманість і громадянську мужність. Спати на соломі, пити звичайну воду і сміливо вмирати за Вітчизну вміли багато поколінь римлян, і звідти прийшла до них велика влада.
Римляни відчували містичну відразу до східної розпусти і грецьких сексуальних вільностей. За перші 520 років Республіки в Римі не було жодного (!) розлучення, і лише потім, у роки імперії це явище стало звичним. Наймудріші з них боялися розпусти і зніженості більше, ніж військ Ганнібала, і були сенатори, які пропонували не руйнувати Карфаген, аби сусідство із запеклим ворогом відганяло млявість і заспокоєність!
Так, Рим був твердий, як грецький горіх, і з часом став володарем світу. Від Британських островів до Північної Африки, і від Гібралтару до Дунаю в повітрі переможно майоріли орли легіонів. По ідеально вибрукуваних дорогах з кінця в кінець імперії марширували солдати, їхали поштові візки, йшли подорожні. Незабаром цими шляхами підуть апостоли, відвідуючи міста, проповідуючи на площах, терплячи побої в преторіях і з’являючись у палацах на очі намісників.
Усередині Римської імперії продовжився і посилився той грандіозний кругообіг ідей, вірувань, мистецтв і торгівлі, яким характеризується неспокійний час перед Пришестям Спасителя.
Услід за великою владою прийшла велика нудьга.
Богів стало багато, але серце залишилося не заспокоєним. Багатства стало багато, але душа залишилася голодною. Песимізм у філософії, розпуста в побуті та щире незнання, навіщо жити, зайняли своє чільне місце. І це також було справою Промислу.
Радість спасіння має росою впасти на висохлу душу. Інакше радість не сприйметься й навіть не відчується. Перш ніж наповнитися, слід спустошитися. Успіхи цивілізації породили в людях величезну спрагу, і безліч душ відчули себе порожніми.
Закони мудрі й армія сильна, але не для цього живе людина. Видовища криваві та хліб безкоштовний, але навіть плебею цього замало, якщо в ньому жива совість. Без вищої ідеї та справжнього сенсу все життя — мертве тіло без душі.
Ми не знаємо, хто перший це сказав, але з часом погляди людей почали повертатися на Схід. Звідти стали очікувати на Царя, Котрий вдихне у світ нове життя. В одній із еклог Вергілій прославив Немовля, Котре зійде з неба і дасть мир. Тоді лев втратить лютість, а з вола знімуть ярмо. Це було відображене в язичницькій поетичній свідомості, не знати звідки взяте, пророцтво Ісайї про Немовля. «Дитя народилося нам, даний нам Син, і дадуть ім’я Йому: Чудесний порадник, Бог сильний, Князь миру, Отець вічності» (Іс. 9, 5). Це при Ньому «вовк буде жити вкупі з ягнятком, леопард біля козеняти лежатиме; телятко й левеня будуть пастися разом, і поганяти їх буде мала дитина» (Іс.11, 6).
Віра в Месію шукала собі шляхи і, як вода, просочувалась в найменші щілини. Стрілки на невидимому годиннику рухались до тієї межі, за якою Август віддасть наказ переписати підвладний всесвіт, і серед інших людей у дорогу відправляться Йосиф і Свята Діва.
До пологів залишатиметься лише кілька днів, і коли у Вифлеємі Їй не вистачить місця, Вона з чоловіком заночує в печері. Там і народиться від Неї Немовля — Предвічний Бог. А поруч, над полем, яке зараз називають полем пастушків, ангельський хор заспіває «Слава на небі Богу Святому, На землі мир і спокій роду людському».
