Місце зустрічі

Ми часто вихваляємося: «свята Русь, православна Русь».
О, коли б нам бути і залишитися назавжди святими
і православними, чи хоча б любити святість та Православ’я!
Яку вірну запоруку незламності мали б ми у цих титулах!
Свт. Феофан Затворник!

Здивування ― мати філософії. Дивлячись у телескоп чи мікроскоп, дивуватися неважко. Значно складніше дивуватися звичайним речам. Наприклад, багатоповерховій споруді. Що це? За кількістю жителів ― чимале багатолюдне село. Село, невідомою силою підняте у повітря, скам’яніле й застигле у формі правильного паралелепіпеда. Так, здається, і бачиш, наче на прискореній кінострічці: струмки людей стікаються з різних боків, з мурашиною поспішністю риють котловани, забивають палі, потім виростають пустоокі, наче після бомбардування, стіни. Плівка тріщить і крутиться швидше. Ось будинок готовий. У нього заносять меблі, забігають, заїжджають на ліфті, вішають фіранки, створюють затишок, засвічують торшери та люстри. Стоп. Плівка переходить на звичайну швидкість. Перед нами ― стандартна багатоповерхівка з пошарпаним ліфтом, поштовими скриньками, забитими рекламою, і доброю сотнею квартир, тих, що раніше були сільськими хатами.

У кожному селі всі знають один одного як облуплених уже після одного-двох років сусідства. У багатоповерхівці можна народитися, прожити свою міру днів і виплисти з неї на плечах родичів уперед ногами, так і не знаючи більшої частини своїх сусідів. Та що там більшої частини, навіть сусідів на сходовій клітці. Але головна відмінність села від будинку ― не в цьому. У кожному селі є храм. Якщо навіть узяти до уваги нещодавню боротьбу з релігією, то храм усе-таки буде один на два-три села. Інакше й бути не може.

За цією логікою речей, біля кожного багатоповерхового будинку або, принаймні, блоку будинків має бути церква. Вона повинна бути всередині двору, щоб голос її невеликого дзвону скликав на молитву сотні людей, які будували її, хрестилися і вінчалися в ній. Вона буде ще більш органічною, ще більш затребуваною, ніж спортмістечко чи пісочниця.

Багато православних общин на Заході будують дитячі майданчики поблизу своїх храмів, для того, щоб мами могли спокійно молитися на літургії, а діти ― гратися один з одним і кататися на гойдалках під наглядом чергової матусі. Тобто, там майданчики прибудовують до храмів, а нам треба храми прибудувати до майданчиків.

Сучасні мікрорайони сплановані дуже людинолюбно: пошта, хімчистка, школа, аптека... Усе, здається, враховано для нормального комфортного життя. Але кого? Людини з гуманістичним світосприйняттям, людини, яка бачить у центрі світу ― себе? Якби в центрі світогляду будівельників наших міст і тих, хто живе в них, був наш Господь, то в кожному мікрорайоні була б споруда особливої архітектури, чий увінчаний хрестом купол вказував би на Євхаристію.

А так сьогодні, щоб помолитися, мало вийти з дому. Треба сідати на маршрутку чи спускатися в метро. Треба, словом, здійснювати ціле паломництво, тому що місце зустрічі з Творцем у наших містах «людинолюбно» не передбачено. Це ще й індикатор нашої релігійності. Більшості охрещених людей Бог потрібен раз на рік ― на Великдень, чи два рази на рік (додамо Різдво). Плюс декілька днів у році нам щось потрібно від Бога: води набрати, фрукти освятити. Цим вичерпується релігійність мас. А якщо ми прийдемо коли-небудь, точніше повернемося, до здорової релігійності, то в нас з’явиться цілком природне бажання щоденно чи декілька разів на тиждень бувати на вечірній. Почувши звук дзвону або била, ми поспішимо на службу, ту, яку любимо, яка зрозуміла нам, а значить і не тяжку, якою довгою вона б не була. Це буде найкращим доказом того, що ми ― християнська країна, що ми не лише були, але й знову стали Святою Руссю.

Є у Крилова байка про гусей. Жене хлопчина лозиною гусей, а вони невдоволено гогочуть: «Ми Рим врятували, не смій нас чіпати». Хлопчина їм резонно відповідає: «Так то ж не ви. То ваші далекі пращури. А ви самі що зробили?» і продовжує лозиною гнати їх, ніби навіть на кухню. Вихвалятися минулим ― справа добра, але не найголовніша. Уподібнитися стародавнім ― повторити їх славу ― справа більш висока. Поки кожен блок багатоповерхівок не прикраситься маленьким храмом, ми не зможемо користуватися ім’ям Святої Русі з усією відповідальністю. Наша країна буде не «християнською країною», а країною, де живуть окремі християни. Різниця суттєва і є над чим працювати.

Опублiковано: № 2 (21) Дата публiкацiї на сайтi: 11 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237254938.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
15:30 30.04.2009 | Елена
Спасибо Вам, батюшка. Всегда с удовольствием читаю Ваши статьи. А с Вами, Валерий, я не согласна. Да, то о чём Вы пишете, к сожалению, присутствует в нашей жизни.Но вот недавно мы с сыном ходили на Вербное Воскресенье святить вербу, и сын (а ему 13 лет) с удивлением отметил, что в церкви очень много молодёжи (а он, видимо, ожидал увидеть там более старшее поколение!). И что самое интересное, так это то, что эта молодёжь находится здесь "СО ЗНАНИЕМ ДЕЛА", а не из праздного интереса. И возле икон стоят и молятся, и взгляд просветлённый. А вот вчера после работы я зашла с подругой в церковь поставить свечку за упокой. Так на службе была вообще ОДНА МОЛОДЁЖЬ!!! И ни одной бабушки! Да и у нас на работе всё большее количество людей находят счастье в Боге. Так что я думаю не всё потеряно!Спаси Вас, Господи!
17:14 13.12.2008 | Валерий
...Звучит, как далёкая несбыточная мечта... Десятилетиями гнали Христа безбожники на Руси, громили храмы, истребляли верующих, насаждали сатанинские учения... А Вы, батюшка, пишете так, как будто этого ничего не было. Только вот храмы позабыли строить в микрорайонах... Посмотрите, в какой Руси(?) мы сейчас живём? Какое сейчас общество? Какое христианство? О чём Вы пишете?.. Расколы, безбожие, сектанство, униатство, национализм, мещанская потребительская философия, навязывание антихристианских ценностей и приоритетов жизни через СМИ, развратная реклама и прочее - вот черты нашей современности. Где ж тут место храмам Господним?.. Скорее по десять казино строить в каждом районе начнут, чем по одному православному храму... Сейчас наступает время, когда нужно верующему человеку брать на себя всецело ответственность самому быть Храмом Божиим, как и написано: "Разве не знаете, что вы храм Божий, и Дух Божий живет в вас? Если кто разорит храм Божий, того покарает Бог: ибо храм Божий свят; а этот храм - вы"1Кор.3:16,17 и " Ибо вы храм Бога живаго, как сказал Бог: вселюсь в них и буду ходить в них; и буду их Богом, и они будут Моим народом" 2Кор.6:16.
...Лучше уже не будет. Мы ведь уже в предантихристову эпоху живём. Поэтому верующим лучше о храме своей души больше заботиться. А священникам - помогать прихожанам в этом благом деле. Простите, если чем обидел! Спаси, Господи!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: