Місія здійсненна

Досконалості прагнуть усі, але розуміє її кожен по-своєму. Численні тренінги особистісного зростання — на будь-який смак і гаманець — обіцяють дивовижні досягнення в усіх сферах життя. Спробуємо розібратися, якими є мета й методи різних психологічних шкіл і течій. Що вони розуміють під словами «віднайти себе»?


Людині властиво зростати. Зростання — це внутрішній процес, в якому важлива не швидкість, а напрямок і де будь-які втручання можуть призвести до непередбачуваних результатів. Коли йдеться про фізичне тіло, ми погоджуємося, що людина не може додати собі зросту «ні на лікоть», це не в її волі. А що ж із особистісним зростанням?

Якщо говорити про те, що відбувається на різноманітних тренінгах особистісного зростання, то мова, найімовірніше, піде про «особистісний розвиток», збагачення себе новими знаннями, вміннями, навичками, про можливість краще розуміти себе і людей, про розвиток сили волі й т.п. Але найголовніше — навчитися розрізняти, коли цей набуток може бути душекорисним, а коли — шкідливим або навіть згубним.

Якщо в рекламі психотренінгу вам обіцяють відкриття в собі феноменальних здібностей, варто засумніватися в успішності цього заходу. Психолог може дати людині лише те, що в ній уже є (але, можливо, відсунуте, не розкрите, не реалізоване). Інакше він небезпечний тим, що зазіхає на місце Бога, Котрий має владу обдаровувати талантами.

Щоб не потрапити в тенета популярного психологічного віяння, слід довідатися не лише про розклад тренінгу, але й про те, що лежить у його основі: концепцію, принципи, теорію особистості.

Кожна психологічна школа базується на певній філософії, тому роль минулого така вагома в психології. Так, наприклад, психоаналіз виріс із філософії Канта. Також в основі цієї концепції лежить принцип детермінізму — визначеності й заданості. Будь-які зміни й ріст тут базуватимуться на ретельному аналізі минулого, як правило, дитячого періоду життя.

З відомої всім вузівської дисципліни психології (науки про рефлекси й темпераменти) виросла тільки одна школа, досить поширена сьогодні. Це НЛП — нейролінгвістичне програмування. Предмет інтересу НЛП — фізіологічні реакції, від простих до найскладніших. І хоча базується НЛП на відкриттях Павлова, нічого спільного з «наукою про душу» воно не має, оскільки душа в цій теорії зведена до фізіологічних процесів, нехай навіть тонко влаштованих.

Дивовижні словосполучення можна іноді побачити в оголошеннях! Нещодавно прочитала про послуги «православного гештальттерапевта» (гештальт — одна з найпоширеніших на сьогодні психологічних течій). Сполучення цих понять — повна нісенітниця. Своїм корінням гештальт сягає дзен-буддизму, і засновник гештальттерапії Ф. Перлз не приховував, що в її основі лежить дзенівське «саторі» — пробудження. Східні практики зараз достатньо поширені у світі, але як вони можуть поєднуватися з християнством — уявити складно.

Існує так звана молитва гештальтиста. Цікаво з нею ознайомитися. «Я роблю свою справу, а ти — свою. Я в цьому світі живу не для того, щоб відповідати твоїм сподіванням. Утім, і ти зовсім не для того, щоб відповідати моїм. Ти — це ти, а я — це я, і якщо пощастило нам один одного знайти, це чудово. А якщо ні — із цим нічого не вдієш». Виникає запитання: тож як працює «православний гештальттерапевт»?

Звичайно, можна заперечити, що людина може бути християнином, але використовувати досить дієві методи і техніки цієї школи. Та чи не буде легковажною думка, що лікування душі може базуватися лише на техніці? Бути хорошим спеціалістом у будь-якій галузі означає не механічно виконувати низку приписів, а розбиратися в «матчастині» тієї справи, якій ти присвячуєш життя.

Найчастіше безглузді ситуації трапляються через те, що численні курси і тренінги пропонують швидко і недорого стати сертифікованим спеціалістом у тонкій справі лікування душ. Людина проходить подібні курси, дізнається про кілька «ефективних» методик і технік — і виходить у світ, де з гарною рекламою можна швидко напрацювати клієнтуру. Філософія відчуження, вірний супутник глобалізації, забезпечує потік клієнтів...

Коли священики виступають проти психології, гадаю, що йдеться саме про послуги таких «ефективних» спеціалістів.

Відвідавши психолога, можна довідатись багато нового (але не достовірного!) про себе, свої комплекси; навчитися «обрізати пуповину», відсікаючи рідних, які заважають самореалізації; стати знавцем свого «я» — і при цьому залишитись нещасним. Життя за принципом «немає людини — немає проблеми» приносить плоди, часом навіть успіх, але не приносить внутрішнього спокою і радості. Говорячи словами Сартра, «там, де є людина, завжди є проблема». Вочевидь, особистісне зростання має на увазі не втечу, а науку жити в гармонії з собою, близькими та Богом.

Поняття «особистісне зростання» вперше було введене відомими психологами гуманістичної концепції А.Маслоу і К.Роджерсом. Уявлення про нього базується на позитивному баченні споконвічної природи людини і подальшої можливості розвитку її внутрішнього потенціалу. Очевидно, що з християнською антропологією це не порівняти. Відомо, що природа людського єства після гріхопадіння Адама перебуває у спотвореному стані, і «самість» людини є не більше ніж перепона між людиною і Богом, а також між людьми.

На багатьох тренінгах особистісного зростання проповідуються позитивізм, гуманізм і толерантність. По суті, вони є підміною любові, терпіння й оптимізму — християнських понять, працювати над якими означає приректи себе на вразливість і біль. Натомість людям пропонують цінувати свій «внутрішній комфорт». Замість терпіння і покірності пропонують розвинути в собі толерантність — терпиме ставлення до гріха, тому що «я» кожного має право на своє бачення і розуміння того, що добре і що погано. Толерантності не потрібно ні з чим боротися, немає чого відстоювати. За нею так зручно може ховатися легкодухість.

За любов’ю всіх до кожного гуманізм приховує кричущу байдужість до того, хто поруч і безпосередньо потребує допомоги. І досі актуально звучить запитання Достоєвського: що правильніше — любити людство чи ближнього? Адже якщо любити ближнього, то людство стає неважливим; якщо ж любиш людство, то ближнього не помічаєш. На жаль, сучасна філософія просякнута гуманізмом, в якому, як у приказці, за лісом дерев не видно.

Окремо хотілося б зупинитися на позитивізмі, оскільки позитивна психологія зараз дуже поширена. Іван Ільїн, мислитель і філософ, ще в середині ХХ століття писав про два види оптимізму: хибний і душеспасительний. «Хибний оптиміст зберігає хороший стан духу тому, що він людина настрою і віддається своїм особистим, чисто суб’єктивним станам... Він живе сам по собі, поза глибокими течіями історії, поза великими світовими подіями. Він „оптиміст“ лише тому, що має здоровий, врівноважений організм і не страждає від душевної дисгармонії. Його „оптимізм“ стосується лише його самого і, можливо, його особистих справ... Перед обличчям духовних проблем він поверховий і легковажний. Його „оптимізм“ є виявом особистої мрійливості або навіть зарозумілості... і його впевнені просторікування важать не більше, аніж сюрчання коника».

А душеспасительним оптимізмом Ільїн називає глибоку переконаність людини в тому, що з Богом і Його святою волею її завжди очікує лише найкраще, навіть якщо на перший погляд обивателя це не так.

Про оптимізм справжній говориться завжди в контексті волі людини. Святі отці розвиток людини пов’язують із зусиллям, обов’язком, ламанням себе, що ніяк не співвідноситься з нестерпною легкістю буття, пропонованою нам позитивізмом

Слово «діагностика» походить від грецького diagnosis, що в перекладі означає «розпізнавати». Будь-який діагноз раніше будувався на спільному прискіпливому спостереженні лікаря і хворого за станом здоров’я останнього. У наші дні діагностикою називають зовсім інші методи вивчення пацієнта. Лікар, маючи уявлення про стандартизацію хвороб, «діагностує» пацієнта потайки від нього самого, тобто використовує методики, котрі допомагають приклеїти ярлик і призначити лікування. При цьому чим швидше діагноз поставлений, тим кваліфікованішим видається спеціаліст. Ми звикли до цього і впевнені: психолог знає «щось таке», розуміє нас значно більше за нас. А сам психотерапевт і не поспішає розвіювати міф про свою всемогутність як мінімум у цьому питанні — адже він спеціаліст.

Правильніше було б психологу виступати не в ролі «гуру», а в ролі такого ж хворого, який лише знає про хворобу достатньо, аби допомогти іншому. «Лікарю, зцілися сам», — а хто з нас може вважати себе зціленим?

Серед хворих людей проводили опитування, що і хто їм допомагає одужувати. Виявилось, що найбільшу допомогу і втіху вони отримують від таких самих хворих, які вже почали одужувати. З товаришем по нещастю можна обговорювати свою недугу, і він зрозуміє тебе. Лікар, що пашіє здоров’ям, видається космічним прибульцем, не здатним розділити з хворим його скорботу. Про це говорив усім відомий лікар Хаус — коли його власний біль відступав, він боявся стати менш чутливим до чужих страждань. Грецький міф про появу медицини розповідає про пораненого цілителя, котрий, змучений нестерпним болем і приречений на вічне життя, змушений був шукати способи зцілення — завдяки цьому він зміг допомогти й іншим стражденним.

Психотерапевт як цілитель душі має усвідомити себе достатньо хворим і немічним, аби зрозуміти свого пацієнта. Інакше є ризик захворіти манією величі, коли довкола всі хворі і лише ти знаєш, що з ними і як їм допомогти.

Тренінги, курси, програми пропонують різні сценарії того, як у стислі строки віднайти себе. Тоді як Христос говорить: аби віднайти душу, необхідно спочатку її втратити. Здається, що за цими словами криється якийсь грандіозний подвиг, можливо, навіть з летальним кінцем. Можливо, не варто себе готувати до якоїсь «особливої місії», а просто тут і зараз виявляти милосердя до ближнього, хоча б на мить «гублячи» свою душу, забуваючи себе і свою самість. Здавалося б, просто, настільки просто, що хочеться відмахнутися від цього, як від щоденного миття посуду. Насправді ж, коли любов до ближнього стає хоча б на мить більшою, ніж любов до себе, — це вже подвиг.

Способів здійснити подвиг любові безліч. Це можуть бути поїздки до самотніх старих і дітей, догляд за літньою сусідкою чи допомога в організації благодійної акції — не це важливо. Головне, забуваючи про свій особистий інтерес, зробити щось заради іншого. На якийсь час стати «слугою», поставивши в центр уваги інтереси ближнього. Після таких «тренувань милосердя» багато що у власних проблемах і труднощах дивовижним чином змінюється, усе неважливе йде в минуле, важливе виходить на перший план. Ненадовго «загубивши» самого себе, раптом віднаходиш здатність ясно бачити життя.

Кому і як допомагати — кожен вирішує сам. Існує гарна притча. Учень спитав у мудреця, які момент, місце і людина найважливіші в житті. Мудрець відповів, що найважливіший момент у житті — теперішній, найважливіше місце — те, де ти перебуваєш зараз, і найважливіша людина — та, котру Бог послав тобі в цей момент у це саме місце.

Опублiковано: № 3 (51) Дата публiкацiї на сайтi: 11 July 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 4 з 4
23:13 17.01.2013 | Олег Козлов
Уважаемая Анна, призываю Вас быть более ответственной в своих высказываниях. Если Вы не понимаете, как можно гармонично соединить то или иное направление психологии с православием, то это вовсе не значит, что оно несоединимо. Это значит лишь то, что Вам это соединение непонятно, не так ли? То есть, это Ваша проблема, а не проблема православия или психологического направления. Однако Ваше слово в глазах неискушённого читателя обретает значение приговора: то-то с христианством несовместимо!Точка!
С христианством прекрасно совместился и неоплатонизм, и идеи Сократа - а ведь они язычники.
Вы пишете:"Возникает вопрос: как же работает «православный гештальттерапевт»?"
Неплохо бы спросить об этом Дениса Новикова, который преподавал несколько лет психологию в Православном Свято-Тихоновском институте будучи в то же время преподавателем гештальт-терапии.
А самое интересное, что предпоследний раздел Вашей статьи - просто гимн гештальт-терапии. Рад, что Вы исповедуете те же принципы работы с клиентами, что и гештальт-терапия. Спаси Вас Господь.
09:10 23.08.2011 | Тамара
Благодарю, за статью, Анна. Очень важная для меня тема. Тренинги личностного роста часто проводятся в МЛМ компаниях. Вместо роста происходит обнищание души и зависимость от гуру.
11:09 13.07.2011 | Анна
Аннушка....СПАСИБО....
Дай Вам Бог вдохновения. Ваши статьи помогают.
16:02 12.07.2011 | светлана
спасибо!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: