«Мне стали слишком малы твои тёртые джинсы…»

Мабуть, ті, хто стояв у кілометрових чергах до наших перших «Макдональдсів», сьогодні згадують про це з такою ж сумною іронією, як і ті, хто в «ті роки» полював за джинсами й американськими платівками. Як ті, так і інші хотіли не так вже й багато — вдихнути хоч ковток «їхньої» свободи, подихати іншим повітрям… Сьогодні долучитися до «свободи по-американськи» може будь-хто. Тільки повітря не таке вже свіже — та ілюзій щодалі менше.

Пам’ятаю, кілька років тому старий хіпі Грег, помітивши на моєму тодішньому розмальованому рюкзакові не надто схвальні слова на адресу USA, сказав, що «в його часи» прогресивні люди мене б за такі написи заплювали. Америка для всіх інакомислячих СРСР була виключно символом свободи. Навіть радянські рок-н-рольники, здається, не розуміли, що музика, котру вони на свій страх і ризик протягували крізь залізну завісу, ризикуючи при цьому вилетіти з роботи чи з інституту, народилася саме як протест проти вад країни, що стала для них ідолом.

Особисто для мене Америка починалася з Фенімора Купера і — десь одночасно, а може, ледь пізніше — з голлівудських бойовиків і діснеєвських мультсеріалів. Мокасини й влучна рушниця Звіробоя, темні окуляри й шестиствольний кулемет Термінатора, циліндр і грошові ванни дядечка Скруджа МакДака — всі ці образи досі сидять десь у глибинах черепної коробки, час від часу спливаючи й викликаючи глузливо-сумну ностальгічну посмішку. Потім була музика, книжки — не про індіанців уже, а про бітників, переписка з товаришами «звідти»… Не пам’ятаю, чи хотів колись жити в Сполучених Штатах. Зрозуміло — з’їздити хотілося, але, певно, не дуже: я навіть скільки-небудь відчутних зусиль до цього не доклав. Разом з тим, незважаючи на повну платонічність, стосунки з Америкою складалися добрі. Мабуть, це була любов.

А потім вона стала змінюватися. Точніше, повільно повертатися до мене іншим своїм боком. Війни в Іраку й Афганістані, криваві нафтодолари, надприбутки власників збройових заводів…

Америка — це символ глобального капіталізму. Це надмірно масивні корпорації, які володіють величезними бюджетами й мало перед чим зупиняються в гонитві за своїми мільярдами. На їхньому рахунку знищення тропічних лісів, виселення цілих народів зі споконвічних земель, співпраця з диктаторськими режимами, нещадна експлуатація робітників у країнах третього світу, безцеремонне захоплення суспільного простору. Про заробітки на війні й за допомогою війни я вже згадував. Гроші, звісно, не пахнуть, і міркувати про мораль у питаннях, пов’язаних з колообігом n-значнихсум, серед «дорослих» людей якось не прийнято. Проте є один цікавий момент: щонайменше, до половини перерахованих вище «суспільно корисних» діянь причетні геть «невинні» компанії а-ляCoca-Colaі McDonald’s.

Гадаю, назва McDonald’s — надто гучна, щоб обмежуватися простою згадкою про неї. Ці закусочні з їхнім джанк-фудомй агресивним маркетингом є майже в будь-якомукуточку світу. Здавалося б, ну й хай: подобається — їж, не подобається — не їж. Але ж їдять!.. І справа не тільки в ожирінні й хімікатах. Поступова «американізація» харчування в країнах, де цим, здається, навіть пахнути не повинно — наприклад, в Індії і Китаї — має ще й глибші негативні наслідки, ніж порушене здоров’я любителів гамбургерів. Зростаюче споживання м’яса, пов’язане з переходом на «класичну» американську дієту, в глобальному масштабі безпосередньо впливає на погіршення продовольчої ситуації. На жаль, це не просто чергові вегетаріанські страшилки. Поголів’я худоби зростає й потребує для відгодування величезних обсягів зерна, яке могло б використовуватися (проте не використовується) для харчування безпосередньо людьми. Для вирощування кілограма м’яса необхідно від 6 до 20 кілограмів зерна — в залежності від виду тварин, а зростання попиту на останній з продуктів на 5% в одному тільки Китаї поглине весь світовий експорт.

Заради чесності варто зазначити, що пошесна «українізація» гастрономічних схильностей глобального суспільства мала б аналогічний вплив. Для того, щоб «повноцінно» (за нашими мірками) харчуватися, ресурсів планети ледь вистачило би й для половини нинішнього її населення. Звісно, це не означає, що кількість біомаси homo sapiens треба терміновим чином зменшувати, як це стверджують деякі «філантропи». Проблема в іншому: тих, хто регулярно переїдає, на землі удвічі-втричібільше, ніж тих, хто потерпає від голоду. Такий ось жорсткий взаємозв’язок між обжерливістю одних і злиднями інших.

Тепер про людей. Судячи з розповідей друзів-нелегалів, «там» люди такі ж, як і тут, — живі й теплі, вони вміють і плакати, і сміятися. Не роботи й не супергерої. Природно, свої національні (чи, краще сказати, багатонаціональні) особливості також є.

Виявляється, щодо свободи радянські хіпстери в чомусь мали рацію. У більшості американців справді живе це почуття. Кажуть, їм набагато легше, ніж нам, кинути роботу, продати будинок чи взагалі переїхати куди-небудь — одразу й назавжди. Ніяких особливих сентиментів, ніяких прив’язаностей. Може, це тому, що всі американці — окрім, звичайно, корінного населення — нащадки переселенців? Вернер Зомбарт, відомий німецький учений, з цього приводу сказав так: «…чужина пуста. Вона мовби позбавлена душі для прибульця. Те, що довкола, не має для нього жодного сенсу. Щонайбільше, він може використовувати його як засіб для досягнення мети… Це спостереження, що єдине ставлення янкі до навколишнього світу є ставленням суто практичної оцінки з точки зору корисності… вже часто робилось, особливо тими, хто відвідував Америку на початку XIX століття». Може, таке ставлення до землі вигнання, що повинна свого часу бути винищеною вогнем, навіть правильне — якщо, звісно, воно не поширюється й на людей також? Можливо. Проте, здається, поширюється. Індивідуалізм — та хвороба американського суспільства, про яку пишуть навіть деякі з найчутливіших його представників. Зворотнім боком свободи «по-їхньому»є самотність…

Тим не менше, не варто звинувачувати Америку в усіх гріхах, як це в нас дуже люблять робити. Краще вже чесно приглянутись до себе самих.

Наприклад, співвідношення кількості абортів і пологів в Україні складає 40:100, тоді як у США — «всього» 24:100. Щоб попередити спробу пояснити це згубним ворожим впливом (мовляв, нас розбещують, а себе бережуть), зазначу, що порівняно з 1991 роком — коли такий вплив, здавалося б, мав би початися в повну силу — кількість абортів у нашій країні, слава Богу, зменшилася. До того ж, більше ніж учетверо. Втім, навряд чи динаміка абортів взагалі якось пов’язана з американізацією.

За обсягами випитого алкоголю ми також «догнали й перегнали» (що, в принципі, не дивує). Згідно з офіційною статистикою, в Україні споживається 12 літрів алкоголю щорічно на душу населення — в еквіваленті чистого спирту. Залишається лише здогадуватися, якою буде ця цифра з урахуванням випитого самогону. За даними деяких дослідників, вона складає близько 20 літрів. Для порівняння, в США — 8,6.

Тобто, особливо хизуватись нічим.

Не втримаюсь, щоб не зачепити ще одну іржаву струну антиамериканської свідомості. Багато хто не любить янкі за те, що вони (нібито) нав’язують світові свою культуру. Але ж середньостатистичний американець робить для просування своєї культури нітрохи не більше, ніж середньостатистичний мешканець будь-якоїіншої країни. Як він взагалі може вести пропаганду, сидячи десь у своєму Техані чи Північній Дакоті? І чи хоче він це робити? Чесне слово, ніколи не доводилося бачити ковбойських хрестових походів! Експансія відбувається не з боку звичайних людей, а з боку тих, хто має від цього вигоду. Більше того, якраз американська нація й послужила корпоративним монстрам полігоном для перших випробувань того сурогату, який вийшов у результаті перемішування до повної нерозрізненості культури й товарних відносин. Якраз американська нація стала першою жертвою ожиріння від джанк-фуду, отруєнь і мутацій від неякісних медикаментів, промивання мізків за допомогою дегенератських телешоу, а також — тотальної брендизації суспільної свідомості. До речі, в одній книжечці, присвяченій захисту глобального капіталізму, натрапив на досить кумедну думку: мовляв, країни, що розвиваються, завдяки засвоєнню досвіду своїх старших в економічному плані братів, можуть перестрибувати через деякі стадії процесу розвитку й брати для себе тільки все найкраще з уже досягнутого. Цікаво, чому ж тоді не перестрибують? Чому йдуть усе тією ж уторованою доріжкою? Питання, звісно, риторичні.

А взагалі — досить рефлексувати. Основне, сяк-так, уже сказане. Любов проминула. «Гудбай, Америко!» Я більше не хочу ні в прерії, ані в Діснейленд, ні в Сіетл дев’яностих, ні в  Хейт-Ешберішістдесятих. Проте й бачити в кожному мешканцеві США ворога також не збираюся. По-перше, вважаю, що майже всі негативні явища, що витікають звідти, вкорінені в капіталізмі. По-друге, нам самим би ще скалки з очей повиймати… А то заспокоювати своє сумління, киваючи на когось іншого, легше за все. Чи не та

Опублiковано: № 4 (46) Дата публiкацiї на сайтi: 25 October 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 9 з 9
12:53 03.11.2010 | Зловещий аноним
В американской культуре есть поговорка:"Was never good" (Никогда не был хоршим). Так вот и совок воз невер гуд и пендостан тоже воз невер гуд. А идеализация чего-либо - это лишь результат слабости и глупости человека... Идеален ведь ТОЛЬКО Бог, да и то, если Вы не атеист...
13:28 28.10.2010 | Турович
заробіток як головна мета ведення господарства.
11:42 28.10.2010 | Никита
Что не так с капитализмом?
10:20 28.10.2010 | Турович
2 Никита
"и что же вы предлагаете? Возродить власть Советов?"
Не треба нічого відроджувати. Справа не тільки (і не стільки) в системі. Потрібно міняти свідомість - насамперед свою власну. Ну і - вести посильну антикапіталістичну пропаганду:)
Взагалі-то, зараз існує ціла галузь знання під назвою "філософія господарства", яка займається пошуком нового ідейного підгрунтя для економічної діяльності. Є різні школи, в т.ч. і російська школа Осипова, яка продовжує традицію, започатковану С.Булгаковим.
"Ссылаясь на каких-то дореволюционных деятелей и мыслителей критики не желают понимать, что это было ТОГДА."
Згоден на всі сто.

2 Оптимист
Ага, то у них, виявляється, в поліції працює така сама "планова" система, як і в нашій міліції?:) Дякую. Буду знати.
18:14 26.10.2010 | Оптимист
В первом приближении может и свобода:)Но как только узнал, что рядовому копу, в обязательном порядке, нужно выявить 10 нарушений правопорядка на участке...:((
Тут,как говорится, и заканчивается свобода, демократия, оптимизм...

17:46 26.10.2010 | Никита
"коренятся в капитализме."

и что же вы предлагаете? Возродить власть Советов?

что касается американофобии и евроненавистничества - по-моему это какой-то комплекс неполноценности.
Ссылаясь на каких-то дореволюционных деятелей и мыслителей критики не желают понимать, что это было ТОГДА.
ТОГДА нас превосходили в экономическом плане, но мы держались за свою веру и культуру. Именно это отличало русского от европейца - верность традициям.
СЕЙЧАС мы во многом отстали в моральном плане от запада. То же количество абортов, наркоманов, алкоголиков, бездомных.
А уж в экономике между нами пропасть немыслимая.
Нам действительно надо посмотреть сначала на себя, на то, в какой канаве находимся мы. А потом уже и других критиковать.
16:56 26.10.2010 | Турович
2 Євген
Дякую за коментар.
Взагалі-то, це ще одна стаття із "американського номера". Тема така була:)
За банальщину прошу вибачення. Намагався писати про те, що мене справді хвилює. Як вдалося - це вже інше питання...
16:10 26.10.2010 | Євген
Дуже дивно, знову стаття про Америку... Щось по кількості згадувань про ту нещасну Америку, Отрок починає бити рекорди, до того ж, самі згадування в стилі "гудбай Америка" писані, почасти, тими хто там ніколи не був, це така редакційна політика, чи що? Невже мало актуальних тем, чи мо', раптом у нас покращення наступило, а я і не помітив, чи може високо-кульрний і високо-нравствєнний північний сусід став для нас достойним зразком для наслідування. Дивні справи твої, Отроче, здалась Вам та Америка, так скоро може ще й статті про дикунства людожерів з'являться "гудбай Африка", не вже більше не лишилося об'єктів для критики під власним носом (щоб не сказати на власному носі)? Я не є прихильником, чи противником Америки, просто дивує чому наших людей так переймає Гондурас, Албанія, Косово чи Америка. Стаття нормальна, в ній є слушні моменти, але в цілому вона банальна до відрази, може краще писати про те, що краще знаєш, і що більше болить, і головне про те, що ми, тут, або в собі можемо змінити? Вибачайте як кого образив, не хотів.
22:30 25.10.2010 | Tatiana
точно... лучше на себя посмотреть

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: