Моє восьме березня

Перш ніж написати цю статтю, я довго сумнівався. Адже те, що відбувалося зі мною в минулому, нині видається мені дуже ганебним. Не хотілося видобувати це з глибин моєї пам’яті... І справа навіть не в оточенні, а в мені самому. Але потім я зрозумів, що корисно буде ще раз усвідомити, з яких глибин гріха вирвався та що знайшов у своєму житті.

Я прийшов до Бога не так давно ― 8 березня 2005 року. Знайомі й друзі глузують: «Ти так навмисне кажеш, щоб не забути цей день?» Чи: «Це якась частина епатажу, якої нам не зрозуміти?» Звичайно, все було не так ― дату мого хрещення визначив батюшка без будь-якої прив'язки до чисел, днів чи подій. Цілком випадково так званий «міжнародний жіночий день» став найбільш значимою подією в моєму житті.

Розповім усе по порядку. Народившись у звичайній київській небагатій родині, я міг у житті розраховувати лише на себе. Я добре вчився в школі (закінчив математичний клас), потім без сторонньої допомоги успішно склав іспити до університету, який і закінчив з червоним дипломом. Мама покладала на мене великі надії.

Як часто буває в людей з технічним складом розуму, мене особливо не цікавили питання духовності й віри: я виріс в атеїстичній країні, та й у родині ні про яку духовність не могло й бути мови. І все ж, коли після розвалу Союзу в маси ринув потік різноманітної інформації про релігію, віру, філософію, я не залишився осторонь. Ще в школі я захопився китайською філософією, незважаючи на те, що вже тоді в шкільну програму ввели вивчення «Біблійних історій», і весь клас здавав на оцінку «Отче Наш». Тоді для мене всі «Біблійні історії» значили не більше, ніж міфи й легенди стародавньої Греції. Тим більше, що, як єврей за національністю, я дуже упереджено ставився до християнства.

Прочитавши в 10-11 класі трактати з даосизму й чань-буддизму, я дійшов висновку, що віра ― це не найголовніше, що потрібно шукати в релігії, а от «філософія», яка за всім цим стоїть, ― саме те, на що потрібно звернути увагу. Тому я дуже швидко вибудував для себе «зручну» філософію, яка була своєрідним «міксом» вищезгаданих релігій. Звичайно, було зручно жити, вірячи в те, що слабкість і податливість долають силу, що прозріння чекати не потрібно ― воно прийде саме собою, і, що найголовніше, раптово.

Так я прожив досить довго: закінчив університет, докладаючи невеликих зусиль до навчання; розчарувавшись у науці, пішов працювати в іншу сферу діяльності, яка приносила більші гроші; робив досить успішну кар'єру, якій багато хто міг би позаздрити. Але всі успіхи, які були в моєму житті, приписував лише собі, щоправда, з певною скидкою на «фарт».

Почавши з нуля, я через деякий час став директором досить значимої у своїй галузі компанії. Звичайно, швидке зростання не могло не запаморочити мені голову. І тут ідеться не про відносини з людьми ― з цим усе було гаразд, і я дотепер підтримую теплі й досить дружні стосунки з колегами, співробітниками й партнерами по роботі.

Справа в іншому. Гроші, які давалися все легше й легше, заклали в мені ілюзію вседозволеності та безкарності, яка в поєднанні з загальною безтурботністю привела до досить розгульного способу життя. Ситуацію не змогли змінити ні весілля з дівчиною, яку я дотепер люблю, ні народження дитини (у мене прекрасна донька, якій зараз 2 роки й 9 місяців). Моя поведінка не змінилася: я пив, гуляв, впадав у блуд, ставився до грошей як до сміття, від якого потрібно позбутися, думав лише сьогоднішнім днем, не відмовлявся від вживання наркотиків, навіть деякий час був діджеєм.

Звичайно, це «свято» не могло тривати нескінченно. Одного разу на роботі трапилася дуже неприємна ситуація, внаслідок якої мене звільнили, незважаючи на мою непричетність. Відчувши себе пішаком, яким пожертвували, я не зміг звернутися ні до чого іншого крім наркотиків, якими намагався заповнити порожнечу в душі. Як я помилявся! Спочатку все було гарно, весело, життя тривало, і я ще не усвідомлював, що зробив перший крок у темну кімнату, з якої можна й не знайти виходу…

Нудячись від неробства більше місяця, я навіть не намагався приділяти увагу сім’ї. І коли мені запропонували посаду, цілком адекватну колишній, замість дякувати Богу за можливість вийти з «темної кімнати» і почати жити як належить, я вступив у новий етап уже наркоманом.

Після цього розпочався найтемніший період мого життя. Я все глибше й глибше поринав у безодню, з якої вже не мав сил вибратися. Від мене відвернулися майже всі друзі, я віддавав перевагу спілкуванню з тими, кого можу пригостити наркотиками або хто міг пригостити мене. Я все більше замикався в собі, не спав ночами; життя все більше перетворювалося на гонитву за черговою порцією з кожним днем усе більш сумнівного задоволення.

Я став нервовим, дратівливим, ледачим, у мене почалися страшні проблеми як удома, так і на роботі. Вліз у жахливі борги ― за наркотики потрібно було платити, а грошей завжди було мало…

В підсумку, рік закінчувався чи не найгірше: від мене збиралася йти дружина, я був без роботи, майже без грошей, і в боргах, як у шовках… Здавалося, що впав на саме дно, й виходу вже немає. Тим більше, що я все ніяк не міг покинути ту згубну звичку, яка й довела до цього падіння. І скільки б разів не давав собі слово відмовитися ― все ніяк не міг…

У цій апатії я перебував до лютого. Не знав, що робити, куди бігти... І ось мій найкращий друг, який не відвернувся від мене й багато в чому намагався допомагати, сказав, що сам я з цим ніколи не впораюся. Спочатку подумав, що мова йде про дружню підтримку, але він мав на увазі інше ― він говорив про Бога. Саме тоді я вперше замислився про те, що порожнечу, яка утворилася в моїй душі, яку я випалив наркотиками, потрібно заповнювати.

Ще перебуваючи під владою демонів, прийняв рішення порівняти дві віри ― православ'я та іудаїзм. Але слава Богу за те, що я не пішов за «покликом крові» й навіть не потрапив до рабина. Друг порадив звернутися до свого знайомого батюшки з Іонинського монастиря. Неможливо описати, з яким хвилюванням я йшов у храм, з якими зусиллями видавлював із себе слова покаяння в грішному житті. Ми розмовляли дуже довго, і до кінця бесіди я відчув таку благодать, якої не знав ніколи раніше. Я побачив своє життя, побачив силу-силенну знаків, які мені було послано, і які я через свою неміч та сліпоту не бачив. У мене навіть не виникло ні найменшого сумніву в тому, що я знайшов саме те, чого так не вистачало в житті.

Через кілька тижнів я охрестився. Ще через кілька тижнів розпочався Великий Піст, якого я намагався дотримуватись як міг і як умів. Перша сповідь, перше причастя… Тепер я дивився на світ іншими очами.

Звичайно, іноді відгомін минулого озивається. Я неодноразово падав, але потім знову підіймався і йшов уперед, намагаючись іти далі й далі обраним мною шляхом.

Дякую тобі, Господи, що привів мене до цього шляху. Допоможи, Господи, не зійти з нього. Прости, Господи, мої гріхи та моє грішне життя!

Опублiковано: № 7 (18) Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
09:34 08.12.2009 | елена34
Одна из историй,достойная особого вниманияю.Люблю такие истории.Из самого ада к Богу.Тяжелейший путь,в преодолении своих страстей.Первый шаг сделан,но многое еще впереди.Очень интересна дальнейшая судьба автора.
10:06 26.06.2009 | Натали
Все хорошо, что хорошо кончается!
Как же любит Господь людей!

Распирает любопытство, кто же это батюшка из Ионинского монастря!?:)))))))))))
19:53 27.08.2008 | Владимир
Спаси тебя Господи, Арсений

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: