Мої англійці

Сьогодні всі знають ― без англійської мови кар’єри не зробиш. Майже ніде. А для вивчення мови що головне? Звісно, середовище. Так, до нього, зазвичай, довго і дорого їхати. Але зате англійською там говорять усі мешканці, а розуміють ― навіть собаки і коти. Моя Англія ― це справжня «сімейна історія». Яскраві характери людей, котрі прихистили мене на певний час, затьмарюють відомі пам’ятки. Про цих людей я і хочу розповісти.

Є такий старий добрий бізнес ― здавати студенту житло. У наших краях ним завжди займалися з конкретною метою ― заробити гроші. А от мешканці Туманного Альбіону менш корисливі, зате куди більш романтичні. Англійських квартирних господарів не хвилює гонитва за довгим фунтом, для них важливішим є знайомство з новими культурами й цікавими людьми. У Британії дуже багато шкіл і курсів, куди з усього світу злітаються ті, хто прагне здолати мову Шекспіра і Діккенса. Зазвичай їх розміщують у місцевих родин ― так і для практики мови корисніше, і дешевше. Я, як одна з охочих вивчити мову, була в Англії кілька разів ― і ніколи не жила в готелях. Величні номери в імперському стилі або пасторальні ситцеві кімнатки ― це все для туристів. А ми, студенти, спостерігали «правду життя» зсередини.

Картина перша, патріархальна

Моєю першою квартирною господинею була Сьюзен. Затишний двоповерховий будинок у пристойному районі, чоловік ― менеджер компанії з бездоганною репутацією, двоє маленьких доньок. «Ми ― справжній середній клас», ― із гордістю пояснює господиня. «Ми ― кістяк нації, тому що виховуємо своїх дітей в англійському дусі». Мабуть, вона має рацію: все, що в нас вважається традиційно англійським, присутнє в цій родині. Маленькі доньки постійно вправляються в гарних манерах, причому саме в англійських. Нашій дитині навряд чи спаде на думку, що неввічливо першою вітатися з дорослою людиною або під час розмови дивитися співрозмовнику прямо у вічі (слід скромно потупити погляд у підлогу). Процес виховання не припиняється ні на мить: мати слідкує за лексикою, поставою, манерами за столом, пристойністю ігор у дворі, режимом дня. Все це без криків і ременя, найстрашніша догана: «Виховані леді так не поводяться!». Доньки чомусь слухаються беззаперечно. Вони дійсно дуже вишколені, але абсолютно не справляють враження «затурканих». Просто дівчата намагаються в усьому бути схожими на матір, а Сьюзен завжди сама робить те, чого вчить своїх доньок, ― жодних подвійних стандартів.

Сьюзен займається винятково домом і дітьми, хоча має університетську освіту, знає німецьку. Запитую, чи не шкодує вона, що кар’єра не склалася. Англійка щиро дивується ― в неї саме та кар’єра, про яку мріяла: «Я завжди знала, що буду домогосподаркою, а пристойна освіта кожній жінці потрібна ― як база для виховання дітей. У родині й мова, і манери мають бути еталоном ― інакше вони зі школи такого понаприносять!» Утім, Сьюзен знає і вміє багато з того, чого в університетах явно не вчать: за нормального капіталістичного достатку, сама готує йогурти зі спеціальних заквасок і штопає дитячі панчохи. Це мені здалося перегином: і те, й інше недорого і відмінної якості можна купити в будь-якому супермаркеті. Сьюзен знизує плечима: «Це справа принципу. Справжня леді вміє усе».

Пол і Сьюзен почали брати до себе студентів зовсім нещодавно. В їхньому місті розташована одна з найбільших і найпрестижніших мовних шкіл, тому пожильці в родинах тут ― річ звична. «Ми з чоловіком довго зважували всі за і проти, та все ж вирішили, що для наших доньок це прекрасна можливість розширити світогляд. Про всяк випадок запрошуємо лише дівчат, і не частіше трьох разів на рік». Сьюзен старанно відбирає гостей ― наскільки це взагалі можливо: уважно вивчає анкети і наполягає на попередньому інтерв’ю. За студентів платять небагато ― близько п’яти фунтів на день, в які включено ночівлю і дворазове харчування. Для сім’ї Сьюзен це вже точно сума символічна. Тому вона нітрохи не кривить душею, розповідаючи, що робить це лише заради дітей: «Нехай вчаться бути толерантними до людей, які на нас, англійців, зовсім не схожі».

Не знаю, хто виніс більше користі від спілкування, ― я чи її діти. Кращого середовища для занурення в мову не можна було й вигадати: крім досконалої англійської, я одержала ще й уроки гарних манер.

Уламки імперії

Мою наступну господиню звуть Джина. Вона родом з Індії. Живе в Британії з раннього дитинства і каже, що в неї дві батьківщини. У Бомбеї залишилися родичі, яких вона декілька раз навідувала. А в Англії ― чоловік і двоє вже дорослих дітей. Джина обожнює індійську кухню, хоча її власні страви набагато менш гострі. Носити полюбляє хоча й не сарі, але все ж одяг з явним східним «нальотом». Її дім буквально напханий різними статуетками і скриньками з мармуру і сандалу, ― загалом, навколо все індійське. А от чоловік ― англієць.

Для Великобританії це типова картина. Нащадки великої імперії з колишніх заокеанських колоній почуваються на берегах Туманного Альбіону доволі затишно. Вони швидко пустили корені, не відчуваючи особливого дискомфорту від занурення в чужу культуру. Та й культуру цю, власне, чужою ніколи не вважали: ще коли були мешканцями Кенії або острова Цейлон, почувалися британцями й підданими її величності королеви. А все завдяки жахливій експансії «володарки морів», що всюди насаджувала свій спосіб життя, тому добра половина глобусу за три століття встигла перейняти її звички.

В Англії вихідці з колишніх колоній, за рідкісним винятком, не створюють окремих громад, намагаючись зберігати чистоту й самобутність своєї культури, як це роблять, наприклад, курди (які мешкають у великій кількості практично в будь-якій європейській державі). От у Швеції п’ять років тому один курдський батько зарізав свою доньку за намір (!) вийти заміж за шведа. Британці ж будь-якого походження утворюють родини, в яких змішуються мови й культури, а темний колір шкіри в третьому поколінні «розмивається» до легкої європейської засмаги.

У Джини й Саймона студенти живуть постійно. Діти виросли і роз’їхалися, залишилися дві порожні кімнати. Та й гроші, хоч і невеликі, ніколи зайвими не бувають. Джина розповіла чимало історій, пов’язаних із мешканцями: колись нетверезий турок чіплявся до японки, і довелося викликати поліцію; а один араб, виїжджаючи, подарував їй товстелезний золотий ланцюжок. Загалом, багато чого було. Студенти для Джини ― щось на зразок серіалу, вона охоче теревенить із ними за чаєм, обожнює розмови «про життя», навіть допомагає робити домашні завдання. Саймон ― повна протилежність дружині. Мовчазний, може, тому, що з англійською мовою в нього набагато гірше, ніж в індійки Джини. Коли я, другокурсниця іноземних мов, поцікавилася, чи можна таке от слово вживати в однині, Саймон по-філософськи зазначив: «У нас вільна країна ― кожен говорить, як хоче». Ця відповідь захоплює мене досі.

Які вони ― нащадки королеви?

Ну, от я в Англії вже втретє, зате вперше ― з чоловіком! Ми поєднуємо приємне з корисним ― подорожуємо і практикуємо англійську. Нас беруть до себе Пол і Маргарет, власники будинку на околиці Великого Лондона. На прилеглій ділянці землі ― ставок із жабами і рибками. «Ми ставок спеціально для Харві викопали, адже він мисливський собака». Харві, величезний золотистий ретривер, погоджуючись, киває. Він узагалі любить бути в курсі подій ― уважно прислухається до розмов хазяїв і дуже нервує, коли ми з чоловіком говоримо російською. І будинок, і ставок із жабами, і кабріолет «Порше» в гаражі натякають, що господарі ― люди не бідні. Але те, що Пол ― нащадок, хоч і досить віддалений, однієї з англійських королев, ― нас доволі здивувало. Які вони ― нащадки королеви? Виявляється, не всі вони схожі на принца Чарльза ― наш господар набагато симпатичніший. Пол ставиться до свого походження більш ніж прохолодно: «Усе це дурниці. Така сьома вода на киселі, як я, в Англії не рідкість і не має жодного значення». До того ж, Пол терпіти не може традиційні розваги англійської знаті: полювання на лисиць, скачки, прийоми й бенкети. «А от Маргарет завжди любила водити дітей у Національну галерею і показувати їм портрети. Ось ця тітонька в короні ― ваша пра-пра-пра-, словом, бабця».

На наше запитання ― а вам навіщо жильці?! ― пояснюють, що вони взагалі дуже допитливі, люблять подорожі й нові враження. Мабуть, утримувати заїжджих іноземців ― схоже на маленьку мандрівку в іншу країну. «Але ми беремо студентів нечасто ― лише коли трапляється щось цікавеньке». Словом, ми здалися їм досить екзотичними, щоб запросити нас до себе. Господарі дійсно доволі багато розпитували про Україну: як живемо, що їмо, скільки платимо. І зробили несподіваний висновок: «Це ж треба, яка країна благополучна, хоч і колишній Радянський Союз. У нас колись дівчина жила з Латвії, то там жахливі злидні. В неї у квартирі навіть немає водопроводу і митися вона ходить у міський басейн». От і будуть тепер усім розповідати про злиденну Латвію і багату Україну!

Пол і Маргарет ― хоча й аристократи, але зовсім не сноби. У них немає і сліду фірмової англійської манірності, проте з надлишком ― специфічного англійського гумору. Ось одна історія: десять років тому Маргарет тяжко захворіла і готувалася до операції на мозку. Після томограми голови Пол, розглядаючи знімки пухлини, намагався знайти «світлий бік»: «Що ж, люба, зате тепер ми точно знаємо, що в тебе є мозок, ― ми ж бачили його фотографію». Мардж стверджує, що вигадати успішніший спосіб підбадьорити її перед операцією було б неможливо: «У ту мить я зрозуміла, що зі мною все буде гаразд!»

Ось такі вони, англійці, різні: скільки родин ― стільки й видів. Не дивно, адже будь-яка родина ― це вже суспільство в мініатюрі: в кожній свій соціальний устрій, ієрархія, закони. Можливо, тому Англія не запам’яталася мені чимось монолітним, із яскравими національними рисами ― я навіть не знаю, кого з моїх господарів можна вважати найбільш «британським». І все ж таки, все ж таки ― щось же їх об’єднує? На мою думку, абсолютно ВСІ англійці хоча б інколи снідають вівсянкою і люблять поговорити про погоду.

Опублiковано: № 5 (29) Дата публiкацiї на сайтi: 10 December 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 4 з 4
20:49 07.05.2008 | Александр
Христос воскресе!
Меня статья очень обогатила. Во-первых, даже если когда-либо побываю в Лондоне, врядли мне удасться так проникнуться его жителями. А теперь для меня Лондон наполнен, что называется, живыми людьми:)
Спасибо автору! Дивен Господь в дарах своим детям!
11:17 22.01.2008 | Ирина
Да, Англия интересная страна, но меня в Лондоне поразила православна община и церковь, созданая митрополитом Антонием Сурожским. Это родной дом для многих людей, что живут в Англии, и не только русских. Многие англичане стали православными, благодаря трудам владыки Антония, при том они уверены, что не смотря на воспитание они всегда были и есть православными.
15:04 14.01.2008 | Ирина
Мне тоже было очень интересно!Я почему-то редко встречаю расказы обычных людей из-за границы.Вот бы ещё чё-нить такое!:)Спасибо!Написано просто и понятно
01:39 04.01.2008 | Лариса
Спасибо, мне было интересно.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: