Мудрець і проповідник

Катерина Косьяненко. Путешественники

Жив на світі один чоловік, який умів ставити віруючим такі мудровані запитання, що найбільш упевнені з них збентежувались і йшли, втягнувши голову в плечі.

Був і ще один чоловік, який умів так гарно говорити про Господа, що найбільш зайняті люди полишали свої заняття, щоб його послухати. Смішливі при цьому переставали сміятись, а в сумних розгладжувалися зморшки й починали сяяти очі.

Обидва чоловіки жили в одному місті, але ніколи не зустрічалися. Будинок одного розташовувався в тому місці, де торгівельний шлях із півночі входить до міста, а будинок іншого — там, де цей шлях виходить із міста, щоб прямувати далі, на південь. Окрім того, любитель ставити складні запитання пізно прокидався, тому що зазвичай усю ніч просиджував над книгою. А той, що тішив серця людей словами про майбутнє життя, навпаки, прокидався рано, як пташка, — і, як пташка, із заходом сонця переставав співати.

Людям подобалося слухати їх обох. Один лякав й одночасно приваблював уми холодною, як лід, та відточеною, як сталь кинджалу, логікою. Другий пом’якшував серця простими словами, від яких чомусь багато хто плакав, хоча ніхто не сумував.

Але ось одного разу, під час осіннього ярмарку, якийсь жартівник запропонував звести їх разом у суперечці. «Нехай покажуть нам, хто кого переможе, а ми послухаємо їх. Це буде цікавіше, ніж спостерігати за змаганням кулачних бійців!» Людям здалася захопливою ця ідея. Вони навіть здивувались, як це до цього часу така думка нікому з них не спала на розум. Схвильованим натовпом, галасуючи, пішли вони до міської ратуші й стали вимагати, щоб отці міста написали указ, в якому би звеліли двом мудрецям зійтись у вказаний час на міській площі для змагання.

У той самий день листоноша відніс майбутнім суперникам однакові листи з масивною сургучною печаткою. «Ну що? Як вони сприйняли указ міського керівництва?» — запитували люди листоношу навперебій. «Той, котрий наводить неспростовні докази, зрадів і сказав, що давно мріяв про цей день, — відповів поштар. — Ну а той, що розповідає казки старим і дітям, узяв мовчки лист і тикнув мені в руку монетку».

Потираючи руки та азартно хихикаючи, розходилися люди в той день додому. Багато хто прямо згорав від нетерпіння почути суперечку, і довгі три дні, які необхідно було почекати, здавалися їм вічністю.

В очікуванні призначеного турніру майбутні суперники поводили себе по-різному. У домі на північній окраїні цілими ночами горів світильник. Хазяїн сидів над книгами, відточуючи аргументи, готуючи найкаверзніші запитання. Час від часу він уставав і починав ходити по кімнаті. Тоді у вікні було видно його тінь, що нервово ворушилась, і ті, хто бачили, говорили, що виглядало це зловісно.

Проповідник же не змінив способу життя. Він прокидався рано і йшов за міську стіну до найближчого лісу, щоб слухати пташок. Світильник не горів у його вікні. Він, як і колись, засинав рано. Звичайно, він переживав. Бо він — людина. У нього є нерви, в його грудях б’ється звичайне людське серце. Але він пам’ятав слова про те, що непотрібно запасатися знаннями заздалегідь і що в потрібний час уста промовлять слова Істини, якщо надіятися не на себе, а на Іншого.

У визначений день усе місто вироїлося на центральну площу. Люди заздрили тим, хто жив у будинках поруч. Ще б пак! Вони могли, не виходячи з будинку, просто з вікон дивитися на довгоочікуване видовище. Деякі навіть непогано заробили, здогадавшись продавати охочим місце в себе на балконі. Жінки одягли найошатніші сукні та вплели у волосся різнобарвні стрічки. Чоловіки укладали парі та били по руках, коли робили грошові ставки на одного з можливих переможців. Власник корчми вже передчував смак великого заробітку. Хто б не переміг, а вже він не залишиться у збитках. Усі сьогодні прийдуть до нього: одні — щоб обмити перемогу, інші — щоб залити засмучення.

Холоднокровний мудрець, який провів три ночі над книгами, прийшов до площі першим. Він був блідий, але в його поставі, у вольовому блиску розумних очей було стільки сили, що шанувальники проповідника мимоволі злякалися. «Цей, того й дивись, переможе. Хіба можна перемогти такого в суперечці?»

Але що ж це? Сонце вже зайшло в зеніт, і час диспуту, призначений в указі, давно настав — а другий учасник суперечки так і не з’явився. Гарно вбрані чоловіки стали розстібати куртки й камзоли та розкурювати трубки. Жінки безперестану згадували, що їх чекає вдома: кого опара для тіста, кого ненагодоване немовля. Нарікання стало хвилювати людей, ніби брижі, що біжать по поверхні озера. Більше за всіх нервував мудрець. «Він злякався! Пошліть за ним! Нехай його приведуть силою!» — кип’ятився він, і всі вперше бачили його таким, що втратив самовладання.

Декілька посильних побігли до південної околиці міста, але коли вони повернулися, нарікання тільки посилилися. «Його немає вдома. Двері зачинені. Його ніде немає», — сказали вони.

Із великою прикрістю покинули площу городяни. «Ти переміг», — казали вони мудрецю, прямуючи в бік корчми. «Я не хочу такої перемоги! — кричав той. — Я знайду його та доведу, що маю рацію я, а не він!»

Проповідник, котрий не прийшов на словесне змагання, справді зник, як крізь землю провалився. Його не бачили ні наступного дня, ні через тиждень. «Невже він так злякався можливої поразки? — думали люди. — А можливо, ми його образили цією нерозумною витівкою?» Але городянам довелося ще більше здивуватися, коли з міста пішов і мудрець, що збентежував усіх, хто вірить у Господа. Щоправда, він пішов не потайки, а відкрито. Перед відходом він сказав людям: «Мені стало нецікаво тут жити. Раніше, коли до ваших вух вливали отруту непотрібних казок, я вбачав своє призначення в тому, щоб навчити вас думати, в тому, щоб логікою та твердим знанням перетворювати фантазії в пил. Тепер мені немає з чим сперечатися й нікого спростовувати. Хоча наш диспут і не відбувся, я знаю, що він (тут мудрець указав рукою у сторону південної окраїни) розумніший усіх вас. Без нього в мене немає гідного противника. Я вирушаю на його пошуки».

Після цього життя в місті стало нудним.

Жінки продовжували пекти такі ж смачні пиріжки. Коваль так само творив дива зі шматка заліза. Так само чудово грали на свята трубачі місцевого оркестру. Взагалі, всі продовжували займатися своїми справами. Але в усьому люди не знаходили колишнього задоволення. З життя міста, разом із мудрецем і проповідником, пішли смак та сенс, як випаровується міцність із незакоркованої пляшки зі слив’янкою. Розтелепа, котрий не помістив корок на місце, захоче через місяць розвеселити серце, але буде розчарований. Замість веселощів він знайде лише розлад шлунку.

Час ішов. У місті помирали старі та народжувалися немовлята. Ріка часу оновлювала життя тут, як і всюди. Не всі вже й пам’ятали про мудреця і проповідника. Як ось купець, що торгував на найвіддаленіших ярмарках, приніс до міста дивовижну новину: він знайшов їх обох. Більше того, вони не ворогували, а були друзями та подорожували світом разом! Ось його розповідь.

Я зустрів їх у готелі. Коли побачив обох, які спокійно розмовляли та піднімалися до кімнати на останньому поверсі, я подумав, що бачу сон. Але вранці на базарі я знову стрінув їх. Вони спілкувалися з людьми про віру. Люди, забуваючи про товар та покупки, слухали їх із завмиранням серця. Говорив той, хто і нам колись проповідував. Коли ж проповідника зухвало перебивав якийсь суперечник, до розмови вступав другий. Він дощенту, на втіху слухачів, розбивав сперечальника, і знову давав слово проповіднику.

Немало дивуючись із такої новини, я ввечері постукав до них, і мені відчинили. Ми пили гарячий чай і розмовляли. Той, який не спав ночами й сидів над книгами, розповів мені, що довго не мав спокою. Він розумів, що не страх поразки змусив проповідника ухилитися від змагання. Неясний здогад осяяв тоді його розум. «Він може жити без мене й без суперечок зі мною. Його не радують подібні перемоги. У нього є інші радощі, яких немає в мене. У крайньому разі, він може все життя, що лишилося, бродити в лісі й насолоджуватися співом птахів. А в мене цього немає. Я хочу сперечатися та доводити. Якщо ж сперечатися ні з ким, я провалююсь у порожнечу. Моє життя — порожнява, якщо немає співрозмовника, і сам я — пустота». Ось що він зрозумів, поки шукав свого супротивника. І не помилився. Той не боявся суперечок, він просто не любив їх.

Мудрець справді знайшов проповідника в лісі. Він стояв на узліссі, і безліч пташок сиділи на гілках дерев, радуючи його своїм чарівним співом. Птахи не боялися цієї людини, жодна з них не летіла геть. Ця картина вразила мудреця, і думка про те, що він мав рацію, осяяла його розум, ніби блискавка. Але він зробив необережний рух і сполохав пташок. Ті з криком піднялись у повітря, полетіли над лісом і зникли з очей. Тоді колишні суперники подивились один на одного й пішли назустріч. Вони обійнялись, як брати, і навіть обоє заплакали. «Пробач мені, — сказав один. — У мене були мертві знання, але не було живої любові». — «Мені немає за що вибачати тебе, — відповів інший. — Я така сама, як ти, людина, і мені немає чим гордитися». Багато про що говорили вони, й узи, міцні, як між рідними братами, зв’язали в той день їхні душі.

Після того вони стали подорожувати разом, домовившись не чекати літа в тому місті, де перезимують. Вони вже обійшли багато міст і країн, утішаючи людей та розмовляючи з ними. Склавши разом свою любов і свої знання, вони стали подібними до гострого меча, наточеного з двох боків, і приносять велику користь людським душам«.

Купець замовк, і разом з ним мовчали городяни. Потім хтось зітхнув і сказав: «Ех, добре було би побачити їх знову». — «Аякже, — відповів йому інший. — прийдуть вони тепер до нас. Розмріявся».

«Вони справді не прийдуть, — сказав купець. — Але не тому, що образилися. Просто їм хочеться йти широкою землею, куди очі дивляться, і не повертатися назад. Люди всюди однакові, і кожному серцю час від часу потрібне втішання. Але зате я наступного разу принесу вам книгу, в якій записані деякі з їхніх бесід».

Ця думка всім сподобалася. «Ми зробимо для цієї книги золоту оправу, і будемо тримати її у залі врочистих зборів. Як-не-як, вони уродженці нашого міста, і ніхто не заборонить нам пишатися такою спорідненістю!»

Усі були згодні, й вирішили з цього приводу зайти в корчму та пригоститися свіжим пивом. У цей вечір пиво, як здалося всім, повернуло собі забутий смак і запах.

Опублiковано: № 2 (44) Дата публiкацiї на сайтi: 10 November 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Мудрець і проповідник

Мудрець і проповідник

Андрій Ткачов
Журнал «Отрок.ua»
Жив на світі один чоловік, який умів ставити віруючим такі мудровані запитання, що найбільш упевнені з них збентежувались і йшли, втягнувши голову в плечі. Був і ще один чоловік, який умів так гарно говорити про Господа, що найбільш зайняті люди полишали свої заняття, щоб його послухати. Смішливі при цьому переставали сміятись, а в сумних розгладжувалися зморшки й починали сяяти очі.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 12 з 12
23:01 22.08.2012 | Віталій
цікаво
18:30 10.12.2011 | Людмила
Спасибо, о. Андрей!
Очень интересная история, с глубоким смыслом.
20:37 28.11.2011 | Михаил
Как же хочется хорошо (то есть по уму) жить...
20:19 18.11.2011 | Aleks
Люблю сказки:)
Спасибо!
Особенно понравилось вот это:
"Люди, забывая о товарах
и покупках, слушали
их с замиранием сердца...
Когда же
проповедника дерзко
перебивал какой-нибудь
спорщик, в беседу вступал
второй. Он в пух и прах,
к удовольствию слушателей,
разбивал спорщика, и снова
давал слово проповеднику.":)
21:17 14.11.2011 | Павел
". «Мы сделаем для этой книги золотой оклад, и будем хранить её в зале торжественных собраний. Как-никак, они уроженцы нашего города, и никто не запретит нам гордиться таким родством!»" -- Да уж! А ведь мы часто поступаем точь в точь как эти люди: золотой оклад в зале торжественных собраний вместо того, чтоб проникнуться смыслом написанного и хоть как-то воплотить в жизнь хотя бы часть из того...
12:58 14.11.2011 | Svetlana
Спасибо отец Андрей.
15:08 11.11.2011 | Степан
Спочатку хотів написати "Клас!!!", потім "Бомба!!!", трішки подумавши пишу - "Попадання в ціль - "десятка"". Отець Андрій, спаси Вас Господи.
10:41 11.11.2011 | Владимир
Спаси Господи Вас и Вашу семью
09:56 11.11.2011 | Маша Трубецкая
Спасибо, о.Андрей.
Красивая сказка!!! И простая, и в то же время с высокой плотностью смыслов.
05:40 11.11.2011 | Андрей
Спаси, Господи.
01:56 11.11.2011 | Людмила
Спасибо!
16:13 10.11.2011 | Анна
Спасибо!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: