Відповідаючи за диво

Подія, про яку піде мова, чітко закарбувалася в моїй пам’яті, проте у щоденній метушні забувається, як і все важливе. З приходом зими та першим снігом спогади ці знову оживають, змушуючи мене щоразу по-новому дивитися на багато речей.

Перед Різдвом діти загадують бажання, інакше кажучи, замовляють батькам подарунки. У той час, про який піде мова, я вже знала, що подарунки під ялинкою — справа рук батьків. І от якось мама, ніби добра чарівниця з казки, виконала мою «найзаповітнішу мрію» (точніше, наполегливу вимогу). Та хіба можна було інакше вчинити з улюбленим чадом?

Тоді я не задумувалась про те, що бажання виконуються далеко не в усіх дітей. Ми з Оленкою мріяли отримати на Різдво однакові подарунки. Моя мрія здійснилася, її ж — ні.

Що спільного між моїм колишнім собакою та однокласницею Оленкою? Не знаю, але згадую їх завжди разом. Як близнята, виринають з моєї пам’яті — Оленка і пес, зніяковіла посмішка та оксамитові складки на лобі...

 В 14 років я категорично заявила мамі: хочу собаку! І не абияку, а породисту. Відчайдушні обіцянки — буду вигулювати, вставати рано, прибирати... Мама ретельно відкладала мізерні кошти і якось, як уже сказано, під Новий рік принесла його додому.

Я годувала його з піпетки молоком, потай від мами дозволяла спати на дивані, і так само потайки цілувала його мокрий ніс та порівну ділила цукерки. На що тільки не підеш заради улюбленця? Вигулюючи цуценя, я була щасливою — тепер усі звертають на мене увагу...

Але увага всіх мені була ні до чого. Цікавив один старшокласник. Тиждень ми з псом вештались під його вікнами туди-сюди. А через місяць я, старшокласник і мій підростаючий пес гуляли разом. Йшов час, і вже скоро мій коханий здалеку махав мені рукою, прогулюючись з іншою дівчиною. Цуценя встигло перетворитися на красеня-пса. Зникли кумедна вайлуватість, незграбність, пустотливість. Минуло перше кохання.

Пес жалібно дивиться, як я проливаю сльози. Не розкаже мамі про мої прогули в школі — він мій спільник. Відданий мені в пам’ять про своє щасливе дитинство.

І ось перед черговим Різдвом — вимога мамі: собаку треба віддати! Аргумент на мій захист — погіршення успішності в школі. Прогулянки рано-вранці, догляд за псом, прибирання у домі... Мама здається. Адже школа — це головне, вона важливіша за виховання.

Ми прощаємось. Метушуся по квартирі, збираючи собачі «валізи» — іграшки, ковдру, щітки. Він, мов тінь, не відходить від мене — стривожений, мовчазний. Дочекавшись, поки я сіла, сідає поряд. По черзі подає то одну, то іншу лапи — його перша засвоєна команда. Дивиться на мене і все пам’ятає: украдену ковбасу, сон на дивані, спільні прогули школи, напівз’їдений підручник з історії... Пам’ятає і дивиться — то на мене, то на сумку зі своїми пожитками коло дверей.

 А в однокласниці Оленки не було собаки. І добрий Дід Мороз не приніс гавкаюче диво під ялинку. Мріяла про нього, але житлові умови не дозволяли — комунальна квартира все-таки. Тому й бажання своє вона не висловлювала: який сенс, все одно ж не здійсниться.

Жила Оленка аж на околиці міста і до школи ходила пішки. Ми сміялися, спостерігаючи, як за нею до школи біжить зграя дворняг. Оленка часом зупинялась і просила їх піти — тихо та лагідно. Але вони вперто йшли за своєю благодійницею, яка потай від мами віддавала їм свій обід. Ми кепкували з неї, вона ніяковіла, але наполегливо продовжувала годувати своїх дворняжок. Собаки інколи змінювались, проте картина була незмінною. І ось уже не дівчинка, а доросла старшокласниця легкою ходою йде до школи, не звертаючи уваги на косі погляди перехожих. Собаки, провівши її, ще довго сидять на шкільному подвір’ї, дивлячись навсібіч, а потім ідуть, так само зграєю.

Побачивши Оленку на зустрічі випускників, запитала, як її справи.

— Робота, відрядження. Квартиру нарешті з мамою купили.

— А твоя заповітна мрія? — запитала я.

— Так і залишилась мрією. Яка з мене господиня? Цілими днями на роботі. А собаці ж потрібні любов та турбота.

Мені соромно, і я переводжу розмову на іншу тему, згадуючи її зграю собак та свого єдиного, отриманого та залишеного перед самим Різдвом.

Тепер, перш ніж загадувати бажання перед Різдвом і просити у Бога — «дай», я зупиняюсь і думаю. Чи зможу я прийняти те, що дасть? На Різдвяне Диво теж потрібні сили. Раз відмовившись від нього, можна втратити його назавжди. На Різдво зовсім по-особливому звучать для мене слова: «Ми всі відповідальні за тих...»

Опублiковано: № 1 (37) Дата публiкацiї на сайтi: 09 April 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Відповідаючи за диво

Відповідаючи за диво

Анна Лелик
Журнал «Отрок.ua»
Я годувала його з піпетки молоком, потай від мами дозволяла спати на дивані, і так само потайки цілувала його мокрий ніс та порівну ділила цукерки. На що тільки не підеш заради улюбленця? Вигулюючи цуценя, я була ща-сливою — тепер усі звертають на мене увагу... Але увага всіх мені була ні до чого. Цікавив один старшокласник.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 16 з 16
08:26 20.10.2010 | Вовик
Иеродиакон Савва,по правде сказать особо не удивили,но + не заработали,потихоньку превращаете журнал в сборку бульварных сочинений.В мои отзывы вчитываетесь, а в "труды" - нет.
От прежних своих отзывах не отказываюсь.
8 класс,2четверть.
16:31 19.10.2010 | Вовик
«Теперь, прежде чем загадывать желание под Рождество и просить у Бога — «дай», я останавливаюсь и думаю. Смогу ли принять то, что даст?» - Анна, так вы в начале статьи вот что написали;.. «В 14 лет я поставила перед мамой вопрос ребром: хочу собаку!»…поставили перед мамой вопрос. И какой воспитанный ребёночек - «выпрашивает» подарок у мамы, и каким образом…
Просматривая отзывы заметно как яро вы отбиваетесь от читателей, указывающих на недостатки публикации(не мои, конечно, жалкие нападки), и с упёртостью продолжаете бокапорить дальше.. «Воспитанный» ребёночек…
Вы хоть после написания читайте что наваяли. Может возьмите «творческий» отпуск, а «Отроку» может проснуться, и пока вы перегрузитесь, публиковать, более зрелое и конкретное.

Коментар:
За этот комментарий Вам предупреждение. Еще один наезд на любого автора - и бан ip-адреса.
Иеродиакон Савва

10:05 14.05.2009 | анна лелик
благодарю всех за коментарии, такая обратная связь очень целебна.
Lana, я понимаю о чем Вы говорите, но я быа уже совсем не ребенком(((. и с этим нужно мне считаться. дабы не впасть в самооправдание.
19:39 13.05.2009 | Lana
...я сейчас нахожусь в роли той мамы, но в отличии от нее нянчусь со своим любимцем,как с младшим сыном... Моя дочь тоже много лет хотела собаку...купили...оказалось, для себя. Она конечно собаку любит (его невозможно не любить!!!), но ухаживают, гуляют,лечат,когда болеет,пылесосят шерсть и т.д. - все кроме нее.
Я не жалуюсь, мы действительно очень любим и рады, что этот пес появился у нас в семье, я хочу сказать, что дети не могут брать на себя такую ответственность в заботе за питомцами. Просто, родители, которые соглашаются взять питомца, должны прежде всего согласиться с тем, что они берут его для себя.
18:07 29.04.2009 | Алексей
Статья очень замечательная.Из данной истории автор сделала правильные выводы,и урок на будущее.В статье вскольз упамянулась история любви,мне интересно как она пережила расставание с первой любовью.Аня,хотелось бы с тобой пообщаться,как мы можем связаться?(l011189@rambler.ru - мой и-мэйл).В наше время тяжело найти хорошего человека с которым можно было б просто нормально поговорить.
12:00 24.04.2009 | Елена
Собака животное действительно верное и для человека полезное, несмотря на то, что в православной среде сейчас бытует устойчивое мнение о том, что иметь в доме собаку - грех. Не слишком убедительно, особенно в свете того, что живешь в криминализированном районе, и наличие животного в доме - необходимость. Но содержать собаку действительно трудно - и с материальной точки зрения, и терпения надо не просто много, а очень много.
23:11 23.04.2009 | Alexandra
Мы в ответе за всех, кого приручили...особенно за братьев наших меньших. Хотя я и сама такая - подарили котенка, а я не выдержала, посадила в маршрутку...Вот сейччас собираемся опять удочерить или усыновить котеночка... Только вот уже так не доверяют.. Так что за свои поступки всегда отвечаешь.
15:02 18.04.2009 | Тонька
Вот тут все благодарят,благодарят,а у меня только одно желание - подойти и врезать хорошенечко!!! Да как же так можно?!!! Собака - она ведь тоже живое существо,друг - верный,преданный. И она не променяет любимую хозяйку на другую девчёнку как тот пресловнутый парень...
Эх ты!

Коментар:
Но ведь из статьи хорошо видно, что автор переосмыслил свой поступок...
А Вы как тот анекдотический персонаж, которому говорят: "Простите меня", а он отвечает: "Бог тебя простит. А я - не прощу!" :(
Иеродиакон Савва

13:04 16.04.2009 | Мария
Очень сильно!
15:21 13.04.2009 | ЯЯЯЯ
мдяяя. а че с собачкой случилось?
19:17 10.04.2009 | Дима
очень кстати для меня Ваша статья Аня. так чётко подмечено, как-будто про меня...
16:37 10.04.2009 | Аня З
Спасибо, прекрасная, трогательная статья. Полезная для подростков.Действительно, наши прошения Богу,порой, эгоистичны.
15:55 10.04.2009 | Михаил
Всеръез задумываться над своими просьбами к Богу - это безусловно необходимо, тут даже сказать нечего.

История с собакой по задумке должна заставить читателя вспомнить о своей ответственности перед тем, над кем мы покровительствуем и обязанностями перед тем, кто покровительствует над нами?

А у меня почему-то на первый план вылезла только одна мысль: девушка использовала собаку исключительно с целью привлечь внимание парня? А как только тот помахал ей ручкой - она помахала ручкой и питомцу, сославшись на недостаток времени?

Жестоко. Не по-детски.
13:15 10.04.2009 | Николай Б.
Меня пугают слова "взрослая старшеклассница".
09:31 10.04.2009 | Віка
...цінуємо, коли втрачаємо ....
08:18 10.04.2009 | Андрей
Благодарю. Очень трогательная статья.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: