На різних полюсах кохання

Шлюби звершуються на небесах. Я тепер це знаю точно. Справа не в умінні вибирати, і навіть не у веліннях серця — серце теж, виявляється, може помилятися.

Я зустріла свою найдорожчу людину майже випадково. Він каже, що покохав мене, без усяких причин, тієї ж секунди, як побачив. Я виявилася не настільки проникливою і ще довго вважала наші стосунки дружбою. Але після того, що було, я більше не вірю у випадковості.

 

Мама раптом сказала: «Ось побачиш, це все неспроста. Приїдеш уже його нареченою». Він їм тоді не подобався. А мені — подобався, звісно, але щоб нареченою? За стільки років не стала, де вже там за два тижні.

Та й не до романів мені. Серце — пошматоване, душа — в лахмітті, усмішка вимучена, на лобі написано великими такими літерами: він мене кинув. Жити ніби було ні для чого, але доводилося. Плакати цілими днями я вже перестала (а спочатку, згадати гидко, вешталась вулицями із Земфірою у вухах і ридала на березі Дніпра за нездійсненим життям). Але минув уже рік і минув не дарма. У жовтні привітала його з днем народження. Подарунок подарувала, аякже. У тому числі всі фото, перев’язані стрічечкою. Щоб уже аніні. Не лазити щоби більше в ту кляту шухляду. Пережила серію серцевих нападів від його невимушених оповідок про те, як він зустрів випадково свою колишню, палко кохану, і як йому вдалося це витримати. Бідненький. Дивилася чесними очима й повільно помирала. Від його листів «слухав серію лекцій про різні типи любові й згадував тебе». Потім від того, що листів не було. Від цієї дзвінкої, дзвінкої порожнечі. Ходила на лекції, здавала екзамени. Найкраща подруга раптом ні з того ні з сього сказала: «От чого я ніколи йому не пробачу, так це того, що ти перестала всміхатися». Я усміхнулася їй у відповідь. Мабуть, знову якось не так, але я старалася.

Минув рік. Знову літо. Треба було його кудись дівати. Найкращий, най-найближчий і найрідніший, звичний друг запропонував поїхати компанією на море — і я відразу погодилася. Щоправда, вони збиралися жити на березі моря в наметах. Я вже переросла намети, я зніму будиночок, буду приходити до них співати під гітару біля вогнища, слухати прибій.

Й ось, нарешті, кипариси і чайки, цей особливий кримський запах, таксі мчить нас по горах, найближчий будиночок — за сорок хвилин ходьби вздовж прибою... Намет вони для мене, виявляється, взяли. Вони все взяли, крім ложки. Тому ми з ним їли однією ложкою, по черзі. Поки не сходили, нарешті, в селище й не купили мені одноразову.

Мій фен гордовито висів у наметі, на радість сусідкам, і всі хихотіли з цього приводу потім ще років із п’ять, не менше. «А пам’ятаєте, Олеся фен іще тоді з собою взяла?» Ми мили посуд прямо в морі, а вечорами розпалювали багаття, і всі співали під гітару. Якось потихеньку і я почала співати — жахливо соромилася спочатку, але як же це виявилося здорово! Він грав і підспівував, темрява огортала нас звідусіль, здавалося, на світі є лише ми, багаття і цикади, і шум моря вдалині.

Навіть не знаю, як це ми раптом поцілувалися. У мозок впивалася одна думка: ну ось тепер ти і найкращого друга втратиш... Потім і вона стихла, і лишився тільки шум прибою, і його сяючі щастям очі — ніколи більше не бачила такого погляду, який ніби запитував і нічого більше не хотів знати одночасно. Ми майже не розмовляли тієї ночі, блукали, трималися за руки, говорили невлад, знову цілувалися. Здавалося, все нарешті правильно у світі, і море нас схвалює, і гори. Світанок застав нас на пагорбі, приголомшених, щасливих, розгублених. Друзі виглядали вдоволеними й лукаво перезиралися. Вони, виявляється, спочатку хотіли піти нас розшукувати, але передумали. Молодці.

Я їхала, він стояв на пероні, здавалося, рвемося на клапті. Він слав мені SMS-ки: «У моря і неба твої очі». Це була моя таємна радість, нікому не хотілося розповідати про неї. А ще я боялася. Я знала, що мені доведеться боротися за нього. З мамою, з татом, навіть із собою. Ніби я повернулася — і казка скінчилася. Тепер усе буде як завжди. Але він повернувся — і казка продовжується. Досі.

Коли-небудь, коли моя вже доросла доня прийде додому з пошматованим серцем, і з душею, розідраною в лахміття, — я знаю, прийде, нікуди не подітися від цього демона брехні, що іменує пристрасть любов’ю, — я тихенько підсуну їй свої мемуари. Мені складно буде пояснити, але я постараюся. Що так багато потрібно нам для щастя — і так мало: очі, що сяють щастям. Від того, що ти поруч.

Любов-благословення і любов-пристрасть відрізняються одна від одної, як літня громовиця від бурі, що вивертає з корінням столітні дуби. Але й у найбільш складному й болісному досвіді завжди криється благословення нам — якщо ми винесемо з нього урок.

Своє перше кохання я б нізащо не погодилася викреслити зі свого життя. Бо ніколи не змогла б я оцінити всієї повноти свого щастя, якби не звідала нещастя — до дна, до останньої краплі. Слава Богу за все!

Опублiковано: № 2 (44) Дата публiкацiї на сайтi: 15 July 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
На різних полюсах кохання

На різних полюсах кохання

Олеся Алексєєва
Журнал «Отрок.ua»
Серце — пошматоване, душа — в лахмітті, усмішка вимучена, на лобі написано великими такими літерами: він мене кинув. Жити ніби було ні для чого, але доводилося. Плакати цілими днями я вже перестала (а спочатку, згадати гидко, вешталась вулицями із Земфірою у вухах і ридала на березі Дніпра за нездійсненим життям). Але минув уже рік і минув не дарма.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 19 з 19
01:15 29.06.2012 | Элона
Спасибо вам! за то, что вы как раз вовремя.. у меня тоже сердце в клочья и душа на изнанку...и тоже из-за лжи.. но где то в глубине.. я ощущаю жажду диалога, мне нужен разговор с ним с глазу на глаз, пусть может быть даже первый и последний, но диалог, настоящий,живой, искренний до безумия, диалог выворачивающий наши душу на изнанку.. пусть с криками, с укорами, обидами, слезами, диалог двух обнаженных душ доведенных до крайности, но только такая наша обжигающая исповедь способна вновь соединить наши сердца и дать нам шанс, построить наши отношения правильно.. на любви и доверии.. И я верю, что так оно и будет, если есть Благословение от Бога быть нам вместе, если же нет, то значит, это все к лучшему.. просто мы видим жизнь с изнанки.. а Бог видит лицевую сторону, поэтому мы не знаем к чему бы все это, а в итоге пройдет время и складывается мозайка.
19:16 11.02.2012 | Ольга
Спасибо огромное за статью, и спасибо тому "Счастью", которое умеет ждать, терпеть и вернуть нам улыбку, и веру в Настоящую Любовь!
17:08 08.01.2012 | Татьяна
Спасибо за статью! Очень трогательно. У меня почти похожая история. Надо оглядываться когда тебе плохо, а не замыкаться в себе. :)
09:50 22.02.2011 | Людмила
Да, действительно надо пережить любовь-страсть, чтобы потом пришла настоящая любовь. Её надо выстрадать, заслужить что-ли. Она тихая и тёплая, взаимная. Наверное, иначе не бывает. Бог всё так устраивает, направляя наши сердца.
08:01 07.10.2010 | Максим
"Никогда бы мне не оценить всей полноты обрушившегося на меня счастья, если бы я не испытала несчастье — до дна, до самой последней капли."

Ой, как нам часто наши "беды" кажутся такими огромными, супер тяжёлыми... Но другим людям намного тяжелей! А Иов? А если вспомнить Крестные страдания Христа... Нам с нашими такими проблемками ещё ой как далеко до "дна несчастья".

Вообще, историю надо в музей поместить - ведь это крайне редкий случай, когда отношения, появившиеся в романтической курортной обстановке, вылились во что-то более долговременное, а не закончился уже в начале зимы. Тут ещё помогло то, что они были уже давно близкими друзьями и тот "друг" был вовсе не другом. ;)
А так... Чаще в след лета уходят и чувства... (Оно и понятно почему так: гормончики в конце осени - начале зимы меньше всего "пошаливают" за год, потому то, что было основано исключительно на затуманенных физиологией рассудке, чувствах, исчезает.)
01:46 09.09.2010 | Марина
Парни не так все это переживают - им вряд ли этй статью понять. А девушкам - надо знать, что любая боль кончается и на ее место приходит счастье!
Меня в "состояние с натянутой улыбкой" затянуло аж на три года. Так затянуло, что на протяжении двух лет не замечала своего Счастья. Хорошо, что это Счастье оказалось таким терпеливым! Зато как попустило! Никогда не думала, что, зная человека три года, общаясь с ним почти каждый день можно вчера быть уверенной, что все таки не можешь к человеку испытывать никаких особенных чувств, а сегодня хотеть всему миру кричать, что его любишь!
На эту перемену мое Счастье отреагировало практитески моментально - через 20 дней того, что сейчас называют "встречаться" он предложил мне замуж. Повенчались мы через 2 месяца. А сейчас у нас есть еще одно маленькое Счастье - ему уже аж 7 месяцев!
Так что, девушки, не уходите так глубоко в себя, а по-внимательней оглядывайтесь вокруг!
23:15 13.08.2010 | Галчонок
Очень хорошая статья.Трогает душу, читая возвращаешься в свое прошлое и понимаеш, что все не просто в жизни случаеться, все по воли Бога, ибо велика его сила и мудрости его нету границ. Большое спасибо!
19:06 04.08.2010 | Алексей
А если бы "не сложилось" с эти парнем. Появился бы другой. Ну, целовались бы с ним (и взгляд у него светлый, и друзья не менее понятливые, и на гармошке играет), и т.д. пошло-поехало. Лукавый хитер. Сознавая необходимость утешения покинутых людей, необходимо заботиться о том, чтобы никого не соблазнить (особенно в интернете где аудитория ого-го какая). Целомудрие, оно и есть целомудрие.
14:06 27.07.2010 | автор
Дарья, конечно, пишите, мой электронный адрес: alexeeva.olesya@gmail.com
14:01 27.07.2010 | автор
Всем большое спасибо за комментарии! Статья - попытка поделиться опытом, из которого следует, что Господь все направляет ко благу, даже разбитые сердца. И что отчаиваться всегда рано. Что касается поцелуев - я не вижу никакой грязи в их присутствии в жизни, ни тогда, ни теперь :-) Тем не менее прошу прощения у тех, чьи чувства были задеты. В скобках хочу упомянуть, что описанные в статье события - дела давно минувших дней, мы женаты девять лет, ждем третьего малыша :-) Дай Вам Бог такого счастья, о котором вы даже не мечтали! :-) Потому что очень часто счастье, к которому мы стремимся и которое можем представить, сильно отличается от настоящего :-)
10:19 26.07.2010 | Виктория, переводчик
Добрая, светлая статья. К некорым комментаторам: Что за пуританство? Поцелуи - это грязно, это против чистоты нравов? Поцелуй поцелую рознь. В каждом действии главное - цель и то чувство, с которым ты это делаешь. Хотя я тоже раньше считала, как Вы... Пока не полюбила.
19:54 19.07.2010 | Дмитрий
У каждого человека есть моменты , где помогает и направляет Промысел Божий! Спаси Бог за все!
13:48 19.07.2010 | Дарья
прекрасная статья, спасибо.
Олеся, я бы очень хотела написать Вам письмо.
Если это возможно-отзовитесь.
20:53 18.07.2010 | Ludmila
Vpervue vctretila takou "devichiu primitiv" v "Otroke"
20:10 18.07.2010 | Дарья
Простите, девушка, но это еще что за лав-стори на страницах православного журнала? Мне кажется, немного не по адресу. Поцелуи...Как это вы не додумались еще написать что-нибудь про жаркие объятья?
Православные! Хоть вы сберегите чистоту нравов! Не хватало чтобы Отрок превратился в давно оставленную мной "Натали"!
00:02 17.07.2010 | Анна
Подписываюсь под последними словами "Свою первую любовь я ни за что не согласилась бы вычеркнуть из жизни. Никогда бы мне не оценить всей полноты обрушившегося на меня счастья, если бы я не испытала несчастье — до дна, до самой последней капли. Слава Богу за всё!" как и многие я узнаю себя в этом замечательном повествовании! спасибо! очень проникновенно и трогательно. очень жизненно
12:20 16.07.2010 | Ирина
Замечательная статья! Как проникновенно, просто и правдиво! Действительно, сначала мы не понимаем, почему в жизни случается так, а не иначе, но потом... видно для чего это было)))) спасибо за статью!
19:29 15.07.2010 | таня
Читала статью и вспоминала себя в 18 лет. Я тоже была безумно счастлива со своей первой любовью, но... Правда на вторую любовь сил уже меньше остается...
Так автор душевно написала!
16:09 15.07.2010 | Алина
Очень интересная, полезная и близкая сердцу статья, большое спасибо!!!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: