Народження Різдва

Вітаючи одне одного з Різдвом, найбільш родинним з усіх свят Церкви, християни дійсно відчувають себе однією сім’єю, в якій звершилося велике, спільне для всіх Диво. Як сталося, що святої різдвяної ночі ми відчуваємо себе рідними Богу і одне одному? Яка історія святкування Різдва Христового?

День народження християнства — це не день появи на світ його засновника — Христа, а день Його Воскресіння. «Воскресіння — ось документ істинного Бога», — писав В. Соловйов. Радість воскресіння, подарованого Спасителем, затьмарює навіть радість народження людини у цей світ. Тому у перші століття життя Церкви про Різдво Спасителя начебто забули. Навіть раніше, ніж Різдво Христа, святкували пам’ять мучеників, яку було прийнято називати «natalitia», тобто «родини».

Поява цього свята у богослужбовому циклі церковного календаря вкрай практична і полемічна. Практична в тому розумінні, що Церква жодного іржавого цвяха язичницької культури не упускала з уваги, а воцерковлювала, якщо це могло послужити спасінню людини. І полемічна, бо разом з цим Церква не впускала у свої надра язичницький дух цієї культури. Ось чому вперше про Різдво Христове як про церковне свято згадує Климент Олександрійський у ІІІ столітті у зв’язку з гностиками-послідовниками Василіда. Вони святкували Богоявлення як сходження νους-а, тобто розуму Божества, у вигляді голуба на чоловіка Ісуса. За їхнім вченням, лише після цього Спаситель став безгрішним. Звичайно, Церква протиставила цій традиції свою і почала святкувати Богоявлення і Різдво Христове одночасно, одного дня — 6 січня. Цим самим Церква поставила чіткий богословський акцент: Христос уже народився Богом. А у своєму хрещенні не став Богом, а лише явив Себе Богом як Єдиний від Трійці.

Церкві, як і будь-якій живій істоті, властивий інстинкт самозбереження. Як, наприклад, поводити себе християнину, який жив того часу в Римі? Адже саме в цей період року тут жваво святкували сатурналії, чи сонцеворот. Ось папа Юлій у ІV столітті і вирішив відділити Різдво і Богоявлення таким чином, щоб святки охоплювали саме весь цикл сатурналій. Таким чином, християни, що жили у язичницькому суспільстві, теж раділи, тільки Сонцю правди, як Христос і називається у тропарі Різдву Христовому. Пізніше цю практику дуже обережно вводить в Антіохії Іоанн Златоуст, а Григорій Богослов розповсюджує цю традицію по всій Візантії.

 

У Церкві будь-яке свято говорить перш за все про Христа, і весь зміст богословських текстів виписує Його словесну ікону. В процесі свого історичного становлення Церква в полеміці з язичництвом начебто виявляла, усвідомлювала і розглядала нетлінний образ свого Засновника. У цьому розумінні свято Різдва Христового — це перш за все привід поговорити про те, хто саме і для чого прийшов у цей світ.

Якщо у давні часи євреям необхідно було стояти з переляку, обов’язково витримувати дистанцію, щоб почути Господа з полум’я огняного (Вих. 3, 2), у голосі сурми (Вих. 19, 16), на горі, що димувала (Вих. 19, 18), у мороку (Вих. 20, 21), у бурі (Євр. 12, 18), від якої тремтять душі тих, хто дослухається, то у Йосифа, що стоїть перед Тим же Господом, який щойно народився від Марії, зовсім відсутній жах, душевні муки й сумніви, тут, швидше за все, благоговійне здивування перед неосяжним смиренням Бога. В особі Йосифа людство припинило боятися своїх же надуманих уявлень про Бога.

Господь пристосовується до того, що людина любить, щоб зруйнувати цей страх і розрізненість. Тут, за ширмою людської плоті Христа, перебуває Бог. Він приходить до людини довгим шляхом народження і становлення Своєї людськості: «„Древній днями“ народжується Немовлям, — пише святитель Григорій Ниський. — Не Богом став, тому що вже був Богом, але тілом, щоб люди могли бачити Його, бо людям властиво більше вірити очам, аніж слуху». Господь прийшов у цей світ зовсім не для того, щоб налякати людину, помститися чи принести жертву Отцю, як це стверджував у ХІ столітті єпископ Сотерих, а разом з ним і вся католицька сотеріологія. «Господь спустився до нас і сприйняв нашу сутність не як умову примирення, — заперечував йому святитель Миколай Мефонський, — а заради того, щоб зустрітися з нами у плоті.» За словами Григорія Неокесарійського, «Він применшив себе, щоб стати більш зрозумілим для людей».

 

«Бог став людиною для того, щоб людина стала Богом», — говорить святий Григорій Богослов. Він взяв на себе всі умови нашого буття, починаючи з народження і закінчуючи смертю. Він жив у пересічній сім’ї теслі, щоб бути зрозумілим і доступним для більшої кількості людей. Він набував у своєму земному житті той людський досвід, мовою якого потім буде говорити про Божественне. Залишившись у дванадцять років в Єрусалимському Храмі, Він, розпитуючи, вчиться. Його Втілення, за словами преподобного Максима Сповідника, «не є набуттям надприродних чи чужих людству якостей, а відновленням тих якостей, які були нам властиві з часу створення».

Господь створив людину як свій рідний дім, але людина закрила його зсередини: Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною. (Об’явл. 3, 20). За всю історію людства тільки одна Богородиця почула цей голос і впустила в Себе Христа. Дякуючи її подвигу, «і ми маємо Того самого, кого Діва зачала по суті, у серцях наших» (преподобний Симон Новий Богослов).

Так уже традиційно склалося, що Різдво Христове — це сімейне свято. Але церква Христова розширює межі сім’ї, і Бог стає рідним людині.

Ось цікаве тлумачення євангельського епізоду: «Перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого (Мт. 1, 18). Йосиф виявив одразу і те, й інше: і вагітність, і [її] причину, бо [сказано]: від Духа Святого. Тому він, злякавшись називатися чоловіком такої Дружини, хотів тайкома відпустити її (Мт. 1, 19), не наважившись розказати людям про Її стан. Оскільки ж він був праведним, то сподобився того, щоб йому було відкрито це Таїнство. Адже Коли... він те подумав, ось з’явився йому ангол Господній у сні, промовляючи: ...не бійся прийняти Марію, дружину свою (Мт. 1, 20). Цим він ніби говорить: „І не думай про те, щоб приховати гріх за безглуздими підозрами. Адже ти названий праведним, а праведному чоловіку не личить мовчанням покривати беззаконня“. „Не бійся прийняти Марію, дружину свою“ — говорить ангел. Це показує, що Йосиф зовсім не обурився чи сповнився зневаги, але він злякався Її, тому що Вона була сповнена Духа Святого» (святитель Василій Великий).

Опублiковано: № 1 (37) Дата публiкацiї на сайтi: 05 January 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237254938.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
17:25 21.05.2009 | Александр
Спасибо.С нетерпением ждем новых статей.
16:03 13.01.2009 | КСЕНИЯ
Спасибо,за интересный материал,очень хочется не чужих родственников,разделяющих это великое таинство!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: