Настуня

Настуня не любить розповідати. Дивлячись на її обличчя, важко уявити, як воно може усміхатися, сміятися, плакати. Її обличчя завжди задумливе, відсторонене та байдуже. Про себе Настя говорить тільки якщо її запитають, і то не завжди.

Мені Настуся довіряла. На мене вона надіялася. Я здавалася їй феєю з казки. Із казки, де всі злі та все погано, але одного разу, ніби вві сні, прийде хрещена-фея, і все буде, все. І плаття, і туфлі, і добра ласкава усмішка, й обіцяний наречений, і, звичайно ж перспектива щасливого життя в оточенні дітей та внуків.

Я намагалася бути чесною. Говорила Настусі, що не вмію бути феєю, нею потрібно народитися, а я так, проста людина, а тому дати їй нічого не можу. Того, що звичайна фея дає. Туфлі й плаття, можливо, я ще зможу купити на зекономлені гроші, а от з усім іншим, особливо з останнім... я не фея.

Настя слухала все це спокійно, розуміла все — вона розумна, Настя. Мені вона про любов ніколи не говорила, і про те, що сумує за мною, — теж. Рідко сміялася в наші хвилинні розмови по телефону і майже ніколи не плакала. Пам’ятаю лише один випадок, коли вона посварилася з подружкою і зателефонувала мені, ридаючи. Я застосувала всю свою майстерність і всі свої таланти. Настя швидко заспокоїлася. З подружкою вони помирилися в той же ж вечір, і Насті було якось незручно переді мною за свої сльози.

Про події в школі й пригоди з друзями вона розповідала. Про свої почуття — ні. Не тому що приховувала, а просто не знала, що таке почуття. Ніхто й ніколи не говорив їй про це — не було кому. У школі про таке не говорять, там, як правило, корисному вчать — математиці, географії, а от про почуття — мовчать.

Іноді при погляді на її біляве волосся й блакитні очі здавалося, що вона королева. Снігова якась, холодна, безкровна, одинока. На святкових ранках Настуся завжди була Снігурочкою — у неї була прекрасна пам’ять й підхожа зовнішність.

Одного разу Настя побувала в нашому місті. Весь день її ноги, які не звикли до таких просторів, міряли дороги столиці. «Ось річка, а ось церква, тут Батьківщина-Мати, а це монастир». Настя мовчки дивилася на визначні місця столиці. Територія монастиря була за розмірами як село, в якому жила Настя. У той день ми обійшли десять таких «сіл». Іноді, скромно усміхаючись, Настя їла морозиво. А в обід був бенкет у столичному кафе. Вибираючи страви, Настя виявила неочікувану сміливість, замовила собі борщ і вареники, і, звичайно ж, котлету. Покуштувати нове, те, що «у них» не дають, Настя відмовилася, недовірливо щулячись і знизуючи плечима.

Під вечір, колупаючи виделкою третю страву столичного частування, Настя дивилася в якусь невизначену точку. Чи то шпалери розглядала, чи то намагалася пригадати англійські букви, щоб прочитати назву телевізора та іншої побутової техніки. Що відбувалося в її голові, все так і залишалося секретом. Можна було запитувати сотні разів: «Настусю, про що ти думаєш? Як настрій, Настусю? Чому очі такі сумні?» — або придумувати інші варіанти запитань — вона лише знизувала плечима чи говорила, картавлячи: «Все добре».

Настя уважно слухала історії і казку на ніч. Усміхаючись і перепитуючи, коли щось було незрозуміло — Настуся дуже допитлива. Їй було все цікаво — такого вона ні від кого не чула. Учителі в школі були хороші, але учнів у класі багато. Дому в Настуні немає — місце, де вона ночує і живе після школи, — це дитячий будинок — спільний і нерідний.

Настя роздивлялася кімнатні квіти, слухала їх чудернацькі назви, вчилася пришивати ґудзики й ліпити з пластиліну. Ліпити Настя любила особливо. Дві хвилини потиснувши в руках пластилін і виліпивши тварину з вухами — тобто зайця, вона сказала: «Все». Довелося довго пояснювати, що поспішати немає куди, й оцінки ставити ніхто не буде, а от від ліплення можна отримати задоволення, якщо робити з душею. Настя недовірливо дивилася, а потім все-таки почала ліпити. «Дуже втомилася», — сказала Настуня, ставлячи на стіл через півгодини милу тваринку, з великими прикрашеними вухами, очима з віями й пальчиками на чотирьох лапках.

Настуся заснула зразу ж. Її обличчя було все таке ж віддалене та байдуже. Дивлячись на її закриті повіки, хотілося гладити, цілувати, і говорити в її сонну голову, що все в неї буде добре, і самій вірити в це теж дуже хотілося.

Але її сон не був таким безтурботним. Декілька разів вона ледве не впала з ліжка, перевертаючись, відкидаючи подушку й знову шукаючи її на ліжку. Вона підіймалася і щось говорила, знову падала на подушку і спала. Схлипувала й витирала руками малюсінькі сльозинки на віях. Обличчя її виражало сотні емоцій, тисячі почуттів і переживань. З кимось билася, когось обіймала, когось хотіла затримати, проживаючи свої сни. Кликала, знову схлипувала, усміхалася і навіть сміялася. Простирадло під Настею все зжужмилося, звернулося, ковдра постійно сповзала на підлогу, подушка опинялася то біля ніг, то на голові.

Що снилося їй, за чим плакала, чого боялася?

Уранці Настя спокійно пройшла у ванну чистити зуби. Симпатичне обличчя з блакитними очима й білявими локонами. І її такі швидкі — щоб не забрати багато уваги — знизування плечима, і її картаве «все добре». І її покірність у відповідь на будь-які прохання і «дякую» — на будь-які фрази.

Як достукатися до тебе, Настусю?

Новонароджені часто плутають день із ніччю — мамам це відомо. Удень дитя спить, змушуючи маму розчулено милуватися своїм чадом, а вночі починається його життєдіяльність — апетит, ігри та інші потреби.

Настусю, чи знала твоя мама, що ти переплутала день з ніччю в той момент, коли стала їй непотрібною? Що сказала би твоя мама, бачачи твій денний «сон» і твій нічний біль та гризоти?

Ти не ставиш ці запитання мамі. Ти взагалі вже перестала вести з нею діалоги, перестала думати про неї, чекати її повернення. Хіба що тільки вві сні. Борючись зі своїми «слабостями» і програючи бій самій собі, ти все так само відчайдушно чекаєш і шукаєш її, і просиш її не йти і не забувати.

Чим тобі допомогти, Настусю? Чи пояснити тобі, що все ще буде добре? І що ночі можуть приносити довгоочікувані відпочинок та спокій, і дні — такі ж довгоочікувані зустрічі, радощі й турботи? Чи зможеш ти повірити в це сама й чи змусиш вірити мене?

Опублiковано: № 1 (43) Дата публiкацiї на сайтi: 22 April 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Настуня

Настуня

Анна Лелик
Журнал «Отрок.ua»
Настя уважно слухала історії і казку на ніч. Усміхаючись і перепитуючи, коли щось було незрозуміло — Настуся дуже допитлива. Їй було все цікаво — такого вона ні від кого не чула. Учителі в школі були хороші, але учнів у класі багато. Дому в Настуні немає — місце, де вона ночує і живе після школи, — це дитячий будинок — спільний і нерідний.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 6 з 6
20:42 25.09.2011 | Антонина
Мне всегда больно когда я вижу брошенных детей, и их мамы тоже оставлены. Самые родные и близкие люди разделяют себя, чтобы страдать. Это страшно. Большие дети бросают маленьких детей, кто их этому научил? Никто. Сами выросшие без тепла, не могут дать тепло.
13:58 25.04.2010 | Света
Наверное это статья больше не для таких как Настя,а для таких как мы!Порой безсердечных и безжалостных,которые могут многим помочь но не помогают!!!
15:29 24.04.2010 | Александр
Очень трогательно!!!
Заставляет пошире глаза открыть и поглубже душу копнуть...
00:34 24.04.2010 | .
Идея как-то не развита и не раскрыта...
08:20 23.04.2010 | Александра
Ув. Анна Сорокина, спасибо огромное за прекрасное эссе. так чисто, искренне, душевно... до слез. Таких как Настенька много, но Господь Всеблагий высушит любые слезы и загладит любые раны. Вот только надо посмотреть такой Насте внимательно в глаза, проявить интерес и сердце ее оттает. Христос Воскресе!
06:58 23.04.2010 | Ксюша
Рассказ интересный, но какой-то неоконченный.И непонятно,зачем,для чего Настенька у автора?

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: