Є слова, які принаджують своєю простотою, слова про те, як уникнути суворого та неминучого Суду Божого. Знає їх багато хто, в тому числі й ті, для кого читання і слухання Євангелія — не головне заняття у житті. Ось ці слова: «Не суди, і не будеш засудженим». Або — те ж саме іншими словами: «Яким судом судите, судитимуть і вас; якою мірою міряєте, відміряють і вам». Зміст другого слова дорівнює змісту першого, оскільки, якщо ти відмовився від суворості щодо чужих гріхів, то насмілюєшся надіятись на милість до себе з боку Бога.

Простота Євангелія не відміняє його глибини й складності. По-перше, ми не маємо права плутати добро і зло, зрівнювати їх і, через страх впасти в осуд, відмовитись від моральних оцінок. Без розуміння, що таке «добре» і що таке «погано», життя людське навряд чи взагалі можливе. Щоб, за словами псалма, ухилитися від зла і сотворити добро (Пс. 33, 15), потрібна й моральна чутливість, і досвід, і здатність до здорових суджень. «Не суди» зовсім не повинно означати «перестань думати» або «перестань відрізняти добро від зла».

Чоловік, Який у вищій мірі була чутливий і безгрішний в питаннях гріха і праведності, був Чоловік Ісус Христос (1 Тим. 2, 5). У його вченні не було пещення, лицемірства, людиноугодництва. Навіть вороги говорили про Нього: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти (Мф. 22, 16). Христос, таким чином, більше за будь-кого мав право суворо ставитися до грішників. Однак саме з Його вуст лунало: Не засуджую й Я тебе (Ін. 8, 11), – і дивну молитву за розпинателів промовив саме Він на голгофському Хресті.

Навчитися не осуджувати можна тільки в Ісуса Христа. Якщо ми навчимося цьому, то на ділі виконаємо Павлове повеління: Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі (Фил. 2, 5). У цих почуттях неминуче повинні з’єднатися співстраждальна любов до грішної людини і уявне неототожнення грішника з гріхом. Людина – не винахідник гріха, а жертва. Гріх збезчестив, спотворив людину, але не знищив Божественного образу. Так сприймає людину Христос. Якщо хочемо не судити, доведеться цього погляду навчитися. Якщо розум не має навички з осудом реагувати на все, що відбувається довкола, значить, думка про Бога не від’ємна від розуму.

Виконання заповіді «не суди» не означає припинення розумової діяльності. Навпаки, це – пік розумової роботи і розумної праці. Допоможе і пам’ять про свої гріхи, покаянне усвідомлення яких завжди доречне. Допоможе розуміння того, що Знавець сердець людських і Цар Світу – Господь – один тільки може винести безпомилковий вирок людині. Він один знає, хто міг виправитися і не виправився, а хто не став кращим, тому що не міг. Він знає і підступність диявола, і слабкість людини, і клейкий тягар обставин, і ще багато того, від чого залежить правильний суд і що заховано від очей людських.

Зрідка говориться про те, що непрямим осудженням може виявитися похвала. Ви можете захоплено хвалити знайомого лікаря, священика, шкільного вчителя, а між рядками цієї похвали буде проглядатися засудження на адресу інших священиків, лікарів, учителів. Це може звучати і так: мовляв, ось цей – велика людини, а той – так, дріб’язок. Це може і не звучати, але бути й так зрозумілим, і виходить, що заповідь про неосудження ускладнюється і що навіть у похвалах ми повинні бути стриманими й уважними.

Неоціненною допомогою для зменшення гріхів є свідома втеча від пліток. Достатньо перестати вникати у справи, які особисто тебе не стосуються – як багаття осудження втратить більшу частину дров і почне загасати.

Ми склали словесний портрет людини, якій після смерті Христос нічого осудливого не скаже, але, вказавши на райські ворота, промовить: «Заходь». Це людина, яка зовсім позбавлена марної цікавості. Для слухання чужих таємниць у неї не було вух, і для розмов про чужі гріхи її язик був непридатний. Свої гріхи вона пам’ятала. Слова Давида «гріх мій завжди переді мною» для неї не були просто словами. Коли на терези її думок лягали гріхи людей, на другу чашу відразу опускалась пам’ять про милість Бога і Крові Нового Завіту. Вона повчалася в законі Господньому день і ніч, хоча ніщо зовні не виказувало в ній подвижника і людям вона здавалася ледарем або «ні рибою ні м’ясом». Та він і був нікчемною людиною, яка не одягала нагих, не спала на підлозі, не стала найстараннішою в пості, не навчилася молитися вогненно і чудотворно. Всі її сили пішли на внутрішню боротьбу зі своїм нерозумним серцем, яке все життя намагалося вкрасти у Бога царське достоїнство, щоб розвішувати на всіх свої ярлики. Цього вона серцю не дозволила. Наскільки важко їй далась ця внутрішня робота – нам, любителям осудження, сказати важко. Але Христос, Який обіцяв не судити того, хто не судив, просто й без Суду скаже цій людині: «Заходь», – і вкаже на перлинні ворота в золотій стіні.