Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

«Небеса звіщають славу Божу…»

Світло рухається зі швидкістю триста тисяч кілометрів на секунду. Це можна зрозуміти, але неможливо уявити. Зі властивою йому швидкістю, світло пролітає в безживній тиші космосу величезні відстані, які також неможливо уявити, а розуміти це можуть лише астрономи.

Зорі якось народжуються і чомусь згасають. А ми встигаємо самі народитися й померти під їхнім холодним блиском, тому що світло від них, уже згаслих, усе йде й іде в різні боки, в тому числі й у наш ― до Чумацького шляху, до великого скупчення (sic) із двохсот мільярдів зірок, одна з яких ― Сонце.

Найближча до Сонця зірка ― Проксима Центавра. Вона за сорок два трильйони кілометрів від нас. І я не можу зрозуміти, чому дивовижні зірки, що літають одна від одної на величезних відстанях, можуть називатися «скупченнями». Серед усього цього стрункого й гармонійного жаху Сонце ― пересічна зірочка, і мені за нього образливо.

Чумацький шлях закручений у спіраль, яку навіть не назвеш величезною. Слова бліднуть і втрачають сенс. Ця спіраль примудряється рухатись і крутитися.

Говорячи про це все, ми вже стоїмо на тонкій межі, що відділяє хворого від здорового. Обережно робимо півкроку, і… розплившись в ідіотській усмішці, продовжуємо. Продовжуємо бадьорим голосом радіоточки «Маяк» з упевненістю шкільного вчителя: «Найближча до Чумацького шляху галактика ― туманність Андромеди. Вона віддалена від Землі на два мільйони світових років». Додамо від себе: вона також закручена в спіраль і також примудряється рухатися.

П’ятнадцять хвилин читання підручника астрономії ― і от я вже заблукав, як геймер, котрий заліз у комп’ютер і не може вилізти. Хочу додому, на нашу маленьку планету. Вона мило водить танок навколо маленького сонця десь у хвості незносно великої Галактики.

Необхідно одразу ж уткнутися носом у свіжоскошене сіно або випити горня свіжого молока. Після читання підручника з астрономії треба впасти у траву і спостерігати за мурахами і цвіркунами. У радянських фільмах так робили космонавти майбутнього, коли поверталися на Землю. І, Боже ж мій, як правильно робили! Зоряний пил ще блищав на знятих скафандрах, а вони вже плескалися голяка в річці й реготали, як діти.

Так, на Землі помирають. Наша скорботна планета просякнута сльозами. Сльози проникають крізь ґрунт і шиплять, крапаючи на магму. Але зате на ній люблять і моляться. І кому потрібні були б холодні, як могила, простори космосу, якби на малесенькій Землі Серафим не годував із рук ведмедя, Симеон не стояв на стовпі, а Марія Єгипетська не переходила Йордан по воді, як по суші…

Опублiковано: № 5 (29) Дата публiкацiї на сайтi: 24 January 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
«Небеса звіщають славу Божу…»

«Небеса звіщають славу Божу…»

Андрій Ткачов
Журнал «Отрок.ua»
Після читання підручника з астрономії треба впасти у траву і спостерігати за мурахами і цвіркунами. У радянських фільмах так робили космонавти майбутнього, коли поверталися на Землю. І, Боже ж мій, як правильно робили! Зоряний пил ще блищав на знятих скафандрах, а вони вже плескалися голяка в річці й реготали, як діти.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 4 з 4
00:54 09.03.2008 | Юрец
Это очень сильное чувство
11:06 15.02.2008 | Ксюша
Мне тепло и уютно от того что я беззащитна и вся в руках Божьих... от того что полностью завишу от Него... и мне не страшно в этой огромной вселенной, потому что Он рядом и любит меня, бессильную, грешную... и мою душу наполняет любовью...
19:48 08.02.2008 | Ирина
Хорошая статья.Короткая,но действительно заставляет задуматься...Также мне кажется,что страшится нечего,ведь сила Бога-нам подмога!:)
19:57 24.01.2008 | Ольга
Я, когда не ходила в церковь, все думала, ну как же страшно все-таки жить, мы, такие маленькие, ходим, плачем, ругаемся, чего-то хотим, о чем-то мечтаем... Но ведь мы всего лишь песчинки! Мне становилось страшно...очень... Вокруг Земли какие-то планеты, метеориты, все это бездушное, злое, холодное. Как же одинок и беззащитен человек, - думалось мне. А теперь я понимаю, что есть Господь, и мне с ним уже ничего не страшно!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: