На запитання Юлії Самаріної відповідає протоієрей Андрій Ткачов
На запитання Юлії Самаріної відповідає протоієрей Андрій Ткачов
До 25 років людина зазвичай визначається, ким їй бути. Більше того, у 25 років вона розуміє, що вже щось закінчила й кимось стала. Християнська молодь ― це також молодь, і, звичайно, ми всі на когось учимось і кимось працюємо. Цікава ситуація виникає тоді, коли ти виявляєш, що в тебе якась «неправильна» професія.
Дозвольте мені докинути свою лепту в розмову про віру в нашому житті. Говорити буде людина «неправильної» професії ― редактор глянцевого журналу, тому не сприймайте її міркування всерйоз: вона просто жартує.
У нашому світі часто відбувається так, що християнином намагаєшся стати вже після того, як вибір зроблений, вища освіта отримана. Добре, якщо ти вчитель, лікар чи пожежник. Ці люди вчать, лікують, рятують, їм немає чим дорікнути. А що робити, якщо сама професія передбачає угоду із сумлінням? Значить, ця професія «неправильна»?
«Все профессии важны, все профессии нужны», ― сказав Володимир Маяковський. Але коли він писав вірш «Ким бути?», деяких професій іще не існувало. Припустімо, в тебе завжди була п’ятірка з літератури й англійської, ти писав вірші, читав Марселя Пруста й зрештою вступив на філологічний. Широка спеціальність «філолог» дозволила тобі знайти непогану роботу: ти став рекламістом. Це значить, що твоє завдання ― писати хороші рекламні тексти, якісні рекламні тексти, які будуть приваблювати покупців. Для того, щоб привертати покупців, треба їм щось пообіцяти. Наприклад, піклуватися про них («Тефаль»), змінити життя на краще («Філіпс»), подарувати їм повну свободу, красу, щастя. Реклама ― це мистецтво обіцяти. Обіцяти треба талановито, щиро ― це й буде успіхом твоєї професії. Із тобою укладе контракт компанія «Кока-кола», і тоді все, що тобі треба для безбідного життя, ― це вигадувати одне-два речення на рік.
Питання: Як, будучи християнином, можна всерйоз говорити про те, що «кожен має прагнути до розкоші, яка дає нам свободу й незалежність»?
Відповідь: У часи Маяковського реклама вже існувала. Не було неону, телероликів і багато чого іншого, але були заклики до купівлі того чи іншого товару, були розхвалювання послуг та запрошення ними користуватися. Займалися цим більше художники, ніж філологи. Але реклама існувала й раніше. Наприклад, пишний прийом іноземних гостей у всі часи був рекламою багатства держави, а військові паради ― рекламою її могутності. Мусульмани недаремно забороняли в підкорених християнських країнах церковний дзвін і хресні ходи, тому що це не що інше, як своєрідна презентація віри, милозвучна й запашна проповідь, конкуренції з якою іслам не витримував. У тваринному світі існують забарвлення й запахи ― це теж реклама, заклик, демонстрація.
Я не згоден із тим, що реклама за самою своєю суттю є гріховною. Як і в усіх явищах життя, у неї є можливість бути благочестивою (анонс духовних передач або реклама нової духовної книги), у неї є паскудна крайність (те, що обурює автора, й далі, аж до реклами алкоголю, тютюну та нічних закладів). Але в неї є й певна рухома середина з межами, які важко окреслити. Туди може поміститися реклама мінеральної води, дитячих підгузків, суперклею тощо. Припустимо, що саме рекламувати, вам скажуть. Але у вас залишається можливість вирішувати питання «як рекламувати»? Не зачіпайте й не подразнюйте панівні людські пристрасті ― похіть та марнославство, уникайте оголеної натури й двозначних жестів. Список рекомендацій можна продовжити, але він буде невеликим. При їх дотриманні моральних колізій у рекламіста буде менше.
Ти ― молодий юрист. Оскільки молодих юристів зараз дуже багато, знайти хорошу роботу непросто. Але тобі пощастило: тебе взяли працювати в міський суд. Допомагати судді вести справи ― дуже гарна практика. Спочатку тобі все це подобається, але одного чудового дня суддя приносить тобі рішення (яке за найзвичайніші гроші купили «клієнти»), а твоє завдання ― зробити так, щоб це рішення набуло законної сили. Ти ж молодий спеціаліст, невже не впораєшся?
Зараз уяви собі, що ти «стаєш у позу» й відмовляєшся допомагати своєму начальнику. Що йому сказати? «Це нечесно?» Звучить, як у дитячому садку. І легко уявити, що відповість суддя і чи будеш ти й далі працювати за своєю «неправильною» спеціальністю.
Питання: Як, будучи християнином, ти можеш працювати юристом, якщо будь-який розгляд справи нагадує економічну гру, в якій виграє той, хто встигає купити все?
Відповідь: Юрист належить до вузького кола сакральних професій, де є ще місце лікарю, вчителю, військовому та священику. Від діяльності цих людей залежить найголовніше в житті людини: здоров’я, знання, радість, свобода, справедливість... Давайте спитаємо себе: чи робота лікаря часто буває стерильною щодо моралі? Чи немає там важких питань і нерозплутаних вузлів? Звичайно, є. Немало двозначності може бути й у житті вчителя, і в житті міліціонера. Це зовсім не значить, що православній людині немає місця в педагогіці, у медицині, в армії. Сказане стосується і юриспруденції. Можливо, навпаки, треба боротися за збільшення «квоти» православних адвокатів, прокурорів, судових приставів. Класична юриспруденція завжди ходила пліч-о-пліч з богослов’ям, і багато богословів давнини були одночасно юристами. Те, що сьогодні це не так, не значить, що це в принципі не так. У будь-якій сфері життя перед нами стоїть завдання повернення до норми. Тож молодій людині, яка бажає стати юристом, треба вчити закони, виховувати силу волі, вчитися говорити та слухати. Ілюзій створювати не треба, але роботи їй вистачить.
Ти намагаєшся відкрити власне кафе. Там буде затишно, приємно, туди можна буде приходити з дітьми у вихідні. Ти уявляєш собі, як твоє кафе буде оформлене, скільки там буде квітів та картин, яка музика...
Питання: Що ти будеш робити, коли, щоб відкритися, тобі доведеться давати хабарі всім підряд, а потім, щоб не розоритися, доведеться обманювати податкову поліцію? Можливо, твоя мрія ― мрія власника, а не християнина й чесної людини, і вона ніколи не здійсниться, якщо ти й далі хочеш бути чесним?
Відповідь: Відповіддю на це, а також на два попередні питання може бути житіє Серафима Виріцького. Він довго служив прикажчиком, потім відкрив свою справу й за декілька десятиріч став одним із найбагатших людей Росії. Він торгував хутрами. Зауважу, що хоча моральність у дореволюційній Росії в чомусь була вищою за теперішню, в цілому гріхи й пороки були ті ж. На запитання «як справи?» росіяни протягом багатьох століть розводили руки й, винувато посміхаючись, відповідали: «крадуть-с». І посеред, здавалось би, вічних грабіжництва, ліні, заздрості, шкуродерства прп. Серафим (тоді ще Василь) зміг чесно заробити великий капітал та зумів правильно ним скористатися.
Є іще приклади. Відомі Єлісеєвські магазини в Москві та Пітері носять ім’я свого засновника Єлісеєва. Це був простий мужик, який почав вільні труди вантажником у Москві. Комерційна хватка, помножена на трудолюбство, тверезість і заощадливість, зробила його власником «гастрономів № 1» у Російській імперії. Титул зберігся навіть при Союзі.
Думаю, що сучасній людині заважає багато знань. Вона схожа на ту циганку, яка, ще не народивши дитини, вже уявила собі яскраву картину того, як дитя виросте та впаде в річку; й ось сидить і гірко плаче. Бруду, спокус вистачало й вистачає. Але треба закочувати рукава, займатися ділом та набивати гулі, здобувати не умоглядний, а шкірно-мозолистий досвід. Робити це треба з молитвою й із благословення, а тоді вже подивимося.
І, нарешті, професія редактора (або журналіста, або фотографа). Красивий яскравий глянцевий журнал (знову повнісінько реклами, але ти чистий, тому що цим зайняті інші люди). Вже не кажучи про те, що тобі доводиться бувати на закритих вечірках, носити туфлі, які коштують забагато, і взагалі «працювати на багатих», які купують, читають, одягають, їдять та п’ють те, про що ти пишеш, ти із задоволенням займаєшся тим, що зветься Марнотою.
Питання: Це, звісно, дуже цікаво, але як, будучи християнином, ти можеш усім цим займатися, у той час, коли є люди, які бідують? Чи не правильніше буде піти й животіти, але бути чесним і не витрачати свої сили на моду?
Відповідь: Животіння в бідності зовсім не ідеал християнства. Убогість ― це благословення тим, хто хоче її та прагне до неї. Для тих, хто до неї не готовий, вона може бути прокляттям. Але мені здається, проблема в іншому. Проблема у своєрідному розумінні християнства. Можливо, у людини, яка ставить це питання, такий погляд сформований винятково читанням патериків. Можливо, хтось із духовних авторитетів прищепив відразу до повсякденної діяльності та «жагу пустелі». Не знаю. Знаю одне: до Другого Пришестя Христового сівба та жнива, весна та осінь не припиняться. Збережеться потреба в усіх професіях та збережеться можливість для християнина займатися будь-якою професією, яка не передбачає свідомого й відвертого служіння гріху.
Наостанок ще один приклад: у книзі С. Фуделя «Біля стін церкви» згаданий один чоловік. Він служив швейцаром на Ярославському вокзалі, стояв у лівреї, відчиняв та зачиняв двері. І він таємно від свого оточення ніс багатолітній подвиг умної Ісусової молитви. Це в тій штовханині та багатолюдстві, які завжди панують на «площі трьох вокзалів». У протилежність йому згадується інший «молитвеник». О. Серафим (Роуз) писав про чоловіка, який любив стукати по батареях чи по стіні й стелі, якщо сусіди своїм галасом або музикою заважали йому читати Ісусову молитву.
Чи не здається, що підкреслене чистоплюйство деяких християн нагадує такого «молитвеника»? Той кричав «тихо, я молюся», а ми ніби вимагаємо від світу: «створіть мені умови, щоб я був білим та пухнастим». Уся історія світу говорить нам, що таких умов не було й не буде ніколи.