Неправильна професія

На запитання Юлії Самаріної відповідає протоієрей Андрій Ткачов

На запитання Юлії Самаріної відповідає протоієрей Андрій Ткачов

До 25 років людина зазвичай визначається, ким їй бути. Більше того, у 25 років вона розуміє, що вже щось закінчила й кимось стала. Християнська молодь ― це також молодь, і, звичайно, ми всі на когось учимось і кимось працюємо. Цікава ситуація виникає тоді, коли ти виявляєш, що в тебе якась «неправильна» професія.

Дозвольте мені докинути свою лепту в розмову про віру в нашому житті. Говорити буде людина «неправильної» професії ― редактор глянцевого журналу, тому не сприймайте її міркування всерйоз: вона просто жартує.

У нашому світі часто відбувається так, що християнином намагаєшся стати вже після того, як вибір зроблений, вища освіта отримана. Добре, якщо ти вчитель, лікар чи пожежник. Ці люди вчать, лікують, рятують, їм немає чим дорікнути. А що робити, якщо сама професія передбачає угоду із сумлінням? Значить, ця професія «неправильна»?

 

«Все профессии важны, все профессии нужны», ― сказав Володимир Маяковський. Але коли він писав вірш «Ким бути?», деяких професій іще не існувало. Припустімо, в тебе завжди була п’ятірка з літератури й англійської, ти писав вірші, читав Марселя Пруста й зрештою вступив на філологічний. Широка спеціальність «філолог» дозволила тобі знайти непогану роботу: ти став рекламістом. Це значить, що твоє завдання ― писати хороші рекламні тексти, якісні рекламні тексти, які будуть приваблювати покупців. Для того, щоб привертати покупців, треба їм щось пообіцяти. Наприклад, піклуватися про них («Тефаль»), змінити життя на краще («Філіпс»), подарувати їм повну свободу, красу, щастя. Реклама ― це мистецтво обіцяти. Обіцяти треба талановито, щиро ― це й буде успіхом твоєї професії. Із тобою укладе контракт компанія «Кока-кола», і тоді все, що тобі треба для безбідного життя, ― це вигадувати одне-два речення на рік.

Питання: Як, будучи християнином, можна всерйоз говорити про те, що «кожен має прагнути до розкоші, яка дає нам свободу й незалежність»?

Відповідь: У часи Маяковського реклама вже існувала. Не було неону, телероликів і багато чого іншого, але були заклики до купівлі того чи іншого товару, були розхвалювання послуг та запрошення ними користуватися. Займалися цим більше художники, ніж філологи. Але реклама існувала й раніше. Наприклад, пишний прийом іноземних гостей у всі часи був рекламою багатства держави, а військові паради ― рекламою її могутності. Мусульмани недаремно забороняли в підкорених християнських країнах церковний дзвін і хресні ходи, тому що це не що інше, як своєрідна презентація віри, милозвучна й запашна проповідь, конкуренції з якою іслам не витримував. У тваринному світі існують забарвлення й запахи ― це теж реклама, заклик, демонстрація.

Я не згоден із тим, що реклама за самою своєю суттю є гріховною. Як і в усіх явищах життя, у неї є можливість бути благочестивою (анонс духовних передач або реклама нової духовної книги), у неї є паскудна крайність (те, що обурює автора, й далі, аж до реклами алкоголю, тютюну та нічних закладів). Але в неї є й певна рухома середина з межами, які важко окреслити. Туди може поміститися реклама мінеральної води, дитячих підгузків, суперклею тощо. Припустимо, що саме рекламувати, вам скажуть. Але у вас залишається можливість вирішувати питання «як рекламувати»? Не зачіпайте й не подразнюйте панівні людські пристрасті ― похіть та марнославство, уникайте оголеної натури й двозначних жестів. Список рекомендацій можна продовжити, але він буде невеликим. При їх дотриманні моральних колізій у рекламіста буде менше.

Ти ― молодий юрист. Оскільки молодих юристів зараз дуже багато, знайти хорошу роботу непросто. Але тобі пощастило: тебе взяли працювати в міський суд. Допомагати судді вести справи ― дуже гарна практика. Спочатку тобі все це подобається, але одного чудового дня суддя приносить тобі рішення (яке за найзвичайніші гроші купили «клієнти»), а твоє завдання ― зробити так, щоб це рішення набуло законної сили. Ти ж молодий спеціаліст, невже не впораєшся?

Зараз уяви собі, що ти «стаєш у позу» й відмовляєшся допомагати своєму начальнику. Що йому сказати? «Це нечесно?» Звучить, як у дитячому садку. І легко уявити, що відповість суддя і чи будеш ти й далі працювати за своєю «неправильною» спеціальністю.

Питання: Як, будучи християнином, ти можеш працювати юристом, якщо будь-який розгляд справи нагадує економічну гру, в якій виграє той, хто встигає купити все?

Відповідь: Юрист належить до вузького кола сакральних професій, де є ще місце лікарю, вчителю, військовому та священику. Від діяльності цих людей залежить найголовніше в житті людини: здоров’я, знання, радість, свобода, справедливість... Давайте спитаємо себе: чи робота лікаря часто буває стерильною щодо моралі? Чи немає там важких питань і нерозплутаних вузлів? Звичайно, є. Немало двозначності може бути й у житті вчителя, і в житті міліціонера. Це зовсім не значить, що православній людині немає місця в педагогіці, у медицині, в армії. Сказане стосується і юриспруденції. Можливо, навпаки, треба боротися за збільшення «квоти» православних адвокатів, прокурорів, судових приставів. Класична юриспруденція завжди ходила пліч-о-пліч з богослов’ям, і багато богословів давнини були одночасно юристами. Те, що сьогодні це не так, не значить, що це в принципі не так. У будь-якій сфері життя перед нами стоїть завдання повернення до норми. Тож молодій людині, яка бажає стати юристом, треба вчити закони, виховувати силу волі, вчитися говорити та слухати. Ілюзій створювати не треба, але роботи їй вистачить.

Ти намагаєшся відкрити власне кафе. Там буде затишно, приємно, туди можна буде приходити з дітьми у вихідні. Ти уявляєш собі, як твоє кафе буде оформлене, скільки там буде квітів та картин, яка музика...

Питання: Що ти будеш робити, коли, щоб відкритися, тобі доведеться давати хабарі всім підряд, а потім, щоб не розоритися, доведеться обманювати податкову поліцію? Можливо, твоя мрія ― мрія власника, а не християнина й чесної людини, і вона ніколи не здійсниться, якщо ти й далі хочеш бути чесним?

Відповідь: Відповіддю на це, а також на два попередні питання може бути житіє Серафима Виріцького. Він довго служив прикажчиком, потім відкрив свою справу й за декілька десятиріч став одним із найбагатших людей Росії. Він торгував хутрами. Зауважу, що хоча моральність у дореволюційній Росії в чомусь була вищою за теперішню, в цілому гріхи й пороки були ті ж. На запитання «як справи?» росіяни протягом багатьох століть розводили руки й, винувато посміхаючись, відповідали: «крадуть-с». І посеред, здавалось би, вічних грабіжництва, ліні, заздрості, шкуродерства прп. Серафим (тоді ще Василь) зміг чесно заробити великий капітал та зумів правильно ним скористатися.

Є іще приклади. Відомі Єлісеєвські магазини в Москві та Пітері носять ім’я свого засновника Єлісеєва. Це був простий мужик, який почав вільні труди вантажником у Москві. Комерційна хватка, помножена на трудолюбство, тверезість і заощадливість, зробила його власником «гастрономів № 1» у Російській імперії. Титул зберігся навіть при Союзі.

Думаю, що сучасній людині заважає багато знань. Вона схожа на ту циганку, яка, ще не народивши дитини, вже уявила собі яскраву картину того, як дитя виросте та впаде в річку; й ось сидить і гірко плаче. Бруду, спокус вистачало й вистачає. Але треба закочувати рукава, займатися ділом та набивати гулі, здобувати не умоглядний, а шкірно-мозолистий досвід. Робити це треба з молитвою й із благословення, а тоді вже подивимося.

І, нарешті, професія редактора (або журналіста, або фотографа). Красивий яскравий глянцевий журнал (знову повнісінько реклами, але ти чистий, тому що цим зайняті інші люди). Вже не кажучи про те, що тобі доводиться бувати на закритих вечірках, носити туфлі, які коштують забагато, і взагалі «працювати на багатих», які купують, читають, одягають, їдять та п’ють те, про що ти пишеш, ти із задоволенням займаєшся тим, що зветься Марнотою.

Питання: Це, звісно, дуже цікаво, але як, будучи християнином, ти можеш усім цим займатися, у той час, коли є люди, які бідують? Чи не правильніше буде піти й животіти, але бути чесним і не витрачати свої сили на моду?

Відповідь: Животіння в бідності зовсім не ідеал християнства. Убогість ― це благословення тим, хто хоче її та прагне до неї. Для тих, хто до неї не готовий, вона може бути прокляттям. Але мені здається, проблема в іншому. Проблема у своєрідному розумінні християнства. Можливо, у людини, яка ставить це питання, такий погляд сформований винятково читанням патериків. Можливо, хтось із духовних авторитетів прищепив відразу до повсякденної діяльності та «жагу пустелі». Не знаю. Знаю одне: до Другого Пришестя Христового сівба та жнива, весна та осінь не припиняться. Збережеться потреба в усіх професіях та збережеться можливість для християнина займатися будь-якою професією, яка не передбачає свідомого й відвертого служіння гріху.

Наостанок ще один приклад: у книзі С. Фуделя «Біля стін церкви» згаданий один чоловік. Він служив швейцаром на Ярославському вокзалі, стояв у лівреї, відчиняв та зачиняв двері. І він таємно від свого оточення ніс багатолітній подвиг умної Ісусової молитви. Це в тій штовханині та багатолюдстві, які завжди панують на «площі трьох вокзалів». У протилежність йому згадується інший «молитвеник». О. Серафим (Роуз) писав про чоловіка, який любив стукати по батареях чи по стіні й стелі, якщо сусіди своїм галасом або музикою заважали йому читати Ісусову молитву.

Чи не здається, що підкреслене чистоплюйство деяких християн нагадує такого «молитвеника»? Той кричав «тихо, я молюся», а ми ніби вимагаємо від світу: «створіть мені умови, щоб я був білим та пухнастим». Уся історія світу говорить нам, що таких умов не було й не буде ніколи.

Опублiковано: № 2 (21) Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Неправильна професія

Неправильна професія

Андрій Ткачов
Журнал «Отрок.ua»
До 25 років людина зазвичай визначається, ким їй бути. Більше того, у 25 років вона розуміє, що вже щось закінчила й кимось стала. Цікава ситуація виникає тоді, коли ти виявляєш, що в тебе якась «неправильна» професія.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 12 з 12
03:23 16.03.2011 | евгения
На редкость еврейская статья.Никогда не учавствую в обсуждении -но это слишком работа в глянце по определению грех .Недавно я отказалась от такой перспективы т.к Библию вспомните -о том что бей дитя о камень пока малое. А про всех ваших торговцев -кто вам сказал что если из деревни вышел -то честно капитал сколотил. Я ЗНАЮ ООЧЕНЬ БЛИЗКО ТАКИХ ООЧЕНЬ БОГАТЫХ НЫНЕШНИХ КУПЦОВ -И НИ ОДНОГО ЧЕСТНОГО ЧЕЛОВЕКА. А ПОТОМУ ОТКРОВЕННО ИХ ИГНОРИРУЮ. ИЗВИНИТЕ.ГРЕШНА.НЕ СМОГЛА УДЕРЖАТЬСЯ
11:23 31.07.2010 | Люба
Слава Богу и спасибо автору за труд! Прекрасная уравновешенная статья оказалась в моем случае своевременной, можно сказать решающей. Спасибо еще раз за вдумчивый подход.
11:03 17.09.2009 | Кристина
спасибо за статью, особо хочу отметить последний абзац, который в итоге расставил по полкам остатки моих мыслей.
что касается выбора профессии-трудный это поиск. ведь выбирать хочется сердцем, а оно молчит... я работала в компании, где очень много платили, работа была честной, но вот не мое и все. сама являюсь студенткой 6 курса мед вуза, каким врачем буду-ума не приложу.
23:10 30.06.2008 | Сергей
подходящие для спасения.
23:07 30.06.2008 | Сергей
Цитата из последнего абзаца: "...а мы как бы требуем от мира: «создайте мне условия, чтоб я был белым и пушистым». Вся история мира говорит нам, что таких условий не было и не будет никогда."

Тут как посмотреть...

Жизнь поставить нас в такие обстоятельства, когда придется искать компромисс между чистотой совести и элементарным выживанием.
И приходится работать людям в самых неприглядных местах, сотрудничать с очень разными людьми.
Вот в такой ситуации человек может очень ясно осознать, что вопрос "Как?" бывает намного важнее вопросов "Кем?", "Когда?", "Где?" и "Почему?"
Если даже в самых удручающих условиях, человек сохранит в сердце верность идеалам, возможно Господь подарит ему Момент Истины - глоток из Чаши Спасения - случай, который многих заставит резко освежить в сознании заповеди, которые мы так стараемся считать тяжеловыполнимыми.

Я думаю, у каждого на памяти не один такой случай.
А ведь это только один из вариантов. Главное не сдаваться.

На счет условий из последнего абзаца... Они, как всегда и везде - подходящие.
11:23 02.06.2008 | Анна
В американских фильмах часто бывают сюжеты о том, что победил честный бизнесмен или честный адвокат, но в реальности нашей страны, да и, боюсь, не только нашей, они чаще проигрывают. Возможно, молодой человек и должен попробовать быть христианином в любой профессии, которую послала ему судьба, но он должен быть готов к тому, что может понести поражение и снова встать перед выбором: осознанно грешить или многое потерять
21:01 13.03.2008 | Вит
Есть такой критерий правильной профессии: чтобы потом не лечиться.

Профессия и профессиональная болезнь. А ещё есть обезьяньи профессии, где тупеешь. А допустим ты призван быть писателем, а тебя втиснули в цеховой процесс или родители отдали учиться туда, где выгоднее, а не по призванию.

Если по притче жить, таланты развивать, то как это клеится с тем, что надо выживать, поскольку постоянно растут цены? Я запутался. Хочется жить красиво и со смыслом, а не быть марионеткой неуловимых рыночных механизмов.

12:27 11.02.2008 | Склярова Тать
В письме Натальи как в капле воды отражена вся непростая ситуация с преподаванием знаний о религии в общеобразовательных школах России. Кто-то, как Наталья, решается на свой страх и риск нести детям свет христианского учения. Кто-то много лет добивается от руководства школы или департамента образования разрешения на преподавания основ религиозной культуры… Я, например, сначала преподавала основы православия в одной из московских школ (по просьбе родителей и по договорённости с руководством школы). А в настоящее время меня «настигли» честь и обязанность работать в составе рабочей группы от Министерства образования и Московской Патриархии, которая как раз и решает, каким образом могут быть введены в школьную программу основы православной культуры. Не буду рассказывать подробности многочисленных трудностей, преград и разочарований, которые, естественно, оказываются на нашем пути. То, что описывает Наталья, переживают, так или иначе, все энтузиасты преподавания религии в школе. Поэтому утешение здесь может быть только одно. Верить в то, что не ты выбрал этот путь, а тебя выбрали для него. И тогда масштаб всех проблем примет совсем другие очертания. Тебя выбрали.
Ты делаешь, что можешь и как можешь.
Что-то получается, а что-то с трудом…
Но за всё – слава Богу!

Склярова Татьяна,
кандидат педагогических наук, доцент, почётный работник высшего профессионального образования России, зав.кафедрой социальной педагогики ПСТГУ.
01:56 04.02.2008 | Наталья
Соответственно, работая в школе, я расширила программу изучения Библии. Не буду здесь описывать подробности, скажу лишь, что меня неоднократно вызывали к руководству, неоднократно собирали по этому поводу педагогические собрания, в конце концов, закончили письмом из Минобразования, в котором говорилось об ущемлении прав детей других религий... Короче говоря, меня пытались обвинить в разжигании межрелигиозной розни среди детей. "Замяли" этот вопрос только тогда, когда родители моих ребят по собственной инициативе, узнав о происходящем, написали письмо к руководству учебного заведения, указав на то, что многие из детей впервые (в 5-ом классе!) добровольно взяли в руки книгу - именно Детскую Библию - и с удовольствием ее читают. Особо приятно и одновременно удивительно было в этой ситуации то, что письмо подписали и родители-мусульмане.
Однако история на сем не закончилась, и в этом году, снова взяв на обучение 5-е классы, мне запретили включать в планирование хоть сколько-то часов, отведенных на Библию! Написав заявление об уходе (в 20-ых числах сентября), меня все же убедили остаться на нынешний учебный год, закрыв глаза на мое планирование, но все же запретив прописывать в журнале более 3-х часов Ветхого и Нового Заветов.
В сложившихся обстоятельствах, на будущий год, я конечно же оставлю работу учителя, поскольку свободы в данном вопросе мне не дадут ни в одном учебном заведении Москвы, а молчать - сил нет!
И ситуация с каждым днем лишь усугубляется! И если что-то в этой проблеме не изменить "сверху", "снизу" сама собой она не решится.
Посему ныне нахожусь буквально на распутье: свое ли дело выбрала, и куда идти сейчас...
01:55 04.02.2008 | Наталья
Простите, что отнимаю время, но расскажу по порядку.
Ни в одной современной методической программе по лит-ре нет строго определенного кол-ва часов отведенных на изучение Библии. Все авторы строго расписаны и подсчитаны, а Библия... - понятно, что должна изучаться в школе, но каким образом и сколько - неизвестно. Каждый составитель методпрограмм предлагает свою версию, но не более 5 (не удивляйтесь, действительно 5) часов на чтение Библии (в эти часы надо уместить Ветхий Завет, Новый Завет, краткий рассказ об основных святых и о становлении христианства на Руси). Любому нормальному здравомыслящему человеку ясно - это абсурд! За 5 часов изучить все Священное Писание невозможно! Тем более изучить так, чтобы затем адекватно воспринимать произведения Достоевского, Толстого, Булгакова и др. величайших классиков русской лит-ры.
01:53 04.02.2008 | Наталья
Очень сильно задела данная статья, поскольку в данный момент я нахожусь как раз-таки в подобной ситуации: практически получила филологическое образование, конкретнее филолого-педагогическое, и уже 4-ый год преподаю ребятам русский язык и лит-ру. Однако в последнее время, все чаще и чаще приходят мысли, что занимаюсь совершенно не своим делом.
Нет, педагогическая работа мне безумно нравится, на данный момент уже даже не могу представить свою жизнь без детей, без их радостей, порой, увы, проблем, различного рода трудностей...
Угнетает другое. В России ныне нельзя говорить о Боге, о вере, о Библии, о Святой Православной Руси! Да, действительно нельзя!
К сожалению, размер сообщения ограничен, посему, чтобы раскрыть тему пишу 2-ое
21:54 27.09.2007 | Олег
Молодому юристу в городском суде наверное лучше отказаться и сказать, что это нечесно. Пусть это будет по-детски. Иначе - он сделает первый шаг по тому пути, по которому шагает судья - и возврат может не быть таким легким как кажется. Сакральность юридической профессии наверное мне непонятна, при определенных условиях это занятие может быть нормальной профессией - но нужна избирательность к тому что ты делаешь - коррупция, взятки, решения "за деньги" - даже банальная ложь в процессе должны быть исключены - совмещения невозможны для православного человека - даже ради денег или карьеры.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: