Почуття, від якого не соромно

Фільм Андрія Тарковського «Соляріс» я дивилася не стільки за велінням серця, скільки для роботи. Перш ніж ця картина стала «моєю», я передивилася її п’ять разів. Під час одного з переглядів, немов грім серед ясного неба, прозвучала для мене фраза: «Сором — ось те почуття, що врятує людство». Ці слова примусили по-новому почути таке знайоме з дитинства слово — сором.

Часом мені здається, що ключ до правильного, рятівного розуміння поняття сорому втрачений ще в далекому дитинстві. «Як тобі не соромно?!« — ці слова багато хто з нас напевно не раз чув від вихователів у дитячому садку. Дивно, що соромітною вважалася переважно підвищена дитяча цікавість до статевих відмінностей товаришів. Інші витівки, часом значно небезпечніші, легше сходили з рук. Я не раз спостерігала, як наклепника називали «дитиною, якій можна довіряти», злодюжку — «підприємливою дитинкою», а дитяче лихослів’я викликало в дорослих лише сміх. Справжня підлість могла залишитися без уваги, але «непристойний» інтерес на повний голос оголошувався ганебним. Пам’ятаю, мені було щиро, по-дитячому невтямки, чого саме слід соромитися. Зате було дуже прикро і хотілося плакати через відчуття несправедливості й нерозуміння.

Тепер сором, як і доброчесність, усе більше вважається пережитком минулого. Колись учили «жити так, аби не було боляче й соромно…» — тепер дітей переконують, що головне в житті — знати, чого хочеш, і вміти досягти цього за будь-яку ціну. Сучасна система виховання, здається, зробила все можливе, щоб позбавити дитину почуття сорому — адже це «неприємно»! — замість того, щоб орієнтувати її на життя по совісті, аби не було чого соромитись.

Кіно дуже яскраво відображає філософію свого часу. Сьогодні особливо популярними є солодкаві американські мелодрами з хеппі-ендом. Про що вони? Про стосунки чоловіка й жінки, звісно. Сюжет передбачає обставини, котрі заважають, ускладнюють, перешкоджають. Цими «обставинами» можуть бути друзі, вороги, стихійні лиха. Усе менше сучасні картини відображають внутрішній світ героїв, їхні переживання щодо своїх учинків. Глядачеві поволі нав’язують думку про те, що причини всіх наших нещасть знаходяться десь поза нами. Драматичні двобої із совістю, описані класиками, давно не в моді. Якщо герой сучасного фільму десь і схибив, то під зворушливу музику нам покажуть, як йому жаль себе і який він самотній… Від чого, втім, він позбудеться за допомогою гучної вечірки або шопінгу. Словом, ні тобі злочину, ні тобі покарання.

Відчуття провини ми зазнаємо по відношенню до інших людей, а сором — це глибинне переживання власної гріховності. Сором обпалює і мучить, він не може зникнути разом зі слізьми про себе, коханого. Сором, навпаки, змушує рухатися вперед і повертатися назад, щоб виправити помилки, зменшити біль тієї людини, яку ти образив або скривдив. Сором дивовижно упокорює гордощі, примушуючи забути про себе як про головного героя мелодрами. Коли соромно, менше за все хочеться своїми ногами крутити земну кулю, це вже точно.

Трапляється, що совість викриває мене, але замість того, щоб відчути сором, я продовжую відстоювати свою «правду». Іноді тому, що розпалююсь, іноді — за звичкою «тримати марку», а буває, і зовсім без причини. І лише «після бійки» згадуються слова отця Сергія Ганьківського: «Коли б ми не приглушували, не затамовували ці уколи сорому звичним самовиправданням, мовляв, усі так роблять… і якби не знеболювали день у день свою хвору совість — дивись, і життя минуло б недаремно».

Якось у мене гостювала бабуся, яка пережила в дитинстві блокаду Ленінграда. Сидячи за столом, я звичним жестом змахнула на підлогу крихти хліба, і раптом зустрілася з нею поглядом… І одразу ж відчула жагучий сором — хотілося вибачитись, але гордість нашіптувала: «Вона не помітила, привиділося, не загострюй увагу»… І я почала, наче нічого не сталося, розповідати про свою роботу. Однак від себе не втечеш, і потім я ще довго міряла квартиру кроками, не знаходячи собі місця…

Сенс вкладеного в нас Богом почуття сорому не вичерпується «забороненою темою». Сором — це почуття, яке врятує людство, тому що, не даючи душі спокою, він примушує нас змінювати й оплакувати себе. Той самий отець Сергій пише: «Породжений совістю сором має дивовижну властивість: як гіркі ліки, він зцілює навіть застарілі гріховні виразки в душі людини, не дозволяючи їм проявлятися знову і знову». Саме сором і пам’ять про власну легкодухість примушували апостола Петра плакати при кожному співі півня. І Петро, й Іуда вчинили один і той самий, по суті, гріх зрадництва. Однак якщо Іуда був гордий і не зміг змиритися з власним падінням, то Петро прийняв свою неміч смиренно. І в цьому смиренні зрозумів, що лише Бог має силу його змінити.

Опублiковано: № 2 (50) Дата публiкацiї на сайтi: 26 May 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 14 з 14
18:49 25.06.2011 | Юлия
АБСОЛЮТНО СОГЛАСНА!!!!!!!!
Мне даже кажется, что слово "стыдно" можно заменить словом "совестно".
15:10 02.06.2011 | Максим
2 Ник: 100%, что "надо стремиться делать правильно". Однако, если уж что-то сделал неправильно, - то как перестать стыдиться? Забыть, не обращать внимания, или как? Сама эта формула - "стремиться" - предполагает движение к цели ("делать правильно"). Если цель не достигнута - уже можно стыдиться... Нет, не надо стремиться к тому, чтобы всегда было стыдно, надо стремиться к тому, чтобы не потерять стыд, мне кажется, автор это хотела сказать.
23:37 01.06.2011 | Ник
Так что, надо стремиться, что бы тебе всегда было стыдно? Глупость. Если стыдно - значит ты что-то сделал не правильно, а надо стремится делать правильно, разве нет?

И потом, не всякий стыд хорош, есть такое понятие как "ложный стыд", например.
22:07 31.05.2011 | ...
словарь Ожегова, возможно расставит все на свои места
СТЫД
СТЫД -а м. 1. Чувство сильного смущения от сознания предосудительности поступка вины. Испытывать с. Гореть (сгорать) от стыда (испытывать сильный стыд; разг.). Ни стыда ни совести нет у кого-н. (совершенно бессовестен; разг.). К стыду своему (признаваясь в своей неправоте). 2. Позор бесчестье. С. и срам так поступать!


СТЫДИТЬ
СТЫДИТЬ -ыжу -ыдишь; -ыженный (-ен -ена); несов. кого (что). Укорять чтобы вызвать в ком-н. чувство стыда раскаяния. С. за обман. || сов. пристыдить -ыжу -ыдишь; -ыженный (-ен -ена) и -ыженный.


СТЫДИТЬСЯ
СТЫДИТЬСЯ -ыжусь -ыдишься; несов. кого-чего или с неопр. Испытывать стыд стесняться. С. окружающих. С. сына (за его поступок). С. попросить что-н. Стыдись! (т. е. как тебе не стыдно). || сов. постыдиться -ыжусь -ыдишься. Хоть бы людей постыдился!

17:59 27.05.2011 | Олег
Мотивация таких чувств как смирение и скромность, совсем другая чем у стыда, стеснительности и робости. Если в первом случае все строится на любви то во втором, все идет от гордости и эгоизма. И не надо их ставить в один ряд.

Если за один и тот же поступок, нам стыдно, когда об этом узнали или увидели другие люди, но совсем не стыдно, когда об этом никто не знает, то какое происхождение этого чувства как не гордость и эгоизм?
16:45 27.05.2011 | Яна
продолжение...

У Достоевского покаяние всегда на пользу, оно всегда к добру и исцелению. Салтыков Щедрин описывает покаяние, которое добивает… Сестра Порфирия Головлева соучаствовала во многих его мерзостях. И вдруг она прозревает и понимает, что именно она (вместе с братом) виновата в гибели всех людей, которые встречались им на жизненном пути. Казалось бы, так естественно было предложить здесь линию, скажем, «Преступления и наказания»: покаяние – обновление – воскресение. Но – нет. Салтыков Щедрин показывает страшное покаяние – покаяние без Христа, покаяние совершаемое перед зеркалом, а не перед ликом Спасителя. В христианском покаянии человек кается перед Христом. Он говорит: «Господи, вот во мне это было, убери это от меня. Господи, не запомни меня таким, каким я был в эту минуту. Сделай меня другим. Сотвори меня другим». А если Христа нет, то человек, как в зеркало, насмотревшись в глубины своей дел, окаменевает от ужаса, как человек, насмотревшийся в глаза Медузе Горгоне. И вот точно также сестра Порфирия Головлева, осознав глубину своего беззакония, лишается последней надежды. Она все делала ради себя, а познав себя, видит бессмыслицу своих дел… И кончает жизнь самоубийством. А.Кураев»
16:42 27.05.2011 | Яна
«Напротив, стыд заставляет двигаться вперёд и возвращаться вспять, чтобы исправить ошибки, уменьшить боль того, кого ты оскорбил или обидел.»

А иногда бывает наоборот, что очень хорошо показал ФМДостоевский в героине Настасье Филипповне. Ей было стыдно. ««Я известно какая, – говорит о себе Настасья Филипповна. – Я у Тоцкого в наложницах жила. И ты, князь, хочешь меня такую за себя взять?»». !!Ей стыдно!! Это стыд, вызванный совестью!!! Но разве это толкает ее измениться? НАОБОРОТ, она стремится усугубить свое положение, как бы говоря, вот я такая плохая, и я и эту пакость сделаю, и эту, я ведь плохая!!! Что это?

«И вот в «Господах Головлевых» изучают в школе первые главы, главы страшные, беспросветные. Но не читают конец. А в конце тьмы еще больше. И эта тьма тем страшнее, что она сопряжена с … покаянием.
15:35 27.05.2011 | Nino
11:14 27.05.2011 | Олегу: папа мой про своего папу говорил, кто не съест уроненных крошек,тот подзатылину получал (1920-е годы.
14:56 27.05.2011 | Максим
Чего там старомодными, просто с утратой людьми этих свойств - смирения, скромности, стыда - и слова вышли из употребления. А помните: "если женщина потеряет стыд, никто не спасется". Так-то...
13:52 27.05.2011 | катя
Спасибо! Тема очень актуальна! Если б об этом чаще говорили... Но, к сожалению, нынче слова "смирение, стыд, скромность" стали какими-то старомодными.
13:41 27.05.2011 | Олег
Предыдущие статьи Анны мне очень понравились, чтоб без обид.
11:14 27.05.2011 | Олег
А я недавно слушая лекцию, православного лектора (к сожалению забыл чью), услышал, что стыд признак - развращенного сердца, поскольку смиренное, чистое сердце ничего плохого не замечает. Я лично не согласен, что стыд — это глубинное переживание собственной греховности, вы путаете понятия стыда, и чувство раскаяния и покаяния. И Богом в нас вложено чувство нравственности, чувство различать добро и зло, но уж ни как не чувство стыда. Мое мнение, что чувство стыда, как раз и появляется от гордости и эгоизма, от боязни совершить ошибку и потерять лицо, от мыслей, что о тебе подумают другие, это даже видно на этом примере со старушкой, которая пережила блокаду, если бы ее рядом не было, то я очень сомневаюсь, что мы бы обратили внимание на смахнутые на пол крошки.
09:31 27.05.2011 | анна
очень здорово сказано о том, как человек ищет причины во вне,и лекарства находит в шопинге. в одном американском фильме герою надо было дать клятву, ничего святее платья от Гуччи под рукой не оказалось... спасибо за статью!
07:10 27.05.2011 | deaconTarasiy
СпасиБі, сестро Анно, то справді велика сила совісті (слов'ян. СО-ВІСТЬ, яко со-віданіє глибинної Правди, яка доступна усім, не тільки прозорливим, але всім шукаючим Премудрості Божої). Тут і острах помилитися, як початок Премудрості, є постійним супроводом і детонатором випробування духів: який помисел од неба, а який - прилог гріховний.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: