Трагедія Гоголя
У день Страшного Суду ми всі виявимося смішними. Такий висновок про земне життя можна зробити з творчості Гоголя.
І хоча прикро й соромно знаходити себе серед його художньої кунсткамери, та може, ми потребуємо цього невблаганного звинувачення, цих безжальних насмішок, що їх Гоголь кидав людськості в її смішне обличчя. Може, потрібні ці змії геніального гумору, пущені у густину життя, проти його мертвих і мертвенних душ. Адже те, що Гоголь висміяв, уже не наважується показатись на світ Божий, не ризикуючи почути одну з гоголівських кличок. Скарбниця його безсмертного сміху давно і непомітно розсипана у наших розмовах.
Сміх-суд, сміх як втілення совісті й докорливості, є однією з показових особливостей Гоголя. Він зауважує приховану провину, «комічний задор» кожного. І в кожній зустрічній істоті він своїм сміхом викриває його смішний бік.
Наприклад, «Страшна помста» якраз побудована на судній силі сміху. «Йому (чаклуну) все ввижалося, що всі сміються над ним. Зустрінеться темного вечора з якоюсь людиною, й одразу йому здається, що той розтуляє рот й вишкірює зуби». Чаклуну вишкірює зуби все на світі — і Гоголь, між іншим. А коли вже обличчям до обличчя побачив чаклун свого месника, тоді почув він дикий сміх, який розсипався горами й зазвучав у його налякованому серці. Немає нічого жахливішого за світ, що сміється!
Гоголь як суддя є безжалісним навіть тоді, коли зображує біду одного зі своїх затурканих героїв. Трагедію нової шинелі розказано так безсоромно, що, можливо, Акакій Акакійович відмовився б від нашого співчуття, відмовився б від самої шинелі, аби лише Гоголь його не чіпав.
Та й сам автор на якомусь етапі відчув, що всі ті, кого він висміяв, скаржаться на нього Серйозному, перед Котрим вони, може, і виправдаються. На Божественому Судилищі деякі смішні можуть виявитися красивими, і красиві — смішними. А для Гоголя вже зараз усі смішні, й у цій загальній комічності в нього щезає різниця поміж глибиною й поверхнею, між нещасним і щасливим, між обличчям і мармизою.
Відтак, зчинивши над людьми свій страшний суд, свій страшний сміх, Гоголь залишився один. Він виявив себе ув’язненим серед своїх потворних літературних чад — нестарого самотнього літератора почав переслідувати безупинний відголосок власного сміху. Він наче покликав до себе у гості вертепників, аби позабавитися з ними і потім відпустити; а вертеп поміж тим не хоче йти, вертепники не знімають своїх пик і рил.
Грунт дійсності рясно засіяв Гоголь сім’ям сміху. І неждано-негадано для нього з того посіву народилося в його творах не лише смішне, але й страшне. Він злякався цього, він у своїй сповіді й листах просив вибачення у своїх карикатур, в усіх, кого він образив або висміяв. Він мріяв «одягнути плоттю і кров’ю людяність прекрасну» і намалювати її так само виразно, як виходили в нього явища дурні.
Проте саме це і не вдавалося Гоголю. Підступний дух сміху, якого він одного разу викликав, не піддавався його зворотнім закляттям, не йшов геть. Не Гоголь володів сміхом, а сміх володів ним.
Адже смішне є тимчасовим, проникливий погляд піде далі поза цим. Той, хто сміється, відчує нарешті тривогу й розкаяння у тому, що він забув серйозне підгрунтя світу. І ось уже в жадобі спокутування Гоголь почав вважати, що свій гріх, свій сміх він не лише повинен замолити на святих місцях, але й що треба вирізати та спалити усі ці викривальні, несмиренні сторінки. Якщо Пушкін, вдячний Подателю свого таланту, милуючись своїм даром як Його подарунком, безсумнівно і радісно вірить, що він пам’ятник собі створив нерукотворний — то Гоголь, темної ночі, лякаючи до сліз хлопчика-слугу, палить свої сторінки у грубці та не очікує для них долі фенікса.
І якщо вдивитись у його сторінки, його листи, свідчення про нього — ми з жахом бачимо, яка велика драма точила груди цього письменника комедій, як тяжко страждала ця своєрідна «людина, що сміється». Коли ми відчуємо цю драму, нас — його читачів, що сміються — як і самого автора, пронизує тривога.
Тривога про те, що все у нашому житті «серйозне» — у день Страшного Суду виявиться просто смішним.
За матеріалами есе Юлія Айхенвальда
