«Нормальні люди»

У житті кожного з нас трапляються важкі випробування, та інколи, не витримуючи, ми починаємо нарікати: кінець кінцем, де те щасливе буття християнина, про яке говорить апостол: завжди радійте?!


Багато хто серед моїх знайомих, як і я, хочуть жити як нормальні люди. Нормальні люди —ті, хто вміють вирішувати свої проблеми. Вони сміливо скачуть по життю на коні удачі й розмахують шаблею досягнень звичайних. Чого їм журитися? «Нормальні» знають, що робити в житті. «У мене все нормально» — тобто я здоровий, мені є що показати друзям, є причини подобатися самому собі, хоча б інколи. Жити мені комфортно. Якщо ж щось створює напруження, то це вдається сховати й не помічати. Значить, нормальна людина — людина, якій вдається виглядати успішною. І раптом у цей позірний лад вдирається серйозна неприємність...

— Хочу як усі нормальні люди, розумієш?! — говорила, схлипуючи, моя подруга.

— А що це за люди? — відмовлялася розуміти я.

— Це люди, які сидять у кафе й отримують задоволення від життя. Вони ходять по магазинах й один до одного в гості. На їхніх обличчях можна прочитати впевненість у своїх силах. Раніше я була такою, зараз ні. Мама серйозно хвора... усі гроші йдуть на ліки, в мене депресія почалася. Не хочу так жити.

— Тобі здається, що є люди, в яких немає страждань?

— Звичайно. Їм не млосно від цього життя, вони радіють. Якщо сумують, то інколи й через дрібниці. Це нормальні, розумієш?

— А в кого серйозні труднощі, хвороби різні?

— Ненормальні, неповноцінні, як я!

У дитинстві я відмінно вміла справлятися з неприємностями — просто відмовлялася їх помічати. Для чого дивитися на поламану тобою іграшку, якщо можна, піднявши голову, мрійливо стежити за чарівними хмаринками, полинувши з ними в безвість. Це хороший спосіб уникнути розладу почуттів і відповідальності за вчинок. Так приходимо до переконання: якщо я не бачу неприємностей, значить, їх немає.

Дорослішаючи, не хотіла бачити, що образа однокласниці — наслідок моїх насмішок, а трійки з музики — невміння себе організувати. Але я вважала себе сповна хорошою, благополучною панянкою. На жаль, зрілість ставить перед тобою завдання іншого рівня. Небажання бачити свої недоліки несе зовсім інші наслідки. Якщо я так і не зізнаюся собі, що погано воджу машину, і поїду до центру Києва, то...

Одне з бажань, яке змушує нас утекти від роздумів про неприємні сторони життя, — це бажання відчувати втіху й не сумувати. Справді, відчувати радість значно приємніше, ніж навпаки. Та й Православ’я часто помилково сприймається як релігія не духовної радості, а душевної. Преподобний Макарій Оптинський писав: «Не в тому справа, щоб не відчувати скорботу, але вдячно зносити її». Адже будь-який розвиток, у тому числі й духовний, відбувається через подолання перешкод, яке не може не породити емоцій незадоволення. Варто згадати, що саме наше народження відбувається через подолання болю.

Сельма Фрайберг, психоаналітик, у книзі «Чарівні роки» розповідає про наслідки заборони дітям виражати болісні почуття. «У наших спробах захистити дітей від болючих емоцій ми можемо позбавити їх власних способів справлятися з болісними переживаннями. Скорбота є необхідною мірою для подолання впливу втрати. Дитина, якій забороняють відчувати сум, змушена повертатися до примітивніших заходів захисту, заперечувати біль втрати й не відчувати нічого».

Моя подруга передзвонила за тиждень. Розповіла, як зустріла священика, якого любить і поважає.

— Батюшка, помоліться, мамина хвороба знемагає, вдаюсь у тугу.

— А чого тобі журитися, в тебе все добре. Хвороби допомагають нам Богу молитися. Лікуй маму й молися.

Сказано це було не з повчальною зарозумілістю, а з любов’ю і теплотою. «У тебе все добре з духовної точки зору. Хвороба тобі корисна, у ній є сенс». На серці у дівчини стало легше.

І справді, у скорботи є сенс. Сенс робить скорботних цілеспрямованими, піднімаючи від рівня побуту й комфорту до рівня усвідомленого існування. Все це супроводжується складними переживаннями, яких не потрібно уникати. Православ’я аж ніяк не забороняє журитися. Впадати у відчай і саможаління, тобто вірити, що нічого хорошого вже не буде, зневіритись у Божій любові — це гріх. Але перегорювати свою міру необхідно. Достатньо згадати рядки з псалма Давида: Помилуй мене, Господи, я ж бо слабий, уздоров мене, Господи, бо тремтять мої кості; і душа моя сильно стривожена (Пс. 6, 3–4). Не схоже на слова людини, яка переживає радість буття або не помічає своїх проблем. Водночас, переживаючи душевне потрясіння, святий пророк твердо вірить і звертається до Божої допомоги.

Як не дивно, саме відхід від оплакування утрат і породжує депресію. Вічна журба, знижена енергетика, нездатність радіти звичайним задоволенням, проблеми харчування та сну — все це результат зациклювання на своїх тужливих емоціях. Адже відчувати сум, засмучуватися — для багатьох це принизлива ознака слабкості. Хоча саме розуміння своєї кволості виявляється важливим для нас, оскільки сила Божа в немочі учиняється. Головне розуміти, у чому саме я слабкий.

«Страждання є найвищою формою людського існування», — вважав Федір Михайлович Достоєвський. Припускаю, що він писав і про свій досвід. На його долю випало чимало випробувань. А батько-засновник позитивної психотерапії Носсрат Пезешкіан ділиться наступним висновком про життя: «Щасливий не той, хто не має проблем, а той, хто знає, як їх вирішувати». Так що визначення нормальної людини можна розширити. Нормальний не лише той, хто виглядає благополучним, але й той, хто бачить свої слабкості та хвороби, труднощі й проблеми і вчиться їх вирішувати та з ними жити.

Опублiковано: № 3 (45) Дата публiкацiї на сайтi: 20 September 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
«Нормальні люди»

«Нормальні люди»

Анастасія Бондарук
Журнал «Отрок.ua»

— Хочу як усі нормальні люди, розумієш?! — говорила, схлипуючи, моя подруга.

— А що це за люди? — відмовлялася розуміти я.

— Це люди, які сидять у кафе й отримують задоволення від життя. Вони ходять по магазинах й один до одного в гості. На їхніх обличчях можна прочитати впевненість у своїх силах. Раніше я була такою, зараз ні.

Розмiстити анонс

Результати 1 - 11 з 11
14:12 29.10.2010 | Ирина
В моем понимании скорби приходит от того что мы во всем не совершенны. Мы не совершенны, потому что наша природа грешная еще со времен Адама и Евы. Господу нужно молиться,чтобы он помог разобраться в ситуации и научил как правильно жить, то есть решить проблему и справиться со своим незнанием или своим греховным "я". То есть исправил наше греховное состояние, которое и приносит нам скорби и бедствия.
Поэтому нужна молитва, исповедь и причастие Святых Даров, как духовная исцеляющая поддержка.
Правда человек кроме просьб должен прикладывать свои усилия, твердость, решительность и желание ставать лучше и бороться с грехами души. Выкоренять их из своего характера.
14:09 29.10.2010 | Ирина
И только Господь может помочь нам избавиться от наших грехов и страстей, самим до конца справится не возможно. Наше дело приложить усилия. Поэтому нам нужна исповедь-покаяние и причастие Святых Даров, которые исцеляют нашу душу от греховных повреждений. Но этот процесс может быть не безболезненным. Так как греховное действие стает привычкой, а привычка врастается в характер.
14:08 29.10.2010 | Ирина
В моем понимании скорби приходит от того что мы во всем не совершенны. Мы не совершенны, потому что наша природа грешная еще со времен Адама и Евы. Господу нужно молиться,чтобы он помог разобраться в ситуации и научил как правильно жить, то есть решить проблему и справиться со своим незнанием или своим греховным "я". То есть исправил наше греховное состояние, которое и приносит нам скорби и бедствия.
Поэтому нужна молитва, исповедь и причастие Святых Даров, как духовная исцеляющая поддержка.
Правда человек кроме просьб должен прикладывать свои усилия, твердость, решительность и желание ставать лучше и бороться с грехами души. Выкоренять их из своего характера.



11:33 02.10.2010 | Ольга
Re: Olechka

Одна из моих любимых книг в Библии - книга праведного Иова. Оля, Вы читали ее?
Может быть, она поможет Вам немного понять о страданиях....

Вот, слова, которые врезались очень глубоко в мое сердце, и в минуты (часы, дни) страданий и скорбей всплывают в памяти, помогая преодолевать трудности:
"И сказала ему жена его: ты все еще тверд в непорочности твоей! похули Бога и умри.
Но он сказал ей: ты говоришь как одна из безумных: неужели доброе мы будем принимать от Бога, а злого не будем принимать? Во всем этом не согрешил Иов устами своими. "
11:31 01.10.2010 | Вовик
Olechka, напевно Ви спочатку проникніть в Православну віру,де,впевнений,багато пояснень стражданням та їх користи,за що вони людям.і.т.д.
Молитись потрібно,ви що, хочите щоб Господь так швиденько все зробив як вам хочеться, ми то самі не спішимо виконувати Його заповіді...з цих міркувань виходьте...
та згадайте молитву Христа в Гефсима́нському саду...
Бережи вас,Господь!
16:09 29.09.2010 | Василий
Олечка, храни Вас Господь!
Это уныние. Даже если Вы не можете/не хотите поговорить со священником, в интернете есть много цитат из святых отцов и современников в ответ на Ваш вопрос. Не отказывайтесь от молитвы, прошу Вас. Бог по милости своей дает нам её. Но невыносимо сложно бросив общение с Богом заново его начать. Молитва всегда имеет смысл, даже если кажется обратное.
Скажите, Вы никогда не замечали (пусть в детстве), как от каких-либо обстоятельств уныв, после, когда Вы успокаивались - становиться очевидно, что причина Вашего уныния не была столь важной, какою казалась.
Уныние всегда застилает взор, но понятно это становиться после, когда оно пройдет.

А страдания тяжелы, это да. Иногда невыносимо.
Но когда я не всегда готов отказать себе в малых потаканиях, то как же я могу заставить себя отказаться от большего зла.
А пути Господни неисповедимы, чтобы судить о правильности их.

Молю Вас, не унывайте. Пишите.
14:51 25.09.2010 | Olechka
Спасибо, дорогие.
"Пока гром не грянет" - то, значит и не начнешь молиться.
Молюсь я уже, если не ошибаюсь, лет 15, и даже не только тогда, когда "гром гремел", но так ничего наверно и не поняла: зачем все это и почему. Почему страдания, почему же все таки умирают малыши от рака (и т.п., и очень много), почему хорошим людям всегда плохо (ведь очень редко им бывает хорошо), а плохие почти все как сыр в масле катаются. И дошла я до того, что оставила молитву, все равно ведь Бог не слышит ее, никаких плодов от нее в своей жизни не вижу: не становлюсь я лучше сама, ни моя жизнь к лучшему не идет, а только, пожалуй все к худшему. Так вот мне видится и ничего не могу с этим поделать.
16:55 23.09.2010 | сергій
страждання, імхо, цінне не само по собі, а як засіб для очищення. це вогонь, в якому згорає сміття.
23:03 21.09.2010 | Nino
Страдание помогает молитве - когда ты болеешь, переживаешь итд, хотя бы в уважение к себе начнешь молиться - это и есть инстинкт самосохранения. Навык молитвы даст тебе возможность существовать в Вечности - там это будет основой Бытия. Скорее всего без страдания, человек не поворачивается к молитве. Только страдание или сострадание нас поворачивает к ней. В моем случае как раз было второе: молилась за сына моей приятельницы за упокой несколько дней по бумажке, что даже что-то выучила. До этого несколько лет постановляла ходить в храм.
- Раньше считалось, что, если все хорошо долго, так и Господь не посещает.
19:17 21.09.2010 | Olechka
«Страдание есть высочайшая форма человеческого существования», — считал Фёдор Михайлович Достоевский.
Свт. Лука Симферопольский тоже говорил: "Я полюбил страдание".
Но, увы, я, хоть убейте, не пойму в чем здесь "высочайшая форма" и как можно "любить страдание" - ведь это притивоестественно человеческой природе в корне, как и природе любого живого существа; если хотите - ведь это же Бог заложил во все творение инстинкт самосохранения. А то, что этому противоречит - это, получается, как извращение этой самой, Богом заложенной природы. Т.е. это уже какой-то садомазохизм получается по отношению и к самому себе и вообще. Вот объясните мне это, пожалуйста, умные люди, такой недотепе - не могу никак этого понять!
13:47 21.09.2010 | Nino
«О пользе глянцевых журналов»

- Старый черт молодому племяннику о
молитве девушки: «Помоги мне стать
нормальной и современной»: Это значит:
«Помоги стать потаскухой, потребительни-
цей, дурой».(Из «Писем Баламута»,К. Льюис)


Из мира глянцевых журналов,
Сомненья в мненье претворя,
Скользит к душе поток скандалов,
Дух сумраком чужим томя.

Молилась девушка святому,
Что современной хочет стать.
Ее сердечную истому
Похитил любодейный тать.

Ученику он объясняет,
Что дурой хочется ей быть:
Сведем со злостным негодяем,
Чтоб утолила свою прыть.

Пусть потреблением невинным
Товаров разных и услуг,
Развитием пути бесчинным
Лишим ее былых заслуг.

Став потаскухой и воровкой
Чужих лобзаний уст чужих,
Она поищет повод ловкий
Процвесть на немощах людских.

Когда умрет, мы скажем: «Наша!»
Ей в рай вовеки не попасть, -
Ад будет ждать своею чашей,
Раскрывши огненную пасть.

А нам с тобой того и надо:
Подлить болотную гнильцу,
В душе ее взрастим преграду
К возврату к светлому Отцу.


Мой друг, бульварные журналы
Напакостят душе твоей:
Придут печальные финалы
От их передовых идей.

13.01.2008

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: